29 січня 2026 року м. Київ справа №826/2548/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі відповідач, скаржник, контролюючий орган; здійснено заміну на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві), в якому просив визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 14.10.2014 № 0000971701, № 0000981701; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного віднесу від 14.10.2014 № 29/26-55-17-08; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.10.2014 № Ф-27.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що квартири, які були продані у 2011-2013 роках були оформлені на позивача як на фізичну особу, а не як на підприємця, та відповідні договори купівлі-продажу квартир укладалися позивачем саме як фізичною особою, а не як підприємцем. При цьому, позивач вказує на те, що фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності не позбавлена можливості набувати цивільні права та нести цивільні обов'язки як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець. Отже, позивач вважає, що йому безпідставно визначено грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість та донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Окрім цього, позивач відмічає про наявність процесуальних порушень під час проведення перевірки, оскільки позивач не отримував жодних наказів чи повідомлень про проведення перевірки перед її початком.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав того, що оскаржувані рішення та вимога прийнято правомірно, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.10.2014 № 0000981701; у решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2016 зазначені рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином доводи позивача щодо порушення порядку проведення перевірки (позивачу до початку проведення перевірки не було вручено наказ про її призначення), які були однією з підстав позову.
У зв'язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
В означеній постанові Верховний суд зазначив, що під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.
Зокрема, для правильного розгляду цієї справи важливим є встановлення факту реєстрації позивача як суб'єкта підприємницької діяльності станом на момент укладання спірних правочинів. При цьому, судами попередніх інстанцій установлено, що позивач мав статус фізичної особи-підприємця, але не зазначено на якій системі оподаткування перебував позивач у спірний період та чи відображав спірні операції з продажу нерухомого майна у податковій звітності як фізичної особи-підприємця (відповідних книгах обліку, податкових деклараціях тощо).
Також звернуто увагу, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ґрунтуються також на висновках податкового органу щодо отримання позивачем у 2013 році доходу від реалізації алкогольних напоїв в ресторані з використанням реєстратора розрахункових операцій на загальну суму у розмірі 2302,50 грн, яка не відображена в податковій декларації за 2013 рік. В той же час, зазначені висновки були залишені поза увагою судів попередніх інстанцій, хоча податкові повідомлення-рішення оскаржувалися у повному обсязі.
Колегія суддів також зазначала, що аргументи позивача щодо допущення контролюючим органом порушень порядку проведення перевірки (щодо невручення наказу та направлення перед початком проведення перевірки) судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалися.
27 грудня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року суддею Кочановою П.В. адміністративну справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11 лютого 2025 року об 11:30 год. Також, замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39669867), правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011).
У підготовчому засіданні 11 лютого 2025 року оголошено перерву до 01 квітня 2025 року о 13:00 год.
У підготовчому засіданні 01 квітня 2025 року оголошено перерву до 29 квітня 2025 року о 13:00 год.
В підготовчому засіданні 29 квітня 2025 року судом закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду справи по суті на 10 червня 2025 року о 10:00 год.
У додаткових письмових поясненнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.
У судовому засіданні 10 червня 2025 року представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.
Суд у судовому засіданні, з'ясувавши позицію учасників справи щодо можливості продовження розгляду справи в порядку письмового провадження та враховуючи висловлену згоду, ухвалив перейти до розгляду справи за правилами письмового провадження.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провела документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 01.09.2014 № 2293/26-55-17-01-2602722398.
В акті перевірки встановлено порушення позивачем:
- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 1954131,83 грн,
- пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1 статті 183, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 2991567,00 грн;
- пункту 1 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до несплати внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 221561,93 грн.
Висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що у 2008 році позивач придбав у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також незавершене будівництво житлового будинку, що розташований на зазначених земельних ділянках. У подальшому позивач здійснив продаж нерухомого майна, зокрема квартир, що розташовані на зазначених вище об'єктах, на загальну суму 15 913 965,81 грн, зокрема: у 2011 році - 959 574,81 грн; у 2012 році - 9 858 383,00 грн; у 2013 році - 5 096 008,00 грн.
Досліджуючи таку діяльність позивача, яку він провадив поза статусом фізичної особи-підприємця, контролюючий орган дійшов висновку, що названа діяльність є підприємницькою, оскільки вчинялася систематично та з метою отримання прибутку.
На підставі зазначених висновків контролюючий орган прийняв 14.10.2014 податкові повідомлення-рішення:
- № 0000971701, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1954131,83 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 488532,96 грн;
- № 0000981701, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2991567 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 747891,74 грн.
Окрім цього, було прийнято рішення від 14.10.2014 № 29/26-55-17-08 про застосування штрафних санкцій, яким донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 221561,93 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21186,47 грн та сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27, якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску - 221561,93 грн.
Також, 14.10.2014 року відповідачем на підставі акту перевірки прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27, відповідно до якої відповідач вимагає від позивача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 221561,93 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У частині 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент призначення та проведення перевірки) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Вичерпний перелік обставин, за наявності яких у контролюючого органу виникає право на здійснення документальної позапланової перевірки, закріплено у статті 78 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.
Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Згідно з пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з пунктом 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право, зокрема:
- представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника;
- бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом;
- вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
З системного аналізу наведених вимог податкового законодавства слідує, що позапланова документальна невиїзна перевірка платника податків ініціюється у випадку наявності принаймні однієї з підстав, визначених у статті 78 Податкового кодексу України, шляхом прийняття про це керівником контролюючого органу рішення у вигляді наказу.
Визначені у статті 78 Податкового кодексу України підстави є вичерпними і довільному чи розширеному тлумаченню не підлягають.
Судом встановлено, що копію наказу ГУ Міндоходів у м. Києві від 05.08.2014 № 2326 було направлено за податковою адресою позивача рекомендованим поштовим відправленням з штрихкодовим ідентифікатором №0101114603865 та вручено позивачеві 14.08.2014, що підтверджується копією зворотного рекомендованого поштового повідомлення.
Посилання позивача на зазначення в акті перевірки реквізитів іншого наказу суд не бере до уваги, оскільки в акті міститься описка, натомість всі відомості щодо характеру перевірки, її мети та періоду збігаються.
Також не заслуговують на уваги доводи позовної заяви, що контролюючий орган не мав права проводити перевірки як фізичної особи, оскільки квартири, які були продані у 2011-2013 роках були оформлені на позивача як на фізичну особу, а не як на підприємця, та відповідні договори купівлі-продажу квартир укладалися позивачем саме як фізичною особою, а не як підприємцем.
Проаналізувавши приведені норми та обставини справи, суд дійшов висновку про наявність передбаченої законом сукупності обставин, за яких у даному випадку у відповідача виникло право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, у зв'язку з чим аргументи позивача щодо порушення процедури повідомлення про проведення перевірки є необґрунтованими.
Щодо суті спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Частиною 2 ст. 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно із ч. 5 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Згідно з ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Оподаткування доходу фізичних осіб регламентовано нормами розділу IV Податкового кодексу України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (абзац другий пункту 164.1 статті 164 ПК України).
Згідно з підпунктом 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172-173 цього Кодексу.
Ставки податку встановлені статтею 167 ПК України.
Відповідно до пункту 167.1 цієї статті ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом (пункт 167.2 статті 167 ПК України).
Такий випадок визначено статтею 172 ПК України, якою встановлено оподаткування доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна.
Абзацом першим пункту 172.1 цієї статті встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.
Згідно з пунктом 172.2 цієї статті дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.
У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об'єкта незавершеного будівництва.
Статтею 177 ПК України врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Так, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1 статті 177 ПК України).
Буквальне тлумачення заголовку статті 177, норми пункту 177.1 цієї статті свідчить, що встановлені цією нормою правила оподаткування, зокрема щодо ставки, застосовуються за одночасної наявності таких умов: 1) дохід отримано фізичною особою-підприємцем; 2) дохід отримано від провадження господарської діяльності.
Суб'єктами господарювання у розумінні статті 55 Господарського кодексу України, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до положень статей 1, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев'ята статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Отже, фізичні особи можуть вважатись суб'єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.
Судом установлено, що Даглигіль Гьокхан як фізична особа-підприємець зареєстрований Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 25.05.2010 року. Позивача взято на податковий облік як платника податків 26.05.2010 за № 15450. Як платник податку на додану вартість позивач зареєстрований не був. Оподаткування одержаних доходів від провадження діяльності у період з 01.01.2011 по 31.12.2013 позивач здійснював на загальній системі оподаткування.
Підставою для висновку контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства, стало отримання останнім доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна на загальну суму у розмірі 15 913 965,81 грн., а також отримання у 2013 році доходу від реалізації алкогольних напоїв в ресторані з використанням РРО на загальну суму у розмірі 2302,50 грн., яка не відображена в податковій декларації за 2013 рік.
Так, 19.06.2008 року позивачем придбано у ОСОБА_2 у власність:
- земельну ділянку площею 0,1692 га, розташовану на території Підгірцівської сільської ради, Обухівського району Київської області, с. Підгірці, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташований незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу якого посвідчено одночасно з договором купівлі-продажу вказаної земельної ділянки;
- земельну ділянку площею 0,1557 га, розташовану на території Підгірцівської сільської ради, Обухівського району Київської області, с. Підгірці, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;
- незакінчений будівництвом будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , незакінчений будівництвом будинок побудований на 51% та розташований на земельній ділянці площею 0,1990 га, яка розташована на території Підгірцівської сільської ради, с. Підгірці Обухівського району Київської області, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, договір купівлі-продажу якої посвідчено одночасно з договором купівлі-продажу названого об'єкта;
- незакінчений будівництвом будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , незакінчений будівництвом будинок побудований на 51% та розташований на земельній ділянці площею 0,1692 га, яка розташована на території Підгірцівської сільської ради, с. Підгірці Обухівського району Київської області, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, договір купівлі-продажу якої посвідчено одночасно з договором купівлі-продажу зазначеного об'єкта.
Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, а позивачем не заперечувалось, що протягом 2011-2013 років ОСОБА_1 здійснено продаж нерухомого майна, а саме: квартир на вищезазначених ділянках та у зазначених об'єктах на загальну суму у розмірі 15 913 965,81 грн., а саме: в 2011 році на суму 959 574,81 грн.; в 2012 році на суму 9 858 383,00 грн.; в 2013 році на суму 5 096 008,00 грн.
Діяльність позивача, на думку податкового органу, є підприємницькою та передбачає на меті отримання доходу саме підприємцем, а не фізичною особою.
Так, беручи до уваги вказані вище норми законодавства, судом встановлено, що будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, а отже не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за ставкою 17 відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.
Надаючи оцінку діяльності позивача щодо купівлі-продажу квартир, суд виходить з того, що останнє не можна кваліфікувати як таке, що мало на меті задоволення власних (особистих) потреб громадянина - позивача.
Натомість, будівництво квартир в багатоквартирних об'єктах, як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що збудований об'єкт нерухомості передбачав отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.
Зокрема, відповідно до договору генерального підряду від 21.12.2009, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «Дека Проект» (генпідрядник), підрядник зобов'язується за завданням та за кошти замовника власними та залученими силами і засобами, на свій ризик виконати комплекс проектних та будівельно-монтажних робіт з будівництва (добудови/завершення будівництва) багатоквартирних житлових будинків № 2, 8, 10 по вул. Озерна в с.Підгірці, Обухівського р-ну Київської обл., а замовник зобов'язується прийняти закінчені будівництвом та готові до експлуатації об'єкти та оплатити виконані роботи.
При цьому, у випадку будівництва багатоквартирних житлових будинків за вказаними адресами, таке будівництво відбувалося на земельній ділянці, отриманої позивачем згідно договору купівлі-продажу, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд що саме по собі завчасно передбачає будівництво понад однієї будівлі та, відповідно, позивач брав на себе певні зобов'язання та зобов'язувався нести відповідальність у разі використання земельних ділянок не за призначенням.
Між тим, в письмових поясненнях позивача не заперечувалось, що будівництво будинків здійснювались генпідрядником на його замовлення, за його кошти, власними та залученими силами і після завершення будівництва правовстановлюючі документи на квартири були оформлені на ОСОБА_1 .
Відповідно до листа ДПС України №18073/7/15-3417-13 від 03.07.2012 року, у випадку коли замовник в процесі будівництва до оформлення права власності на новозбудоване житло укладає попередні договори купівлі-продажу з фізичними особами, згідно з якими отримує забезпечувальні платежі, операції з перерахунку таких платежів фізичними особами на рахунок замовника не змінюють базу оподаткування у замовника. Лише при передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло фізичній особі (першому власнику новозбудованого житла) у замовника виникають податкові зобов'язання на підставі п. 187.1 ст. 187 Кодексу.
При цьому, продаж протягом 2011 - 2013 років великої кількості однотипних об'єктів нерухомості є свідченням систематичної діяльності, як ще однієї з ознак підприємництва.
Поряд із цим, будуючи велику кількість об'єктів позивач ніс певний ризик, зокрема, що ці об'єкти не будуть продані достатньо швидко і за прийнятною вартістю.
Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є будівництво та подальший продаж ряду однотипних об'єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а відтак, вказані операції підлягають оподаткуванню за нормами статті 177 Податкового кодексу України.
При цьому, сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу квартир без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов'язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю, оскільки саме лише формулювання таких відносин, не може спростувати їх зміст.
Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач отримав дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 15 913 965,81 грн., який не був включений до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011-2013 роки.
Між тим, протягом 2011-2013 років по операціях з продажу нерухомого майна, позивачем сплачений податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5% у розмірі 742 444,34 грн., а саме: у 2011 році - 47 429,54 грн.; у 2012 році - 443 749,40 грн.; у 2013 році - 251 265,40 грн.
Відтак, в порушення вимог п. 177.1 ст. 177 ПК України, здійснення позивачем підприємницької діяльності у частині продажу об'єктів нерухомого майна призвело до заниження податкових зобов'язань з боку останнього.
Отже, позивач повинен був застосувати не ставку єдиного податку, а ставку податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, тобто 15 % (до 01.10.2011) та 17 % (після 01.10.2011).
Підпунктами 1, 2 п.180.1 ст.180 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Отже, враховуючи, що позивач здійснював діяльність, яка у розумінні п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є господарською діяльністю, він у відповідних випадках підлягає обов'язковій реєстрації платником ПДВ, а операції з продажу нерухомого майна підлягають оподаткуванню ПДВ.
Пунктом 181.1 ст. 181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст. 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Тобто, вирішуючи питання щодо необхідності позивачу зареєструватися платником ПДВ, слід враховувати чи було перевищено останнім суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх 12 календарних місяців у розмірі 300 000,00 гривень, без урахування суми ПДВ, яка була включена у ціну товару.
Суд звертає увагу, що оподаткування доходів від провадження діяльності у період з 01.01.2011 по 31.12.2013 позивачем здійснювалось на загальній системі оподаткування, а загальна сума від здійснення господарських операцій позивачем за І квартал 2011 року становила 763 452,38 грн., у зв'язку з чим останній повинен був зареєструватися платником ПДВ з 01.04.2011 року.
Отже, вказаними нормами встановлено, що будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, а отже не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за ставками 15 (17) відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.
Також, в тексті акта перевірки вказано, що при розрахунку податкового зобов'язання позивачу з податку з доходів фізичних осіб від здійснення діяльності з реалізації нерухомого майна, контролюючим органом враховані суми податку (5%), сплаченого позивачем до бюджету.
Відтак, в порушення вимог пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, здійснення позивачем підприємницької діяльності у частині продажу об'єктів нерухомого майна призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу.
За встановлених обставин, суд вважає визначення позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішенням від 14 жовтня 2014 року № 0000971701 у розмірі 1 954 131,83 грн обгрунтованим.
Крім того, суд погоджується з висновками податкового органу щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання робіт/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За приписами вказаного підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування операції, зокрема, з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.
У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає:
а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;
б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.
Враховуючи зазначене, операцією з першого постачання житла, за загальним правилом, вважатимуться операції з першої передачі права власності на готове новозбудоване житло (об'єкт житлового фонду) до його власника, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів підприємства-забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва.
Водночас, чинне законодавство передбачає виняток з цього правила, який застосовується у випадку коли замість передачі права власності на готове житло відбувається операція з постачання послуг щодо спорудження відповідного об'єкту за замовленням його майбутнього власника.
Факт оформлення правовстановлюючого документу не впливає на кваліфікацію, натомість, визначальною ознакою є здійснення однієї з операцій або передачі права власності від однієї особи до іншої, або надання послуг з будівництва конкретного об'єкту: житлових чи нежитлових приміщень.
При цьому, позивачем не надано будь-яких первинних документів підтверджуючих витрати, пов'язані з веденням господарської діяльності платником податків - фізичною особою-підприємцем.
З огляду на викладене, операції позивача з продажу квартир фізичним особам підпадають під визначення першого постачання житла та підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.
Відповідно до вимог пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України, будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
З огляду на те, що здійснення позивачем операцій з відчуження квартир підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, спірне податкове повідомленням-рішення від 14.10.2014 № 0000981701, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 991 567 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 747 891,74 грн, є правомірним.
Окрім цього, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Частиною 11 ст. 8 вищевказаного Закону передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у п.п. 4 і 5 ч.1 ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної п. 2 і 3 ч.1 ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно із п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний базовий звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Як вбачається з матеріалів справи, заниження позивачем загального оподатковуваного доходу призвело до неправильного нарахування та сплати ним єдиного соціального внеску.
Таким чином, висновки контролюючого органу про необхідність донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму у розмірі 221 561,93 грн. та застосування до штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 21 186,47 грн. є правомірним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства та, як наслідок, винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного віднесу та вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки вони є правомірними та скасуванню не підлягають.
Водночас, позивач жодним чином не обґрунтовує та не надає жодних доказів на підтвердження протиправності висновку відповідача в акті перевірки щодо отримання у 2013 році доходу від реалізації алкогольних напоїв в ресторані з використанням РРО на загальну суму у розмірі 2302,50 грн., яка не відображена в податковій декларації за 2013 рік. Таким чином, в цій частині суд не надає оцінку вказаним обставинам, а отже підстав для скасування рішення податкового органу немає.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги наведене вище, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що доводи позивача, викладені у позовній заяві, є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень- відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 29 січня 2026 року.
Суддя Кочанова П.В.