Провадження № 11-кп/824/2564/2026
ЄУН: 761/6224/22 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
15 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року у кримінальному провадженні № 12021105100003657, внесеному до ЄРДР 13 жовтня 2021 року, щодо ОСОБА_9 у вчиненні суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року задоволено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_9 у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, і до ОСОБА_9 застосовані примусові заходи медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Цією ж ухвалою вирішено питання процесуальних витрат та доля речових доказів.
В апеляційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 просить змінити ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на наявність умислу, вважаючи останнього таким, що не міг та не може на теперішній час усвідомлювати свої дії та керувати ними. В решті ухвалу залишити без змін.
Не оспорюючи ухвалу суду в частині доведення винуватості ОСОБА_9 у вчиненні ним суспільно-небезпечного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, та правильність призначення виду примусового медичного заходу, апелянт вважає, що ухвала суду винесена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Так, прокурор зазначає, що відповідно до висновку судової-психіатричного експерта № 28 від 3 лютого 2022 року ОСОБА_9 на період кримінального правопорушення, в скоєнні якого підозрюється, страждає на хронічний психічний розлад у формі шизофренії параноїдальної, не міг та не може на теперішній час усвідомлювати свої дії та керувати ними. У ОСОБА_9 виявляються розлади мислення у вигляді різноплановості, зісковзування стереотипності, паралогічності, резонерства та сплющеність емоцій, неадекватність самооцінки, які є проявом виявленої у нього психічної патології і підлягають оцінці експертом-психіатром. За своїм психічним станом ОСОБА_9 потребує застосування примусових заходів медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
У той же час відповідно до мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення суд зазначає про наявність умислу, що на думку апелянта, фактично є складовою суб'єктивної сторони злочину, а отже, посилання на наявність умислу в судовому рішенні про застосування примусових заходів медичного характеру є неприпустимим.
У зв'язку з цим, на переконання прокурора, наявні підстави для зміни ухвали суду у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема шляхом виключення посилання на наявність умислу, спрямованого на погрози вбивства працівникові правоохоронного органу в мотивувальній частині оспорюваного рішення.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення помилково зазначено, що ОСОБА_9 за своїм психічним станом не здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, що в свою чергу суперечить вищезазначеному висновку судової-психіатричного експерта № 28 від 3 лютого 2022 року, де вказано, що обвинувачений страждає на хронічний психічний розлад у формі шизофренії параноїдальної, не міг та не може на теперішній час усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 13 жовтня 2021 року приблизно о 12.45 год. дізнавач Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_10 , яка є працівником правоохоронного органу, знаходячись під час виконання своїх службових обов?язків, перебуваючи в поліцейському однострої з видимими знаками розпізнання (нагрудний жетон, шеврони, погони) прибула на виклик в складі слідчо-оперативної групи Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 32, де на території Київського зоопарку охоронцем даного закладу затримано ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за крадіжку грошових коштів з благодійної скриньки.
В ході перевірки повідомлення, яка надійшло на лінію 102, за фактом крадіжки грошових коштів з благодійної скриньки дізнавачем Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_10 було прийнято рішення про затримання ОСОБА_9 в порядку ст. 298-2 КПК України за підозрою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. В подальшому 13 жовтня 2021 року, в період часу з 16.25 год. по 16.43 год., перебуваючи на території «Київського Зоопарку», розташованого за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 32, ОСОБА_9 , будучи повідомленим зрозумілою для нього мовою про підстави затримання в порядку ст. 298-2 КПК України та у вчиненні якого кримінального правопорушення він підозрюється, під час проведення обшуку затриманого, виник злочинний умисел, спрямований на висловлення погрози вбивства працівникові правоохоронного органів у зв'язку із виконанням ним своїх службових обов'язків.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на висловлення погрози вбивства працівникові правоохоронного органів у зв'язку із виконанням ним своїх службових обов'язків, 13 жовтня 2021 року в період часу з 16.25 год. по 16.43 год., перебуваючи на території «Київського Зоопарку», розташованого за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 32, ОСОБА_9 , розуміючи, що перед ним знаходиться працівник поліції в однострої з видимими знаками розпізнання (нагрудний жетон, шеврони, погони), бажаючи протидіяти виконанню ОСОБА_10 своїх повноважень, усвідомлюючи неправомірність своїх дій, ОСОБА_9 висловив погрозу вбивства дізнавачу відділу дізнання Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві - лейтенанту поліції Назарець, яка виконувавала службові обов'язки.
Таким чином, ОСОБА_9 , перебуваючи у стані, який унеможливлював усвідомлення ним своїх дій та керувати ними, вчинив дії за ознаками суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, за кваліфікуючими ознаками погроза вбивством щодо працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Суд, допитавши ОСОБА_9 , дослідивши письмові докази, у т.ч. висновок експерта, згідно з яким на період кримінального правопорушення, в скоєнні якого підозрюється, страждає на хронічний психічний розлад у формі шизофренії параноїдальної, не міг та не може на теперішній час усвідомлювати свої дії та керувати ними. У ОСОБА_9 виявляються розлади мислення у вигляді різноплановості, зісковзування стереотипності, паралогічності, резонерства та сплющеність емоцій, неадекватність самооцінки, які є проявом виявленої у нього психічної патології і підлягають оцінці експертом-психіатром. За своїм психічним станом ОСОБА_9 потребує застосування примусових заходів медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, дійшов висновку, що обставини, зазначені у клопотанні, відповідають ознакам суспільно небезпечних діянь, передбачених ч.1 ст. 345 КК України та підтверджуються сукупністю доказів.
В апеляційній скарзі дії ОСОБА_9 при вчиненні суспільно небезпечного діяння, яке має ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, не оспорюються.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час вчинення дій, які підпадають під ознаки кримінального правопорушення, ОСОБА_9 мав прямий умисел, направлений на погрозу вбивством щодо працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, усвідомлював при цьому суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки та бажав їх настання, оскільки осудність є однією з загальних ознак суб'єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності.
З огляду на передбачені ст. 19 КК України критерії, осудною є особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, тоді як неосудна особа позбавлена такої здатності внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
Згідно з положеннями статей 23, 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов'язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином.
Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб. Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини.
Враховуючи, що стан неосудності пов'язаний з відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) в діях неосудної особи об'єктивно є неможливими. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватись, виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали.
З огляду на викладене, особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
Враховуючи, що у кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_9 під час скоєння інкримінованого йому діяння не міг та не може у даний час усвідомлювати свої дії та керувати ними, суд першої інстанції помилково зазначив у своїй ухвалі про спрямованість умислу, мети і мотив дій ОСОБА_9 при вчиненні суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 1 ст. 345 КК України, оскільки мотив злочину, вмотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини, і прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Отже, судом не враховано, що здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, про що акцентує увагу прокурор в апеляційній скарзі, є невід'ємною ознакою, що характеризує суб'єкт злочину лише за критерієм осудності і в такому разі, умисел, мотив та мета, як вольові ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, виключаються, й мають місце лише тоді, коли особа здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.
За наведеного колегія суддів вважає доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, слушними, з огляду на що не може вважати обґрунтованими висновки суду щодо наявності умислу та його спрямованості, мети і мотиву в діях ОСОБА_9 при вчиненні ним суспільно небезпечного діяння.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Таким чином, доводи прокурора щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме посилання в оскаржуваному рішенні на спрямованість умислу та мету дій ОСОБА_9 при вчиненні суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, колегія суддів вважає слушними, а тому ухвала суду в порядку ст.ст. 408, 409 КПК України підлягає зміні, а апеляційна скарга прокурора - задоволенню.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року, якою задоволено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_9 у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, і до ОСОБА_9 застосовані примусові заходи медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, змінити: виключити з мотивувальної частини ухвали посилання суду на наявність умислу в діях ОСОБА_9 та усвідомлення суспільно-небезпечного характеру своїх дій при вчиненні суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4