справа №761/45522/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/1569/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
22 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025000000000576 від 13 травня 2025 року за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, яке вилучене 22 жовтня 2025 року під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон Samsung Galaxy M31 imel НОМЕР_2, imel2 НОМЕР_1 ,
- ноутбук ASUS модель TUF706HM sn N3NRCXKR07N128.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати, а клопотання про арешт тимчасово вилученого майна від 23 жовтня 2025 року залишити без задоволення.
Зазначає, що визнання стороною обвинувачення арештованого майна речовим доказом у даному кримінальному провадженні, не може бути єдиною умовою для арешту майна, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.
Вказує, що з наданих матеріалів вбачається, що накладення арешту на мобільний телефон та ноутбук, за викладених у клопотанні прокурора обставин, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи зазначеної особи потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Вважає, що дані, які містить клопотання прокурора є загальними та не встановлюють зв'язок власника майна з викладеним, прокурор не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
У доповненнях до апеляційної скарги зазначає, що слідчим суддею надано дозвіл на вилучення виключно документації, щодо вилучення комп'ютерної техніки, мобільних телефонів тощо, відмовлено, попри це, під час проведення обшуку 22 жовтня 2025 року у власника майна вилучено ноутбук та мобільний телефон.
Вказує, що слідчий суддя дійшов неправомірного висновку, зазначивши, що протокол обшуку, огляду, підтверджують висновки про визнання вилученого майна речовими доказами, фактичні дані, які містяться, дають підстави для висновків, що майно є засобом чи знаряддям вчинення вказаного кримінального правопорушення, у зв'язку з чим, слідчий суддя застосував приписи статті 168 КПК України.
Зазначає, що у протоколі огляду вилучених речей та документів від 31 жовтня 2025 року досліджувався ноутбук ASUS, серійний номер N3NRCXKR07N128, зазначено, що вказаний ноутбук містить додаток Viber, де відбулось листування ОСОБА_8 та папки з документами щодо іноземних контрактів ТОВ «НВП «ФОТОН-СЕРВІС»; вказаний протокол не містить конкретне посилання на документи, які наявні в ноутбуці, тобто, органом слідства формально зазначено, що начебто ноутбук ASUS містить документи щодо іноземних контрактів ТОВ «НВП «ФОТОН-СЕРВІС»; тобто матеріалами не підтвердилось, що вкащане листування прямо чи опосередковано стосується підприємств РФ; окрім того, немає жодного свідчення з листування про видалення повідомлень у месенджерах ноутбуку, чи встановленого таймеру на видалення повідомлень чи інших маніпуляцій, направлених на видалення інформації з ноутбуку.
Також, у протоколі огляду вилучених речей та документів від 05 листопада 2025 року, зазначено, при огляді мобільного телефону виявлено інформацію, яка має значення для проведення досудового розслідування; при цьому, яка саме інформація має значення до досудового розслідування, ані органом досудового розслідування, ані прокурором, ані слідчим суддею не зазначена; наявне в мобільному телефоні листування містить обговорення з громадянами КНР роботи обладнання, яке знаходиться на території КНР, немає жодного прямого чи опосередкованого обговорення робіт, поставок тощо, яке за думкою прокурора може свідчити про зв'язки з РФ; окрім того, немає жодного свідчення з листування про видалення повідомлень у месенджерах телефону, чи встановленого таймеру на видалення повідомлень чи інших маніпуляцій, направлених на видалення інформації з телефону.
Посилається на те, що відомості про перешкоджання доступу до інформації в технічних засобах (комп'ютерної техніки, мобільних телефонів) матеріали не містять, власник доступ надавав; у клопотанні належним чином не доведено той факт, що технічні засоби, які оглянуті до яких був наданий доступ, про арешт яких наполягає прокурор, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та має значення речових доказів для кримінального провадження №2025000000000576 від 13 травня 2025 року.
Наголошує на тому, що клопотання прокурора не містить жодних доказів того, що такий обсяг втручання у власність виправдовує завдання кримінального провадження, в якому жодній особі не повідомлено про підозру.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025000000000576 від 13 травня 2025 року за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України.
Досудовим розслідування встановлено, що службові особи ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Фотон Сервіс» в т.ч. ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у період з лютого 2022 року по теперішній час, здійснюють поставку товарів та послуг, для потреб авіа- та ракетобудуванні, атомному та енергетичному машинобудуванні РФ, чим вчиняють умисні дії направлені на пособництво державі агресору, з метою завдання шкоди Україні, шляхом передачі матеріальних ресурсів та інших активів представникам держави агресора.
Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, відомості щодо права власності № 442434250, приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстровано за ОСОБА_8
22 жовтня 2025 року за адресою: АДРЕСА_2 на підставі статті 208, пункту 6 частини першої статті 615 КПК України затримано ОСОБА_9 та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року (справа № 761/44097/25) надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення технічної та іншої конструкторської документації щодо креслень обладнання для палки метелів та інших речей, предстетів, документів, що вказано у зазначеній ухвалі.
22 жовтня 2025 року на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук, за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час проведення обшуку виявлено та вилучено наступне майно: мобільний телефон Samsung Galaxy M31 imel НОМЕР_2 , imel2 НОМЕР_1 , ноутбук ASUS модель TUF706HM sn N3NRCXKR07N128 на яких міститься елетронне листування щодо технічних частин та їх комплектуючих, що має доказове значення для кримінального провадження, перелічені речі згідно частини сьомої статті 236 КПК України, вважається тимчасово вилученим майном.
23 жовтня 2025 року вказані вище предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22025000000000576 від 13 травня 2025 року, оскільки вони були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, а також містять на собі сліди вчинення протиправної діяльності та відомості, що можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
29 жовтня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №22025000000000576 від 13 травня 2025 року, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, яке вилучене 22 жовтня 2025 року під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон Samsung Galaxy M31 imel НОМЕР_2, imel2 НОМЕР_1,
- ноутбук ASUS модель TUF706HM sn N3NRCXKR07N128.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон Samsung Galaxy M31 imel НОМЕР_2 , imel2 НОМЕР_1 ; ноутбук ASUS модель TUF706HM sn N3NRCXKR07N128, яке було вилучено під час проведення обшуку 22 жовтня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року у справі №761/44097/25 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вказане майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, а також містять на собі сліди вчинення протиправної діяльності та відомості, що можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, яке вилучене 22 жовтня 2025 року під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Samsung Galaxy M31 imel НОМЕР_2, imel2 НОМЕР_1 , ноутбук ASUS модель TUF706HM sn N3NRCXKR07N128, який належить ОСОБА_8 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно є доказом скоєння кримінального правопорушення, вилучений для проведення відповідних оглядів та судових експертиз, містить відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, фактичні дані, на підставі яких разом з іншими доказами можливо встановити наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, у тому числі розмір заподіяної шкоди, а також з метою збереження вилученого речового доказу по вказаному кримінальному провадженню, а також що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Посилання апелянта на те, що відомості про перешкоджання доступу до інформації в технічних засобах (комп'ютерної техніки, мобільних телефонів) матеріали не містять, власник доступ надавав; у клопотанні належним чином не доведено той факт, що технічні засоби, які оглянуті до яких був наданий доступ, про арешт яких наполягає прокурор, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та має значення речових доказів для кримінального провадження №2025000000000576 від 13 травня 2025 року, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені комп'ютерна техніка та мобільний телефон можуть містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а накладення арешту має легітимну мету, передбачену пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що клопотання прокурора не містить жодних доказів того, що такий обсяг втручання у власність виправдовує завдання кримінального провадження, в якому жодній особі не повідомлено про підозру, за викладених у клопотанні обставин не є підставою для відмови в його задоволенні, оскільки з огляду на положення частин другої, третьої статті 170 КПК України майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав, передбачених пункту 1 частини другої статті 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає обов'язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Аргументи адвоката, що слідчим суддею надано дозвіл на вилучення виключно документації, щодо вилучення комп'ютерної техніки, мобільних телефонів тощо, відмовлено, попри це, під час проведення обшуку 22 жовтня 2025 року у власника майна вилучено ноутбук та мобільний телефон, є безпідставними з огляду на наступне.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
З урахуванням наведеного, відсутність мобільного телефону Samsung Galaxy M31 imel НОМЕР_2 , imel2 НОМЕР_1 та ноутбуку ASUS модель TUF706HM sn N3NRCXKR07N128, який належить ОСОБА_8 , щодо яких прямо було надано дозвіл на обшук в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року у справі №761/44097/25 про дозвіл на обшук, не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про арешт такого майна з дотриманням вимог частини п'ятої статті 171 КПК України.
Таким чином, колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4