28 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/1254/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судову засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Релакс Парк"
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області
(суддя - Рочняк О.В.)
від 05.06.2025
та постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А., Желік М.Б.)
від 23.10.2025
у справі № 909/1254/24
за первісним позовом фізичної особи-підприємця Карпик Оксани Михайлівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Релакс Парк"
про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором суборенди в розмірі 1 811 452,00 грн та зобов'язання передати (повернути) за актом приймання-передачі житловий будинок,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Релакс Парк"
до фізичної особи-підприємця Карпик Оксани Михайлівни
про визнання недійсним договору суборенди від 04.12.2023 №04/12/2023-1 в частині, що перевищує 450 000,00 грн, та стягнення в порядку реституції 138 548,00 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Селянін В.О.,
відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - Шнир Я.Б.,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Фізична особа-підприємець Карпик Оксана Михайлівна (далі - ФОП Карпик О.М.) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Груп-ДП" (нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс Релакс Парк", далі - ТОВ "Фенікс Релакс Парк", Товариство), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила стягнути заборгованість зі сплати орендної плати за договором суборенди від 04.12.2023 №04/12/2023-1 в розмірі 1 811 452,00 грн та зобов'язати Товариство передати (повернути) за актом приймання - передачі житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 234 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 146569426110.
1.1.1. Позовні вимоги ФОП Карпик О.М. обґрунтувала тим, що Товариство свої зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за суборенду житлового будинку у період з 05.02.2024 по 05.11.2024 виконало неналежним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 1 811 452, 00 грн. Окрім того, ТОВ "Фенікс Релакс Парк" у порушення пункту 2.2 договору суборенди ні достроково, ні в день припинення договірних відносин (04.12.2024) не повернуло орендоване майно за актом приймання-передачі.
1.2. ТОВ "Фенікс Релакс Парк" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ФОП Карпик О.М., в якій просило визнати недійсним договір суборенди від 04.12.2023 №04/12/2023-1, укладений між ФОП Карпик О.М. та ТОВ "Фенікс Релакс Парк", в частині, що перевищує 450 000,00 грн, та стягнути в порядку реституції 138 548, 00 грн.
1.2.1. В обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариство стверджувало, що спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений директором ТОВ "Фенікс Релакс Парк" Сидоренко Р.С. з перевищенням своїх повноважень, що є порушенням вимог частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Товариство вказувало, що з урахуванням пунктів 3.1 та 3.2 договору суборенди загальна сума оренди становить 2 400 000,00 грн. Водночас відповідно до статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю" та статуту Товариства обов'язковою умовою для укладення договору на суму, яка перевищує 50% вартості чистих активів товариства, є рішення загальних зборів учасників. Поріг такої суми відповідно до статуту Товариства становить 450 000,00 грн. Разом з тим загальні збори ТОВ "Фенікс Релакс Парк" рішення про надання згоди на укладення спірного договору за ціною 200 000,00 грн у місяць не приймали.
Оскільки сума переплати за договором суборенди понад допустиму суму (450 000,00 грн) становить 138 548, 00 грн, то відповідно ця сума підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом в порядку реституції.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської від 05.06.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2025, у справі № 909/1254/24 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Фенікс Релакс Парк" на користь ФОП Карпик О.М. 1 760 552,00 грн заборгованості за договором суборенди від 04.12.2023 №04/12/2023-1. Зобов'язано ТОВ "Фенікс Релакс Парк" передати (повернути) ФОП Карпик О.М. за актом приймання - передачі житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 234 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 146569426110. В решті первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
2.2. Ухвалюючи судові рішення в частині задоволення первісного позову, господарські суди виходили з того, що доказів дострокового припинення спірного договору чи його розірвання в судовому порядку матеріали справи не містять. Відтак, оскільки договір припинив свою дію 01.12.2024, у зв'язку із закінченням строку його дії, суди, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми заборгованості, дійшли висновку, що загальний розмір заборгованості ТОВ "Фенікс Релакс Парк" перед ФОП Карпик О.М. (ураховуючи здійснені проплати) за договором суборенди становить 1 760 552,00 грн. Крім того, суди вказали, що позовна вимога про зобов'язання ТОВ "Фенікс Релакс Парк" передати (повернути) за актом приймання - передачі житловий будинок є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, господарські суди, виходячи з правової природи орендних відносин та встановлених судом обставин щодо фактичного користування позивачем майном на підставі договору суборенди, яке мало місце у зазначених спірних правовідносинах, вказали, що задоволення позовної вимоги про визнання договору суборенди недійсним та проведення односторонньої реституції не забезпечить відновлення прав позивача, адже вони не є фактично порушеними в умовах здійснення ним користування майном відповідача. В даній ситуації позивачем заявлено як неналежний так і неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Фенікс Релакс Парк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 у справі №909/1254/24, прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 26.05.2023 у справі №905/77/21, від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 щодо застосування частини третьої статті 215, статті 216 ЦК України;
- від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17 щодо застосування статті 203 ЦК України, статей 30, 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";
- від 17.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 13.03.2024 у справі №757/23249/17, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, від 20.12.2022 у справі 906/1316/21 щодо застосування статей 92, 214 ЦК України;
- від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 щодо застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Також підставою касаційного оскарження відповідач за зустрічним позовом зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 16, частини третьої статті 92, частин першої, другої статті 241 ЦК України.
3.3. Подаючи касаційну скаргу до суду, скаржник акцентував увагу на таких питаннях:
- чи може значний правочин, вчинений директором Товариства з перевищенням повноважень, вважатись схваленим подальшими діями такого Товариства без порядку, встановленого для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення відповідно до статті 46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;
- чи є частково недійсним значний правочин, укладений з перевищенням повноважень директором Товариства в частині ціни договору понад суму, визначену з перевищенням повноважень керівника за законом;
- чи є непогодження (несхвалення) значного правочину органом Товариства зловживанням правом, якщо оскаржується не весь правочин, а лише в частині ціни у розмірі за межами повноважень директора, встановлених законом;
- як правильно розмежовувати та застосовувати поняття «неналежний» і «неефективний» спосіб захисту, чи можуть ці підстави одночасно застосовуватись для відмови в позові;
- який спосіб є належним та/або ефективним у спорах, де заявляється вимога про визнання недійсним договору в частині ціни через перевищення повноважень керівником без оскарження ціни, яку директор Товариства міг самостійно погодити без рішення зборів.
3.4. ФОП Карпик О.М. 30.12.2025 через «Електронний суд» подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. Між фізичною особою ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП Карпик О.М. (орендар) 30.11.2023 укладено договір оренди №1/11/23 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язався прийняти у тимчасове користування житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234 кв.м, що перебуває у приватній власності орендодавця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 146569426110, з терміном дії до 04.12.2024 включно.
При дослідженні судом першої інстанції оригіналу Договору оренди встановлено, що в пункті 7.1 цього Договору має місце виправлення з 01.12.2024 на 04.12.2024. Вказане виправлення не засвідчено належним чином. Отже, відповідно до пункту 7.1 Договору оренди строк дії договору - до 01.12.2024.
Сторони 30.11.2023 підписали акт приймання-передачі, відповідно до якого орендар прийняв, а орендодавець передав в користування об'єкт оренди: житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234 кв.м.
4.2. Між ФОП Карпик О.М. (орендар) та ТОВ "Фенікс Груп-ДП" (суборендар) 04.12.2023 укладено договір суборенди № 04/12/2023-1 (далі - Договір суборенди), за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234 кв.м., що перебуває у приватній власності ОСОБА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 146569426110.
У пункті 1.3 Договору суборенди сторони вказали, що на момент підписання даного договору об'єкт суборенди суборендарем оглянуто, жодних перешкод, які б не дозволяли використовувати приміщення за його цільовим призначенням не виявлено.
Пунктом 2.1 Договору суборенди передбачено, що орендар зобов'язується передати суборендарю об'єкт суборенди за актом приймання передачі нерухомого майна, що є невід'ємною частиною даного договору.
Суборендар зобов'язаний в останній день строку договору повернути орендарю об'єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент прийняття його суборендарем з урахуванням нормального зносу за актом приймання-передачі об'єкта оренди (пункт 2.2 Договору суборенди).
За змістом пункту 3.1 Договору суборенди договір набирає чинності з моменту його підписання, а саме з 04.12.2023 та діє до 04.12.2024.
У пункті 4.1 Договору суборенди визначено, що розмір орендної плати за один повний календарний місяць оренди становить 200 000,00 (двісті тисяч) гривень, що включає вартість комунальних послуг, а саме: вартість спожитої електроенергії та вартість за використання інтернету. Суборендар сплачує орендну плату у строк до 05 числа включно поточного місяця.
Сторонами у пункті 7.2 Договору суборенди визначено, що всі зміни і доповнення до даного договору приймаються за взаємною згодою сторін у вигляді окремих додатків чи оформляються відповідним додатковим договором до даного договору та завіряються сторонами в тому ж порядку, що й сам договір.
Дія цього договору може бути достроково припинена тільки за взаємною згодою сторін та з підстав передбачених цим договором і чинним законодавством України. Одностороннє дострокове розірвання договору з інших підстав не допускається (пункт 7.3 Договору).
4.3. Сторони 04.12.2023 підписали акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 234 кв.м. (а.с. 15 том І). Даний акт підписано без будь-яких зауважень.
4.4. На виконання умов договору суборенди ТОВ "Фенікс Груп-ДП" перерахувало ФОП Карпик О.М. орендну плату в загальному розмірі 588 548,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 13.12.2023 №523 на суму 100 000,00 грн, від 18.12.2023 №559 на суму 100 000,00 грн, від 30.12.2023 №792 на суму 200 000,00 грн, від 11.01.2024 №344 на суму 100 000,00 грн, від 15.01.2024 №387 на суму 88 548,00 грн.
Також ТОВ "Фенікс Груп-ДП" перерахувало АТ "Прикарпатенерготрейд" 30 900,00 грн за електроенергію по особовому рахунку НОМЕР_1 , адреса. АДРЕСА_1, що підтверджується квитанціями до платіжних інструкцій №від 15.02.2024 19768-1024925-66571 на суму 15 300,00 грн та від 02.04.2024 №19815-1024925-47255 на суму 15 600,00 грн.
4.5. Як стверджує представник ТОВ "Фенікс Груп-ДП", через неналежний стан орендованого приміщення та неможливість його подальшого використання, листом від 14.02.2024 простою кореспонденцією повідомлено ФОП Карпик О.М. про дострокове розірвання Договору суборенди у зв'язку з неналежністю умов житлового приміщення. Товариство просило вважати Договір суборенди припиненим шляхом дострокового розірвання з 01.03.2024; підписати документи, що додаються (додаткова угода від 14.02.2024 до Договору суборенди та акт приймання передачі (повернення) майна від 29.02.2024 у двох примірниках) та повідомити директора товариства про дату та час прибуття представника для прийняття ключів від приміщення. До вказаного листа приєднано проєкт додаткової угоди від 14.02.2024 до Договору суборенди, акта приймання передачі (повернення) майна від 29.02.2024, підписаного зі сторони ТОВ "Фенікс Груп-ДП", а також копію конверта з адресами сторін та нечитабельним відбитком.
Представник ФОП Карпик О.М. отримання такого листа заперечила.
Доказів надіслання вказаного вище листа від 14.02.2024 чи отримання його ФОП Карпик О.М. матеріали справи не містять.
Натомість, як доказ про досягнення згоди щодо дострокового розірвання Договору суборенди та припинення використання об'єкта суборенди ТОВ "Фенікс Груп-ДП" надало суду скріншоти з перепискою ФОП Карпик О.М. у застосунку Viber.
4.6. ФОП Карпик О.М. 05.11.2024 направила ТОВ "Фенікс Груп-ДП" претензію від 05.11.2024, в якій вимагала протягом 7 днів з моменту отримання претензії сплатити на її рахунок заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 1 811 452,00 грн та 04.12.2024 здійснити фактичне повернення за актом приймання-передачі орендованого житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 234 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 146569426110, а також передати ключі від об'єкта нерухомості.
У відповіді на претензію від 05.11.2024 ТОВ "Фенікс Груп-ДП" повідомило ФОП Карпик О.М. про те, що підстави для сплати орендної плати відсутні, оскільки товариство з березня 2024 року припинило користуватися об'єктом оренди. Також в цьому листі зазначено, що погодження про припинення використання приміщення мало місце 12.02.2024, що зафіксовано у Viber сповіщеннях та 14.02.2024 Товариством додатково направлено ФОП Карпик О.М. повідомлення про припинення користування об'єктом оренди та розірвання договору суборенди через неналежний стан приміщення. Крім того, відповідно до пункту 4.2 Договору суборенди підставою для оплати орендної плати є виставлений орендарем рахунок, який з березня місяця не виставлявся Товариству, що свідчить про прийняття факту розірвання договору.
4.7. Листом від 28.11.2024 ФОП Карпик О.М. повідомила ТОВ "Фенікс ГрупДП", зокрема про те, що будь-яких повідомлень щодо наміру ТОВ "Фенікс Груп-ДП" достроково припинити Договір суборенди ФОП Карпик О.М. ні в телефонному, ні в письмовому вигляді не отримувала, жодних рекомендованих листів про це на її адресу від товариства не надходило, жодної своєї згоди на дострокове припинення Договору ФОП Карпик О.М. не надавала; ключі від даного об'єкта Товариством ФОП Карпик О.М. не передавались, об'єкт надалі фактично і юридично знаходився у користуванні Товариства, відтак до моменту повернення із суборенди даного об'єкта за актом приймання-передачі Товариство продовжує нести повну відповідальність за стан і цілісність цього об'єкта; тому повторно просила Товариство до 04.12.2024 сплатити на її рахунок вказану у претензії заборгованість з орендної плати і здійснити фактичне повернення орендованого житлового будинку за актом приймання-передачі та повернути ключі від будинку.
ТОВ "Фенікс Груп-ДП" 19.12.2024 рекомендованим листом із описом вкладення направило ФОП Карпик О.М. лист з додатками на 6-ти аркушах та ключі від будинку 5 шт.
Факт отримання вказаного листа та ключів ФОП Карпик О.М. підтвердила.
4.8. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.02.2025 вбачається, що обмеження щодо представництва юридичної особи ТОВ "Фенікс Груп-ДП" директора Сидоренка Романа Сергійовича відсутні.
На підтвердження того, що директор ТОВ "Фенікс Груп-ДП" підписав спірний Договір суборенди з перевищенням повноважень ТОВ "Фенікс Груп-ДП" надало:
- фінансову звітність малого підприємства ТОВ "Фенікс Груп-ДП" за 2022 рік, з якої вбачається, що вартість чистих активів ТОВ "Фенікс Груп-ДП" станом на 31.12.2022 становить "1" (одиниця виміру тис. грн. з одним десятковим знаком);
- рішення 31/12/2022 одноосібного учасника ТОВ "Фенікс Груп-ДП" від 31.12.2022, відповідно до якого: "З метою налагодження господарських процесів, уникнення будь-яких простоїв у роботі ТОВ "Фенікс Груп-ДП", зумовлених необхідністю погодження договорів, угод, правочинів, сума яких перевищує 50% вартості чистих активів, надати згоду ТОВ "Фенікс Груп-ДП" на укладення договорів, угод, правочинів загальна сума яких не перевищує поріг, що встановлений та/або буде встановлений статутом ТОВ "Фенікс Груп-ДП";
- протокол загальних зборів ТОВ "Фенікс Груп-ДП" від 15.08.2023 №5, згідно з яким, зокрема прийнято рішення про припинення повноважень директора ТОВ "Фенікс Груп-ДП" ОСОБА_2 та призначення новим директором товариства Сидоренка Р.С.;
- статут ТОВ "Фенікс Груп-ДП", затверджений протоколом загальних зборів ТОВ "Фенікс Груп-ДП" від 15.08.2023 №5, з якого вбачається, що управління поточною діяльністю товариства виконується виконавчим органом - директором (пункт 8.29); до компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (пункт 30); директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Директор діє без довіреності від імені товариства, а також в межах своєї компетентності вирішує питання господарської та фінансово-економічної діяльності товариства, в тому числі, веде переговори, укладає від імені товариства договори, угоди та контракти, сума яких не перевищує 450 000,00 (чотириста п'ятдесят) тисяч гривень за кожним договором, угодою, контрактом. Усі договори, угоди та контракти, що перевищують 450 000,00 (чотириста п'ятдесят) тисяч гривень укладаються з дозволу вищого органу управління товариства, що оформлюється протоколом загальних зборів товариства (пункт 8.33);
- доповідну записку головного бухгалтера ТОВ "Фенікс Груп-ДП" від 05.02.2024, з якої вбачається, що в межах виконання повноважень головного бухгалтера нею з'ясовано, що бухгалтерію Товариства не надано рішення учасників загальних зборів на право укладання та підписання директором правочинів, сума яких перевищує 450 000,00 грн, зокрема, за Договором суборенди, укладеним з ФОП Карпик О.М. Також головним бухгалтером зазначено, що оплата буде припинено до моменту надання рішення учасників загальних зборів ТОВ "Фенікс Груп-ДП" про надання згоди на укладення договорів із зазначеними контрагентами;
- пояснювальну записку бухгалтера ТОВ "Фенікс Груп-ДП" Мельник Г.В. від 20.02.2024, згідно з якою 15.01.2024 нею здійснено оплату на користь ФОП Карпик О.М. за Договором суборенди за вказівкою директора товариства.
4.9. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з такого:
(1) щодо первісного позову:
- строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. Отже, строк дії Договору суборенди - до 01.12.2024;
- умовами договору суборенди не передбачено можливості розірвання договору в односторонньому порядку, а відповідно до пункту 7.2 Договору, всі зміни і доповнення до даного договору приймаються за взаємною згодою сторін у вигляді окремих додатків чи оформляються відповідним додатковим договором до даного договору та завіряються сторонами в тому ж порядку, що й сам договір;
- доказів того, що в установленому законом і договором порядку (шляхом укладення угоди чи додаткової угоди) сторони дійшли згоди про дострокове розірвання Договору суборенди матеріали справи не містять, як і не містять доказів розірвання цього договору в судовому порядку;
- приєднана до матеріалів справи додаткова угода від 14.02.2024 до Договору суборенди, підписана зі сторони ТОВ "Фенікс Релакс Парк", не є вчиненою (не є укладеною), а тому не породжує жодних правових наслідків;
- листування, яке міститься в матеріалах справи, не може вважатися фактом досягнення згоди про дострокове розірвання Договору оренди з 01.03.2024 та не є підставою для визнання такого Договору припиненим (розірваним);
- саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні частини шостої статті 762 ЦК України;
- відповідач за первісним позовом жодних доказів того, що орендоване ним приміщення перебувало у неналежному стані, тому не використовувалося товариством, суду не надав, а підписавши акт приймання-передачі нерухомого майна від 04.12.2023 підтвердив, що об'єкт суборенди перебуває у придатному для використання технічному стані;
- Договір суборенди не був достроково розірваний та припинив свою дію 01.12.2024 у зв'язку із закінченням строку дії договору;
- у зв'язку із припиненням Договору суборенди позовна вимога про зобов'язання ТОВ "Фенікс Релакс Парк" передати (повернути) за актом приймання - передачі житловий будинок є обґрунтованою та підлягає до задоволення;
- наявний в матеріалах справи акт приймання передачі (повернення) майна від 29.02.2024 не може вважатися належним доказом передачі майна після закінчення строку дії договору, оскільки він датований 29.02.2024 та був додатком до додаткової угоди від 14.02.2024 до Договору суборенди, яка, як встановлено судом, не була сторонами укладена;
- загальний розмір орендної плати за Договором суборенди за період з 04.12.2023 по 01.12.2024 становить 2 380 000,00 грн (200 000 х 11 міс. + 180 000 (200 000 : 30 х 27). ТОВ "Фенікс Релакс Парк" на виконання умов договору суборенди сплачено орендну плату в загальному розмірі 588 548,00 грн та 30 900,00 грн комунальних послуг (оплата електроенергії), яка відповідно до пункту 4.1 включається в розмір орендної плати. Отже, загальний розмір заборгованості ТОВ "Фенікс Релакс Парк" за договором суборенди становить 1 760 552,00 грн;
- відповідач доводів позивача не спростував, доказів виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за Договором суборенди суду не надав;
- позовна вимога ФОП Карпик О.М. про стягнення з ТОВ "Фенікс Релакс Парк" заборгованості з орендної плати за договором суборенди належить до задоволення частково - в розмірі 1 760 552,00 грн;
(2) щодо зустрічного позову:
- специфіка правовідносин за договором оренди полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності (нікчемності) такого правочину, зважаючи на закладений у частині першій статті 216 ЦК України зміст, у спірних правовідносинах із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо;
- фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином - припиняються на майбутнє (що узгоджується зі змістом вимог статті 236 ЦК України);
- виходячи з правової природи орендних відносин та встановлених судом обставин щодо фактичного користування позивачем майном на підставі договору оренди, яке мало місце у зазначених спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не дозволяє в разі його недійсності (нікчемності) договору провести двосторонню реституцію;
- зазначене не забезпечує відновлення прав позивача, адже вони не є фактично порушеними в умовах здійснення ним користування майном відповідача;
- вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди в частині та часткове повернення коштів, які сплачено за користування орендованим майном є як неналежним так і неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №909/1254/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2025 відкрито касаційне провадження у справі №909/1254/24 за касаційною скаргою ТОВ "Фенікс Релакс Парк" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2025; справу призначено до судового розгляду.
5.2. Об'єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2025 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 у справі 909/1254/24, якими первісний позов задоволено, у зустрічному - відмовлено.
5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 (щодо застосування частини третьої статті 215, статті 216 ЦК України); від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17 (щодо застосування статті 203 ЦК України, статей 30, 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"); від 17.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 13.03.2024 у справі №757/23249/17, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, від 20.12.2022 у справі 906/1316/21 (щодо застосування статей 92, 214 ЦК України); від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 (щодо застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України).
Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
6.4. Також касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позивач відзначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 16, частини третьої статті 92, частин першої, другої статті 241 ЦК України.
6.5. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою для звернення до Верховного Суду стало питання:
- чи обраний позивачем у даному спорі належний та ефективний спосіб захисту;
- щодо наявності / відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову.
При цьому колегія суддів ураховує, що доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань щодо незаконності / необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій у частині розгляду вимог первісного позову, окрім як посилань на необхідності задоволення зустрічного позову, що, на думку скаржника, виключає можливість задоволення первісного позову.
З огляду на наведене, а також положення вимог статті 300 ГПК України колегія суддів розглядає касаційну скаргу лише у межах вимог та доводів такої.
6.6. Щодо зустрічного позову
6.6.1. Так, у справі, що переглядається, ТОВ "Фенікс Релакс Парк" (орендар) звернувся до суду з позовом до ФОП Карпик О.М. (орендодавця) про визнання недійсним договору суборенди в частині, що перевищує 450 000, 00 грн, та стягнення в порядку реституції 138 548, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений директором ТОВ "Фенікс Релакс Парк" з перевищенням своїх повноважень, що є порушенням вимог частини третьої статті 92 ЦК України. Так, з врахуванням пунктів 3.1 та 3.2 Договору суборенди загальна сума оренди становить 2 400 000,00 грн. Водночас відповідно до статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю" та статуту Товариства обов'язковою умовою для укладення договору на суму, яка перевищує 50% вартості чистих активів товариства, є рішення загальних зборів учасників. Разом з тим загальні збори ТОВ "Фенікс Релакс Парк" рішення про надання згоди на укладення спірного договору за ціною 200 000,00 грн у місяць не приймали. Оскільки сума переплати за договором суборенди понад допустиму суму (450 000,00 грн) становить 138 548,00 грн, то відповідно ця сума підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом у порядку реституції.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, вказали, що специфіка правовідносин за договором оренди полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності (нікчемності) такого правочину, зважаючи на закладений у частині першій статті 216 ЦК України зміст, у спірних правовідносинах із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції. Зазначене не забезпечить відновлення прав позивача, адже вони не є фактично порушеними в умовах здійснення ним користування майном відповідача. Отже, вимоги Товариства про визнання недійсним договору оренди в частині та часткове повернення коштів, які сплачено за користування орендованим майном є як неналежним так і неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
6.6.2. Ураховуючи предмет та підстави зустрічного позову, визначені самим Товариством, колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (Аналогічний висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечує поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантує особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц).
6.6.3. Так, за змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Як зазначила об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування / повернення майна з володіння відповідача.
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства (такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Колегія суддів ураховує, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже позивач, як встановили суди, де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас відповідач отримав плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об'єктом оренди) за погодженою сторонами ціною, яка є дійсною на момент звернення орендаря з позовом про таке відшкодування, а законодавець не передбачив можливості здійснення односторонньої реституції.
Отже, специфіка правовідносин за договором оренди полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності (нікчемності) такого правочину, зважаючи на закладений у частині першій статті 216 ЦК України зміст, у спірних правовідносинах із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо.
Відповідно, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції.
Зазначене за висновками Суду не забезпечує відновлення прав позивача, адже вони не є фактично порушеними в умовах здійснення ним користування майном відповідача.
У вказаному колегія суддів також керуються висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23.
Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.
6.6.4. Отже, ураховуючи наведене вище, з огляду на предмет та підстави зустрічного позову, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається про те, що позивачем за зустрічним позовом обраний неналежний та неефективний спосіб захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду (що є самостійною підставою для відмови у позові) засновані на законі.
При цьому колегія суддів ураховує, що скаржник не наводить аргументованих обґрунтувань, які саме права останнього були порушені спірним Договором та яким чином вони поновляться, ураховуючи, що Товариство користувалось орендованим житлом та частково сплачувало орендну плату за нього.
Фактично ж зустрічний позов Товариства направлений на ухилення від сплати орендної плати за житло (предмет первісного позову), яке було у користуванні Товариства протягом спірного періоду часу (чого орендар не заперечує та не оспорює).
Оскільки обраний Товариством неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (такий аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №911/269/19, від 16.11.2021 у справі № 924/1304/20)), Суд не надає правової оцінки аргументам позивача за зустрічним позовом щодо суті спору.
З наведених мотивів колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, які стосуються суті спору, в оцінку чого Суд не вдається. При цьому Суд відзначає, що предметом розгляду:
- у справі №905/77/21 було визнання недійсними рішень тендерного комітету та договору на виконання робіт;
- №906/1061/20 - визнання недійсними рішення комітету з конкурсних торгів та договору про закупівлю робіт;
- №906/100/17 - визнання недійсним договору про надання юридичних послуг;
- №927/976/17 - визнання контракту на поставку сільськогосподарської продукції недійсним;
- №925/1453/16 - визнання недійсним договору поставки;
- №904/2178/18 - визнання недійсним договору про надання послуг спецтехнікою та стягнення коштів;
- №910/22198/17 - визнання недійсним іпотечного договору та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
- №668/13907/13-ц - про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним;
- №757/23249/17 - про визнання недійсним іпотечного договору;
- №910/11027/18 - про стягнення шкоди, заподіяної пов'язаними особами;
- №916/3006/23 - про стягнення поворотної фінансової допомоги.
У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що у жодній із наведених скаржником постанов Верховного Суду Судом не досліджувалось питання обрання належного та ефективного способу захисту у спорах про визнання договорів оренди нерухомого майна недійсними, застосування двосторонньої реституції.
Суд відхиляє і посилання на постанову Верховного Суду від 20.12.2022 №906/1316/21, де предметом спору було визнання недійсними договорів оренди землі та нерухомого майна, скасування державної реєстрації договорів, адже оскаржувані судові рішення (якими було частково задоволено позов) Верховним Судом були скасовані, а справа направлена на новий розгляд.
Колегія суддів виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права (зокрема, статей 15, 16 ЦК України) також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
6.6.5. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні норм права висновку про відмову у зустрічному позові з огляду на обрання позивачем за зустріним позовом неналежного та неефективного способу захисту. Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.2. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Релакс Парк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської від 05.06.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 у справі № 909/1254/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко