28 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 927/794/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія"
на рішення Господарського суду Чернігівської області
(суддя - Моцьора В.В.)
від 08.08.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
від 24.11.2025
у справі № 927/794/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Укртрансгаз"
про визнання зобов'язання припиненим виконанням,
за участю представників учасників справи:
позивача - Кулик Н.Д.
відповідача - Чернінська Л.М.
третьої особи - Пархомова О.А.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (далі - ТОВ "ЙЕ Енергія") звернулося до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз" (далі - АТ "ОГС "Чернігівгаз") про визнання зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" перед Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз" в частині передачі газу у підземному сховищі обсягом 4 297 400 куб.м в лютому 2023 року припиненим виконанням, проведеним належним чином.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №12А167-148-20 від 15.04.2020, укладеного між сторонами, позивач передав у власність відповідачу в лютому 2023 року природний газ обсягом 4 297 400 куб.м, про що було підписано акти приймання-передачі природного газу від 28.02.2023. Проте, відповідач листом від 17.05.2023 повідомив позивача, що фактичне прийняття відповідачем природного газу не відбулося, тобто зобов'язання з передачі газу у лютому 2023 року не можна вважати виконаним, що, на переконання позивача, порушує його права, оскільки останній вважає, що зобов'язання з передачі газу у лютому 2023 року припинено виконанням, проведеним належним чином.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2025 у справі №927/794/23 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що оператором газосховищ відхилено торгове сповіщення на набуття від позивача газу у лютому 2023 року обсягом 4 297 400 куб.м За відсутності факту передачі природного газу відповідачу в підземному сховищі газу, у зв'язку з відхиленням оператором газосховищ торгових сповіщень, суд вважав твердження позивача про виконання зобов'язання в частині передачі газу у власність відповідачу припиненим виконанням, а також твердження позивача про виконання зобов'язання за договором щодо передачі у власність покупця природного газу, враховуючи підписання акта приймання-передачі природного газу №РГК83000109 від 28.02.2023, необґрунтованими.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2025 у справі №927/794/23 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 у справі №927/794/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" звернулось з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 19.12.2023 у справі №918/337/23, від 19.12.2023 у справі №924/355/23, постанові Вищого господарського суду України від 26.07.2016 у справі №910/10186/15 (щодо застосування Кодексу газосховищ, який не є актом цивільного законодавства до правовідносин купівлі - продажу природного газу).
При цьому також посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №490/7071/16-ц, від 13.09.2023 у справі №308/11827/20, від 23.11.2023 у справі №641/8379/21 щодо пріоритетності норм Цивільного законодавства; від 23.11.2023 у справі №641/8379/21 щодо вирішення того, які норми підлягають застосуванню (Цивільного кодексу України чи Кодексу газосховищ); від 22.04.2021 у справі №904/1017/20, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 щодо стандартів доказування та принципу змагальності судового процесу.
Крім того, цитує загальні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 щодо застосування статей 15, 16 Цивільного кодексу України.
Вважає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 3, 4, 626, 15, 16, 525, 599, 626, 627, 628, 655, 692 Цивільного Кодексу України.
3.5. У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа проти вимог та доводів останньої заперечують, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзиви мотивовано тим, що судами при прийнятті рішень правомірно вказано, що операція щодо передачі газу на користь АТ "Чернігівгаз" не відбулася, оскільки на рахунку зберігання в газовому сховищі у ТОВ "ЙЕ Енергія" був відсутній обсяг, який планувався до передачі. Учасники вважають, що твердження позивача про те, що ним в рамках укладеного договору виконано зобов'язання та передано відповідачеві природний газ обсягом 4 297 400 куб.м не обґрунтовані, а тому зобов'язання з фактичної поставки природного газу за договором не може вважатися таким, що виконано належним чином.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
15.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (продавець) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №12А167-148-20 відповідно до умов якого (тут і далі в редакції додаткової угоди №21 від 28.06.2022) позивач зобов'язується передати у власність відповідача з жовтня 2020 року по останнє число дванадцятого місяця включно, яке слідує за датою припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами і доповненнями) природний газ (далі - газ), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору обсяг газу, який повинен передаватися продавцем та прийматися покупцем за договором становить 26 000 000 м.куб. (двадцять шість мільйонів метрів кубічних).
Згідно з пунктом 2.5 договору фактичний обсяг переданого покупцеві газу за договором визначається з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, Кодексу газотранспортної системи, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 та Кодексу газосховищ, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2495.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у віртуальній торговій точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній торговій точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу або в підземних сховищах газу (ПСГ). Після переходу права власності на природний газ покупець несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 3.2 договору приймання-передачі газу протягом місяця здійснюється в рамках договірного обсягу відповідно добових обсягів вказаних у заявці покупця. Заявку з указаними добовими обсягами покупець подає у добу постачання.
Згідно з пунктом 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Пунктом 3.4 договору встановлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги переданого газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 7-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. У випадку передачі газу у ПСГ сторони складають додатково акт, який повинен містити відомості щодо фактичного об'єму газу, що передається у ПСГ і погоджується з Оператором газосховищ.
Згідно з пунктом 5.1 договору оплата замовленого обсягу газу за договором здійснюється покупцем на рахунок продавця виключно грошовими коштами у національній валюті України (гривні) протягом 120-ти (сто двадцяти) робочих днів після закінчення кожного окремого місяця постачання обумовленого договором. Покупець має право здійснити попередню оплату.
Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2020 до останнього числа дванадцятого місяця включно, яке слідує за датою припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами і доповненнями), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (пункт 9.1 договору).
За твердженням позивача, він є власником природного газу в обсязі 88 508,631 тис. куб. м, який передано позивачу приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пишним А. В. на підставі актів вилучення та передачі майна стягувачу від 22.06.2021 та від 28.09.2021 у межах виконавчих проваджень з виконання трьох рішень Господарського суду Луганської області від 03.10.2017 у справі №913/561/17, від 05.12.2017 у справі №913/872/17, від 23.01.2018 у справі №913/873/17.
28.02.2023 сторонами підписано акт №РГК83000109 приймання-передачі природного газу до договору купівлі-продажу природного газу №12А167-148-20 від 15.04.2020, згідно з яким позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ у лютому 2023 року обсягом 4 297 400 куб. м на суму 242 184 833,23 грн.
28.02.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" через інформаційну платформу оператора газосховищ надано торгове сповіщення щодо передання відповідачу 4 297 400 куб. м природного газу.
28.02.2023 АТ "Укртрансгаз" відхилило зазначене торгове сповіщення, зокрема, з причин відсутності достатнього обсягу на рахунку зберігання. Підставою для такого рішення АТ "Укртрансгаз" була обставина недостатності об'єму природного газу в ПГС на рахунку зберігання позивача, який заявлявся до відчуження та набуття, адже згідно з актом про рух природного газу в газосховищах, що обліковується на рахунку зберігання замовника від 10.03.2023 №142/02-23 підписаним позивачем та третьою особою без зауважень та заперечень, у лютому 2023 року в ПГС ТОВ "ЙЕ Енергія" на рахунку зберігання на початок та кінець звітного місяця обліковувався газ в об'ємі 0,00013 тис. куб. м.
17.05.2023 Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз" звернулось до позивача із листом №14001-Сл-6782-0523, у якому повідомило, що оператором газосховищ відхилено торгове сповіщення на набуття газу у лютому 2023 року, через що АТ "Чернігівгаз" позбавлено можливості вважати виконаним зустрічні зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу №12А167-148-20 від 15.04.2020. Також відповідач просив позивача повідомити про причини відхилення оператором газосховищ торгового сповіщення на набуття газу на інформаційній платформі.
Позивач вважає, що відповідач фактично не визнав факт того, що зобов'язання позивача в частині передачі природного газу відповідачу у лютому 2023 року обсягом 4 297 400 куб.м припинено виконанням, проведеним належним чином.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що позивач стверджує, що виконав зобов'язання перед відповідачем в частині передачі газу у підземному газосховищі обсягом 4 297 400 куб.м в лютому 2023 року, відповідно вважає, що вказане зобов'язання припинене виконанням, проведеним належним чином.
5.4. Разом з тим, відповідач стверджує про те, що Оператор газосховищ АТ "Укртрансгаз" не підтвердило торгове сповіщення на набуття природного газу, тому не підтвердило наявність закупленого відповідачем та переданого за актом приймання-передачі позивачем обсягу природного газу та, як наслідок, не можливо вважати зобов'язання перед відповідачем в частині передачі газу у підземному газосховищі обсягом 4 297 400 куб.м в лютому 2023 року таким, що виконано належним чином.
5.5. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України поширюється саме на подібні правовідносини.
Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст.
Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.6. У справі № 918/337/23 розглядались вимоги ТОВ "ЙЕ Енергія" до АТ "Рівнегаз" про визнання зобов'язання з передачі відповідного обсягу природного газу припиненим внаслідок виконання, проведеного належним чином. Аналізуючи положення статей 509, 525, 526, 532, 598, 599 Цивільного кодексу України, Верховний Суд виснував, що зобов'язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд. Також Верховний Суд звернувся до власних висновків щодо обов'язків оператора газорозподільної системи у контексті адміністрування передачі природного газу відповідного обсягу, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 910/8845/19.
Скасовуючи судові рішення про задоволення позову та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив про передчасність висновків, що позивач в рамках укладеного договору виконав зобов'язання та передав відповідачу природний газ у відповідному обсязі, оскільки суди попередніх інстанцій:
- не розглянули заперечення відповідача, суть яких полягала не у запереченні проведення операції з придбання природного газу у позивача, а в тому, що у зв'язку із відхиленням оператором газосховищ торгового сповіщення на набуття газу від ТОВ "ЙЕ Енергія", немає підстав вважати, що господарська операція з передачі природного газу, яка оформлена відповідним актом, відбулася, а обмежилися лише формальним посиланням на те, що відповідачем не надано доказів відхилення оператором газосховищ торгових сповіщень;
- вказали, що двосторонній акт приймання-передачі газу підтверджує отримання покупцем природного газу за договором, при цьому не надали оцінки пунктам 3.4, 3.5 договору, не спростували твердження відповідача про те, що відхилення оператором газосховищ торгових сповіщень як на відчуження газу, так і на його набуття, позбавило відповідача можливості розпоряджатися придбаним ним газом.
У справі № 924/355/23 предметом розгляду були вимоги ТОВ "ЙЕ Енергія" до АТ "Хмельницькгаз" про визнання зобов'язання з передачі відповідного обсягу природного газу припиненим внаслідок виконання, проведеного належним чином. Верховний Суд не знайшов підстав для формулювання правового висновку щодо застосування розділу VIII Кодексу газосховищ у подібних правовідносинах, оскільки положення цього розділу не регулюють правила і момент набуття права власності, натомість зазначив, що Кодекс газосховищ не є актом цивільного законодавства, тому він не може регулювати цивільні відносини, зокрема і щодо порядку виконання договорів, отже, до спірних відносин щодо переходу права власності на природний газ, який зберігається у газосховищах, застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій:
- не дослідили належним чином обставини перебування природного газу у відповідному обсязі на зберіганні АТ "Укртрансгаз" з врахуванням наявних судових рішень та виконавчих проваджень, на які посилається позивач, та відповідних заперечень відповідача та АТ "Укртрансгаз" про відсутність цього товару в ПГС;
- досліджували дії продавця щодо передачі товару, водночас не перевірили чи вчинив зі своєї сторони покупець дії з прийняття товару, адже у випадку, якщо покупець ухиляється від прийняття товару, який йому вже належить, він несе ризик випадкової загибелі речі.
5.7. Дослідивши надані учасниками справи докази, суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, встановили, що за умовами пункту 1.1 договору купівлі-продажу природного газу від 15.04.2020 (в редакції додаткової угоди від 28.06.2022 № 21), укладеного між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець), продавець зобов'язується передати у власність покупця природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Фактичний обсяг переданого покупцеві газу визначається з урахуванням вимог, зокрема, Кодексу газосховищ (пункт 2.5 договору).
У договорі сторони погодили, зокрема такі умови щодо порядку передачі-приймання природного газу:
- продавець передає покупцю газ у віртуальній торговій точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній торговій точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу або в ПСГ. Після переходу права власності на природний газ покупець несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ (пункт 3.1);
- приймання-передача газу протягом місяця здійснюється в рамках договірного обсягу відповідно добових обсягів вказаних у заявці покупця. Заявку з указаними добовими обсягами покупець подає у добу постачання (пункт 3.2);
- приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу, підписані два примірники якого покупець, у зазначений в договорі строк, зобов'язується надати продавцеві, який, в свою чергу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник підписаного оригіналу акта або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. У випадку передачі газу у ПГС сторони складають додатково акт, який повинен містити відомості щодо фактичного об'єму газу, що передається у ПГС і погоджується з оператором газосховищ (пункти 3.3, 3.4);
- коригування обсягів газу оформляється покупцем у вигляді заявки (пункт 3.5).
Виконання сторонами пункту 3.3 договору підтверджується підписаним актом приймання-передачі від 28.02.2023 №РГК83000109, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у лютому 2023 року у ПГС АТ "Укртрансгаз" природний газ обсягом 4297400 куб.м.
Разом з тим, враховуючи, що природний газ у спірному обсязі передавався у ПГС, суди не встановили обставин, а сторони не надали докази на підтвердження виконання ними пункту 3.4 договору та складання додатково акта з відомостями щодо фактичного об'єму газу, що передається у ПГС і погоджується оператором газосховищ з урахуванням вимог Кодексу газосховищ, в результаті чого виснували, що спірний об'єм газу не був прийнятий відповідачем, тому відповідач був позбавлений можливості розпоряджатися таким обсягом природного газу.
Також суди не встановили обставин погодження Оператором газосховища торгових сповіщень від 28.02.2023 на відчуження та набуття спірного обсягу природного газу, як того вимагає Кодекс газосховищ.
Так, 28.02.2023 позивач через інформаційну платформу АТ "Укртрансгаз" надав торгове сповіщення відчуження 4 297 400 куб.м природного газу в підземному сховищі на користь АТ "Чернігівгаз". Також 28.02.2023 відповідач через інформаційну платформу АТ "Укртрансгаз" надав торгові сповіщення набуття 4 297 400 куб.м природного газу в підземному сховищі від ТОВ "ЙЕ Енергія".
Однак, вказані торгові сповіщення були відхилені Оператором газосховищ із зазначенням причини "відсутність торгового сповіщення, що кореспондує".
Отже, суди встановили вчинення як позивачем дій щодо передачі (відчуження) газу, так і відповідачем - щодо прийняття (набуття) його, втім, питання правомірності чи неправомірності дій Оператора газосховищ щодо відхилення торгових сповіщень не досліджували, оскільки такі обставини не входять до предмета доказування у цій справі, враховуючи предмет та підстави позову, а також склад учасників справи.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.06.2024 у справі № 906/710/23, де Суд наголосив, що питання правомірності чи неправомірності дій оператора газосховищ щодо відхилення торгових сповіщень не входять до предмета доказування у цій справі, враховуючи предмет та підстави позову, а також склад учасників справи.
5.8. З огляду на наведене, суди правильно застосували, зокрема, статтю 599 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання зобов'язання позивача перед відповідачем в частині передачі природного газу у ПГС обсягом 4 297 400 куб.м в лютому 2023 року припиненим виконанням, проведеним належним чином.
5.9. ТОВ "ЙЕ Енергія" у касаційній скарзі вказує, що суди попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2023 у справі №924/355/23, щодо порядку виконання договору застосували положення Кодексу газосховищ, в той час як таке питання регулюється положеннями Цивільного кодексу України. Зазначає, що для вирішення того, які норми підлягають застосуванню (Цивільного кодексу України чи Кодексу газосховищ) потрібно застосовувати положення статті 4 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що Кодекс газосховищ затверджено постановою НКРЕКП, до повноважень якої не віднесено видання нормативно-правових актів, що регулюють цивільні відносини (статті 17 Закону України "Про НКРЕКП"); аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №641/8379/21.
Скаржник вважає, що оскільки Кодекс газосховищ не є актом цивільного законодавства, тому він не може регулювати цивільні відносини, зокрема і щодо порядку виконання договорів, тому до спірних відносин щодо переходу права власності на природний газ, який зберігається у газосховищах, застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України; в частині пріоритетності норм Цивільного кодексу України над нормами Кодексу газосховищ скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №490/7071/16-ц, від 13.09.2023 у справі №308/11827/20, від 23.11.2023 у справі №641/8379/21.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника з огляду на таке.
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодек України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 Цивільного кодексу України).
Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Цивільного кодексу України або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та Цивільним кодексом України (частини четверта, п'ята статті 4 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 19.12.2023 у справі №924/355/23, на яку посилається скаржник, вказав, що у доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно варто визнати існування ієрархії між Цивільним кодексом України як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі).
Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 Цивільного кодексу України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законів, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням Цивільного кодексу України та інших законів України (якщо суперечить мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України або іншого закону), інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (постанова Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №490/7071/16-ц, на яку посилається скаржник).
Функціональним призначенням процедурних норм є "обслуговування" приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію "обслуговування" приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №308/11827/20, на яку посилається скаржник).
Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі №641/8379/21, на яку посилається скаржник, вказав, що за своєю сутністю договір про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу є публічним договором. Для вирішення того, які норми підлягають застосуванню (Цивільний кодек України чи пункт 4.5.5 Кодексу систем розподілу) потрібно застосовувати статтю 4 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що Кодекс систем розподілу затверджений постановою НКРЕКП, до повноважень якої не віднесено видання нормативно-правових актів, що регулюють цивільні відносини (стаття 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг"). Оскільки Кодекс систем розподілу не є актом цивільного законодавства, тому він не може регулювати цивільні відносини, зокрема і щодо порядку укладення договорів. Тому до спірних відносин в частині визначення моменту укладення договору про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2023 у справі №924/355/23 зазначив, що для вирішення того, які норми підлягають застосуванню (Цивільного кодексу України чи Кодексу газосховищ) потрібно застосовувати статтю 4 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що Кодекс газосховищ затверджений постановою НКРКЕП, до повноважень якої не віднесено видання нормативно-правових актів, що регулюють цивільні відносини (стаття 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг"). Оскільки Кодекс газосховищ не є актом цивільного законодавства, тому він не може регулювати цивільні відносини, зокрема і щодо порядку виконання договорів, тому до спірних відносин щодо переходу права власності на природний газ, який зберігається у газосховищах, застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України. Положення розділу VIII Кодексу газосховищ не регулюють правила і момент набуття права власності.
Отже, за правовою позицією Верховного Суду у справі №924/355/23 питання переходу права власності на природний газ регулюється положеннями Цивільного кодексу України щодо порядку виконання договорів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 Цивільного кодексу України).
Положення щодо переходу права власності на природний газ визначені у пункті 3.1 договору, відповідно до якого продавець передає покупцю газ у віртуальній торговій точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу; право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній торговій точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу або підземних сховищах газу (ПСГ); після переходу права власності на природний газ покупець несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (статті 664 Цивільного кодексу України).
Суди попередніх інстанцій з урахуванням предмета і підстав заявлених позовних вимог, суті спору, виходили з того, що в матеріалах справи відсутні докази виконання зобов'язання щодо фактичної поставки природного газу, в тому числі з урахуванням положень укладеного між сторонами договору.
Зі змісту оскаржуваних рішень не вбачається, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності переходу права власності на природний газ у ПГС у спірному обсязі від позивача до відповідача мотивовані лише посиланням на Кодекс газосховищ. Суди також врахували положення Цивільного кодексу України та договору.
Крім того, відповідно до пункту 2.5 договору фактичний обсяг переданого покупцеві газу визначається з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем, Кодексу газотранспортної системи, та Кодексу газосховищ.
Відповідно до глави 1 розділу VIII Кодексу газосховищ передбачено процедуру адміністрування оператором газосховищ передачі природного газу, що зберігається в газосховищах.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що перехід права власності на спірні обсяги природного газу не відбувся з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів адміністрування АТ "Укртрансгаз" передачі природного газу, що зберігається в газосховищі. Така позиція судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.12.2023 у справі №918/337/23, в якій суд вказав на обов'язок оператора газотранспортної системи здійснювати адміністрування передачі природного газу, у контексті переходу права власності на нього.
Скаржник у касаційній скарзі не спростував висновків судів попередніх інстанцій про те, що перехід права власності на спірні обсяги природного газу не відбувся. Доводи, викладені ним у касаційній скарзі зводяться до переоцінки фактичних обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
5.10. Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі в межах, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодекс України, Суд не вбачає підстав для скасування цих судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позову, як про це просить ТОВ "ЙЕ Енергія" в касаційній скарзі, оскільки як рішення суду першої інстанції, так і постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального права, з врахуванням правового висновку Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі №914/1027/16. При цьому Суд зазначає, що висновки у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 19.12.2023 у справах №918/337/23 та №924/355/23.
5.11. Не приймаються до уваги доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у справі №910/10186/15, оскільки висновки постанов Вищого господарського суду України не є такими, про які йдеться у частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.12. Також товариство вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з порушенням стандартів доказування та принципу змагальності судового процесу, посилається на постанови Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №904/1017/20, Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (пункт 9.58), від 21.06.2023 у справі №916/3027/21. Також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо способів захисту цивільних прав, викладені у постановах від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.5), від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункт 14), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (пункт 40), від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (пункт 14), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 42), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункти 6.6, 6.7).
Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника з огляду на таке.
Скаржник у касаційній скарзі послався на підставу, передбачену пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а, отже, він має мотивувати неправильне застосування норм матеріального права та/або недотримання вимог процесуального права судами попередніх інстанцій посиланням на відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права у подібних правовідносинах, а не наводити власні міркування.
Тобто, для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не враховали суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи.
Верховний Суд звертає увагу, що ТОВ "ЙЕ Енергія" з посиланням на відповідну підставу касаційного оскарження не вказує, яку саме норму права суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Посилання скаржника на недотримання судами попередніх інстанцій стандартів доказування та з неповне з'ясуванням всіх обставин справи з наведенням загальних висновків Верховного Суду, зводяться до питань переоцінки обставин справи та доказів у справі, втім відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Більше того, питання визнання зобов'язання в частині передачі природного газу припиненим належним виконанням у наведених скаржником справах №904/1017/20, №129/1033/13-ц, №904/2104/19, №16/3027/21 не досліджувалося.
Скаржник також посилається на загальні висновки Верховного Суду щодо змагальності судового процесу, втім не вказує про те, що оскаржувані рішення ухвалені всупереч таким висновкам.
Сама лише незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
За таких обставин, касаційна скарга, що ґрунтується на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задоволенню не підлягає.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення та постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 у справі №927/794/23 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко