ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
29 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/2357/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від скаржника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) -Тарасенко К.В. на підставі самопредставництва
від позивача - Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - Курбанова А.В. на підставі самопредставництва
від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Диприс Груп», м. Миколаїв -
не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 року, суддя першої інстанції Ржепецький В.О., повний текст складено та підписано 05.11.2025 року
у справі № 915/2357/19
за позовом Миколаївської міської ради, м.Миколаїв
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Диприс Груп», м. Миколаїв
про зобов'язання повернути земельну ділянку
Короткий зміст скарги та ухвали суду першої інстанції.
У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебувала справа №915/2357/19 за позовом Миколаївської міської ради, м.Миколаїв до Товариства з обмеженою відповідальністю “Диприс Груп», м.Миколаїв про зобов'язання повернути земельну ділянку.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 у справі №915/2357/19 позов задоволено. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Диприс Груп", м. Миколаїв повернути Миколаївській міській раді м. Миколаїв, земельну ділянку площею 4359 кв.м., з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану по вул. Квітневій поблизу будинку №53 в м. Миколаєві, у придатному для подальшого використання стані, шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Диприс Груп", м. Миколаїв на користь Миколаївської міської ради, м.Миколаїв через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, м. Миколаїв судовий збір у сумі 20922 грн 07 коп.
11.08.2020 на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 у справі №915/2357/19 видані накази, які були направлені стягувачем на примусове виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та за яким 08.10.2020 відкрито виконавче провадження ВП №63228731.
В подальшому, 26.08.2025 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та повідомлено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлено для виконання.
Приймаючи постанову, державний виконавець виходив з того, що стягувач відмовився авансувати витрати виконавчого провадження.
22.09.2025 Миколаївська міська рада, м. Миколаїв звернулася до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою від 15.09.2025 вих. №24243/020201-40/02/02/25 на дії та постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій просила суд:
1) визнати неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонни Вадимівни щодо винесення 26 серпня 2025 року у виконавчому провадженні №63238731 (ідентифікатор для доступу 532В13ЕВ2Е19) постанови про повернення виконавчого документа стягувачу;
2) визнати незаконною та скасувати постанову, винесену 26 серпня 2025 року головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонною Вадимівною про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме: наказу Господарського суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі №915/2357/19;
3) зобов'язати головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонну Вадимівну у повному обсязі вчинити дії спрямовані на виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі №915/2357/19 у передбаченому Законом України “Про виконавче провадження» порядку.
Скарга мотивована тим, що виконання рішення суду мало б відбутись за рахунок коштів державного бюджету. Водночас, виконавець не вжив усіх можливих заходів, що передбачені Конституцією України, Законом України “Про виконавче провадження», Порядком використання коштів виконавчого провадження, Інструкцією з організації примусового виконання рішень та Наказом Міністерства юстиції України “Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження», для організації і проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення у даному виконавчому провадженні.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 року у справі №915/2357/19 скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на дії та постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонни Вадимівни щодо винесення постанови від 26.08.2025 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №63238731. Скасовано постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонни Вадимівни від 26.08.2025 у виконавчому провадженні №63238731 про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме: наказу Господарського суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі №915/2357/19. В іншій частині вимог скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем на стягувача покладено надмірний тягар витрат, пов'язаних із здійсненням виконавчих дій, які відповідно до встановленого рішенням способу поновлення прав власника земельної ділянки, мали бути здійснені виключно за рахунок винної сторони, а саме, відповідача у справі.
Відмовляючи у задоволенні скарги в частині вимоги про зобов'язання головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонну Вадимівну у повному обсязі вчинити дії спрямовані на виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі №915/2357/19 у передбаченому Законом України “Про виконавче провадження» порядку, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначений спосіб поновлення прав не відповідає положенням ч. 1, 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, оскільки охоплює сукупність правовідносин, пов'язаних із здійснення примусового виконання судового рішення в цій справі, який є значно ширшим ніж обсяг правовідносин, в яких відбулось порушення відповідних прав стягувача, та протирічить положенням ст. 2, 5, 26 Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Інгульський Відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 року у справі № 915/2357/19.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права і неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що державний виконавець провів всі можливі виконавчі дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо виконання наказу №915/2357/19, виданого 11.08.2020 Господарським судом Миколаївської області, який відноситься до категорій рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії.
Натомість, суд першої інстанції в ухвалі зазначає, що рішення суду в примусовому порядку могло б бути виконане у один з наведених Законом України «Про виконавче провадження» способів, який відповідав би предмету спору та поведінці боржника, а саме, посилається на положення статті 10 Закону України «Про виконавче провадження»: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом, та зазначає, що доказів здійснення виконавцем визначених заходів суду не надано.
Відділ звертає увагу на ухвалу Господарського суду Миколаївської області 20 жовтня 2025 року по справі № 915/1567/21, прийняту з аналогічних обставин. У результаті вчинення сукупності дій державних виконавців в обох випадках, судді приходять до різних висновків.
Апелянт зауважує, що при розгляді справи №915/1567/21 суд встановив, що державним виконавцем Центрального ВДВС в межах зазначеного виконавчого провадження ВП №75615217 вчинені необхідні дії, передбачені ч. 1-3 статті 63 Закону України “Про виконавче провадження», а саме, накладено на боржника 2 штрафи за невиконання рішення без поважних причин та надіслано органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення від 28.11.2024 № 142711.
Крім того, з урахуванням того, що таке судове рішення може бути виконане без участі боржника, державним виконавцем з метою вжиття заходів примусового виконання рішення, передбачених законом, було направлено до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подання про знесення приміщення № 18863/20.14-20 від 13.02.2025, в якому державний виконавець просив надати інформацію про суму вартості послуг (суму майбутнього договору) щодо знесення самочинно збудованих нежитлових приміщень торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м, що складаються з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: вул. Одеське шосе, б. 86/2Ж, м. Миколаїв. З огляду на вищезазначене, суд у тій справі вважав безпідставними доводи скаржника стосовно того, що рішення суду у даній справі можливо виконати без участі боржника, оскільки саме ці обставини були враховані державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій, та про можливість виконання рішення суду без участі боржника зазначено державним виконавцем у листі Центрального ВДВС №18248 від 14.02.2025.
У разі, якби рішення суду неможливо було виконати без участі боржника, то державний виконавець мав би винести постанову про закінчення виконавчого провадження після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення. Натомість, державний виконавець у відповідності з абз. 2 ч. 3 ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження» після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення вніс подання про знесення приміщення.
Однак, встановивши аналогічні обставини справи та аналогічні дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 63238731, суд першої інстанції у справі №915/2357/19 приходить до протилежних висновків, натомість ,якщо в ухвалі Господарського суду Миколаївської області від 20 жовтня 2025 року по справі № 915/1567/21 суд обґрунтовує свою позицію з приводу відповідності дій державного виконавця нормам, передбаченим ч. 1-3 статті 63 Закону України “Про виконавче провадження», то при постановленні ухвали від 31.10.2025 року у справі № 915/2357/19 суд обмежується лише зазначенням власної думки, не обґрунтовуючи свою позицію, що, на думку відділу, є неприпустимим.
Окремо скаржник звертає увагу на позицію суду першої інстанції з питання обов'язкового додаткового авансування витрат стягувачем.
Зокрема, закон містить імперативні норми щодо обов'язковості авансування додаткових витрат, яка покладається не на державного виконавця, або інших учасників виконавчого провадження, а здійснюється за рахунок стягувача. Окрім того, передбачена чітка підстава для повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності такого авансування. Законом передбачено право державного виконавця вимагати від стягувача додаткового авансування без якого, в даному випадку, подальше виконання рішення суду є неможливим, так як без авансування коштів, зазначених у кошторисі Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРІД", неможливо провести виконавчі дії по залученню суб'єкта господарювання, який забезпечить проведення зазначених у кошторисі робіт.
Водночас, повернення виконавчого документа стягувачу ніяким чином не порушує права стягувача, так як не позбавляє його права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Нездійснення стягувачем авансування витрат виконавчого провадження, як це передбачено ст. 43 вказаного Закону, на думку відділу, дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу відповідають приписам п. 20 ч. 3 ст. 18, ч. 1, 2, 3 ст. 42, абз. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження», а тому головним державним виконавцем Маніло Н.В. правомірно винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, відсутність у скаржника коштів для сплати авансування витрат виконавчого провадження не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу та не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Інгульського Відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі №915/2357/19, справу призначено до розгляду.
11.12.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача (стягувача) Миколаївської міської ради, м.Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 залишити без змін.
Так, Миколаївська міська рада, м.Миколаїв зауважує, що відповідно до приписів чинного законодавства про примусове виконання судових рішень витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України та коштів виконавчого провадження. Для організації та проведення виконавчих дій щодо послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій, що визначено зробити виконавцем у цій справі, передбачено певний порядок звернення державного виконавця до відповідних органів юстиції з питанням оплати послуг, в яких виникла потреба при примусовому виконанні судового рішення.
Також, Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2020 року у справі № 924/315/17 зауважує, що якщо за судовим рішенням саме боржник зобов'язаний вчинити певні дії, то це не означає, що у разі невиконання ним цього рішення воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу другого частини третьої статті 63 Закону «Про виконавче провадження». Хоч судове рішення і зобов'язує саме боржника вчинити певні дії, однак воно не є нерозривно пов'язаним з особою боржника та не унеможливлює таке виконання без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання цього рішення, з огляду на встановлені обставини невиконання у добровільному порядку і вчинення перешкод у виконанні.
Стягувач у своїх листах від 22.07.2025 та 25.08.2025 просив державного виконавця вжити усіх заходів, що передбачені законодавчими актами, для організації і проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання судового рішення у даному виконавчому провадженні, у тому числі звернутися до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління забезпечення примусового виконання рішень Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням здійснити фінансування відповідних витрат даного виконавчого провадження за рахунок коштів державного бюджету.
Однак, стягувач зазначає, що вказане було залишено поза увагою державним виконавцем, відомостей про те, що державному виконавцю відповідні органи Міністерства юстиції відмовили у фінансуванні такого виду витрат виконавчого провадження матеріали виконавчого провадження згідно відомостей АСВП не містять.
За такого, позивач зауважує, що оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов'язана вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, державний виконавець діяв із порушенням вказаного Закону, при цьому прийняв неправомірне рішення про повернення виконавчого документа скаржнику.
Миколаївська міська рада вважає, що судом першої інстанції взято до уваги твердження скаржника стосовно того, що та обставина, що саме боржник за судовим рішенням зобов'язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі. При цьому, оскільки судове рішення у цій справі хоч і зобов'язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов'язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, передбаченого законом (правовий висновок, викладений у пункті 12 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14).
Водночас, ці заходи мають відповідати як змісту постановленого рішення так і фактичним обставинам справи, зокрема, зв'язку між особою боржника та тими діями, які мають бути ним вчинені для виконання рішення суду. Відтак, перелік заходів примусового виконання рішення суду є об'єктивно обмежений наведеними обставинами.
Відзив долучено до матеріалів справи.
Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово.
В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник позивача підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу з мотивів, викладених письмово.
В судове засідання інші учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, у зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності інших представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про залишення позову (заяви) без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення представника скаржниці, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 року у справі №915/2357/19 не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 року у справі №915/2357/19 не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 у справі №915/2357/19 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Диприс Груп», м. Миколаїв повернути Миколаївській міській раді, м. Миколаїв земельну ділянку площею 4359 кв.м., з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану по вул. Квітневій поблизу будинку №53 в м. Миколаєві, у придатному для подальшого використання стані, шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності), стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Диприс Груп»,м. Миколаїв на користь Миколаївської міської ради, м.Миколаїв через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, м. Миколаїв судовий збір у сумі 20922 грн 07 коп.
На виконання рішення судом 11.08.2020 видано відповідні накази.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2020 Миколаївська міська рада направила до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до примусового виконання судовий наказ про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Диприс Груп», м.Миколаїв повернути Миколаївській міській раді, м. Миколаїв земельну ділянку площею 4359 кв.м., з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану по вул. Квітневій поблизу будинку №53 в м. Миколаєві, у придатному для подальшого використання стані, шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності).
08.10.2020 державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження № 63238731 з примусового виконання виконавчого документу, про що стягувача повідомлено листом від 08.10.2020 вх. №92081.
Листом державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до Миколаївської міської ради було скеровано вимогу від 14.12.2020 вх. №115800 про надання вмотивованої відповіді щодо авансування проведення виконавчих дій, а саме, демонтаж об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку задля виконання судового наказу №915/2357/19 від 11.08.2020.
Листом від 28.12.2020 вх. №133417 Інгульським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до Миколаївської міської ради скеровано постанову про прийняття виконавчого провадження №63238731.
Листом від 21.01.2021 №423/02.02.01-40/14/21 Миколаївська міська рада, м.Миколаїв повідомила Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про те, що Миколаївська міська рада, м.Миколаїв та її виконавчі органи готові співпрацювати з Інгульським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві задля виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 11.08.2020 по справі № 915/2357/19, в рамках виконавчого провадження № 63238731, відповідно до якого Товариство з обмедженою відповідаьністю “Диприс Груп», м.Миколаїв зобов'язано повернути Миколаївській міській раді, м. Миколаїв земельну ділянку площею 4359 кв.м., з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану по вул. Квітневій поблизу будинку № 53 в м. Миколаєві, у придатному для подальшого використання стані, шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності). Крім того, з метою визначення можливості авансування проведення виконавчих дій, просили надати попередній розрахунок вартості демонтажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку по вул. Квітневій поблизу будинку № 53 в м. Миколаєві.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2021 та 09.02.2022 державним виконавцем здійснено вихід за адресою: вул. Квітнева, буд. 53 в м. Миколаєві поблизу земельної ділянки площею 4359 кв.м., з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002 та встановлено, що об'єкту для демонтажу незавершеного будівництва житлового будинку не виявлено, про що державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві складено відповідні Акти від 29.03.2021 та від 09.02.2022.
Надалі, Миколаївською міською радою, м.Миколаїв до державного виконавця було скеровано лист від 04.02.2022 вих. № 973/02.02.01-40/02.06/14/22 з проханням надати інформацію стосовно виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 11.08.2020 по справі № 915/2357/19 в рамках виконавчих проваджень № 63238731.
Листом від 16.02.2023 вих. № 368/02.02.01-40/02.06.14/23 на запит державного виконавця від 27.01.2022 (за вх. № 2234/02.02.01-06/14/22 від 22.02.2022) по виконавчому провадженню № 63238731 про надання вичерпної Інформації про виконання боржником наказу від 11.08.2020 по справі № 915/2357/19, Миколаївською міською радою, м.Миколаїв було повідомлено, що за даними Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради, м.Миколаїв станом на 14.02.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю “Диприс Груп», м.Миколаїв не повернуто Миколаївській міській раді, м.Миколаїв земельну ділянку площею 4359 кв.м, з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану по вул. Квітневій поблизу будинку № 53 в м. Миколаєві, у придатному для подальшого використання стані, шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності).
23.02.2024 Миколаївська міська рада, м.Миколаїв листом вих. №1021/02.02.01-40/02.06/14/24 повторно повідомила державного виконавця про можливість здійснювати авансування витрат виконавчих проваджень у межах бюджетних асигнувань з урахуванням принципу черговості та враховуючи викладене, запропонувала надати стягувачу попередній розрахунок вартості демонтажу відповідного об'єкту для можливості його розгляду та вирішення питання авансування витрат зазначеного виконавчого провадження.
Після отриманої від ДВС відповіді стягувачем здійснено авансування витрат виконавчого провадження № 63238731 у запропонованій сумі 4515 грн (платіжна інструкція № 240 від 17.03.2025), яку було направлено до відділу ДВС супровідним листом від 21.03.2025 вих. № 7097/02.02.01-40/02/012/25.
Листом державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.07.2025 вх. № 83400 стягувача було повідомлено про необхідність здійснення додаткового авансування витрат по виконавчому провадженню у сумі 423500 грн 77 коп. на організацію та проведення виконавчих дій (для подальшого демонтажу незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності) на земельній ділянці площею 4359 кв.м, з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану поблизу будинку № 53 по вул. Квітневій в м. Миколаєві).
Листом за вих. № 19426/02.02.01-40/02/012/25 від 22.07.2025 стягувачем з обґрунтуванням підстав поінформовано державного виконавця про неможливість здійснити авансування витрат по виконавчому провадженню № 63238731 у сумі 423500 грн 77 коп.
В подальшому, державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 06.08.2025 вх. № 100293 повторно звернувся до стягувача з вимогою здійснити авансування витрат, необхідних для подальшого виконання судового рішення.
На повторне звернення державного виконавця, оформлене листом від 06.08.2025 вх. №100293, стягувач повторно надав мотивовану відповідь щодо неможливості авансування витрат (лист від 25.08.2025 вих. №22221/02.02.01-40/02/012/25).
Державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 26.08.2025 вх. № 111921 знову звернувся до стягувача з вимогою здійснити авансування витрат, необхідних для подальшого виконання судового рішення.
26.08.2025 головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження», у мотивувальній частині якої зазначено, що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 Закону України “Про виконавче провадження», незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа, з якою стягувач не погоджується, що стало підставою для її оскарження.
Отже, предметом розгляду суду першої інстанції була наявність або відсутність підстав про визнання неправомірними дій головного державного виконавця щодо винесення 26.08.2025 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, визнання незаконною та скасування цієї постанови, зобов'язання головного державного виконавця у повному обсязі вчинити дії, спрямовані на виконання наказу у передбаченому Законом порядку.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Оскільки у даному разі ухвала суду першої інстанції апелянтом оскаржується лише в частині задоволення місцевим господарським судом скарги стягувача на дії та постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо визнання неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонни Вадимівни щодо винесення 26 серпня 2025 року у виконавчому провадженні №63238731 (ідентифікатор для доступу 532В13ЕВ2Е19) постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та визнання незаконної та скасування постанови, винесеної 26 серпня 2025 року головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонною Вадимівною про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме наказу Господарського суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі №915/2357/19, обставини щодо відмови у задоволенні вимоги про зобов'язати головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Маніло Нонну Вадимівну у повному обсязі вчинити дії спрямовані на виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі №915/2357/19 у передбаченому Законом України “Про виконавче провадження» порядку в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в апеляційному порядку не переглядаються.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", серед іншого, визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 339-1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з положеннями статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 "Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження" приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг.
Пунктом 2 розділу VI "Фінансування виконавчого провадження" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, визначено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1300/29430 встановлено види та розмір витрат виконавчого провадження.
Так, відповідно до р. І видів та розмірів витрат виконавчого провадження до витрат виконавчого провадження відносяться:
1. Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари.
2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку.
3. Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.
4. Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум.
5. Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини.
6. Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці.
7. Банківські послуги при операціях з іноземною валютою.
8. Сплата судового збору.
9. Оплата вчинюваних нотаріальних дій.
10. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію ст. 8 Закону України № 1404-VIII “Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.
11. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у п.п. 1, 3, 6, 7, 11 розділу I видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.
Пунктом 7 р. ІІ видів та розмірів витрат виконавчого провадження передбачено, що відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п'яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 11 розділу I видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Стадія виконавчого провадження є самостійною стадією судового процесу та не передбачає можливості безпідставного виходу за рамки визначених законодавством прав і обов'язків учасників виконавчого провадження як відповідної стадії судового процесу.
Стадії господарського судочинства є певною послідовністю процесуальних дій, які здійснюються у встановленій процесуальним законодавством черговості й оформлюється судовим актом (ухвала суду, рішення суду, постанова). Стадії судового процесу слідують одна за одною та мають свою процесуальну мету, чим забезпечують єдність і неподільність процесу захисту прав.
Отже, застосування будь-якої процесуальної норми здійснюється у взаємозв'язку з іншими процесуальними нормами для виконання завдань судочинства у передбачених формах та на різних стадіях судового провадження.
Принцип правової (юридичної) визначеності виступає одним з елементів належної судової процедури у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Процедура виконання судового рішення та виконавче провадження як самостійна стадія судового процесу мають бути використані у спосіб, сумісний з пунктом 1 статті 6 названої Конвенції.
Здійснення виконавчих дій не у спосіб встановлений судовим рішенням, тобто не у спосіб, на який мав право сподіватися добросовісний позивач, подаючи позов про поновлення своїх прав, а відповідно і оцінюючи сукупність витрат, які він розраховує понести при цьому на предмет їх відповідності порушеному праву, означає, що принцип правової визначеності не було дотримано.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 у даній справі задоволено позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Диприс Груп», м.Миколаїв повернути Миколаївській міській раді, м.Миколаїв земельну ділянку площею 4359 кв.м., з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану по вул. Квітневій поблизу будинку №53 в м. Миколаєві, у придатному для подальшого використання стані, шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності), на виконання якого Господарським судом Миколаївської області 11.08.2020 видано наказ..
Порядок виконання рішень немайнового характеру визначений ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження».
Відповідно до вказаної статті Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відомості про сторін виконавчого провадження вносяться до Автоматизованої системи виконавчих проваджень на підставі даних, зазначених у виконавчому документі.
Постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження за адресами, зазначеними у виконавчому документі.
За рішеннями немайнового характеру боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії у строк, встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 15 Закону України “Про виконавче провадження», боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно положень статті 28 Закону України “Про виконавче провадження», боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Якщо перевірити виконання рішення немайнового характеру неможливо без участі сторін виконавчого провадження, то слід керуватись положеннями ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження», якою встановлено обов'язок боржника повідомляти про повне чи часткове виконання рішення.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження», сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.
В такому випадку перевірити виконання рішення можливо шляхом перевірки вхідної кореспонденції Відділу. Факт виконання рішення перевіряється за документами, наданими виконавцю. В інших випадках перевірка виконання рішення здійснюється при виході виконавця за місцем виконання рішення.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення 10-денного строку, визначеного у постанові про накладення штрафу, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, місцевим господарським судом правильно зауважено, те що та обставина, що саме боржник за судовим рішенням зобов'язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі. При цьому, оскільки судове рішення у цій справі хоч і зобов'язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов'язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених законом.
Як вбачається з рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 у справі №915/2357/19, боржник зобов'язаний повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 4359 кв.м., з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану по вул. Квітневій поблизу будинку №53 в м. Миколаєві, у придатному для подальшого використання стані, шляхом демонтажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності).
Відповідно до статті 10 Закону України “Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відтак рішення суду в примусовому порядку могло б бути виконане у один з наведених Законом України “Про виконавче провадження» способів, який відповідав би предмету спору та поведінці боржника.
Водночас, докази здійснення виконавцем зазначених заходів у матеріалах справи відсутні.
Отже, колегія суддів зазначає, що фактична зміна в процесі примусового виконання рішення в цій справі способу його виконання шляхом зобов'язання стягувача за свій рахунок забезпечити виконання судового рішення в частині, в якій судовим рішенням цей обов'язок покладено на відповідача, не обгрунтована виконавцем належним чином.
Крім того, з немайнового характеру предмету спору в даній справі витікають також ті обставини, що за результатами виконавчого провадження відповідно до ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено відшкодування витрат стягувача за рахунок коштів боржника або коштів, одержаних від реалізації майна боржника.
Таким чином, стягувач не може розраховувати на те, що його кошти, сплачені в якості авансового внеску, будуть повернуті в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження".
За приписами частини четвертої статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" обов'язок по відшкодуванню витрат виконавчого провадження завжди покладається на боржника. А відтак, стягувач не може бути зобов'язаний нести ті витрати, які за результатами здійснення примусового виконання рішення суду, очевидно не будуть йому відшкодовані.
Це протирічить засадам виконавчого провадження - обов'язковості виконання рішень, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, передбачених ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження".
Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що державним виконавцем на стягувача покладено надмірний тягар витрат, пов'язаних із здійсненням виконавчих дій, які відповідно до встановленого рішенням способу поновлення прав власника земельної ділянки, мали бути здійснені виключно за рахунок винної сторони, а саме, відповідача у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, авансування витрат виконавчого провадження у сумі 423500 грн 77 коп. пов'язано саме з організацією та проведенням виконавчих дій, а саме: для демонтажу незавершеного будівництва житлового будинку (4 відсотки готовності) на земельній ділянці площею 4359 кв.м, з кадастровим номером 4810136900:04:091:0002, розташовану поблизу будинку № 53 по вул. Квітневій в м. Миколаєві. Проте, самого об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку за вказаною вище адресою державним виконавцем взагалі не виявлено, про що свідчать складені державним виконавцем Акти від 29.03.2021 та 09.02.2022, які містяться в матеріалах справи.
Водночас, колегія суддів враховує, що 15.05.2019 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 2-р(II)/2019 (справа № 3-368/2018(5259/18), яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Конституційний Суд України наголосив, що права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган. У чинному правовому регулюванні має бути встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов'язковість.
Порядок виконання виконавчих дій в цій справи, який по суті став підставою для обставин повернення виконавчого документу стягувачу, вочевидь не відповідає цьому принципу, оскільки сума витрат, які покладаються на стягувача є такою, що перешкоджає повному та своєчасному виконанню рішення, а не забезпечує його виконання.
Відтак, суд першої інстанції вірно зазначив, що сукупність дій державного виконавця з визначення розміру та необхідності покладення сплати авансового внеску за здійснення витрат виконавчого провадження в сумі 423500 грн 77 коп. на стягувача, не можуть вважатися такими, що відповідають рішенню суду, яке підлягає виконанню та наведеним вище положенням закону.
Посилання апелянта на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2025 у справі №915/1567/21 не може вважатися належним обґрунтуванням доводів апеляційної скарги, оскільки відповідно до ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України обов'язковими для врахування є виключно висновки Верховного Суду, а не судів першої інстанції.
Крім того, постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 року у справі №915/1567/21 апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м.Миколаїв задоволена частково, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2025 року у справі №915/1567/21 в оскаржуваній частині скасована.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Апелянтом не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції його доводи в частині правомірності його дій щодо повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 63238731.
З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про скасування постанови державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 26.08.2025 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 63238731.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі №915/2357/19 прийнята з дотриманням норм процесуального закону, а доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали в порядку апеляційного провадження.
За таких обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 року у справі №915/2357/19 в оскаржуваній частині зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281-284, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі № 915/2357/19 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 у справі № 915/2357/19 в оскаржуваній частині без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 29.01.2026 року.
Повний текст постанови складено 29.01.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Суддя Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош