Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/89/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 189 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
27.01.2026 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 21.01.2026, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Краматорська, Донецької області, українцю, громадянину України, фізичній особі підприємцю, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12024121010002995 від 26.11.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 255-1 КК України, строком на 16 днів, а саме з 10 год. 15 хв. 21.01.2026 року до 10 год. 15 хв. 05.02.2026 року, без визначення розміру застави,
Старший слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором звернулась до слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького із клопотанням у даному кримінальному провадженні про продовження застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що в провадженні відділу РЗЗС СУ ГУНП в Кіровоградській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12024121010002995 від 26.11.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187, ч.1 ст. 255-1, ч.2 ст. 309 КК України, відповідно до якого 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, на території України у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб.
23.07.2024 відповідно до Указу Президента України № 469/2024, який затверджений Законом № 3891-ІХ від 23.07.2024, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 ''Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX, та Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX, Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року №740/2024 затвердженим Законом України № 4024-IX від 29.10.2024 Указом від 14 січня 2025 року № 26/2025, затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-IX, Указом від 15 квітня 2025 №235/2025, затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4356-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Так, житель м. Кропивницького, Кропивницького району, Кіровоградської області, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, не бажаючи займатися суспільно-корисною працею, достовірно знаючи про введення із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, виношуючи наміри щодо здійснення злочинної діяльності з метою збагачення за рахунок чужої власності, за попередньою змовою з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 15.01.2025 стали на шлях їх реалізації.
Реалізуючи свої злочинні дії, 15.01.2025 близько 18.00 год, ОСОБА_10 та знайомий останньої ОСОБА_12 , який не був обізнаний в злочинних діях ОСОБА_10 , прийшли до подвір'я ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_2 , де діючи умисно, запропонувала ОСОБА_13 придбати мобільний телефон «iPhone 12 Pro Max» за 7000 гривень. На що останній, не будучи обізнаний в злочинних діях щодо нього, на пропозицію погодився та передав ОСОБА_12 гроші в сумі 7000 грн. та придбав вищезазначений телефон.
Продовжуючи, реалізовувати злочинний план, діяючи умисно, цілеспрямовано, за попередньою змовою з ОСОБА_9 , 18.01.2025 близько 19.00 год., ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , прийшли до подвір'я ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_3 , де в умовах воєнного стану, погрожуючи фізичною розправою висунули вимогу передати їм мобільний телефон «iPhone 12 Pro Max», який він придбав 15.01.2025 за 7000 гривень та 100 доларів США при цьому потерпілий не мав перед ними жодних боргових зобов'язань. Побоюючись за своє здоров'я та здоров'я своїх дітей та дружини, ОСОБА_13 , який реально сприймав погрози насильства, віддав їм мобільний телефон «iPhone 12 Pro Max», вартість якого згідно висновку експерта № СЕ-19/112-25/17246-ТВ від 24.12.2025 могла складати 12618 гривень 33 копійки.
Далі, продовжуючи діяти умисно, з метою залякування потерпілого та щоб примусити його передати їм ще й грошові кошти, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на заволодіння вказаними грошовими коштами ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , продовжуючи діяти за вказівкою ОСОБА_9 , оскільки весь цей час постійно перебували з останнім на зв'язку, в супереч вимозі ОСОБА_13 не заходити до приміщення квартири де останній мешкає, оскільки там перебували його діти та дружина, зайшли до її приміщення та в присутності сім'ї потерпілого, продовжуючи погрожувати фізичною розправою висуваючи вимогу передати їм 100 доларів США, а якщо ні, то ця сума через декілька днів зросте до 500 доларів США, які йому необхідно буде передати за рахунок неіснуючого боргу. Оскільки в потерпілого ОСОБА_13 вказаної суми грошових коштів на той час не було, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , в свою чергу погрожуючим тоном попередили щоб ОСОБА_13 готував 500 доларів США, які останні 20.01.2025 прийдуть та заберуть їх у нього. В подальшому, не бажаючи бути затриманими та викритими у своїх протиправних діях, оскільки помітили проблискові маячки на подвір'ї поліцейського службового автомобіля, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , покинули місце події.
Так ОСОБА_9 спільно з ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 своїми протиправними діями завдали потерпілому ОСОБА_13 матеріальної шкоди на загальну суму 12618 гривень 33 копійки.
Своїми навмисними, протиправними діями, ОСОБА_7 вчинив вимагання передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 189 КК України.
06.08.2025 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
06.08.2025 року слідчим суддею Подільського районного суду м. Кропивницького, ОСОБА_7 , було застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто з 16:25 год. 06.08.2025 до 01:05 год. 04.10.2025
02.10.2025 слідчим суддею Подільського районного суду м. Кропивницького, ОСОБА_7 , було продовжено запобіжний захід - тримання під вартою, з 12:20 год 02.10.2025 до 12:20 год 30.11.2025.
26.11.2025 слідчим суддею Подільського районного суду м. Кропивницького, ОСОБА_7 , було продовжено запобіжний захід - тримання під вартою, з 26.11.2025 до 24.01.2026.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 21.01.2026 задоволено клопотання.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою з 10 год. 15 хв. 21.01.2026 року до 10 год. 15 хв. 05.02.2026 року.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину відповідно, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, що свідчить про те, що останній може вчинити спробу направлену на ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду та органу досудового розслідування.
Ризики на час розгляду клопотання слідчого продовжують зберігатися.
24.01.2026 спливає строк тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні № 12024121010002995 від 26.11.2024 року, однак закінчити досудове розслідування до вказаного часу не є можливим, оскільки для всебічного, повного й неупередженого розслідування всіх обставин кримінального провадження необхідно виконати наступні дії:
- за результатами проведених тимчасових доступів до речей та документів надати доручення до відповідних органів на оброблення отриманої інформації;
- за результатами проведених слідчих дій скласти остаточні повідомлення про підозру;
- повідомити ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 та ОСОБА_18 остаточні підозри;
- допитати за участю захисників в якості підозрюваних ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 та ОСОБА_18 ;
- при необхідності провести інші слідчі (розшукові) дій;
- виконати вимоги ст. 290 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 просить змінити раніше застосований до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням відповідних обов'язків.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Бекчієв проти Молдови» (пункт 59)).
Hизик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Neumeister v.Austria» (Коймайетер проти Австрії), пункт 10).
Так, до застосування до підзахисного запобіжного у вигляді тримання під вартою, він працював не офіційно, здійснював діяльність як фізична особа-підприємець (додається), а також мав постійне місце проживання та мав стійкі соціальні зв'язки, оскільки проживав разом з матір'ю та вітчимом.
Вважає, що посилання слідчого на те, що ОСОБА_7 щодо відсутності міцних соціальних зв'язків, відсутності роботи та доходів не відповідають дійсності.
Також, інформація щодо наявності судимості у підзахисного за умисний злочин не відповідає дійсності, оскільки він був судимий за вчинення кримінального проступнку.
Між тим, доводи сторони обвинувачення, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, про наявність яких зазначено слічним, не підтверджуються наданими стороною обвинувачення матеріалами і слічим у судовому засіданні не доведені.
Так, слідчий зазначає що такі запобіжні заходи, як застава і домашній арешт застосувати недоцільно, оскільки ОСОБА_7 може продовжити злочинну діяльність, проте, застосування до підзахисного цілодобового домашнього арешту з електронним засобом контролю або без, може повністю запобігти ризикам на які посилався слідчий у своєму клопотанні.
Враховуючи те, що ОСОБА_7 працював не офіційно, здійснював діяльність як фізична особа-підприємець, а також мав постійне місце проживання та мав стійкі соціальні зв'язки, оскільки проживав разом з матір'ю та вітчимом.
Таким чином, зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов до хибного висновку про необхідність продовження підзахисному найсуворішого запобіжного заходу та про неможливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, який в повній мірі забезпечить виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Заслухавши доповідача, перевіривши надані стороною обвинувачення матеріали клопотання про продовження запобіжного заходу, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_7 до повідомленої підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме:
- письмовою заявою потерпілого про вчинене кримінальне правопорушення;
- протоколом допиту потерпілого;
- протоколами допиту свідків;
- протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого та свідків;
- протоколами проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
- протоколами проведення тимчасових доступів до речей та документів.
Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування підозрюваного ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення.
Отже, ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та інших підозрюваних, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та інших підозрюваних існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_7 може здійснити вплив на свідків та інших підозрюваних, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків та інших обвинувачених, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_7 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Відповідно до позиції Європейського Суду, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), §61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Також, ОСОБА_7 може вчинити інші кримінальне правопорушення, оскільки останній раніше судимий та на шлях виправлення не став, не працює, а тому через відсутність грошових коштів з високою імовірність може вчинити нове кримінальне правопорушення.
Доводи захисту про те, що ОСОБА_7 працював фізичною особою підприємцем судом не можу бути враховано, оскільки учасниками справи не надано доказів на підтвердження цього.
Окрім того, ОСОБА_7 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, вливати на потерпілого та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть її виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Доводи сторони захисту про наявність соціальних зв'язків, як підстава для зміни запобіжного заходу, оскільки як вбачається з матеріалів справи вказана обставина жодним чином не вплинула по поведінку ОСОБА_7 з метою його виправлення.
Факт наявності місця проживання не є підставою для зміни запобіжного заходу.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, впливати на потерпілу і на вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_7 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення тимчасового місця проживання.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, слідчим суддею правильно встановлено наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, впливати на потерпілого та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Оскільки кримінальне правопорушення, яке ставиться в провину ОСОБА_7 , вчинено ним із застосування до потерпілої насильства, колегія суддів погоджується з доводами слідчого судді про відсутність необхідності визначення розміру застави.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 21.01.2026, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12024121010002995 від 26.11.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 255-1 КК України, строком на 16 днів, а саме з 10 год. 15 хв. 21.01.2026 року до 10 год. 15 хв. 05.02.2026 року, без визначення розміру застави,- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4