Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/81/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 187 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
27.01.2026 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 19.01.2026, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Салахи, Євлахського району, республіки Азербайджан, азербайджанця, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, маючого середню спеціальну освіту, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого:
- 25.10.2004 року Устинівським районним судом Кіровоградської області за ч. 2 ст. 185 КК України, до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- 21.12.2007 Володарським районним судом м. Брянськ за ч. 1 ст. 30, п. «Г» ч. 3, ст. 228, ч. 2 ст. 188, ч. 1 ст. 69 КК Російської Федерації до позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців;
- 25.03.2007 постановою Жовтневого районного суду м. Харків перекваліфіковано дію статей КК Російської Федерації на КК України, вважати засудженим за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 307, ст, 69, ч. 2 ст. 305, 69, ч. 1 ст. 70 КК України до 6 років 6 місяців позбавлення волі;
- 03.11.2017 Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 289 КК України та відповідно до ст. 70 КК України, призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів;
- 30.09.2019 обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України скеровано до суду;
- 12.03.2024 Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 70 КК України до 6 років позбавлення волі, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання зараховано попереднє ув'язнення та обмежились відбутим покаранням;
- 18.02.2021 Кропивницьким апеляційним судом за ч. 1 ст. 186 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі
- 09.03.2022 обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 255-1, ч. 1 ст. 263 КК України скеровано до Ленінського районного суду м. Кіровограда.
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12024121010002995, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст.189, ч.4 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК України, строком на 18 днів, а саме з 09: 45 год. 19.01.2026 року до 09: 45 год. 05.02.2026 року, без визначення розміру застави,
Старший слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором звернулась до слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького із клопотанням у даному кримінальному провадженні про продовження застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що слідчими відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про які внесені 26.11.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024121010002995 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч.4 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч.4 ст. 187, ч.2 ст. 309 КК України; продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість їх запобігання в разі застосування менш суворого запобіжного заходу.
Також слідчим стверджується про необхідність проведення під час досудового розслідування наступних слідчих, процесуальних дій, а саме:
- за результатами проведених тимчасових доступів до речей та документів надати доручення до відповідних органів на оброблення отриманої інформації;
- за результатами проведених слідчих дій скласти остаточні повідомлення про підозру;
- повідомити ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 остаточні підозри;
- допитати за участю захисників в якості підозрюваних ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 ;
- при необхідності провести інші слідчі (розшукові) дій;
- виконати вимоги ст. 290 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 19.01.2026 задоволено вказане клопотання.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою з 09: 45 год. 19.01.2026 року до 09: 45 год. 05.02.2026 року.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів відповідно, за вчинення яких передбачено покарання відповідно у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років та у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна та у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, що свідчить про те, що останній може вчинити спробу направлену на ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду.
Ризики на час розгляду клопотання слідчого продовжують зберігатися.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати відносно його підзахисного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема у вигляді особистого зобов'язання, або цілодобового домашнього арешту за місцем проживання, або застосувати запобіжний захід у вигляді застави, зобов'язавши обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду, або до іншого органу державної влади, визначеного судом.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що як слідує з матеріалів справи його підзахисний має постійне місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , та постійне фактичне місце проживання по АДРЕСА_2 , де постійно мешкає разом зі своєю родиною.
Зазначені обставини вказують на наявність міцних соціальних зв'язків його підзахиного.
В судовому засіданні його підзахисний запевнив суд, що не буде переховуватися від слідства, або якимось чином перешкоджати слідству у проведенні розслідування, оскільки не має таких намірів, буде з'являтися за першої вимогою слідчого, прокурора, або суду та допомагати у проведенні досудового розслідування.
А тому, є обґрунтованими доводи суду про те, що перебуваючи на свободі існує ризик переховування ОСОБА_7 від слідства та суду.
Більш того, ОСОБА_7 не було затримано в порядку ст. 208 КПК України, а до Подільського районного суду міста Кропивницького він з'явився самостійно в добровільному порядку.
Крім того, в провадженні Фортечного районного суду м. Кропивницького знаходиться інше кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , де він обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 255 КК України. Однак у зазначеному вище провадженні відносно ОСОБА_7 не було застосовано жодного запобіжного заходу, оскільки мій підзахисний з'являється в судові засідання і для обрання запобіжного заходу відносно нього відсутні підстави.
Даний факт підтверджує пояснення та запевняння ОСОБА_7 , що він не має намірів переховуватися від слідства та суду.
Прокурор не довів в суді першої інстанції наявність ризиків для продовження підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор не вказав переконливих доводів та не долучив беззастережних доказів недостатності застосування більш м'яких видів запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначеним у клопотанні.
Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою (ч. 5 ст. 16 КПК) у зв'язку із чим, тяжкість інкримінованих дій не перебуває у взаємному зв'язку з необхідністю застосування найсуворішого виду запобіжного заходу.
Клопотання не містить належних і допустимих доказів, про свідоме ухилення підозрюваного ОСОБА_7 від слідства або суду.
Від сторін та учасників кримінального провадження не надходило заяв про незаконний вплив на них з боку підозрюваного ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідача, перевіривши надані стороною обвинувачення матеріали клопотання про продовження запобіжного заходу, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_7 до повідомленої підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме: письмовими заявами потерпілих про вчинені кримінальні правопорушення; протоколами допиту потерпілих; протоколами допиту свідків; протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілих та свідків; протоколами проведення негласних слідчих (розшукових) дій; протоколами проведення тимчасових доступів до речей та документів, у сукупності свідчать про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 187 КК України.
Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч.4 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.
Тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування підозрюваного ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, які вчинені умисно з корисливих мотивів з метою незаконного збагачення, під час розгляду іншого кримінального провадження в суді пов'язаного з обвинуваченням у вчиненні тяжких злочинів.
Так, ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та інших підозрюваних, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та інших підозрюваних існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_7 може здійснити вплив на свідків та інших підозрюваних, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків та інших підозрюваних, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_7 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Відповідно до позиції Європейського Суду, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), §61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Також, ОСОБА_7 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки останній раніше судимий, починаючи з 2004 року та на шлях виправлення не став, не працює, а тому через відсутність грошових коштів з високою імовірність може вчинити нові кримінальне правопорушення.
Крім того, наявність судимості може стати підставою для обгрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини» (Selcuk v. Turkey), § 34; «Мацнеттер проти Австрії» (Matznetter v. Austria), § 9).
Окрім того, ОСОБА_7 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, вливати на свідків та інших підозрюваних, а також вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть її виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
В той же час доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 самостійно з'явився до суду та з'являється в суд у іншому кримінальному провадженні, як підстава для застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою колегією суддів не може бути враховано, оскільки вказане жодним чином не убезпечить від вчинення нових кримінальних правопорушень.
Також не можуть бути враховані доводи сторони захисту про наявність соціальних зв'язків, як підстава для зміни запобіжного заходу, оскільки як вбачається з матеріалів справи вказана обставина жодним чином не вплинула по поведінку ОСОБА_7 з метою його виправлення.
Доводи сторони захисту про те, що працівники поліції забезпечать можливості вчинення ОСОБА_7 нових кримінальних правопорушень, у разі застосування йому запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, судом не може бути враховано оскільки не зрозуміло яким саме чином працівники поліції можуть це забезпечити.
Разом з тим, на думку колегії суддів у разі застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вказане забезпечить належне виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, у тому числі забезпечить можливості вчинення нових кримінальних правопорушень.
Факт наявності місця проживання не є підставою для зміни запобіжного заходу.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є тяжким та особливо тяжкими.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, впливати на потерпілу і на вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_7 вчиняти нові кримінальні правопорушення.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, слідчим суддею правильно встановлено наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Оскільки кримінальне правопорушення, яке ставиться в провину ОСОБА_7 , вчинено ним із застосування до потерпілих насильства, колегія суддів погоджується з доводами слідчого судді про відсутність необхідності визначення розміру застави.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 19.01.2026, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12024121010002995, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст.189, ч.4 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК України, строком на 18 днів, а саме з 09: 45 год. 19.01.2026 року до 09: 45 год. 05.02.2026 року, без визначення розміру,- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4