Провадження № 22-ц/803/1532/26 Справа № 2-141/10 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
28 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року про відмову у відновленні втраченого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «ВТБ Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (орган управління АТ «ВТБ Банк» про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-141/10 (суддя першої інстанції Юдіна С.Г.),
У серпні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-141/10.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Із вказаною ухвалою суду не погодилась ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що відмовляючи у задоволення заяви, суд порушив норми матеріального та процесуального права.
Мотивує скаргу тим, щосудом першої інстанції усі повноваження, передбачені частинами першою - другою статті 493 ЦПК України, не використано, зокрема у Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» в особі його органу управління - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не витребувано наявні документи і матеріали щодо розгляду цивільної справи № 2-141, не допитані як свідки учасники справи (їх представники), особи, що входили до складу суду та які виконували судове рішення.
ОСОБА_2 просив оскаржувану ухвалу суду від 03 жовтня 2025 року скасувати та направити заяву до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомленні належним чином.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відмовляючи у задоволенні заяви про відновлення втраченого судового провадження № 2-141/10, суд першої інстанції зазначив про недостатність на даний час зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, оскільки взагалі відсутній текст рішення суду та будь-які матеріали судової справи на кшталт позовної заяви, відзиву.
Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) покладає на нашу державу обов'язок неухильного додержання зобов'язань за цим міжнародно-правовим документом, що вимагає від нашої держави необхідності організувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити реальне гарантування передбаченого Конвенцією права на судовий захист, створити рівні умови доступу до правосуддя
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського суду з прав людини законодавчо ґрунтується на нормах п.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року, згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а також ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, у якій зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Суду розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень є невід'ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.
Однією з гарантій забезпечення права на судовий захист у цивільному судочинстві є існування на законодавчому рівні інституту цивільного процесуального права - відновлення втраченого судового провадження. Застосування цього процесуального механізму в разі втрати повністю або частково судового провадження забезпечує можливість реалізації усіх складових права на судовий захист, яке не обмежується лише вирішенням справи судом, а охоплює також право на оскарження судового рішення.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 754/1480/17-ц (провадження № 61-16832св18), висновки якого, відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України щодо застосування відповідних норм права, суд враховує, що метою відновлення втраченого судового провадження може бути одержання завіреної копії судового рішення, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, скасування заходів забезпечення позову, вирішення питань, пов'язаних із зверненням судового рішення до виконання, тощо.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
За приписами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню судові накази.
З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 -адвокат Терпелюк Євгеній Володимирович звернувся до суду із заявою про відновлення втраченого провадження в цивільній справі № 2-141/10 за позовом Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» (адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 14359319) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
На підтвердження вказаних у заяві фактів представник заявниці надав відповідь Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції МЮУ від 13.05.2024 з якої вбачається, що у Київському районному відділі державної виконавчої служби міста Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перебували виконавчі провадження: ВП № 24174180, з примусового виконання виконавчого листа № 2-141, виданого 15.09.2010 Київським районним судом міста Донецька, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» у розмірі 1235247,49 гривень. 07.11.2014 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.9 ч.1 ст.47 «Про виконавче провадження». Надати більш детальну інформацію не мають можливості, оскільки приміщення, матеріально-технічна база, архів, акти утилізації завершених виконавчих проваджень та документація Київського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецьк Головного територіального управління юстиції в Донецькій області знаходиться за місцем їх попередньої реєстрації на непідконтрольній тимчасово Україні території. Здійснити вивезення майна та виконавчих проваджень не уявляється можливим. На сьогоднішній день, у відділах державної виконавчої служби Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавчі листи, за якими боржник ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на виконанні не перебувають.
Також представником заявниці надано відповідь Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції МЮУ від 25.08.2025 з якої вбачається, що згідно даними АСВП в Київському районному відділі державної виконавчої служби міста Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перебувало виконавче провадження АСВП 24174180 з примусового виконання виконавчого листа Київський районний суд міста Донецька № 2-141 виданий 15.09.2010 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ВАТ « ВТБ Банк» заборгованість у розмірі 1235247,49 грн.
Згідно даними АСВП в Калінінському районному відділі державної виконавчої служби міста Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перебувало виконавче провадження АСВП 34468015 з примусового виконання постанови АК Калінінської районної ради м. Донецька № 472 виданий 22.06.2012 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 на користь держави заборгованість у розмірі 51,00 грн.
24.09.2012 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
12.09.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу п.5 ч.1 ст.47 (неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місце проживання боржника).
Надати будь-яку вичерпну інформацію по вищезазначеному виконавчому провадженню не уявляється можливим, оскільки приміщення, матеріально-технічна база та документація Київського, Калінінського, Петровського, Ленінському районних відділів державної виконавчої служби міста Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій в Донецькій області були захоплені в результаті проведення активної фази АТО.
На підставі розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14, справи, підсудні Київському районному суду м. Донецька підсудні Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області. У архіві Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області відсутня вищевказана справа.
Автоматизована система документообігу суду КП «Д-3» працює в загальних судах з 01.01.2011, отже в ній також відсутні документи у справі № 2-141/10.
Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб і інтересів держави.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
В силу ст. 13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії. які становлять втручання у її права».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ст. 488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 489 ЦПК України передбачено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.
Частиною третьою статті 491 передбачено, що до заяви про відновлення втраченого судового провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися в заявника або у справі, копії заяви відповідно до кількості учасників справи, а у разі необхідності - клопотання про поновлення строку на подання заяви про відновлення втраченого судового провадження.
Відповідно до ст. 493 ЦПК України, при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги: 1) частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); 2) документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; 3) матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; 4) будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; 5) відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; 6) дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; 7) будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.
Згідно з ст. 494 ЦПК України на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.
У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз'яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
Суд враховує, що під час розгляду цієї категорії справ суд не збирає та не досліджує нові докази, не робить висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред'явленого позову за втраченим судовим провадженням, тобто не здійснює судовий розгляд в його класичному розумінні, а лише виконує функцію щодо технічного відтворення раніше існуючих матеріалів провадження.
Відновлення втраченого судового провадження провадиться за загальними правилами ЦПК України, встановленими для розгляду справ позовного провадження з урахуванням особливостей справ про відновлення втраченого судового провадження, передбачених статтями 493 і 494 ЦПК України.
Можна зробити висновок, що за правилами розділу X ЦПК України відновлення втраченого (і в разі, коли справу знищено за закінченням строку зберігання) повністю або частково судового провадження в цивільній справі, якщо вона була закінчена ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом, судом, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі, за заявою (зміст якої визначено статтею 491 ЦПК) осіб, які брали участь у справі (їх правонаступників), або за ініціативою суду (коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо).
Відповідний висновок зроблений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 2-4646/2011.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня2025 року було відкрито провадження про відновлення втраченого судового провадження.
У резолютивній частині ухвали суд зобов'язав учасників справи надати усі наявні у них документі і матеріали, що стосуються втраченого провадження.
Однак апеляційним судом встановлено, що вказана ухвала суду не була направлена Банку, а саме Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як органу управління АТ «ВТБ Банк», також місцевим судом не було повторно витребувано наявні документи у сторін, та не було роз'яснено наслідки за невиконання ухвали.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд формально підійшов до вирішення питання щодо відновлення втраченого провадження у справі та усунувся від обов'язку щодо витребування документів стосовно даного провадження.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява №40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо відмови у відновленні втраченого провадження не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 374, 376, 379, 381- 384, ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року,скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 28 січня 2026 року.
Судді: