Провадження № 22-ц/803/2795/26 Справа № 175/17162/25 Суддя у 1-й інстанції - Краснокутська Н. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
29 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши без повідомлення учасників справи у м. Дніпро апеляційну скаргуПершого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Миргородської Ольги Миколаївни на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Миргородської Ольги Миколаївни, яка діє в інтересах позивача Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, третя особа: Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області, до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки (суддя першої інстанції Краснокутська Н.С.),
20 жовтня 2025 року перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Миргородської О.М. діючи в інтересах держави, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації звернулась до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2025 року позовну заяву заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації залишено без руху та надано час для усунення недоліків, у зв'язку із зміною законодавства.
07.11.2025 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від Дніпропетровської окружної прокуратури надійшли пояснення щодо відсутності обов'язку внесення на депозитний рахунок суду грошової суми в розмірі оцінки земельної ділянки на дату подання позову у даній справі. Посилаючись на викладене, просив суд врахувати дані пояснення та відкрити провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.
Із вказаною ухвалою суду не погодився перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - Мирноградська О.М. та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.
Скаргу мотивує ти, що провадження у даній справі було відкрито 05 липня 2024 року, підготовче провадження у справі було закрито 04 листопада 2024 року.
Зокрема, зазначає, що у суду першої інстанції не було підстав повертати позовну заяву, оскільки на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху прокуратурою надані пояснення в яких зазначено про неможливість застосування до позовної заяви положень земельного законодавства, які набули чинності у квітні 2025 року. Також не погоджується із твердженням про те, що вказані зміни мають зворотню дію у часі, які також розповсюджується на ст. 177 ЦПК України, оскільки відповідно до правових позицій Конституційного Суду України та Верховного Суду до спірних правовідносин застосовуються норми процесуального закону, чинного на дату звернення до суду із відповідною заявою або скаргою.
Звертав увагу, що вимога про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки ця вимога законодавства застосовується до добросовісних набувачів, а у даному випадку спірна земельна ділянка земельна ділянка частково розташована в межах земельної ділянки переданої у постійне користування для смуги відведення автомобільної дороги, а тому ОСОБА_1 , який набув її на підставі договору купівлі-продажу, не може вважатись добросовісним набувачем.
Також звертає увагу, що прокурор у даному випадку не є позивачем у справі, а лише представляє інтереси Дніпропетровської обласної державної адміністрації, а також не є власником земельної ділянки, а отже не має законних підстав для виготовлення оцінки на спірну земельну ділянку.
Враховуючи наведене ОСОБА_2 просила ухвалу Дніпровського районного суду від 20.11.2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також стягнути з відповідачів судовий збір за подачу апеляційної скарги.
Сторони не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо повернення заяви позивачеві.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про повернення заяви, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п.4 ч.1ст.379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Визнаючи позову заяву неподаною та повертаючи її позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що у визначений судом строк, недоліки позовної заяви не були усунуті представником позивача.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
09.04.2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12.03.2025 року, згідно з яким ст. 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України, у редакції Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року).
У пункті 2 Розділу ІІ Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У постанові від 01.12.2025 у справі № 354/419/25 Верховний Суд звернув увагу, що питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
Також зазначав, що положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України не застосовуються.
З позовної заяви вбачається, що прокурор пред'явив позов до ОСОБА_1 як до недобросовісного набувача.
Залишаючи позовну заяву без руху з підстав недотримання прокурором вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а саме ненадання доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна та не проведення експертно-грошової оцінки майна, суд першої інстанції залишив поза увагою, що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п'ятій статті 390 ЦК України. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
У позовній заяві прокурор посилався на недобросовісність набувача спірної земельної ділянки. Зокрема, указував, що ОСОБА_1 , який укладав договір купівлі-продажу спірної зомельної ділянки із первісним власником, повинен був усвідомлювати що враховуючи її об'єктивні властивості, зокрема місце розташування, земельна ділянка, частина якої накладається на смугу відведену для автомобільної дороги не може бути передана у власність для ведення сільськогосподарських потреб.
Оскільки прокурор обґрунтовує позов недобросовісністю набувача, то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що встановивши під час розгляду справи по суті необґрунтованість доводів прокурора та добросовісність відповідача як набувача спірної земельної ділянки, відсутність внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (ч. 4 ст. 177 ЦПК України) матиме наслідком відмову в задоволенні позову, незалежно від його обґрунтованості по суті.
Так, у справі "Delcourt v. Belgium" Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі "Bellet v. France" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам ст. 177 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про недобросовісність відповідача під час набуття спірної земельної ділянки у власність не підлягають оцінці з огляду на те, що це питання може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції застосував положення ч. 4 ст. 177 ЦПК України, які не підлягають застосуванню.
Відповідно до ч.ч. 11, 13 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France», від 8 грудня 2016 року «ТОВ «Фріда» проти України»).
Згідно частини третьої статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" передбачено, зокрема, що особа повинна мати доступ до незалежного, неупередженого та компетентного суду.
У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики "справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя має дуже важливе значення і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про повернення позовної заяви, а тому ухвала Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, ухвала Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга керівника першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає задоволенню.
Як роз'яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду скарги по суті.
Керуючись ст.ст. 367-369, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Миргородської Ольги Миколаївни задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська