29 січня 2026 р. Справа № 520/23631/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 23.09.25 у справі № 520/23631/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі також - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) від 19.07.2024 № 204950016827 про відмову в проведенні перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії за віком, застосувавши показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020-2022 роки у розмірі 12236.71 грн шляхом послідовного збільшення на коефіцієнти у розмірах: 1,197 відповідно до постанови КМУ від 24 лютого 2023 № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» з 01.03.2023 та 1,0796 відповідно до постанови від 23 лютого 2024 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" з 01.03.2024.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі № 520/23631/24 скасовано.
Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.07.2024 № 204950016827 про відмову в проведенні перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 21.02.2024 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 28.02.2024.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення ОСОБА_1 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 з 01.03.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 01.03.2024 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.03.2024.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.03.2023 до 20.02.2024 залишено без розгляду.
Зазначене рішення набрало законної сили 14.04.2025.
15.09.2025 позивачкою подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій вона просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) подати звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №520/23631/24 протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту набрання законної сили ухвали Другого апеляційного адміністративного суду в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування заяви позивачка зазначила, що відповідачем не виконана постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 520/23631/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі 520/23631/24.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка, із посиланням на правові висновки Верховного Суду, зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що у межах позовних вимог позивач порушував питання щодо встановлення судового контролю. Також судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, що ОСОБА_1 виконано всі необхідні дії в рамках виконавчого провадження, отримано виконавчі листи і звернуто їх до примусового виконання. Так, на підтвердження зазначеного, до заяви ОСОБА_1 долучено копії виконавчих листів та постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому посилання суду першої інстанції на те, що матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», що забезпечує виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом, не відповідає дійсності та суперечить фактичним обставин справи.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом установлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.07.2024 № 204950016827 про відмову в проведенні перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 21.02.2024 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 28.02.2024. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення ОСОБА_1 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 з 01.03.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 01.03.2024 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.03.2024. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.03.2023 до 20.02.2024 залишено без розгляду.
В силу статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 520/23631/24 набрала законної сили 14.04.2025.
Позивачка, уважаючи, що наявний беззаперечний факт того, що рішення за цією адміністративною справою суб'єктом владних повноважень не виконується, звернулась до суду з заявою у порядку ст. 382 КАС України.
Приймаючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви позивачки про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 520/23631/24, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі. Окрім того, встановлення судового контролю можливе, якщо заходи з примусового виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження" не призвели до належного виконання судового рішення. Матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", що забезпечує виконання рішення суду в порядку, встановленому цим Законом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі також - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України у заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Згідно з ч. 2, 3 ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі 160/5259/20.
Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду з заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом установлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.07.2024 № 204950016827 про відмову в проведенні перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 21.02.2024 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 28.02.2024. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення ОСОБА_1 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 з 01.03.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 01.03.2024 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.03.2024. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.03.2023 до 20.02.2024 залишено без розгляду.
В силу статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 520/23631/24 набрала законної сили 14.04.2025.
Станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали від 23.09.2025 та на теперішній час відповідачем жодних пояснень про стан виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 520/23631/24 та доказів на підтвердження цих пояснень не надано.
Отже, колегія суддів констатує, що рішення суду наразі залишається невиконаним, проте зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції з мотивів, що обов'язковість цього рішення забезпечується, в першу чергу, примусовим виконанням судового рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Такі заходи на даний час не вичерпано.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що положення статті 382 КАС України не містять застережень щодо можливості встановлення заходів судового контролю виключно після вжиття позивачем заходів з його примусового виконання у порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналіз норми статті 382 КАС України, у її системному взаємозв'язку з нормами статті 372 КАС України, дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися, за наявності для цього підстав, безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.
Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і у примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи існує станом на час вжиття заходів такого контролю відкрите виконавче провадження та чи звертався позивач до державного виконавця з виконавчим листом.
Звернення позивача до суду на підставі статті 382 КАС України та примусове виконання рішення суду у порядку виконавчого провадження є окремими самостійними процедурами, спрямованими на виконання судового рішення, та можуть застосовуватися одночасно, а тому, посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не вичерпано заходи примусового виконання судового рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у розумінні статті 382 КАС України не є підставою, яка обмежує право заявника на подачу заяви про встановлення судового контролю задля забезпечення виконання рішення суду, а тому суд в цій частині припустився довільного тлумачення норм процесуального права.
Також висновки суду першої інстанції про те, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття постанови у справі, суперечать сталій судовій практиці, зокрема правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 800/592/17, згідно з яким заяву про встановлення судового контролю може бути подано і задоволено судом вже після прийняття рішення у справі.
Інших висновків про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суд першої інстанції фактично не навів, не дослідив надані позивачем докази щодо невиконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 520/23631/24, та, відповідно, обставини наявності або відсутності підстав для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення не досліджувалися, оцінка ним не надавалась.
Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, однак останні залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, спростовують висновки суду першої інстанції та колегією суддів приймаються до уваги.
Разом із тим аналіз статті 382 КАС України дозволяє дійти висновку, що судовий контроль встановлюється після ухвалення судового рішення у справі (вживається словосполучення "суд, який ухвалив"), а тому для встановлення судового контролю повинен видаватись окремий процесуальний документ (ухвала) після ухвалення рішення у справі, якщо воно фактично не виконується, і саме судом, який виніс відповідне рішення.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17.
З огляду на викладене, вимоги позивачки про задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки вирішення таких вимог у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким у даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 320 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, колегія суддів уважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 у справі № 520/23631/24 - скасувати.
Справу № 520/23631/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова