29 січня 2026 р. Справа № 520/20244/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., повний текст складено 23.10.25 по справі № 520/20244/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 09.09.2016 по 15.04.2021 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.09.2016 по 28.02.2018 виплаченої 15.04.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 440/3829/20;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 09.09.2016 по 15.04.2021 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.09.2016 по 28.02.2018 виплачених 15.04.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 440/3829/20;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 по 26.06.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 виплаченої 26.06.2024 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі № 440/9007/23;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 по 26.06.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 виплаченої 26.06.2024 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі № 440/9007/23.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у порушення вимог статті 46 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ) відповідач при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суд від 06.10.2020 у справі № 440/3829/2020 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі № 440/9009/23 не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків вказаної виплати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 (дати виникнення права на компенсацію ) по 26.06.2024 (дату фактичної виплати заборгованості по індексації грошового забезпечення).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 (дати виникнення права на компенсацію) по 26.06.2024 (дату фактичної виплати частини заборгованості по індексації грошового забезпечення).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 у частині відмови у виплаті компенсації втрати частини грошових доходів за період з 09.09.2016 по 15.04.2021 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.09.2016 р по 28.02.2018 виплаченої 15.04.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 440/3829/20.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції проігноровано норми статей 1-3 Закону України № 2050-ІІІ та висновки Верховного Суду у постановах від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а, від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 26.02.2021 у справі № 620/3346/19 щодо дати набуття права на отримання компенсації. Посилається на те, що згідно висновків Верховного Суду, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2025 (моменту порушення строку виплати індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі № 420/10392/23) по 27.04.2024 (дата фактичної виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 420/10392/23).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у відзиві на позовну заяву.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 з 09.09.2016 по 14.07.2019 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.07.2019 № 155 позивача з 14.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивачу не виплачувалася індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.
Судом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 440/3829/20 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09.09.2016 по 14.07.2019.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.09.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 з встановленням базового місяця - березень 2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 440/3829/20 набрало законної сили : 06.05.2021.
На виконання вказаного рішення відповідачем позивачу 15.04.2021 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 53 289.84 грн із одночасним утримуванням військового збору 1.5%, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та не заперечується сторонами у справі.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 включно; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4086 гривень 60 копійок в місяць у загальній сумі 69472 гривні 20 копійок за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.08.2023 у справі № 440/9007/23 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2023 у справі № 440/9007/23 задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.08.2023 по справі № 440/9007/23 скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 14.07.2019, виходячи з фіксованої величини 4 086.6 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.
В іншій частині задоволення позову відмовлено.
Вказане рішення набрало законної сили : 22.08.2023.
На виконання вказаного рішення відповідачем позивачу 26.06.2024 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 66 222.69 грн із одночасним утримуванням військового збору 1.5%, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та не заперечується сторонами у справі.
Між тим, відповідачем позивачу ненараховано та невиплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Не погоджуючись з ненарахуванням і невиплатою відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є затримка на один і більше календарних місяців виплати доходів згідно рішення суду. Оскільки рішення суду у справі № 440/3829/2020, яке набрало законної сили - 06.05.2021, відповідачем виконано 15.04.2021, затримка виконання рішення суду склала менше одного місяця. Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.03.2020 у справі № 817/621/18. Відтак, з урахуванням вже згаданих норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (зокрема стаття 2 цього Закону), а також Порядку № 159, суд прийшов до висновку, що відсутні правові підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням, яке набрало законної сили 06.05.2021) проведено без затримки у один місяць, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині. Також, суд зазначив, що з урахуванням норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (зокрема статті 2 цього Закону), а також Порядку № 159, суд вважає, що наявні правові підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням у справі № 520/9007/23, яке набрало законної сили - 04.12.2019) проведено з затримки у один місяць.
Зі змісту апеляційної скарги позивача вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 09.09.2016 по 15.04.2021 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.09.2016 по 28.02.2018 виплаченої 15.04.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 440/3829/20 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 09.09.2016 по 15.04.2021 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.09.2016 по 28.02.2018 виплачених 15.04.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 440/3829/20, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ).
Відповідно до статей 1, 2 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159 (далі - Постанова № 159), якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
При цьому, за правилами статей 3-5 Закону України № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
З аналізу норм Закону України № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
У той же час, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16.
Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16, від 20.05.2020 у справі № 815/2454/18, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18 та від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20.
Як встановлено з матеріалів даної справи, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 14.07.2019 звільнений з військової служби.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 440/3829/2020 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.09.2016 по 28.02.0.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 з встановленням базового місяця - березень 2018 року.
Вказане рішення набрало законної сили - 06.05.2021.
За приписами норм Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
На виконання вказаного рішення відповідачем позивачу 15.04.2021 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 09.09.2016 по 28.02.2018 у сумі 53 289.84 грн із одночасним утримуванням військового збору 1.5 %, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та не заперечується сторонами у справі.
Зазначені обставини фактично не заперечуються учасниками справи.
Як вже зазначалося, у даному випадку підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є затримка на один і більше календарних місяців виплати доходів згідно рішення суду.
Оскільки рішення суду у справі № 440/3829/2020, яке набрало законної сили - 06.05.2021, відповідачем виконано 15.04.2021, затримка виконання рішення суду склала менше одного місяця.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18.
Таким чином, в даних правовідносинах відсутні правові підстави для виплати компенсації за втрату частини доходу, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням) проведено без затримки у один місяць.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням норм Закону України № 2050-ІІІ (зокрема стаття 2 цього Закону), а також Порядку № 159, відсутні правові підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням, яке набрало законної сили 06.05.2021) проведено без затримки у один місяць, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Посилання апелянта на висновки Верховного Суду викладені в постановах від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а, від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 26.02.2021 у справі № 620/3346/19, від 04.09.2025 у справі № 420/16557/24 не є релевантними до даної справи, оскільки прийняті за інших обставин, а саме, у даних справах, виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням) проведено з затримкою у один і більше місяців.
Відтак, доводи позивача щодо обґрунтованості заявлених ним вимог спростовуються наведеними вище висновками суду апеляційної інстанції.
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог оскаржуваного рішення суду.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 по справі № 520/20244/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий