29 січня 2026 р. Справа № 520/18448/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 (головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В.) по справі № 520/18448/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії,
- визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу від 27.02.2023 №963420108758 викладене у листі від 22.12.2023 №36193-42358/М-03/8-2000/23 та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачу;
- зобов'язати відповідача вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачу з 01.01.2015, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.02.2023 №963420108758 про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2015.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 968,96 грн.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволені позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у зв'язку з тим, що позивачка не надала довідку з місця проживання (реєстрації) підтверджуючу фактичне місце проживання в м. Харкові, підстави для нарахування пенсії відсутні.
Позивач правом подання відзиву не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач по досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу отримувала пенсію за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, що підтверджено трудовою книжкою та відповідними довідками про заробітну плату.
Позивач 07.10.2014 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Починаючи з 2015 і станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує.
Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, позивачу офіційними органами Ізраїлю був наданий документ - посвідчення особи НОМЕР_1 , виданий органом МВС Держави Ізраїль 07.10.2014.
Представник позивача, на підставі нотаріальної довіреності, 04.06.2021 надіслав безпосередньо до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про поновлення пенсії.
За наслідками розгляду звернення , відповідачем 01.07.2021 №7654-12283/М-02/8-2000/21, відмовлено у поновленні пенсії. Зазначену відмову позивачем оскаржено до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2022 №520/13069/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 04.06.2021 про поновлення пенсії та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду у встановленому законом порядку, з урахуванням висновків суду.
Рішенням від №963420108758 від 27.02.2023 відповідачем відмовлено у поновленні виплати пенсії, про що листом від 22.12.2023 №36193-42358/М-03/8-2000/23 повідомлено позивача, з підстав не надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивач звернулася до відповідача з проханням поновити їй пенсію з 01.01.2015 та виплатити її на визначений нею банківський рахунок - НОМЕР_2 .
Вважаючи рішення, дії та бездіяльність відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення пенсійного органу є протиправним, оскільки припинення виплати здійснено з підстав не передбачених законодавством, а тому зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2015.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно ст. 1 Закону № 1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.7 Закону № 1058-ІV принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Приписами ст. 8 Закону № 1058-ІV визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Отже, вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов'язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.
До того ж, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/ 2009визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно положень даного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р. зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Із вказаного вище вбачається, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.
Всупереч вищевикладеному, відповідачем протиправно припинено виплату пенсії позивачці та безпідставно відмовлено в її поновлені з підстав відсутності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи .
Так, ч. 1 ст. 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII) передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1706-VII встановлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Судом встановлено, що підставою прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №963420108758 від 27.02.2023 про відмову у поновленні виплати пенсії слугувало відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону, про що зазначено в ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII.
Також, з положень Закону № 1706-VII і Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, видно, що до внутрішньо переміщених осіб можуть бути віднесені лише особи, які покинули своє місце проживання і перемістилися всередині країни.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивачка не відповідає вказаним ознакам, оскільки виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Тому, на момент виникнення спірних в цій справі правовідносин, ОСОБА_1 , як особа, яка залишила постійне місце проживання в Україні, не може вважатися внутрішньо переміщеною особою.
Відповідно до ст.ст. 28, 42 Закону № 1058-ІV перерахунок (підвищення розміру) пенсії здійснюється органом Пенсійного фонду України автоматично, незалежно від наявності заяви пенсіонера про перерахунок (підвищення розміру) пенсії. Разом з тим, відповідно до ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
При цьому, норми ст. 42 Закону № 1058-ІV є імперативними та свідчать, що підставою для перерахунку пенсії є становлення нового розміру прожиткового мінімуму, а перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.
Як свідчать матеріали справи, позивачу з 01.01.015 припинено виплату пенсії, індексація та перерахунок пенсії відповідно до статей 27, 28, 42 Закону № 1058-ІV не проводився.
З огляду на вищевказане, дії відповідача призвели до порушення прав позивача, оскільки Закон України №1058 не містить заборону виплати пенсій осіб, які постійно проживають за межами України.
Тому, з метою захисту прав позивача суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо скасування рішення пенсійного органу про відмову в поновлені пенсії та зобов'зання відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2015.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності доводів, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 по справі № 520/18448/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц Я.В. П'янова