22 січня 2026 року справа №320/47700/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в м. Києві про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі-відповідач), в якому просить суд:
1. Визнати дії Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві щодо не зарахування, при визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці, до стажу роботи - службу в лавах Радянської армії - 1 рік, 11 місяців, 12 днів, половину навчання на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік, 11 місяців і роботу на посаді адвоката - 2 роки, 7 місяців, 13 днів.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання зарахувавши до стажу роботи на посаді судді:
- строкову військову службу 1 рік, 11 місяців, 12 днів,
- половину навчання на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік, 11 місяців,
- роботу на посаді адвоката 2 роки, 7 місяців, 13 днів на підставі довідки про моє грошове забезпечення.
Ухвалою суду від 01.10.2025р. провадження в справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справі.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 рішенням Вищої Ради правосуддя від 08.12.2016р. №3115 -0-15-16 звільнений з посади судді Вищого адміністративного суду України.
Наказом голови Вищого адміністративного суду України від 16.12.2016р. № 787 к позивача відраховано зі штату суду з 16.12.2016р.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 та записів з трудової книжки, позивач проходив строкову військову службу з 30.10.1981 по 12.10.1983.
Згідно з дипломом серії НОМЕР_2 , що виданий 30.06.1988р. та записів трудової книжки позивача, він з 01.09.1984р. по 30.06.1988р. навчався у Свердловському юридичному інституті ім. Р.А. Руденко за спеціальністю «правознавство».
З трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , слідує, що позивач:
- з 15.08.1988 року по 28.03.1991 року працював на посаді адвоката Вінницької обласної колегії адвокатів (тривалість стажу на посаді адвоката складає 2 роки, 7 місяців, 13 днів);
- з 27.03.1991 року по 02.09.2000 року працював на посаді судді (голови суду) Чернівецького району Вінницької області (тривалість трудового стажу складає 9 років, 4 місяці 5 днів);
- з 03.09.2000 року по 04.05.2005 року працював на посаді судді (голови суду) Немирівського району Вінницької області (тривалість трудового стажу складає 4 роки, 6 місяців, 31 день);
- з 05.05.2005 року по 04.01.2006 року працював на посаді судді апеляційного суду Вінницької області (тривалість трудового стажу складає 8 місяців);
- з 05.01.2006 року по 15.06.2007 року працював на посаді судді апеляційного суду м. Києва (тривалість трудового стажу складає 1 рік, 5 місяців);
- з 19.06.2007 року по 09.10.2013 року працював на посаді судді (голови суду) Київського апеляційного адміністративного суду (тривалість трудового стажу складає 6 років, 9 днів);
- з 10.10.2013 року по 16.12. 2016 року працював на посаді судді Вищого адміністративного суду України (тривалість трудового стажу складає 3 роки, 2 дні).
12.02.2025р. позивач звернувся із заявою до Головного управління ПФУ в м. Києві про перерахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання, збільшивши його на 10%, зарахувавши до суддівського стажу: період строкової служби в лавах радянської армії, половину терміну стаціонарного навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період роботи на посаді адвоката.
Позивач стверджує, що при розрахунку довічного грошового утримання, відповідачем було зараховано тільки перебування його на посаді судді, тобто 25 років, 8 місяців, 20 днів.
У задоволенні звернення позивача про перерахунок довічного грошового утримання з врахуванням зазначеного суддівського стажу, відповідач відмовив листом від 12.03.2025р. за вих. №11535-9275/М-02/В-2600/25 у зв'язку із відсутністю законних підстав для проведення запитуваного перерахунку.
Вважаючи, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачеві у зарахуванні до суддівського стажу періоду служби в лавах Радянської армії з 30.10.1981р. по 30.10.1983р., половини навчання на денній формі у вищому навчальному закладі (Свердловський юридичний інститут імені Р.А. Руденко) з 01.09.1984р. по 01.07.1988р., а також періоду роботи на посаді адвоката Вінницької обласної колегії адвокатів з 15.08.1988р. по 28.03.1991р., позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
При вирішенні даного спору суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
У статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
За приписами частини першої статті 142 Закону №1402-VІІІ суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (частина 2 статті 142 Закону №1402-VIІІ).
Досліджуючи поняття щомісячне довічне грошове утримання судді, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Відповідно до частини 3 статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами 4 та 5 статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
До стажу роботи на посаді судді, у розумінні приписів статті 137 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Також, до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Абзацом четвертим пунктом 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді суддів відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Як вбачається з матеріалів справи, позивача обрано народним суддею Чернівецького районного народного суду м. Києва 26.03.1991р.
На час обрання позивача на посаду судді вперше, діяв Закон Української РСР від 05.06.1981р. № 2022-X «Про судоустрій Української РСР» (далі - Закон № 2022-X), який не містив норм, якими б визначався порядок обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного грошового утримання.
Варто також зауважити, що Закон № 2022-Х, а також, прийнятий в подальшому Закон СРСР № 328-I від 04.08.1989р. не містили поняття "відставка судді" взагалі, отже й стажу роботи, який враховується при обрахунку права судді на відставку також не визначали. Матеріальне і соціальне забезпечення суддів забезпечувалось їх правом на заробітну плату та пенсійне забезпечення, визначене законодавством Союзу РСР і союзних республік.
Право судді на відставку виникло з прийняттям Закону № 2862-XII.
Так, статтею 58 Закону № 2022-Х (в редакції Закону України від 24.02.1994р. № 4017- ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про судоустрій Української РСР») передбачено, що припинення повноважень суддів і звільнення їх з посади проводиться на підставах і в порядку, встановлених Законом України від 15.12.1992р. № 2864-ХІІ «Про статус суддів».
Що стосується зарахування до стажу роботи на посаді судді часу військової служби та половини періоду навчання, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. № 2011-7, час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XI "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Разом з тим, Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», виданим 10.07.1995р. № 584/95, передбачено зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, крім стажу трудової діяльності, визначеної законом, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та періоду проходження строкової військової служби.
Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді більше 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Оскільки на час набрання чинності вказаною нормою стаж роботи позивача на посаді судді перевищував 10 років, то до стажу роботи позивача на посаді судді має бути зараховано військову службу та половина строку навчання позивача у вищому навчальному закладі.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідачами протиправно не було зараховано до стажу роботи судді періодів проходження строкової військової служби та половина строку навчання в Свердловському юридичному інституті ім. Р.А. Руденко.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.02.2018 у справі № 127/20301/17, від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 20.03.2018 у справі № 520/5814/17, від 22.03.2018 року справа № 520/5412/17, від 22.05.2018 у справі №490/1719/17, від 12.07.2019 у справі №404/5988/17, від 31.10.2019 №766/17221/16-а, від 15.01.2020 у справі №683/600/17, від 12.05.2020 у справі №303/1504/17-а, від 29.04.2020 у справі №426/12415/16-а, від 31.03.2021 у справі № 235/7316/16-а, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 31.08.2022 у справі №695/2602/17, від 30.03.2023 у справі №280/2167/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом під час вирішення цієї справи.
Щодо зобов'язання відповідача зарахувати період його роботи на посаді адвоката, суд зазначає наступне.
Так, з сформованого судом вище за текстом рішення, висновку, вбачається, що приписи ч.4 статті 43 Закону №2862-ХІІ передбачали право судді, за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, зарахувати до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Робота позивача на посаді адвоката Вінницької обласної колегії адвокатів в період з 15.08.1988р. по 28.03.1991р. прямо не підпадає під жодну з перелічених робіт.
Єдиною позицією з переліку, що підлягає перевірці на предмет можливості її застосування в даному спорі є робота "в Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях".
При перевірці суд надає оцінку тому чи були в спірний період органи адвокатури підвідомчими на місця органами Мін'юсту.
Під час перевірки, судом з'ясовано, що діяльність адвокатури СРСР в спірний період регламентувалась Законом Союзу РСР "Про адвокатуру в СРСР" та Положенням "Про адвокатуру Української РСР", затвердженим Законом УРСР від 31.10.1980 року № 1050-X (далі - Положення №1050-Х).
Відповідно ст.30 наведеного положення, колегії адвокатів є добровільними об'єднаннями осіб, які займаються адвокатською діяльністю.
Колегія адвокатів утворюється за заявою групи засновників, що складається з осіб, які мають вищу юридичну освіту, або з ініціативи виконавчого комітету обласної, Київської міської Ради народних депутатів. Пропозиція про утворення колегії адвокатів надсилається до Міністерства юстиції Української РСР, яке в разі згоди з нею подає її у виконавчий комітет обласної, Київської міської Ради народних депутатів для затвердження і реєстрації.
…Колегії адвокатів є юридичними особами. Колегія адвокатів має круглу печатку і штамп з своїм найменуванням.
Праця адвокатів оплачується з коштів, які надійшли до юридичної консультації від громадян і організацій за подану їм юридичну допомогу.
Заробіток членів колегії адвокатів, які займають штатні посади в президії колегії і юридичних консультаціях, складається з посадового окладу і сум, які надійшли за адвокатську діяльність. (ст. 24 Положення №1050-Х).
Відповідно ст.38 Положення №1050-Х, кошти колегій адвокатів утворюються з сум, що відраховуються юридичними консультаціями від оплати за подання юридичної допомоги.
Розмір відрахувань у фонд колегії встановлюється загальними зборами членів колегії адвокатів, але не може перевищувати тридцять процентів сум, що надійшли до юридичної консультації.
Штати, посадові оклади, фонди заробітної плати і кошториси адміністративно-господарських витрат колегії адвокатів не підлягають реєстрації у фінансових органах. Колегії адвокатів не обкладаються державними і місцевими податками та зборами.
Статтею 40 Положення №1050-Х передбачалось, що відповідно до Закону Союзу РСР "Про адвокатуру в СРСР" загальне керівництво колегіями адвокатів здійснюють Ради народних депутатів та їх виконавчі і розпорядчі органи відповідно до законодавства, яке визначає їх компетенцію, як безпосередньо, так і через Міністерство юстиції СРСР, Міністерство юстиції Української РСР, відділи юстиції виконавчих комітетів обласних, Київської міської Рад народних депутатів.
З аналізу наведеного в сукупності слід дійти висновку, що колегії адвокатів, які виконували функції з надання правової допомоги в період роботи позивача на посаді адвоката являли собою об'єднання осіб, які мали вищу юридичну освіту. Такі колегії мали: статус окремих юридичних осіб, право на самоврядування, затвердження власних штатів, посадових окладів, фондів заробітної плати і кошторисів адміністративно-господарських витрат.
Праця адвокатів колегії оплачувалась з коштів, які надійшли до юридичної консультації від громадян і організацій за подану їм юридичну допомогу.
Кошти колегій адвокатів утворювались з сум, що відраховуються юридичними консультаціями від оплати за подання юридичної допомоги.
Керівництво колегіями адвокатів здійснювали Ради народних депутатів та їх виконавчі і розпорядчі органи.
Тобто, колегії адвокатів не входили до складу Міністерства юстиції та не були органами підвідомчими Міністерству юстиції на місцях.
Таким чином, робота позивача на посаді адвоката колегії адвокатів в період з 15.08.1988р. по 28.03.1991р. не підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.
Крім того, станом на дату першого обрання позивача народним суддею Чернівецького районного народного суду (26.03.1991р.), вимоги до посади судді регламентувались статтею 55 Закону УРСР "Про судоустрій України" від 05.06.1981р. № 2022-X та передбачали лише наявність громадянства РСР та досягнення віку 25 років. Вимоги до наявності стажу роботи або юридичної освіти були відсутні.
Отже, можливість зарахувати стаж роботи позивача на посаді адвоката колегії адвокатів в період з 15.08.1988р. по 28.03.1991р. через норми ч.2 ст. 137 Закону № 1402, згідно якого до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді відсутня.
Аналогічний правовий підхід запропоновано листом Вищої Ради Правосуддя, Верховного Суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України від 05.11.2018 № 41783/0/9-18, № 2664/0/2-18, № 01-6757/18, № 9рс-1112/18, № 1-22433/18, № 02/3878.
Таким чином у відповідній частині позов задоволенню не підлягає.
Положеннями частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У ході судового розгляду відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо не зарахування до стажу роботи, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання, періоду проходження строкової служби в армії та половини строку навчання в інституті.
Це мало наслідком безпідставне зменшення позивачу розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами позивача, що належним способом захисту його прав буде саме визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування під час перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду проходження строкової військової служби, половини строку денної форми навчання в інституті до стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання.
Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню, на відміну від вимог про визнання протиправними дій щодо не зарахування під час перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду перебування на посаді адвоката.
На підставі наведеного, задоволенню підлягає й вимога про покладення на відповідача обов'язку зарахувати період проходження строкової військової служби та половину строку денної форми навчання в інституті до стажу роботи судді та здійснити відповідний перерахунок та з урахуванням фактично виплачених сум.
Згідно з вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню у розмірі 800,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати дії Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) щодо не зарахування ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_3 ) при визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці до стажу роботи - служби в лавах Радянської армії - 1 рік, 11 місяців, 12 днів, а також половини навчання на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік, 11 місяців.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_3 ), зарахувавши до стажу роботи на посаді судді строкову військову службу 1 рік, 11 місяців, 12 днів, а також половину навчання на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік, 11 місяців.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 800,00 грн. (вісімсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368).
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.