28 січня 2026 рокум. Ужгород№ 260/9372/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника Краснощокова Олександра Григоровича ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
18 листопада 2025 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Краснощокова Олександра Григоровича звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , якою просить: 1) визнати протиправними дії посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задоволення рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами; 2) зобов'язати посадових осіб військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача - солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий збір і військову службу» у зв'язку із постійним доглядом за хворою матір'ю ОСОБА_2 .
03 грудня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
13 січня 2026 року ухвалою суду витребувано від Військової частини НОМЕР_1 докази, що підтверджують факт самовільного залишення ОСОБА_1 місця проходження військової служби та актуальність таких даних на час виконання цієї ухвали суду.
19 січня 2026 року, на виконання вимог ухвали суду, відповідачем надано матеріали службового розслідування проведеного відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 жовтня 2025 року № 995.
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що дії посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту від 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 про звільнення з військової служби являються безпідставними та протиправними. Висновок посадових осіб військової частини НОМЕР_1 про те, що поданий ОСОБА_1 рапорт про звільнення за сімейними обставинами являється передчасним та не відповідає фактичним обставинам, оскільки ОСОБА_2 являється інвалідом ІІІ групи, страдає психічним розладом та згідно з висновком ЛКК № 51/5 від 01 липня 2025 року потребує догляду на постійній основі. Крім того, відповідно до Акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду оформленого Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради від 24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за своєю матір'ю - ОСОБА_2 .
08 грудня 2025 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що встановлено певні вимоги та перелік необхідних документів, які необхідно додати до рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Позивач дійсно звертався до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Однак до рапорту не були додані передбачені вимогами пп.25 п.5 додатку 19 Наказу №170 документи оформлені належним чином, а саме до рапорту не було додано акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання позивача. Крім того, позивач будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та перебуваючи на лікуванні самовільно, без поважних причин не повернувся до місця проходження військової служби після завершення лікування, чим порушив вимоги статей 11 та 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також пунктів 4 і 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України. На підставі вище викладеного у посадових осіб військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для задоволення рапорту позивача про звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Із матеріалів доданих позивачем та його представником до позовної заяви вбачається, що до позовної заяви не додано акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання позивача передбачений пп.25 п.5 додатку 19 Наказу №170, натомість додано «Акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду» передбаченого Додатком 8 до постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Постанова №560). Положення, передбачені Постановою №560 поширюються на правовідносини пов'язані із проведення мобілізаційних заходів та наданням військовозобов'язаним, призовникам та резервістам відстрочки від призову на військову службу. У випадку позивача він не є військовозобов'язаним, призовником та резервістом, тож дія положень Постанови №560 на нього не поширюється. В теперішній час позивач є військовослужбовцем який вчинив самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану.
09 січня 2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що 15 грудня 2025 року направлено повторний адвокатський запит на ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно результатів розгляду заяви від 15 жовтня 2025 року про отримання акту обстеження сімейного стану та умов проживання із отриманням копії документа. На повторний адвокатський запит отримано копію Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 11 листопада 2025 року вх. № 25635.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 , в якому просить клопотання перед вищим командуванням про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «Г» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним висновком ЛКК закладу охорони здоров'я № 080-4/0, висновком 5115, довідкою ЛКК 5113 від 01 липня 2025 року. Факт родинних зав'язків підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 та паспортом № НОМЕР_3 , (а.с. 20-21).
Вказаний рапорт надійшов до військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_2 №1089/6382 від 03.10.2025 року (вх.№4530/3842 від 04.10.2025 року), ( а.с.23).
07 жовтня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 листом № 45741618 повідомила ОСОБА_1 , що підстав для задоволення рапорту на цей час немає, з огляду на таке:
1. До матеріалів, поданих на звільнення, не долучено акт обстеження сімейного стану та умов проживання, складений ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є обов'язковим документом, що підтверджує фактичне здійснення догляду за матір'ю - особою з інвалідністю.
Без цього акту військова частина не має законних підстав підтвердити факт догляду.
2. Подані документи (копії довідок та висновків), які направили через ТЦК та СП, виготовлені після нотаріального засвідчення раніше поданих примірників, що унеможливлює перевірку їх достовірності та часу фактичного оформлення.
3. За наявною інформацією, з 05.08.2025 по 20.08.2025 відповідно до довідки №299/4 КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» перебували на амбулаторному лікуванні та станом на 04.10.2025 самовільно не повернулися до місця проходження військової служби, чим порушили вимоги статей 11 та 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також пунктів 4 і 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
До моменту повернення до військової частини та вирішення питання про правову кваліфікацію дій розгляд рапорту про звільнення є передчасним. Враховуючи наведене, питання щодо звільнення з військової служби може бути повторно розглянуте лише після повернення до військової частини та надання повного пакета належним чином оформлених документів, у тому числі акта обстеження сімейного стану та умов проживання, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , (а.с. 23).
05 жовтня 2025 року згідно Наказу № 278 командира військової частини № НОМЕР_4 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 04 жовтня 2025 року, та з цієї дати знятий з усіх видів забезпечення та припинено виплату, ( а.с.85).
18 жовтня 2025 року №4705/1/618 командиром військової частини НОМЕР_5 направлено ТУ ДБР у АДРЕСА_3 повідомлення про вчинення кримінального правопорушення у порядку ст. 214 КПК України за попередньою кваліфікацією ч. 5 ст. 407 КК України.
20 жовтня 2025 року за результатами службового розслідування згідно наказу командира військової частини №358 від 20.10.2025 року "про результати службового розслідування" за особисту недисциплінованість, неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог с.11,12,16,17,126,127,128,129,130 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, враховуючи що в діях вбачається ознаки кримінального правопорушення, передбачено ч. 5 ст. 407 КК України, солдата ОСОБА_1 після повернення притягнути до дисциплінарної відповідальності і накласти дисциплінарне стягнення "СУВОРА ДОГАНА". За п.4 цього наказу матеріали службового розслідування направити до Територіального управління державного бюро розслідувань м. Краматорськ, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно до частини п'ятої статті 1 Закону №2232-XII, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої якої встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
Статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
За ч. 2 цієї статті визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється. {Абзац перший частини другої статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4392-IX від 30.04.2025}
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов'язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються. Частину другу статті 24 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 4392-IX від 30.04.2025}
Як вже зазначалося судом, що згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ( в редакції, станом на день подання рапорту від 17.09.2025) звільненню підлягають військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом, зокрема через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підпунктом 22 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, при поданні до звільнення з військової служби у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати:
документ, що підтверджує родинні зв'язки (копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження особи або дружини (чоловіка));
один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка) батьків особи чи її дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із пунктом 14.30 розділу XIV Інструкції № 170 під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п'ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім'я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.
Суд звертає увагу, що позивачем до суду надано акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 11 листопада 2025 року, (а.с. 96-97).
Аналіз указаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, передбачених ч. 12 цією статті за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Предметом спірних правовідносин є можливість звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , як особи яка перебуває у СЗЧ, з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.
За твердженням відповідача, не спростованим позивачем, на час подання позивачем рапорту (17.09.2025) та на даний час позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину.
Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно наказу В/Ч НОМЕР_1 від 20.10.2025 № 351 «Про результати службового розслідування" за фактом самовільного залишення військової частини у тому числі позивачем вирішено: за особисту недисциплінованість, неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог ст. 11,12,16,17,126,127,128,129,130 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, враховуючи що в діях вбачається ознаки кримінального правопорушення, передбачено ч. 5 ст. 407 КК України, солдата ОСОБА_1 після повернення притягнути до дисциплінарної відповідальності і накласти дисциплінарне стягнення "СУВОРА ДОГАНА".
18 жовтня 2025 року №4705/1/618 командиром військової частини НОМЕР_5 направлено ТУ ДБР у АДРЕСА_3 повідомлення про вчинення кримінального правопорушення у порядку ст. 214 КПК України за попередньою кваліфікацією ч. 5 ст. 407 КК України.
Суд зазначає, що зазначене унеможливлює прийняти рішення про звільнення позивача суб'єктом владних повноважень, виходячи із наступного.
Підставою для відмови позивачу у звільненні стало, як зазначено у відповіді на рапорт позивача від 17.09.2025, ненадання військовослужбовцем необхідних документів, в тому числі акту обстеження сімейного стану та умов проживання, та після перебування а амбулаторному лікуванні з 05.08.2025 року по 20.08.2025 року станом на 04 жовтня 2025 року військовослужбовець не повернувся до місця проходження військової служби, (а.с.23).
Позивач у свою чергу просив відповідача звільнити його через сімейні обставини, посилаючись як на поважну причину - здійснення догляду за рідною матір'ю. На підтвердження надав висновок ЛКК закладу охорони здоров'я № 080-4/0, висновок 5115, довідку ЛКК 5113 від 01 липня 2025 року. Факт родинних зав'язків підтверджує свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 та паспортом № НОМЕР_3 , (а.с. 20-21).
Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Так, пунктом 122, 144-1 Положення № 1153/2008 визначено, що усунення військовослужбовців від виконання службових обов'язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, настають наслідки, що визначені частиною другою статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальних вироків стосовно них. При цьому Положення № 1153/2008, зокрема розділ "Порядок призупинення та продовження військової служби" не містять норм, які передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовцям, служба яким призупинена за пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Звільнення за нормами вказаного пункту Закону № 2232-XII можливо лише також після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
При цьому, суд зауважує, що в матеріалах справі відсутні докази на спростування факту самовільного залишення ОСОБА_3 розташування Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач здійснив розгляд рапорту позивача від 17 вересня 2025 року та повідомив про неможливість прийняття рішення про його звільнення з військової служби, правомірно та обґрунтовано виходячи із наявності тих обставин, які унеможливлюють вирішення поставленого позивачем питання, зокрема через самовільне залишення позивачем розташування Військової частини НОМЕР_1 з 04 жовтня 2025 року, а відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд вважає заявлений адміністративний позов таким, в задоволенні якого необхідно відмовити.
Одночасно із цим суд звертає увагу позивача, що відмова в задоволенні цього позову не позбавляє його права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за наявності передбачених п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 2232-XII підстав та з наданням належних доказів, які підтверджують відповідні обставини.
Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 28 січня 2026 року.
СуддяТ.В.Скраль