Справа №462/9988/25 Головуючий у 1 інстанції:Палюх Н.М.
Провадження №22-ц/811/192/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
29 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Гнідець Олесі Миколаївни в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова в складі судді Палюх Н.М. від 05 січня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, -
ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 05 січня 2026 року заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - визнано не поданою та повернуто позивачці.
Роз'яснено заявниці, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення такої.
Вказану ухвалу оскаржила Гнідець Олеся Миколаївна в інтересах ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 05 січня 2026 року, а матеріали справи направити в суд першої інстанції для продовження розгляду.
Вважає, що ухвала постановлена за неповно з'ясованих обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.Зазначає, що суд при вирішення питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Вважає, що всі ці питанн6я можуть вирішуватись на інших стадіях процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення заяви без руху та підставами повернення заяви. Зазначає, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не можу вдаватися до оцінки викладених обставин справи та доказів. Звертає увагу, що ЦПК України не передбачає конкретну форму викладу вимог, а наділяє заявницю правом довільно викласти зміст позовних вимог, спосіб захисту прав або інтересів, передбачених законом. Вважає, що головним є те, щоб заява містила виклад обставин, яким заявниця обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті. Зазначає, що суд першої інстанції повинен був відкрити провадження у справі про видачу обмежувального припису і в межах відкритого провадження надати оцінку доводам заяви ОСОБА_2 по суті. Зазначає, що суд першої інстанції, безпідставно залишив заяву без руху і надалі передано повернув її заявниці, фактично вдавшись в обговорення обґрунтованості доводів заяви по суті до відкриття провадження у справі (на стадії вирішення питання про відкриття провадження). Вважає, що суд зробив помилковий висновок про визнання неподаною та повернення заяви, у зв'язку з чим ухвала Залізничного районного суду м.Львова від 05 січня 2026 року про повернення заяви про видачу обмежувального припису є незаконною, протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.368, ч.2 ст.369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів заяви, заяви на усунення недоліків, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на главу 13 розділу IV ЦПК УКраїни, ст.ст. 175, 177, 185, 350-1, 350-2, 350-3, 350-4 ЦПК України, ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» та визнаючи неподаною та повертаючи заяву, - виходив з того, що заявниця звернулась в суд із заявою, у якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців, яким заборонити ОСОБА_3 перебувати у місці проживання ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 наближатись на відстань менше 300м до місця проживання постраждалих осіб та заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. Так, заява про видачу обмежувального припису подається до суду у порядку, передбаченому главою 13 розділу ІV ЦПК України, та повинна відповідати як загальним вимогам, передбаченим у ст. ст. 175, 177 ЦПК України, так і спеціальним, які передбачені ст. ст. 350-1, 350-2, 350-3, 350-4 ЦПК України. Вказана заява не відповідала вимогам ст. 177 ЦПК України, а тому ухвалою судді від 16.12.2025 заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Як вбачається із матеріалів справи, згідно з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвала суду від 16.12.2025 про залишення позовної заяви без руху повернулось на адресу суду без вручення. Згідно даних автоматизованої служби діловодства, жодних заяв або клопотань заявника по вказаній справі на виконання вимог ухвали суду від 16.12.2025 до суду не находило. Також, будь-яких повідомлень щодо неможливості виконання ухвали суду від 16.12.2025 у строки, встановлені судом, від заявника також не надійшло. Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства та беручи до уваги ті обставини, що заявник за спливом тривалого проміжку часу не цікавиться рухом своєї справи та не реалізував своїх процесуальних обов'язків належним чином, в той час як суд здійснив всі можливі спроби для його повідомлення про наявність відповідної ухвали про залишення заяви без руху, суд приходить висновку, що заявником у встановлений строк не усунуто недоліків, вказаних в ухвалі від 16.12.2025. Відповідно до ч.3ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. За викладених обставин, враховуючи, що недоліки заяви заявником не усунуто, заява не могла бути прийнята до розгляду, у зв'язку з чим, суд вважав за необхідне повернути заяву ОСОБА_2 , що не позбавляє її можливості звернутись до суду повторно.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення, обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають, обставини які суд вважав встановленими - не доведені, а тому ухвала суду підлягає скасуванню.
У вересні 2025 ОСОБА_2 звернулась в суд із заявою про видачу обмежувального припису (заінтересована особа: ОСОБА_3 ), у якій просила:
- видати обмежувальний припис строком на 6 місяців, яким вжити такі заходи обмеження прав ОСОБА_3 та покладення на нього обов'язків:
- заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами, ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , 2015 року народження та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалих осіб, ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , 2015 року народження, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами, ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , 2015 року народження та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
В обґрунтування заяви зазначала, що протягом усього життя батько заявниці ОСОБА_3 систематично вчиняє щодо ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_7 домашнє насильство. Так, упродовж багатьох років ОСОБА_3 , вчиняє щодо заявниці такі види насильства. Фізичне, з кожним роком батько поводить себе агресивніше, неодноразово бив ОСОБА_2 , чим завдавав тілесні ушкодження, а також душив, штовхав, шарпав, завдавав ляпасів, погрожував ножем, кидався важкими предметами. Психологічне, принижував ображав, обзивав та залякував, заважав спати вночі, кричав по ночах, погрожував розправою, виганяв з дому, виражався нецензурною лексикою в присутності заявниці та дітей, умисно вчиняв максимально неприємні дії. Також, систематично порушував особисті кордони, заходить у ванну кімнату без стуку і не поважає особистій простір. Користується речима та продуктами без дозволу. Економічне, пошкоджує майно (зокрема, розбивав вікно в дитячій кімнаті, посуд, псує речі домашнього вжитку та техніку, часто гримає дверима, а також дверцятами холодильника), погрожує вигнати заявницю з власної квартири, не відчиняє вхідні двері, через що заявниця з дітьми змушені довго чекати під дверима, ламає замки в кімнатах, оскільки хоче все контролювати.
Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана:
1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству";
2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";
3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";
4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".
За ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" або Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", на строк від одного до шести місяців.Обмежувальний припис, виданий судом стосовно особи, яка на момент винесення рішення суду не досягла вісімнадцятирічного віку, не може обмежувати право проживання (перебування) цієї особи у місці свого постійного проживання (перебування). Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Також, відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) дитина-кривдник - особа, яка не досягла 18 років та вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;
2) дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства;
3) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
4) економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
5) запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;
6) кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;
7) обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;
8) особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;
9) оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи;
10) програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків;
11) програма для постраждалої особи - комплекс заходів, спрямованих на позбавлення емоційної залежності, невпевненості у собі та формування у постраждалої особи здатності відстоювати власну гідність, захищати свої права у приватних стосунках, у тому числі за допомогою уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
12) протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки;
13) профілактичний облік - здійснення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України організаційно-практичних заходів щодо контролю за поведінкою кривдника з метою недопущення повторного вчинення домашнього насильства, за дотриманням ним тимчасових обмежень його прав та виконанням обов'язків, покладених на нього у зв'язку із вчиненням домашнього насильства;
14) психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
15) сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
16) терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров'я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства;
17) фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Положеннями ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1,2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Крім цього, у низці рішень Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті справи.
У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, вказані обставини свідчать про необхідність надати позивачам можливість захистити свої права у суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи у доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів вважає передчасним та відповідно помилковим висновок районного суду щодо необхідності повернення заяви з наведених судом мотивів.
Згідно ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних ігра
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
8) визнання спадщини відумерлою;
9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;
12) розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом. 4. У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних. У випадках, встановлених пунктами 1, 9 і 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом за обов'язковою участю адвоката особи, стосовно якої розглядається справа. У разі якщо особа не залучила адвоката, суд залучає його через орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правничої допомоги. Рішення суду про доручення призначити адвоката негайно, але не пізніше двох робочих днів, надсилається відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правничої допомоги, для виконання.
За ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Справа про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, може бути розглянута судом за участю представника такої особи. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається.
Також, відповідно до ст.175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Дійсно, за ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Крім цього, заява повертається у випадках, коли:
1) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
2) порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу);
3) до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;
4) відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи;
6) позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
7) до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. У разі повернення позовної заяви з підстави, передбаченої пунктом 6 частини четвертої цієї статті, судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається. Заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.
Відповідно до ч.2 ст.350-5, суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції повертаючи заяву ОСОБА_2 виходив з того, що заявницею не виконано вимог ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 16 грудня 2025 року, якою заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - залишено без руху (ч.3 ст.185 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 15 грудня 2025 року ОСОБА_2 звернулась в суд із даною із заявою про видачу обмежувального припису (заінтересована особа: ОСОБА_3 ).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2025 року вказану заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису (заінтересована особа: ОСОБА_3 ) - залишено без руху та надано заявниці триденний строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, який починає свій перебіг з дня отримання нею копії даної ухвали.
Як вбачається із змісту вказаної ухвали, заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису (заінтересована особа: ОСОБА_3 ) залишено без руху з тих підстав, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Вказано, що у своїй заяві заявниця зазначає, що вона декілька раз зверталась у поліцію з приводу вчинення батьком домашнього насильства відносно неї та долучає до матеріалів заяви копії протоколів про адміністративне правопорушення, термінових заборонних приписів та заяв, проте не зазначає, чи ухвалювались судом відповідні рішення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно заявника і не долучає до заяви належним чином засвідчених копій постанов суду за результатами розгляду матеріалів про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_2 . Вказано, що заявницею також не зазначено про неможливість отримання доказів на підтвердження зазначених нею обставин та не подано обґрунтованого клопотання про витребування доказів, які заявник не може отримати самостійно. На підставі вищевказаного заявниці необхідно було надати суду докази, що підтверджують обставини, які свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Окрім цього, судом вказано, що заявниця не наводить та не додає до своєї заяви доказів щодо ступеню спорідненості із кривдником, не зазначає відомостей про те, чи спільно вони проживають (зокрема відомостей про місце реєстрації), кому належить нерухоме майно, перебувати в якому прохає заявник заборонити кривднику.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвала суду від 16.12.2025 про залишення позовної заяви без руху повернулась на адресу суду першої інстанції без вручення (а.с.20-21).
19.12.2025 представниця заявниці - адвокатка Гнідець О.М. через електронну пошту надіслала заяву на виконання вимог ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2025 року та просила відкрити провадження у справі.
В обґрунтування заяви зазначала, що заявниця вказала в заяві, що кривдником є її батько та що вони разом проживають, а нерухоме майно на праві спільної власності належить батькам заявниці, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Також, вказувала, що суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів.
Однак, ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 19 грудня 2025 року заяву представниці заявниці Гідець Олесі Миколаївни в інтересах ОСОБА_2 від 19.12.2025 про усунення недоліків заяви - повернуто заявниці без розгляду. Роз'яснено заявниці, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення такої.
Повертаючи без розгляду заяву Гнідець Олесі Миколаївни в інтересах ОСОБА_2 про усунення недоліків суд першої інстанції виходив з того, що формування заяви про усунення недоліків заяви у підсистемі «Електронний суд» не здійснено, а докази перевірки електронного цифрового підпису із застосування посиленого сертифіката відкритого ключа та перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на дану заяву з використанням підсистеми «Електронний суд», відсутні. При цьому, представниця заявниці - адвокатка Гнідець О.М. не була позбавлена можливості направити відповідну заяву про усунення недоліків заяви у паперовому вигляді, підписану власноруч, поштою. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що заява про усунення недоліків заяви не була підписана представницею заявниці - адвокаткою Гнідець О.М. належним чином.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 05 січня 2026 року заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - визнано неподаною та повернуто позивачці. Роз'яснено заявниці, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення такої.
Також, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії»).
Крім того, ЄСПЛ у пункті 35 рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії», пункті 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Відтак, колегія суддів звертає увагу, що згадані вимоги суду першої інстанції викладені в ухвалі Залізничного районного суду м.Львова від 16 грудня 2025 року, враховуючи категорію заяви окремого провадження, що розглядається, строки розгляду заяви, тощо - слід вважати надмірним формалізмом, оскільки питання належності заявниці; обґрунтованості її заяви; належності особи кривдника; порушення діями чи бездіяльністю кривдника прав та законних інтересів заявниці, тощо, є питання, які суд вирішує під час розгляду заяви по суті, а не на стадії відкриття провадження у справі за заявою про видачу обмежувального припису.
Тобто, вказана ухвала про залишення заяви без руху по суті створила додаткові обмеження у доступі заявниці до суду.
Відсутність у заяві певних доказів, статтями 175 і 177 ЦПК України не віднесені до таких підстав, що дають право застосовувати наслідки, передбачені в ст.185 ЦПК України і повертати заяву заявниці.
Подана ОСОБА_2 заява по формі і змісту відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, зокрема містить обставини, якими заявниця обґрунтовує вимоги заяви, а в заяві про усунення недоліків заяви про видачу обмежувального припису, представниця заявниці додатково наголошувала, що суд при вирішення питання про відкриття провадження у справі не може надавати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів, тощо, тобто родити висновки по суті розгляду заяви.
Окрім того, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про повернення без розгляду заяви представниці заявниці Гідець Олесі Миколаївни в інтересах ОСОБА_2 від 19.12.2025 про усунення недоліків заяви з мотивів викладених в ухвалі Залізничного районного суду м.Львова від 19 грудня 2025 року, оскільки як вбачається з матеріалів справи, вказана заява була належним чином підписана про що свідчить протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 19.12.2025 року (а.с.15).
Пунктами 12, 32 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.
Частинами першою, другою статті 6, частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Також, Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 06 грудня 2023 року у справі №337/804/23 (провадження №61-12848св23) та від 25 січня 2021 року у справі №308/13063/19 (провадження №61-7912св20) звертав увагу, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ, також, в ухвалі щодо прийнятності заяви №6778/05 у справі «МПП «Голуб» проти України» (від 18 жовтня 2005 року) зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах із цивільних питань (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства»). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може обмежуватись таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
У рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції», заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії»).
Відтак, колегія суддів звертає увагу, що відмінність бачення суду щодо повноти викладення заявницею обставин, якими обґрунтовано вимоги заяви, а також щодо зазначення доказів, які ці обставини підтверджують, не може бути підставою для залишення заяви без руху та її повернення, оскільки фактично не є невиконанням заявницею вимог ч.3 ст.175, 177 ЦПК України.
Таким чином повернення заяви ОСОБА_2 є передчасним та помилковим у даному випадку, без врахування обставин, що мають значення та вимог закону, про які йшлося вище.
За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі із врахуванням обставин, що мають значення та вимог закону, про які, зокрема, йшлося. Вказаним доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими та саму скаргу слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу Гнідець Олесі Миколаївни в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 05 січня 2026 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 січня 2026 року.
Судді: Я.А. Левик
Н.П Крайник
М.М. Шандра