Дата документу 13.01.2026 Справа № 195/1082/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/315/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №195/1082/22Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.190, ч.1 ст.366 КК України
13 січня 2026 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
представника потерпілого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_8 на вирок Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області, зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 ,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, та визнано винуватим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України,
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_9 обвинувачувався у тому, що він, будучи підполковником служби цивільного захисту та займаючи посаду провідного інспектора відділу пожежної безпеки управління запобігання надзвичайним ситуаціям ГУ ДСНС України у Запорізькій області, вчинив кримінального правопорушення у сфері службової діяльності, а саме службове підроблення.
Так, ОСОБА_9 , реалізуючи злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, у порушення вимог п.6 «Порядку виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень та визначення її розміру і умов виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1053, із відповідними змінами від 09 вересня 2020 року, достовірно знаючи, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його бабою, та в розумінні статті 1 ЗУ «Про запобігання корупції» - є близькою особою, 15 вересня 2020 року склав та підписав завідомо неправдивий офіційний документ - рапорт на ім'я начальника ГУ ДСНС України у Запорізькій області ОСОБА_11 , у який вніс завідомо неправдиві відомості, вказавши, що з 15 вересня 2020 року він, відповідно до договору оренди від 20 грудня 2018 року, винаймає житло у особи, яка в розумінні ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» не є його близькою особою, тобто родичкою, посвідчивши тим самим факти, що мають юридичне значення, і надавши зазначеному документу статусу офіційного, тим самим склавши вказаний завідомо неправдивий офіційний документ, який засвідчив своїм підписом.
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_9 прокурором були кваліфіковані за ч.1 ст.366 КК, як складання службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу та внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.
Вироком суду ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК, та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Крім того, за обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_9 визнано винуватим за те, що він заволодів державними коштами шляхом обману, а саме незаконно отримав грошову компенсацію за піднайом (найом, оренду) ним жилого приміщення у близької особи.
Так, ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його бабою, та в розумінні статті 1 ЗУ «Про запобігання корупції» - є близькою особою, 15 вересня 2020 року склав та підписав рапорт на ім'я начальника ГУ ДСНС України у Запорізькій області ОСОБА_11 , у який вніс завідомо неправдиві відомості, вказавши, що з 15 вересня 2020 року, він, відповідно до договору оренди від 20 грудня 2018 року, винаймає житло у особи, яка в розумінні ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» не є його близькою особою, що призвело до порушення вимог п.6 «Порядку виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень та визначення її розміру і умов виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1053 (далі - Порядку), відповідно до якого грошова компенсація не виплачується у разі піднайому (найому, оренди) жилого приміщення особою рядового або начальницького складу, курсантом у близьких осіб та членів сім'ї, які визначені у статті 1 Закону України «Про запобігання корупції».
Переслідуючи корисливу мету незаконного збагачення, продовжуючи злочинний умисел направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, ОСОБА_9 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, достовірно знаючи, що відповідно до вимог пункту 6 Порядку він позбавлений права отримувати грошову компенсацію за оренду житла у близької особи (баби) ОСОБА_10 , 28.09.2020, 28.10.2020, 24.11.2020, 30.12.2020, 26.01.2021, 26.02.2021, 29.03.2021, 29.04.2021, 28.05.2021, 23.06.2021, 06.08.2021, 25.08.2021 підготував та подав на ім'я начальника ГУ ДСНС України у Запорізькій області відповідні рапорти з проханням забезпечити йому виплати грошової компенсації за піднайом (найом, оренду) ним житлового приміщення - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .
Не обізнаний у злочинному плані, розробленому ОСОБА_9 , направленому на заволодіння чужим майном шляхом обману, та помилково вважаючи, що ОСОБА_9 винаймає житло у особи, яка в розумінні ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» не є його близькою особою, начальник ГУ ДСНС України у Запорізькій області, на підставі відповідних протоколів щомісячних засідань комісій з питань виплат грошової компенсації особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними житлових приміщень, видав відповідні накази, якими доручив, а уповноважені особи управління економіки і фінансів ГУ ДСНС України у Запорізькій області виплатили грошову компенсацію за піднайом (найом, оренду) жилих приміщень з розрахункового рахунку ГУ ДСНС України у Запорізькій області на лицьовий рахунок ОСОБА_9 за період з 12 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року на загальну суму 45 835,33 грн., якими ОСОБА_9 розпорядився на власний розсуд.
Внаслідок вказаних неправомірних дій ОСОБА_9 , заволодів чужим майном шляхом обману, а саме грошовими коштами в сумі 45 835,33 грн., чим заподіяв державі в особі Головного управління ДСНС України у Запорізькій області матеріальну шкоду на вищевказану суму.
Під час досудового розслідування дії ОСОБА_9 були кваліфіковані прокурором за ч.2 ст.191 КК, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
За наслідками судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про те, що така кваліфікація дій обвинуваченого не знайшла свого підтвердження, оскільки дослідженими доказами не підтверджено використання ОСОБА_9 службового становища для заволодіння грошовими коштами, а тому кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст.190 КК, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК, та на підставі ч.5 ст.74 КК звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вирішено питання про запобіжний захід, цивільний позов та процесуальні витрати.
В апеляційній скарзі прокурор просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки, визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 1 рік. На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання ОСОБА_9 у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.
Свої вимоги прокурор мотивував тим, що твердження суду про те, що рапорт від 15 вересня 2020 року не є офіційним документом, є помилковими. Вказав, що підписаний ОСОБА_9 рапорт є офіційним документом, оскільки має всі необхідні реквізити (найменування посади, звання, прізвище та ініціали особи, яка подає рапорт, зміст рапорту, підпис, дата) та інформація, яка міститься в рапорті, потягла за собою правові наслідки у вигляді виплат грошової компенсації за піднайом житла.
Крім того вважав, що суд помилково змінив кваліфікацію дій ОСОБА_9 з ч.2 ст.191 КК на ч.1 ст.190 КК. ОСОБА_9 обіймав посаду провідного інспектора відділу пожежної безпеки управління запобігання надзвичайним ситуаціям ГУ ДСНС України у Запорізькій області та був службовою особою правоохоронного органу, останній був наділений правом отримувати грошову компенсацію за піднайом (найом, оренду) ним жилих приміщень у відповідності до «Порядку виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень та визначення її розміру і умов оплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №798. Хоча ОСОБА_9 і не мав компетенції приймати рішення щодо виплати йому грошової компенсації за піднайом житла, однак обвинувачений, засвідчуючи своїм підписом рапорт від 15 вересня 2020 року, фактично ввів в оману службових осіб ГУ ДСНС у Запорізькій області, які під впливом того, що ОСОБА_9 , як було зазначено у рапорті, не винаймає житло у близької особи, прийняли рішення про виплату грошової компенсації обвинуваченому. Без використання свого службового становища ОСОБА_9 , яке дозволяло останньому взагалі мати право на отримання грошової компенсації, вчинення такого обману осіб, від яких залежало прийняття рішення, було б нездійсненним. Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 14 листопада 2013 року у справі №5-30кс13, зазначив, що злочинне використання службового становища може виражатися не тільки у формі вказівок (чи будь-якого прямого впливу) на осіб, які наділені правоможностями, а й у формі надання спонукальної інформації. У даному випадку цією спонукальною інформацією є рапорт від 15 вересня 2020 року, в якому обвинувачений вказав, що винаймає житло у особи, яка не є його близькою особою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просив вирок в частині визнання ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК, скасувати, визнати ОСОБА_9 невинуватим та закрити кримінальне провадження. Також просив скасувати вирок в частині стягнення на користь держави з ОСОБА_9 витрат на проведення експертиз у оданому кримінальному провадженні.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що суд з власної ініціативи застосував до обвинуваченого ч.1 ст.190 КК. Більш того в ході розгляду справи суд неодноразово звертав увагу прокурора на потенційну необхідність зміни правової кваліфікації інкримінованих обвинуваченому злочинів, чим втрутився в дискреційну функцію прокурора формулювати обвинувачення та доводити його в суді та позбавив обвинуваченого права на захист від нового обвинувачення, яке не висувалось йому раніше та яке має інший склад злочину і передбачає інші методи захисту від звинувачень та можливість подання додаткових доказів на захист від цього обвинувачення, таким чином суд порушив принципи змагальності сторін, підмінивши собою функцію сторони обвинувачення. Суд не навів у вироку мотивів того чи відповідає зміна правової кваліфікації дій обвинуваченого вимогам ч.1 ст.337 КПК та чи охоплюються пред'явленим обвинуваченням, з огляду на зміст обвинувального акта, обставини, які визнано судом встановленими. Суд безпідставно визнав встановленим, що обвинуваченому нібито були роз'яснені зміни до законодавства, які скасовували його можливість продовжувати отримувати компенсацію за піднайом житла, оскільки даний факт не підтверджується ані матеріалами справи, ані показами жодного свідка. Навіть представник потерпілого не зміг пояснити як та яким чином він роз'яснив зміни в законодавстві обвинуваченому і чому при цьому не було підписано жодного документу про ознайомлення обвинуваченого з цими змінами або не складено акт про відмову від підпису. Вказав, що обвинувачений звернувся за виплатою компенсації за піднайом житла у березні 2019 року (задовго до набрання чинності змін у законодавстві щодо обмежень оренди житла у родичів, які набрали чинності у вересні 2020 року), договір оренди був укладений на 34 місяці, не переукладався та не подавався обвинуваченим до відповідної житлової комісії потерпілого жодного разу, окрім березня 2019 року. Щомісячно обвинувачений лише подавав до комісії відповідні заяви (у формі рапорту) з квитанцією про сплату ним щомісячної орендної плати. Саме ці документи щомісячно розглядала комісія та приймала рішення про виплату. Всі допитані свідки - члени цієї комісії зазначали, що саме ці заяви-рапорти з квитанцією про щомісячну оплату були предметом розгляду комісії та підставою для компенсації. При цьому на жодному засіданні комісії не розглядався рапорт (заява) від 15 вересня 2020 року, який, за версією сторони обвинувачення, є предметом злочину і в якому нібито було повідомлено недостовірну інформацію обвинуваченим. Суд у вироку не зазначив яким чином пов'язана вказана заява (рапорт) від 15 вересня 2020 року з фактом щомісячного отримання обвинуваченим компенсації з огляду на констатацію судом відсутності на даному рапорті жодної резолюції керівника ДСНС. Даний рапорт не був долучений до документів, які розглядалися щомісячно на засіданнях житлової комісії, він навіть не був адресований на ім'я житлової комісії або голови цієї комісії. Таким чином в діях ОСОБА_9 відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст.190 КК, а висновок суду щодо вини обвинуваченого побудований на припущеннях.
Також зазначив, що суд безпідставно та необґрунтовано стягнув з обвинуваченого витрати за проведені на стадії досудового розслідування експертизи, результати яких прокурор використовував для доведення обвинувачення за ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК, однак суд визнав недоведеним в діях обвинуваченого складів цих злочинів.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію прокурора, яка повністю підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги прокурора та заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги захисника; представника потерпілого, який при вирішенні апеляційних скарг прокурора та захисника покладався на розсуд суду; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти апеляційної скарги прокурора та просили задовольнити апеляційну скаргу захисника; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 частини 3 статті 374 КПК передбачено, що у разі визнання особи виправданою в мотивувальній частині вироку суд першої інстанції повинен зазначити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
На переконання колегії суддів вказані вимоги процесуального закону судом першої інстанції було дотримано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та змісту вироку, суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст.22, 23, 94 КПК, всебічно, повно та безпосередньо дослідив докази, надані сторонами, надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованих висновків щодо фактичних обставин справи і правової кваліфікації дій ОСОБА_9 .
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_9 не був наділений повноваженнями щодо вирішення питань призначення чи виплати грошової компенсації за піднайом житла, не мав у підпорядкуванні працівників та не здійснював організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, а виплата коштів здійснювалася виключно на підставі рішень комісії ГУ ДСНС України в Запорізькій області з питань виплати грошової компенсації особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_9 відсутня обов'язкова ознака складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК, а саме використання службового становища, у зв'язку з чим обґрунтовано перекваліфікував його дії на ч.1 ст.190 КК.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що сам факт перебування ОСОБА_9 на посаді службової особи є достатнім для кваліфікації його дій за ч.2 ст.191 КК, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони суперечать встановленим судом фактичним обставинам.
З цього приводу судова колегія звертає увагу, що для інкримінування заволодіння майном за ст.191 КК (зловживання службовим становищем) потрібно довести, що саме службове становище давало особі безпосередній доступ і можливість розпоряджатися чужим майном (не просто впливати, а фактично вилучати), тоді як ст.190 КК (шахрайство) ґрунтується на обмані або зловживанні довірою, де особа не має законного службового доступу до майна, а використовує хитрість. Тобто ключова відмінність при розмежуванні складів злочинів, передбачених ст.191 та ст.190 КК, полягає у методі заволодіння: службове становище (ст.191 КК); обман/довіра (ст.190 КК).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_9 полягали у поданні до комісії ГУ ДСНС України в Запорізькій області з питань виплати грошової компенсації особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень заяв (рапортів) та підтвердних документів, які підлягали перевірці та оцінці членами комісії, а отже не перебували у причинному зв'язку з використанням ним службових повноважень.
Окремо слід зазначити, що для визначення наявності складу передбаченого ч.2 ст.191 КК злочину необхідно встановити, що особа використовувала своє службове становище як інструмент для заволодіння майном. Проте, згідно з Порядком виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень та визначення її розміру і умов виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1053 (зі змінами), право на компенсацію за піднайом житла мають всі особи рядового і начальницького складу ДСНС, незалежно від їхньої посади чи обсягу владних повноважень. ОСОБА_9 не був членом комісії, яка приймала рішення про виплати, та не мав можливості впливати на цей процес через свою посаду. Його дії полягали у повідомленні неправдивих відомостей про відсутність родинних зв'язків з орендодавцем, що є класичною ознакою обману (шахрайства), а не зловживання службовим становищем.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо незаконності виправдання ОСОБА_9 за ч.1 ст.366 КК, колегія суддів зазначає таке.
Суд першої інстанції вірно встановив, що рапорт провідного інспектора ОСОБА_9 не є офіційним документом у розумінні примітки до ст.358 КК. Даний документ за своєю суттю за встановлених судом обставин фактично був лише заявою особи про можливу реалізацію її права на отримання соціальної виплати (грошової компенсації) за піднайом ним житла, що не пов'язано з виконанням обвинуваченим його безпосередніх службових повноважень, визначених посадовою інструкцією. Складання і наступне подання даного рапорту було лише ініціацією розгляду питання комісією, яка приймала рішення про виплати. Невнесення обвинуваченим в даний рапорт інформації про приналежність житла, яке ним винаймалось у близького родича ОСОБА_9 , було формою вчинення ним обману. Оскільки складання такого рапорту не було функцією ОСОБА_9 як службової особи, у його діях відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст.366 КК.
Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність у діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК, колегія суддів також вважає необґрунтованими.
Згідно з диспозицією ч.1 ст.190 КК, шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Судом першої інстанції правильно встановлено, що обман у даному випадку полягав у свідомому повідомленні ОСОБА_9 неправдивих відомостей про відсутність родинних зв'язків з орендодавцем у рапорті від 15 вересня 2020 року.
Відповідно до п.3 Порядку виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень та визначення її розміру і умов виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1053 (зі змінами від 09 вересня 2020 року), компенсація не виплачується у разі піднайому (найому, оренди) житла у близьких осіб та членів сім'ї, які зазначені у ст.1 Закону України «Про запобігання корупції».
Написання ОСОБА_9 15 вересня 2020 року рапорту, де він прямо зазначив, що орендодавець ОСОБА_10 (яка є його бабою) не є його близькою особою, було спрямоване саме на введення в оману керівництва ГУ ДСНС України у Запорізькій області для незаконного отримання грошових коштів. Без надання такої недостовірної інформації виплата компенсації була б припинена в силу вимог закону. Таким чином, ознака обману як способу заволодіння коштами є повністю доведеною та підтверджується сукупністю досліджених доказів, яким суд дав належну оцінку.
Відповідно до Порядку №1053 виплата компенсації за піднайом житла має триваючий характер, проте підставою для її продовження або припинення є зміна фактичних обставин (зокрема, зміна місця проживання або законодавчих вимог). Подання ОСОБА_9 рапорту від 15 вересня 2020 року відбулося саме в контексті необхідності підтвердження його права на подальше отримання виплат після набрання чинності змінами до законодавства (заборона оренди у родичів).
Те, що рапорт не був адресований безпосередньо житловій комісії, не змінює його юридичного значення у даному кримінальному провадженні. Рапорт був поданий ОСОБА_9 за підпорядкованістю в межах структури ГУ ДСНС. Отримання цього документа уповноваженими службами Головного управління створило у відповідальних осіб уявлення про правомірність подальшого нарахування коштів. Обман (спосіб шахрайства) полягає саме у фіксації недостовірної інформації у документі, який подається для отримання виплат, незалежно від того, чи став цей документ предметом окремого голосування на засіданні комісії, чи був сприйнятий як належне підтвердження статусу отримувача «за замовчуванням».
Відсутність резолюції керівника ДСНС на рапорті не нівелює факт повідомлення обвинуваченим неправдивих відомостей. Для складу злочину, передбаченого ст.190 КК, важливою ознакою є наявність умисного введення в оману. Подавши такий рапорт, ОСОБА_9 вчинив активну дію, спрямовану на приховання факту оренди житла у баби, що призвело до безпідставного перерахування державних коштів на його рахунок протягом наступних періодів, що дозволило обвинуваченому продовжити незаконне отримання компенсації, попри зміну законодавчих обмежень.
Суд першої інстанції вірно пов'язав факт подання цього рапорту із подальшим щомісячним отриманням коштів, оскільки саме в ньому містилося заперечення обставин (родинних зв'язків), які б змусили житлову комісію припинити виплати.
Фактично доводи сторони захисту зводяться до незгоди з оцінкою доказів та намагання надати їм інше тлумачення, однак відповідно до усталеної практики Верховного Суду апеляційний суд не вправі підміняти собою суд першої інстанції та переоцінювати докази за відсутності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Колегія суддів вважає неспроможними доводи захисника про те, що ОСОБА_9 не знав про законодавчу заборону отримувати компенсацію у разі оренди житла у близьких осіб.
Як вбачається з показань допитаного судом представника потерпілого ОСОБА_7 після внесення змін до Порядку виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень та визначення її розміру і умов виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1053, він особисто роз'яснив обвинуваченому, що компенсація може бути виплачена лише у разі піднайому (найому, оренди) житла у осіб, які не є близькими особами та членами сім'ї, згідно визначення, наданого ст.1 Закону України «Про запобігання корупції». Про те, що орендодавець житлового приміщення не є близькою особою обвинуваченого, останнім був складений та наданий на розгляд комісії відповідний рапорт, у зв'язку з чим виплата компенсації була продовжена.
Сам факт написання ОСОБА_9 рапорту від 15 вересня 2020 року, у якому він окремо та акцентовано зазначив, що орендодавець ОСОБА_10 не є його близькою особою, прямо свідчить про його повну обізнаність саме з цими змінами в законодавстві. Якби обвинувачений не знав про існування такої заборони, у нього не було б потреби вказувати у рапорті інформацію про відсутність родинних зв'язків, оскільки раніше (до внесення змін у вересні 2020 року) така інформація не мала вирішального значення для отримання виплат. Таким чином, сама форма та зміст поданого обвинуваченим документа спростовують версію сторони захисту про його необізнаність.
Для кваліфікації дій за ч.1 ст.190 КК як обману принциповим є те, що особа повідомляє завідомо неправдиві відомості. Оскільки ОСОБА_9 достовірно знав, що ОСОБА_10 є його бабою (що підтверджено його власною автобіографією), але письмово стверджував протилежне з метою отримання грошової компенсації, це свідчить про його прямий умисел на введення в оману органу, що здійснює виплати.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що повідомлення неправдивих відомостей у рапорті за наявності об'єктивної заборони на отримання виплат у родичів, є свідомим актом обману, незалежно від того, чи проводилися з обвинуваченим додаткові інструктажі чи ні, зокрема у письмовому вигляді.
Твердження захисника про порушення принципу змагальності через те, що суд самостійно перекваліфікував дії ОСОБА_9 з ч.2 ст.191 на ч.1 ст.190 КК є неспроможними, оскільки згідно з ч.3 ст.337 КПК з метою ухвалення справедливого судового рішення суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації, якщо це поліпшує становище особи.
У даному провадженні обсяг фактичних обставин (подання рапорту з неправдивими даними та отримання на його підставі грошової компенсації) не змінився. Суд лише констатував, що ці дії за своєю правовою природою є не зловживанням службовим становищем, а шахрайством. Оскільки санкція ч.1 ст.190 КК є значно м'якшою, ніж ч.2 ст.191 КК, суд діяв у межах закону та не порушив право на захист, оскільки фактична фабула події була відома стороні захисту протягом усього судового розгляду.
Колегія суддів не погоджується й з вимогою захисника про необхідність скасування вироку в частині стягнення з обвинуваченого витрат на експертизи у розмірі 13 901,22 грн., аргументуючи це тим, що вони стосувалися обвинувачення за ст.ст.191, 366 КК, за якими ОСОБА_9 не було засуджено.
Так, проведені почеркознавчі експертизи та судово-економічна експертиза були необхідними для встановлення факту, що саме ОСОБА_9 підписав рапорт та для встановлення точного розміру збитків, заподіяних державі внаслідок незаконного отримання компенсації.
Оскільки ці факти покладено в основу обвинувального вироку за ч.1 ст.190 КК, витрати на їх проведення згідно зі ст.124 КПК мають бути покладені на засуджену особу. Той факт, що початкова кваліфікація була іншою, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати витрати на докази, якими підтверджено її вину в межах кінцевої кваліфікації.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що вирок районного суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а доводи апеляційних скарг не дають підстав для його скасування чи зміни.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_9 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4