Справа № 304/2247/24
28.01.2026 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Перечинського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2025 року,
Постановою судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2025 року накладено на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 01 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, судовий збір в розмірі - 605 грн. 60 коп.
Відповідно до постанови суду, - 03.09.2024 року о 16 годині 40 хвилин ОСОБА_1 у с. Порошково по вул. Л. Українки керував автомобілем марки «BMW», номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода). Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, що зафіксовано поліцейським за допомогою технічного засобу відеофіксації, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною, необґрунтованою та прийнятою без з'ясування усіх обставин справи. Зазначає, що 03.09.2024 він був учасником ДТП та його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП, тому як наслідок аварії у нього була нестійка хода. Що стосується нібито запаху алкоголю з порожнини рота, то звертає увагу на те, що в цей день він алкоголю не вживав, а відтак не міг перебувати у стані алкогольного сп'яніння. Зазначає, що відмовився продути алкотестер у зв'язку з тим, що під час аварії його притиснуло грудною кліткою до керма і внаслідок цього його боліло у грудях, тому продути в алкотестер він точно б не зміг. При цьому зазначає, що поліцейський не запропонував йому пройти тест на стан алкогольного сп'яніння у лікаря-нарколога, тому відповідно і його відмова з цього приводу відсутня, тобто стверджує, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП. Проте, зазначене суд першої інстанції до уваги не взяв, що виразилось у прийняті судом першої інстанції незаконного та упередженого рішення на стадії припущення без достатніх допустимих доказів, яке суперечить положенням кодексу України про адміністративні правопорушення.
Просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, оскільки копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 отримав поштою 25.07.2025, а на розгляді в суді першої інстанції участі не брав, тому раніше про рішення суду дізнатись не міг.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , неявка якого із урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому, враховується те, що останній належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, а розгляд справи вже відкладався у зв'язку з неявкою ОСОБА_1 . Заяви про відкладення розгляду справи не надходили.
Приймаючи рішення про розгляд справи без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необгрунтованість постанови суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє беручи до уваги такі обставини.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 122413 від 03.09.2024 вбачається, що 03.09.2024 року о 16 год. 40 хв. у с. Порошково, по вул. Л. Українки водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «BMW», номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода). Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що із змістом протоколу ознайомлений.
Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується: вказаним протоколом про адміністративне правопорушення у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03.09.2024; копією протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 122429 від 03.09.2024 в якому викладені обставини події про порушення ОСОБА_1 вимог п.12.1 ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП; поясненнями ОСОБА_1 03.09.2024, в який він підтверджує свою відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння; повідомленням Ужгородського РУП відділення поліції№1 (м.Перечин), згідно якого гр. ОСОБА_1 видавалось посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 03.11.2016; дослідженим компакт-диском відеофіксації місця події від 03.09.2024 року, та іншими матеріалами справи.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності, а тому є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що постанова суду прийнята без з'ясування усіх обставин справи, є необґрунтованими.
Твердження апелянта, що в цей день він алкоголю не вживав, а відтак не міг перебувати у стані алкогольного сп'яніння, а ознаки сп'яніння: нестійка хода - це як наслідок аварії, не заслуговують на увагу, оскільки із дослідженого відеозапису з бодікамери поліцейського вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, та озвучено останньому ознаки сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода), проте він відмовився та повідомив, що вживав алкогольні напої, тому відсутні підстави проходження огляду.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що виявлені ознаки сп'яніння є суб'єктивною думкою поліцейського, яку він складає на підставі аналізу дій водія під час спілкування із ним, а наявність або відсутність стану сп'яніння у водія перевіряється за допомогою проходження відповідного огляду. В даному випадку, водій ОСОБА_1 відмовився проходити такий огляд, за що передбачена адміністративна відповідальність.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що поліцейський не запропонував йому пройти тест на стан алкогольного сп'яніння у лікаря-нарколога, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи. Згідно Направлення на огляд водія транспортного засобу для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, вбачається, що ОСОБА_1 03.09.2024 року 19 год. 00 хв. направлявся поліцейськими у заклад охорони здоров'я КНП «ОЗНПД м. Берегова» для проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння (а.с. 2), проте не був туди доставлений поліцейськими, у зв'язку з його відмовою, що також підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 03.09.2024 року, в яких він вказав, що йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, однак він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Вказані пояснення ОСОБА_1 засвідчив своїм підписом (а.с. 4).
Пункт 2.5 Правил дорожнього руху зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Невиконання названого пункту Правил, у даному випадку, утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Виконання названого пункту Правил дорожнього руху є обов'язком водія, а не його правом, за відмову від виконання якого передбачена адміністративна відповідальність.
Поліцейські не повинні були умовляти водія пройти огляд, достатньо було пред'явити одну вимогу, за відмову від виконання якої настає відповідальність.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що жодних заяв або клопотань, або інших пояснень ОСОБА_1 з приводу незаконних дій працівників поліції матеріали провадження не містять, а незгода з діями працівників поліції була висловлена ним лише під час подачі апеляційної скарги, що можна розцінювати, як спосіб захисту останнього.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за інкриміноване йому правопорушення, оскільки, таким є виключно водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом, так як матеріали справи містять достатні відомості на підтвердження даного факту, а тому, на нього поширюються вимоги п. 2.5 ПДР України, що покладають на водія обов'язок, на вимогу працівника поліції, пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Доводи наведені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу і не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Тобто сам факт відмови ОСОБА_1 , як особи, що керувала транспортним засобом, від проходження огляду був причиною притягнення його до адміністративної відповідальності.
Підстави, які б свідчили про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП в діях ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначено й під час апеляційного перегляду справи не встановлено.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, суд приходить до висновку, що твердження ОСОБА_1 щодо своєї невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а тому розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення від адміністративної відповідальності.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Всі інші доводи, наведені в апеляційній скарзі були предметом ретельного дослідження та змістовного аналізу судом першої інстанції, цілком спростовані висновками, наведеними судом у постанові, інших відомостей, які б могли вплинути на постановлення іншого рішення матеріали справи не містять.
Аналогічні посилання в апеляційній скарзі носять загальний характер та є суб'єктивними, у зв'язку з чим апеляційний суд приходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі.
При цьому апеляційний суд керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
На переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення та є способом його самозахисту.
Істотних порушень вимог закону, які б ставили під сумнів висновки судді першої інстанції та були безумовною підставою для скасування судового рішення не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Судом першої інстанції були встановлені дійсні обставини справи, дана належна оцінка особі ОСОБА_1 , правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права та зроблено обґрунтований висновок про доведеність його вини у порушенні вимог п. 2.5 ПДР України та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Накладене на ОСОБА_1 стягнення відповідає вимогам ст. 33 КУпАП, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення особи притягнутої до адміністративної відповідальності та запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень.
З урахуванням наведеного, підстав для скасування постанови у межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Перечинського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага