Справа № 569/1624/26
1-кс/569/758/26
26 січня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , слідчої ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчої СВ Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області майора поліції ОСОБА_4 , яке погоджене прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -
Слідчий, у рамках кримінального провадження №12026181010000128 від 24.01.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, звернулася в суд із вказаним клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що 19 жовтня 2024 року ОСОБА_5 на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 на військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до наказу від 27.08.2025 №34 командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду оператора 1 радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст.ст. 3, 28, 29, 68 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню; кожна людина має право на особисту недоторканість; кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та Законів України.
Відповідно до ст. 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Статтею 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Відповідно до ст. ст. 9, 11, 13, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України солдат ОСОБА_5 , повинен знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, додержуватись вимог безпеки, вживати заходів до запобігання травматизму, виконувати обов'язки, які визначаються Статутами Збройних Сил України, відповідними посібниками, положеннями та інструкціями, неухильно виконувати правила безпеки під час її використання, не допускати протиправних дій самому та утримувати від скоєння таких дій інших військовослужбовців, досконало володіти зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, бездоганно та неухильно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, застосовувати зброю лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби ЗС України.
Однак, 24 січня 2026 року, близько 02:14 год. більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 , перебуваючи за адресою: м. Рівне, вул. Київська, поблизу будинку №19 усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку вчинюваних ним дій, на ґрунті особистих неприязних відносин, що раптово виникли під час словесного конфлікту, умисно завдав ОСОБА_7 , декілька ударів клинком ножа, по тілу та в область живота, чим спричинив тілесне ушкодження у вигляді проникаючого ножового порання черевної порожнини з пошкодженням великого сальника, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент заподіяння.
24.01.2026 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Вина підозрюваного ОСОБА_5 підтверджується сукупністю зібраних по даному кримінальному провадженні доказів, зокрема: протоколами огляду місця події, протоколами допитів свідків, протоколами проведення слідчих експериментів зі свідками, протоколом освідування та іншими матеріалами кримінального провадження.
Покликаючись на викладене, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України слідчий вказує на наявність ризиків, передбачених у п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 покладається необхідність запобігання виникнення вказаних ризиків.
З огляду на вказані обставини, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів до підозрюваного ОСОБА_5 , які зможуть забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти виникненню ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, окрім як тримання під вартою, неможливе.
В судовому засіданні прокурор та слідчий повністю підтримали клопотання щодо застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Підозрюваний та його захисник заперечили проти задоволення клопотання та просили обрати запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання та додані до матеріалів кримінального правопорушення, слідчий суддя приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що Рівненським РУП ГУНП в Рівненській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12026181010000128 від 24.01.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
За вищевказаних обставин, у рамках даного кримінального провадження, 24.01.2026 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини зазначені у ч.1 ст. 178 КПК України.
Тобто, за наявності вказаних обставин існує можливість збільшення наявності ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.
Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов'язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.
Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов'язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Згідно п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, рішення «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року).
Під час розгляду клопотання, стороною обвинувачення доведено, що вказані ризики існують та є актуальними, оскільки що ОСОБА_5 , усвідомлюючи відповідальність за вчинений ним тяжкий злочин, може переховуватись від органів досудового розслідування, так як є діючим військовослужбовцем, може вчасно не з'являтися на виклик слідчого для проведення слідчих дій, об'єктивно підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, санкція статті якого передбачає покарання у вигляді безальтернативного позбавлення волі на строк до 8 років, спосіб та характер вчинення даного злочину являють підвищену суспільну небезпеку.
Також, підозрюваний отримавши клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу із додатком до нього, знатиме місце проживання родичів потерпілого та свідків, в тому числі і ті, які на даній стадії досудового розслідування ще не допитані, а останньому відоме місце їхнього проживання. Крім того, прямі свідки вчинення кримінального правопорушення є співслуживцями ОСОБА_5 , а тому останній переслідуючи мету перешкоджання кримінальному провадженню, має змогу незаконно впливати та здійснювати на них тиск, щоб останні змінили, перекручували або взагалі відмовились від своїх показань, зокрема, при винесенні рішення, судом будуть братися до уваги лише ті показання, які отримані в ході судового розгляду.
ОСОБА_5 , перебуваючи на волі може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом не прибуття та несвоєчасного прибуття на виклики слідчого, прокурора, суду, що в подальшому може позбавити можливості забезпечити досудове розслідування та судове провадження у розумні строки.
Також встановлено, що у ОСОБА_5 відсутнє зареєстроване місце проживання та постійне місце проживання , що може свідчити про те, що останній може вчинити інші кримінальні правопорушення, та необхідність застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вивченням особи підозрюваного ОСОБА_5 встановлено, що він раніше неодноразово судимий, востаннє 03.03.2020 Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області за ч. 2 ст. 185 КК України, а 21.12.2022 звільнившись з місць позбавлення волі, де відбував покарання терміном 4 роки та 10 місяців за вчинення умисного злочину передбаченого ч.2 ст. 185 КК України на шлях виправлення і перевиховання не став, та знову вчинив умисне кримінальне правопорушення проти життя і здоров'я особи.
На цей час у кримінальному провадженні проведений не весь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування.
За таких обставин, стороною обвинувачення доведено, що підозрюваний ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, під загрозою тяжкості покарання, з метою уникнення кримінальної відповідальності, зможе вільно спілкуватись з такими особами та координувати їхні спільні дії щодо приховування слідів вчиненого кримінального правопорушення.
Таким чином, слідчий, звертаючись із клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та прокурор при його розгляді довели про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати щодо підозрюваного винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України та гарантувати його належну процесуальну поведінку.
Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим кодексом.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Тому, враховуючи суспільну небезпечність особи підозрюваного ОСОБА_5 , який вчинив насильницький злочин, є необхідним застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, що на думку слідчого судді, є справедливим, здатний забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів у даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176 - 178, 183, 184, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задоволити.
Застосувати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк 60 днів без визначення розміру застави, тобто до 24.03.2026.
Утримувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Державній установі "Рівненський слідчий ізолятор" - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити учасникам судового розгляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя -