вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
29.01.2026м. ДніпроСправа № 904/6580/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЛЕНСКАЙ», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРСНАБ", м. Дніпро
про стягнення заборгованості
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОЛЕНСКАЙ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРСНАБ" (далі - відповідач) заборгованість за договором № ДГ-0000161-В від 29.09.2022 року у загальному розмірі 812 584,53 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 286 594,60 грн- основний борг;
- 35 665,09 грн- 3% річних від простроченої суми;
- 144 263, 13 грн - інфляційні втрати;
- 346 061,71 грн - пеня.
Ухвалою від 25.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи заяв по суті справи та доказів з порушенням строків, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.
Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.
Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
29.01.2026 справу розглянуто по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № ДГ-0000161-В від 29.09.2022 у частині оплати отриманого товару.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що після подання позову, 12.12.2025р., оплатив залишок заборгованості за видатковою накладною №84 від 17.07.2024 в розмірі 13 494,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3305 від 12.12.2025р.
Таким чином, загальна сума заборгованості за Договором №ДГ-0000161-В від 29.09.2022р. становить 273100,00 грн.
Відповідач також вказує, що, оскільки Договір поставки № ДГ-0000161-В укладений 29.09.2022 року, прострочення виконання грошових зобов'язань та нарахування штрафних санкцій відбувалося за 2023- 2025 роки, тобто в період чинності Господарського кодексу України, положення статей 232 та 233 ГК України підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, незалежно від подальшої втрати чинності ГК України з 28.08.2025р.
Відповідач стверджує, що умовами Договору № ДГ-0000161-В не передбачено спеціального строку нарахування пені, відмінного від установленого законом, а отже застосуванню підлягає імперативна норма ч. 6 ст. 232 ГК України, а отже нарахування пені Позивачем за періоди, що перевищують шість місяців з моменту прострочення кожного окремого грошового зобов'язання (після 29.02.2024р. для поставки №1, 01.02.2025р. для поставки №2, 28.02.2025р. для поставки №3), є таким, що суперечить вимогам закону, та підлягає коригуванню, оскільки на 203 853,92 грн. збільшує розмір пені. Окрім того, на думку Відповідача, розрахунок інфляційних втрат, наданий Позивачем, не відповідає усталеній судовій практиці щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки індекс інфляції застосовано не в середньому за місяць, а без урахування правил математичного округлення періоду прострочення.
Відповідач вважає, що Позивач безпідставно включив до розрахунку місяці, у яких часткове погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число, а також неправомірно застосував від'ємні значення індексу інфляції, оскільки інфляційні втрати за своєю правовою природою є способом компенсації знецінення грошових коштів, а не механізмом зменшення грошового зобов'язання, що призвело до штучного коригування суми боргу та загального завищення суми нарахування на 28 621,55 грн.
Також Відповідач вказує, що у розрахунку інфляційних втрат: за видатковою накладною №448 від 28.08.2023р. на загальну суму (з ПДВ) 304350 грн. Позивач безпідставно включив жовтень 2024, квітень та травень 2025 року, хоча всі платежі в ці місяці здійснені з 1 по 15 число, що суперечить методиці ВС; за видатковою накладною №84 від 17.07.2024р. на загальну суму (з ПДВ) 402144.60 грн. неправомірно враховані місяці з оплатами 1- 15 числа; неправомірно застосована від'ємна інфляція; база індексації не зменшувалась своєчасно; за видатковою накладною №116 від 19.08.2024р. на загальну суму (з ПДВ) 373100 грн. включено вересень 2024, хоча оплата 06.09.2024 здійснена з 1 по 15 число; застосовано сукупний індекс до повної суми, без коригування бази.
Таким чином, ТОВ «Укрвторснаб» визнає наявність основного боргу в розмірі 273100,00 грн. та просить суд істотно зменшити суму штрафних санкцій на підставі ст. 232, 233 Господарського кодексу України.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Позивач зазначає, що загальна вартість поставленої на адресу Відповідача продукції за Договором №ДГ-0000161-В від 29.09.2022р. становить 1079594,6 грн. Протягом більш ніж двох років Відповідач не виконує свого обов'язку з оплати за поставлений товар, внаслідок чого протягом всього цього часу існувала заборгованість в різних розмірах, які значно перевищували розмір нарахованої пені.
На переконання Позивача, враховуючи тривалість порушення господарського зобов'язання з боку Відповідача, вартість поставленої на його адресу продукції, а також значний розмір заборгованості, який в різні періоди значно перевищував розмір нарахованої пені, - підстави для її зменшення у даному випадку відсутні, а відповідні доводи Відповідача з цього приводу не можуть братися до уваги.
Щодо доводів Відповідача про необґрунтованість нарахування пені без врахування положень ст.ст.232, 233 ГК України Позивач зазначає, що оскільки позов пред'явлено після втрати чинності Господарським кодексом України - обмеження щодо строків нарахування пені, які були ним передбачені, не повинні застосовуватися.
Щодо доводів Відповідача про неправильно наведений у позовній заяві розрахунок інфляційних втрат, а саме нібито безпідставне врахування Позивачем періодів, коли часткова оплата здійснювалась в період з 1 по 15 число відповідного місяця, а також нібито безпідставне врахування індексів інфляції з від'ємним значенням.
Позивач стверджує, що, оскільки у даній справі заборгованість з боку Відповідача, щодо якої обраховані інфляційні нарахування, в повному обсязі ні в якому періоді повністю не погашалася, при цьому в разі здійснення платежів з часткового погашення заборгованості в період з 1 по 15 число відповідного місяця, при розрахунку інфляційних втрат Позивачем бралася до уваги заборгованість, зменшена на такий платіж.
Також Позивач вважає, що не відповідають положенням чинного законодавства та сталій судовій практиці хибні припущення Відповідача про те, що при обрахунку інфляційних втрат індекс інфляції, який має від'ємне значення, нібито не повинен застосовуватися. Такі припущення Відповідача повністю суперечать правовим висновкам Верховного суду з даного приводу, викладеним у низці Постанов у справах з подібних правовідносин.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних із встановленням факту поставки товару та порушення відповідачем домовленості з оплати товару на обумовлену суму, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОЛЕНСКАЙ" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРСНАБ" (Покупець) укладений Договір №ДГ-0000161-В від 29.09.2022. (надалі Договір), відповідно до умов якого (п.1.1 Договору) постачальник зобов'язується поставити покупцю полімерні відходи як вторинну сировину, придатну для подальшої переробки (надалі Товар), а покупець зобов'язується оплатити вартість Товару відповідно до умов, викладених у даному Договорі.
Відповідно до п.1.2 Договору, номенклатура, кількість, вартість та загальний обсяг поставки Товару кожної партії погоджується Сторонами у відповідних Заявках згідно п. 3.2. цього договору та в видаткових накладних.
Згідно з п.2.1 Договору вартість кожної конкретної партії Товару погоджується сторонами у відповідних Заявках та вказується у видаткових накладних, які є Специфікаціями до даного Договору. Загальна сума договору визначається в міру здійснення поставок партій Товару і збільшується на суму чергової поставки партії Товару.
Відповідно до п.2.3 Договору оплата за кожну поставлену партію Товару здійснюється Покупцем в національні валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі від вартості кожної партії Товару на поточний рахунок Постачальника згідно з виставленим рахунком протягом 1(одного) банківського дня з дати поставки Товару за умови виконання п. 3.6. даного договору.
Датою поставки кожної партії товару є дата прийняття товару, яка вказується у видатковій накладній, підписаній покупцем. (п. 3.5. договору).
Відповідно до п. 3.6. договору постачальник зобов'язаний в момент поставки товару надати повний пакет супровідних документів (видаткова накладна, товарно-транспортна накладна та інші документи, які передбачені чинним законодавство України) та зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних електронну податкову накладну в терміни згідно з Податковим кодексом України.
Згідно з п.5.3 Договору у випадку не оплати Товару в строки, передбачені цим Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період, за який нараховується пеня) від суми заборгованості, за кожен день прострочення.
Пунктом 7.1 Договору передбачено строк його дії - до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань. У випадку, якщо жодна із Сторін за 30 днів до закінчення терміну дії Договору не виявила бажання розірвати Договір, то строк його дії продовжується на 1 (один) календарний рік, якщо інше не буде передбачене додатковою угодою між сторонами.
На виконання умов Договору Позивач протягом строку його дії постачав на адресу Відповідача продукцію, обумовлену Договором, здійснивши, зокрема, наступні поставки партії Товару.
1. 28.08.2023 року згідно з видатковою накладною №448 від 28.08.2023р. на адресу Відповідача було поставлено партію Товару (відходи плівки ПВТ) в кількості 20.29 тон по ціні 15000 грн. (з ПДВ) на загальну суму (з ПДВ) 304350 грн.. 30.08.2023р. Позивач надіслав засобами електронного поштового зв'язку на адресу Відповідача пакет документів щодо поставки партії Товару, у тому числі видаткову накладну №448 від 28.08.2023р. та рахунок №139 від 28.08.2023р. на оплату поставленої продукції на суму 304350.00 грн. (з ПДВ).
2. 17.07.2024р. згідно з товарно-транспортною накладною №84 від 12.07.2024р. та видатковою накладною №84 від 17.07.2024р. на адресу Відповідача було поставлено партію Товару (відходи поліетиленової плівки ПВТ кольорової) в кількості 23.98 тон по ціні 13975 грн. (без ПДВ) на загальну суму (з ПДВ) 402144.60 грн.. 31.07.2024р. Позивач надіслав засобами електронного поштового зв'язку на адресу Відповідача пакет документів щодо поставки партії Товару, у тому числі видаткову накладну №84 від 17.07.2024р. та рахунок №69 від 17.07.2024р. на оплату поставленої продукції на суму 402144.60 грн. (з ПДВ).
3. 19.08.2024р. згідно з товарно-транспортною накладною №116 від 13.08.2024р. та видатковою накладною №116 від 19.08.2024р. на адресу Відповідача було поставлено партію Товару (відходи плівки ПВТ кольорової) в кількості 21.32 тон по ціні 17500 грн. (з ПДВ) на загальну суму (з ПДВ) 373100 грн.. 27.08.2024р. Позивач надіслав засобами електронного поштового зв'язку на адресу Відповідача пакет документів щодо поставки партії Товару, у тому числі видаткову накладну №116 від 19.08.2024р. та рахунок №80 від 19.08.2024р. на оплату поставленої продукції на суму 373100.00 грн. (з ПДВ).
Загальна вартість поставленого товару становить 1 079 594,60 грн.
Відповідач частково сплатив вартість поставленого товару в розмірі 850 000,00 грн., що підтверджується платіжними документами: № 2419 від 06.09.2024 на суму 100 000,00 грн., №2502 від 11.10.2024 на суму 100 000,00 грн., № 2667 від 25.12.2024 на суму 100 000,00 грн., № 2846 від 04.04.2025 на суму 50 000,00 грн., №2906 від 06.05.2025, № 2960 від 06.06.2025 на суму 150 000,00 грн., № 3003 від 30.06.2025 на суму 100 000,00 грн., № 3056 від 31.07.2025 на суму 50 000,00 грн., № 3108 від 02.09.2025 на суму 50 000,00 грн., № 3139 від 17.09.2025 на суму 30 000,00 грн., № 3200 від 10.10.2025 на суму 70 000,00 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості Відповідача за Договором №ДГ-0000161-В від 29.09.2022 становить 286594,60 грн.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмету спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №905/1584/15, від 06.03.2019 у справі №914/130/16.
Відповідач під час розгляду справи надав докази часткової сплати заборгованості в розмірі 13 494,60 грн. згідно платіжної інструкції №3305 від 12.12.2025.
Таким чином, суд вбачає підстави для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 494,60 грн.
Згідно вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 617 Цивільного кодексу України дійсно передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Зважаючи на часткову сплату відповідачем заборгованості в розмірі 13 494,60 грн., сума основного боргу становить 273 000,00 грн.
Доказів повної оплати вартості поставленого товару за договором матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, зважаючи на визнання відповідачем заборгованості, суд задовольняє позов зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 273 100,00 грн.
Правомірність нарахування пені.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За змістом ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п.5.3 Договору у випадку не оплати Товару в строки, передбачені цим Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період, за який нараховується пеня) від суми заборгованості, за кожен день прострочення.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 346 06,71 грн. за загальний період прострочення з 01.09.2023 по 16.11.2025.
Відповідач проти розміру нарахованої пені заперечив, надав контррозрахунок та зазначив, що, оскільки Договір поставки № ДГ-0000161-В укладений 29.09.2022 року, прострочення виконання грошових зобов'язань та нарахування штрафних санкцій відбувалося за 2023- 2025 роки, тобто в період чинності Господарського кодексу України, положення статей 232 та 233 ГК України підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, незалежно від подальшої втрати чинності ГК України з 28.08.2025р.
Щодо доводів Відповідача про необґрунтованість нарахування пені без врахування положень ст.ст.232, 233 ГК України, суд погоджується із позицією позивача та зазначає, що, оскільки позов пред'явлено після втрати чинності Господарським кодексом України (20.11.2025) - обмеження щодо строків нарахування пені, які були ним передбачені, не застосовуються.
Суд перевірив розрахунки сторін та вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 346 061,71 грн.
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає таке.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України).
Зменшення розміру неустойки залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. За відсутності в законі переліку виняткових обставин та врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за своїм внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність / відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення і його конкретний розмір.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує на підставі статті 551 ГПК України, статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність / відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих обставин, що свідчать про наявність / відсутність підстав для вчинення такої дії. Схожа за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі № 909/321/24.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд зауважує, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено жодними доказами ні обставин його важкого майнового стану, ні неможливості своєчасної оплати за поставлений товар, тобто наявність об'єктивних, виняткових та непереборних обставин, що унеможливили своєчасне виконання взятих на себе зобов'язань за договором, та які є підставою для звільнення його від відповідальності, передбаченої договором.
Тим більше, з матеріалів справи вбачається, що до звернення позивача з вимогою про оплату (лист від 19.02.2025) відповідач не вчиняв жодних дій щодо узгодження з позивачем питання розстрочення оплати, лише після звернення позивача до суду відповідач частково погасив заборгованість.
З огляду на усталену судову практику застосування статті 551 ЦК України, зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про зменшення розміру пені.
Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку трьох процентів річних.
Позивач нарахував 13 513,42 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 01.09.2023 по 16.11.2025.
Відповідач надав контррозрахунок трьох процентів річних.
Суд перевірив розрахунки та зазначає, що позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 13 513,42 грн.
Щодо розрахунку інфляційних втрат.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 144 263,13 грн. нараховані за період з вересня 2023 по жовтень 2025.
Відповідач надав контррозрахунок інфляційних втрат.
Перевіривши розрахунки суд вважає, що вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 144 263,13 грн.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 273 100,00 грн. - основного боргу; 35665,09 грн. - 3% річних, 144263,13 грн. - інфляційних втрат; 346061,71 грн. - пені.
В частині стягнення основного боргу в розмірі 13 494,60 грн. провадження у справі слід закрити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (стаття 9 Закону України "Про судовий збір").
Оскільки при зверненні через систему Електронний суд до Господарського суду Дніпропетровської області заявлено вимогу майнового характеру (812 584,53 грн), то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 9 751,01 грн. За подання позовної заяви через систему «Електронний суд» позивачем сплачено судовий збір у розмірі 9 751,02 грн, про що свідчить платіжна інструкція № 1020 від 19.11.2025.
Отже позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір").
Суд не вирішує питання повернення судового збору у розмірі 0,01 грн, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.
Крім того, згідно з частинами третьою та четвертою статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Оскільки господарським судом закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 13 494,60 грн, судовий збір до стягнення з відповідача становить 9 589,08 грн.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір).
Отже поверненню з державного бюджету підлягає судовий збір у загальному розмірі 161,95 грн., у разі подання позивачем відповідного клопотання
Суд звертає увагу, що 07.01.2025 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" (далі - Порядок), яким змінений механізм повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Згідно з новим порядком органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого або Державною судовою адміністрацією України, або її територіальним управлінням, або відповідним судом.
Для повернення судового збору платнику необхідно звернутись із заявою до відповідного суду за місцем розгляду справи.
На підставі абзацу 7 пункту 5 розділу I Порядку заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
За умови інформаційно-технологічних можливостей органу, що контролює справляння надходжень бюджету, платник може подати заяву до такого органу в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних систем та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В електронній заяві також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку платнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним (абзац 8 пункту 5 розділу I Порядку).
Відповідно до абзацу 9 пункту 5 розділу I Порядку разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету в електронній формі подається з обов'язковим накладанням електронного підпису платника або уповноваженої особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги. До заяви одночасно подається копія: платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету, судового рішення, засвідчена належним чином (у разі повернення грошового стягнення за адміністративні правопорушення), документа, що підтверджує відповідні повноваження уповноваженої особи, засвідчена належним чином (абзац 14 пункту 5 розділу I Порядку).
Форма заяви про повернення судового збору розміщена на вебсайті судової влади України та доступна за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/sud5005/%D0%97%D0%90% D0%AF% D0%92%D0%90.doc.
З огляду на викладене, для здійснення повернення судового збору з Державного бюджету України заявнику необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 9 589,08 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЛЕНСКАЙ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРСНАБ" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРСНАБ" (49024, м. Дніпро, вул. Універсальна, буд.11, кв.61, код ЄДРПОУ 37275300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЛЕНСКАЙ» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд.45-47-49, код ЄДРПОУ 44107578) 273 100,00 грн. - основного боргу, 35 665,09 грн. - 3% річних, 144 263, 13 грн. - інфляційних втрат, 346 061, 71 грн. - пені, судовий збір у розмірі 9 589,08 грн., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 494,60 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 29.01.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко