Справа №461/6084/25
29 січня 2026 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючої судді Павлюк О. В.,
за участі:
секретаря судового засідання - Гнаткович В. С.,
представниці позивача - Жак Н. Т.,
представника відповідача - Лубоцького Б. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про скасування постанови у справі про порушення митних правил, -
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Жак Н. Т., звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці, у якому просить скасувати постанову у справі про порушення митних правил № 0837/UA209000/2025 від 15 липня 2025 року, складену відносно нього за ч. 2 ст. 471 Митного кодексу України.
Свої вимоги мотивує тим, що Відповідач своєю постановою у справі про порушення митних правил № 0837/UA209000/2025 від 15 липня 2025 року визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.471 Митного кодексу України та наклав на нього штраф у розмірі 30% вартості товарів, що становить 392'529,64 грн. Окрім цього, стягнув з Позивача на користь Львівської митниці 1'010,71 грн. витрат за зберігання товару на складі митниці, а вилучений товар повернув Позивачу. Вказану постанову Позивач вважає незаконною, необґрунтованою, та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування всіх фактичних обставин справи. Суть порушення, за версією Відповідача, полягає у недекларуванні товару кінопроектора торгової марки «BARCO» модель «DP2K-19В», 2013 року виготовлення, країна виробництва - Бельгія, (далі - кінопроектор), який перевозив Позивач 06.06.2025 при перетині митного кордону України через м/п Шегині-Медика, обравши смугу спрощеного контролю «зелений коридор». Зазначає, що під час перетину митного кордону України Позивач свідомо обрав смугу спрощеного контролю «зелений коридор», що свідчить про відсутність у нього будь-якого умислу на приховування товарів від митного контролю або їх недекларування. Його дії були обумовлені тим, що він вважав, що кінопроектор, який перевозив, не підлягав обов'язковому декларуванню у письмовій формі, з огляду на його технічний стан та призначення. Найбільш суттєвим та ключовим порушенням з боку Відповідача, на думку Позивача, є необґрунтоване та значно завищене визначення вартості кінопроектора. На момент перевезення та вилучення, зазначений кінопроектор, як стверджує Позивач, був у несправному стані, після задимлення від пожежі, фактично непридатний до використання за призначенням і перевозився виключно як сукупність запчастин. Позивач придбав його за 300 (триста) євро, що підтверджується листом від продавця та розпискою про отримання коштів. Натомість, митний орган при визначенні вартості товару посилався на висновок експерта, який, ймовірно, був сформований на основі даних про ринкову вартість справних, функціонуючих аналогічних кінопроекторів. Такий підхід є абсолютно неприйнятним та не відповідає дійсності, оскільки стан товару (справний/несправний, новий/вживаний, цілий/пошкоджений) є визначальним фактором для його ринкової вартості. Експертиза, проведена на замовлення митного органу, не врахувала критичного ступеня пошкодження кінопроектора, його непридатності до експлуатації та реальної мети перевезення - використання на запчастини. Це призвело до штучного завищення вартості товару у понад 40 разів (1'308'432,14 грн. проти 300 євро), що, у свою чергу, спричинило накладення несправедливого та надмірного штрафу. В основу визначення розміру штрафних санкцій Відповідачем поклав висновок Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень від 13.06.2025 № 1420003400-0481, відповідно до якого вартість товару, вилученого відповідно до протоколу про порушення митних правил №0837/UA209000/25 становить 1'308'432,14 грн. Позивач не погоджується з висновком експерта та зазначає, що товар - кінопроектор торгової марки BARCO модель DP2K-19B, вилучений митним органом, він придбав в Ivo Sender, Vue Cinema (Нідерланди) адреса: Roda JC Ring 2C 6466 NH Kerkrade, у неробочому стані, який був проданий на запчастини, без кількох деталей, внутрішня частина якого пошкоджена сажею після пожежі, на що Позивач надав підтвердження покупки на суму 300 Євро. Позивач вважає, що ціна вилученого товару, встановлена експертом Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби є завищеною та необ'єктивною. Фактично експерт митного органу провів маркетингове дослідження та порівняльний аналіз ціни у інтернет магазинах на території України, у той час як зазначений товар Позивач придбав у Нідерландах та такий був у неробочому стані, несправний, непридатним до використання. Позивач зазначає, що Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Державної митної служби України є органом, уповноваженим на встановлення характеристик товару, необхідних для його митного оформлення, митного контролю, Спеціалізована лабораторія не уповноважена на визначення митної вартості переміщуваних речей у справах про порушення митних правил, що у подальшому не може бути підставою для визначення розміру штрафу. Висновок експерта є необ'єктивним, з огляду на те, що ринкова вартість товару, що переміщувався через митний кордон України встановлена експертом лише на підставі припущень щодо відсутності будь-яких прихованих факторів на підставі опису вилученого товару, а також на підставі цінових пропозицій з мережі Інтернет. Матеріали справи не містять доказів, що експерт був повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, висновок Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи, яка є підрозділом митного органу, побудований по суті на припущеннях, що виключає можливість його застосування як належного та допустимого доказу у цій справі. У процедурі притягнення до відповідальності за порушення ч. 2 ст. 471 МК України важливою складовою призначення покарання у вигляді сплати штрафу є ціна товару. Саме визначення дійсної вартості вилучених товарів має значення для правильного вирішення спору. Таким чином, висновки Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи, яка є підрозділом митного органу, побудовані по суті на припущеннях, що виключає можливість їх застосування як належного та допустимого доказу у цій справі. У зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
Галицький районний суд м. Львова ухвалою від 28.07.2025 відкрив провадження у справі, справу вирішив розглядати за правилами, встановленими статтею 286 КАС України.
01.08.2025 до суду від представника відповідача - Сліпенка С. В. надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву представник митниці зазначає, що вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Зазначив, що Грещук В. Д. правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, постанова про притягнення до відповідальності є законною та обґрунтованою. Представник Відповідача вказує, що повноваження СЛЕД Держмитслужби на проведення експертизи у справах про порушення митних правил, у тому числі проведення товарознавчої експертизи з визначенням вартості вилученого майна, що є предметом правопорушення, закріплені у Положеннях про СЛЕД Держмитслужби, що відповідає вимогам МК України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-ІІІ (далі-Закон № 2658-ІІІ). Нормативне врегулювання форми висновку, складеного експертами СЛЕД Держмитслужби за результатами експертизи предметів правопорушення з метою визначення їх вартості, визначено підзаконним нормативно-правовим актом головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної митної політики, а саме наказом Міністерства фінансів України від 02.12.2016 № 1058, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.12.2016 за №1693/29823. Згідно з п. 4 розділу ІІІ «Формування документації для проведення досліджень (аналізів, експертиз)» Порядку взаємодії структурних підрозділів та територіальних органів Державної фіскальної служби України із Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень ДФС під час проведення досліджень (аналізів, експертиз) затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.12.2016 № 105, посадовою особою митниці було призначено експертизу та в постанові зазначені завдання для дослідження (аналізу, експертизи), які відповідали меті призначення експертизи та не виходили за межі компетенції та спеціальних знань експерта, оскільки передбачали лише визначення вартості предметів правопорушення. Окрім, зазначених нормативно-правових актів, розпорядчими документами СЛЕД Держмитслужби визначені більш детальні вимоги щодо оформлення змісту експертних висновків, у тому числі щодо наведення відомостей щодо використаних джерел з ресурсів мережі Інтернет. Тому представник Відповідача вважає, що висновок експертного дослідження № 1420003400-0481 від 13.06.2025 у вказаній адміністративній справі складений експертом, який володіє достатніми повноваженнями для проведення товарознавчих експертиз, експертиза проведена уповноваженим органом, висновок експерта відповідає вимогам Закону, відтак такий є належним і допустимим доказом у справі. У зв'язку з наведеним, просить відмовити у задоволенні позову.
21.08.2025 від представниці Позивача - адвокатки Жак Н. Т. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій представниця зазначає, що Відповідач у відзиві посилається на висновок експерта СЛЕД Держмитслужби від 13.06.2025 №1420003400-0481 як на належний та допустимий доказ, зазначаючи, що його повноваження на проведення експертизи закріплено Положенням про СЛЕД Держмитслужби. Відповідач стверджує, що цей висновок є об'єктивним, оскільки експерт взяв інформацію з веб-сайтів для визначення середньої ціни. Проте, Позивач категорично не погоджується з таким твердженням, оскільки: Експертиза СЛЕД Держмитслужби, на відміну від судової експертизи, не зобов'язана попереджати експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Це ставить під сумнів об'єктивність та неупередженість такого висновку. Відповідач визначив вартість товару без урахування його фактичного стану, який на момент його перевезення був повністю нефункціональним, безповоротно пошкодженим внаслідок забруднення кіптявою, а також мав відсутні важливі компоненти. Проектор був придатний виключно для використання на запчастини. Експертиза, на яку посилається Відповідач, очевидно, базувалася на ринковій вартості справних кінопроекторів, що не відповідає об'єктивній дійсності та є абсолютно необґрунтованим підходом до оцінки. Окрім цього, вказує, що Відповідач ставить під сумнів достовірність наданих Позивачем доказів (лист продавця), посилаючись на те, що Позивач не надав такі документи при митному контролі. Відповідач зазначає, що лист за підписом продавця надавався під час митного контролю, але не був прийнятий до уваги та розгляду. Однак це не є підставою для визнання доказів неналежними та недопустимими у судовому процесі. Суд повинен повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи і Позивач має право надати будь-які докази, які є релевантними, у межах, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Лист продавця чітко ідентифікує товар як «Barco DP2K19B DLP projector» та вказує на його стан (нефункціональний, пошкоджений). Цей опис повністю відповідає фактичному стану вилученого кінопроектора. Відповідач стверджує, що «листи» викликають сумнів у достовірності через невелику різницю в часі між датою купівлі (05.06.2025) та датою перетину кордону (06.06.2025). Цей аргумент є маніпулятивним та не витримує жодної критики. Поїздка на відстань 1460 км за добу швидкісними автострадами є цілком реальною та можливою. Дата вчинення угоди (05.06.2025) та дата перетину кордону (06.06.2025) є абсолютно логічною та послідовною. Враховуючи вищевикладене, Позивач вважає, що відзив Львівської митниці не містить належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги.
Галицький районний суд м. Львова ухвалою від 23.09.2025 задовольнив клопотання представниці Позивача - адвокатки Жак Н. Т. про призначення судової товарознавчої експертизи. У справі призначена судова товарознавча експертиза, провадження у справі зупинене.
14.11.2025 до суду надійшло клопотання експерта Науково-дослідного експертного криміналістичного центру при ГУМВС України у Львівській області щодо надання додаткових матеріалів.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17.11.2025 провадження у справі поновлене для розгляду клопотання експерта.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2025 клопотання експерта Науково-дослідного експертного криміналістичного центру при ГУМВС України у Львівській області щодо надання додаткових матеріалів - задоволене. Суд зобов'язав Львівську митницю: 1) надати Львівському НДЕКЦ МВС товар, вилучений відповідно до протоколу про порушення митних правил № 0837/UA209000/2025 від 15.07.2025 з метою проведення огляду та дослідження; 2) надати завірені у встановленому порядку якісні копії технічної документації товару, вилученого відповідно до протоколу про порушення митних правил № 0837/UA209000/2025 від 15.07.2025, у разі їх наявності; 3) надати інформацію про комплектність товару, вилученого відповідно до протоколу про порушення митних правил № 0837/UA209000/2025 від 15.07.2025 на дату оцінки; 4) надати інформацію про товарний стан вилученого відповідно до протоколу про порушення митних правил № 0837/UA209000/2025 від 15.07.2025 товару на дату оцінки, а саме: в якій мірі були наявні будь-які механічні пошкодження на ньому; чи потребував об?єкт дослідження ремонтних робіт по відновленню технічного/товарного стану (якщо об?єкт дослідження потребував ремонтних робіт по відновленню технічного/товарного стану, надати довідку про вартість відновлювального ремонту та складових, які потребували заміни). Провадження у справі зупинене.
01.01.2026 до суду від Львівського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи.
Галицький районний суду м. Львова ухвалою від 12.01.2026 відновив провадження у справі та призначив судове засідання.
Представниця Позивача - адвокатка Жак Н. Т. у судовому засіданні позовну заяву підтримала з підстав, наведених у позові та на відповіді на відзив, просила таку задовольнити.
Представник Відповідача - Лубоцький Б. І. у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, керуючись принципами верховенства права та законності, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні доказів в їх сукупності, які є у справі, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина 1 статті 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд встановив, що постановою Львівської митниці від 15.07.2025 у справі про порушення митних правил № 0837/UA20900/2025 ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 2 ст.471 МК України та на останнього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 30 відсотків вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами, а саме: 392'529 (триста дев'яносто дві тисячі п'ятсот двадцять дев'ять) грн 64 (шістдесят чотири) коп. Вилучені згідно з протоколом про порушення митних правил № 0837/UA20900/2025 від 06.06.2025 товари, які зберігаються на складі Львівської митниці, повернуті ОСОБА_1 . Також Львівська митниця стягнула зі ОСОБА_1 на свою користь витрати за зберігання товару на складі митниці у розмірі 1'010,71 грн.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 06.06.2025 близько 05 год. 30 хв. гр. України ОСОБА_1 повертався з приватної поїздки з Королівства Нідерландів до України в якості водія транспортного засобу марки «Renault», модель «Master» р/н НОМЕР_1 , через п/п «Шегині-Медика» м/п «Мостиська» Львівської митниці в напрямку в'їзд в Україну, обравши для слідування смугу спрощеного митного контролю позначену символами «зелений коридор», чим своїми діями заявив про відсутність в нього будь-яких товарів, які підлягають обов'язковому декларуванню та оподаткуванню або які належать до категорії товарів, на переміщення яких через митний кордон України встановлені заборони чи обмеження.
У ході проведення візуального огляду вказаного транспортного засобу виникла підозра, що в ньому наявні предмети або товари, які обмежені або заборонені до ввезення громадянами на митну територію України, або в обсягах, що перевищують неоподатковувану норму переміщення через митний кордон України. Автомобіль був переведений зі смуги спрощеного митного контролю в місце поглибленого огляду транспортних засобів та товарів, де під час проведення огляду у багажному відділенні автомобіля без ознак приховування, було виявлено товар, який відповідно до ст. 374 МК України перевищує неоподатковану норму переміщення через митний кордон України, а саме: бувший у використанні кінопроектор торгової марки BARCO модель DP2K-19B, 2013 року виготовлення, країна виробництва - Бельгія. На момент перетину митного кордону України будь-які товаросупровідні документи у водія були відсутні. У своїх поясненнях, наданих на окремому аркуші, гр. ОСОБА_1 зазначив, що виявлений в нього кінопроектор, йому передав родич для перевезення в Україну.
Відповідно до висновку експерта СЛЕД Держмитслужби від 13.06.2025 №1420003400-0481, вартість товару, тимчасово вилученого протоколом про порушення митних правил №0837/UA209000/2025, становить 1'308'432,14 гривень.
Таким чином, на думку митного органу, громадянин України ОСОБА_1 вчинив дії, які полягають у недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами, а саме: недекларування товарів (крім валютних цінностей, товарів, що підпадають під встановлені законодавством обмеження щодо ввезення на митну територію України), та які переміщуються громадянами. здійснив недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами.
Зазначені дії мають ознаки порушення митних правил, передбаченого частиною 2 статті 471 Митного кодексу України
Ніким з учасників процесу не оспорюються обставини справи, наведені в оскаржуваній постанові в частині перевезення та виявлення товару, його кількості, найменування, способу перетину митного кордону, а також особи, яка цей товар перевозила.
Позивач фактично не заперечує факт вчинення порушення митних правил, але не погоджується з розміром стягнення.
Згідно з ч. 2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки - зміну чи припинення правовідносин.
Предмет позову кореспондує зі способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розгляд протоколів про порушення митних правил та прийняття компетентними органами за ними рішень мають повністю підкорюватись вимогам законності. Такий висновок випливає з проголошеної у ст.8 Конституції України дії принципу верховенства права, до змісту якого входить обов'язок органів публічної влади діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Ці органи не повинні діяти свавільно.
У частині першій ст. 466 МК України зазначено, що адміністративні стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, що встановлені цим Кодексом та іншими законами України.
Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (ч. 1 ст.486 МК України).
Відповідно до ст. 489 цього Кодексу, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Адміністративна відповідальність за порушення митних правил встановлюється Митним кодексом України.
Частиною 2 статті 471 МКУ встановлено відповідальність за недекларування товарів (крім зазначених у частинах першій та/або третій цієї статті), що переміщуються через митний кордон України громадянами. Вчинення даного правопорушення тягне за собою накладення штрафу в розмірі 30 відсотків вартості цих товарів.
Як вбачається з матеріалів справи, чого не заперечують учасники процесу (сторони), Відповідач, визначаючи розмір стягнення, виходив із вартості товарів визначених висновком Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби від 13.06.2025 № 1420003400-0481, відповідно до якого була встановлена ринкова вартість товару у сумі 1'308,432,14 грн. Отже, розмір штрафу визначений зі частки 30 відсотків від 1'308,432,14 грн.
Оцінюючи доводи учасників процесу щодо вартості товарів визначеної митним органом, а також наявності чи відсутності у діях Позивача складу інкримінованого правопорушення, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 366 МК України, канал, позначений символами зеленого кольору ("зелений коридор"), призначений для декларування шляхом вчинення дій громадянами, які переміщують через митний кордон України товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню митними платежами та не підпадають під встановлені законодавством заборони або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території і не підлягають письмовому декларуванню.
У частині 4 ст. 366 МК України визначено, що громадянин самостійно обирає відповідний канал («зелений коридор» або «червоний коридор») для проходження митного контролю за двоканальною системою;
У нормах ч. 5 ст. 366 МК України визначено, що початок проходження (проїзду транспортними засобами особистого користування) громадянином каналом, позначеним символами зеленого кольору ("зелений коридор"), є декларуванням шляхом вчинення дій цим громадянином про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території. Таке декларування свідчить про факти, що мають юридичне значення.
Відповідно до норм ч.6 ст. 366 МК України, громадяни, які проходять (проїжджають транспортними засобами особистого користування) через "зелений коридор", звільняються від подання письмової митної декларації. Звільнення від подання письмової митної декларації не означає звільнення від обов'язку дотримання порядку переміщення товарів через митний кордон України та від адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачених цим Кодексом.
У частині 1 ст. 374 МК України визначено, що товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до статті 197 цього Кодексу встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об'єктами оподаткування митними платежами.
У нормах ч. 4 ст.374 МК України встановлено, що товари (крім підакцизних), що ввозяться громадянами у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі, сумарна фактурна вартість та/або загальна вага яких перевищують обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, але загальна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 євро, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян, з поданням документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення таких товарів, та оподатковуються ввізним митом за ставкою 10 відсотків і податком на додану вартість за ставкою, встановленою Податковим кодексом України, в частині, що перевищує еквівалент 1000 євро (при ввезенні товарів на митну територію України через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення) та еквівалент 500 євро або вартість товарів, обчислена пропорційно до ваги, що перевищує 50 кг (при ввезенні через інші пункти пропуску через державний кордон України). Базою оподаткування таких товарів є частина їх сумарної фактурної вартості, що перевищує еквівалент 1000 євро (при ввезенні товарів на митну територію України через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення) та еквівалент 500 євро або вартість товарів, обчислена пропорційно до ваги, що перевищує 50 кг (при ввезенні через інші пункти пропуску через державний кордон України).
Таким чином, з наданих суду доказів, у тому числі матеріалів справи про порушення митних правил, які долучені до відзиву та досліджені судом безпосередньо у судовому засіданні, встановлено, що гр. ОСОБА_1 вчинив дії, які полягають у недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами, а саме: недекларування товарів (крім валютних цінностей, товарів, що підпадають під встановлені законодавством обмеження щодо ввезення на митну територію України), та які переміщуються громадянами. здійснив недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами, тобто порушення митних правил, передбачене ч. 2 ст. 471 МК України.
Щодо доводів учасників процесу стосовно визначення розміру штрафу та підстав для призначення експертного дослідження під час провадження у митному органі, суд виходить з такого.
У статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС).
Згідно з ч. 2, 3 ст. 357 Митного кодексу України, дослідження (аналізи, експертизи) проводяться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, чи його відокремленого підрозділу або інших експертних установ (організацій), призначених митним органом. Зазначені дослідження (аналізи, експертизи) проводяться з метою забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення і не є судовими експертизами. Призначення дослідження (аналізу, експертизи) в інших установах (організаціях) допускається лише у разі неможливості проведення дослідження (аналізу, експертизи) спеціалізованим органом з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, чи його відокремленим підрозділом або за заявою декларанта для підтвердження чи спростування результатів проведеного дослідження (аналізу, експертизи).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 515 Митного кодексу України, експертиза призначається, якщо для з'ясування питань, що виникають у справі про порушення митних правил, виникла потреба у спеціальних знаннях з окремих галузей науки, техніки, мистецтва, релігії тощо. Зазначена експертиза не є судовою експертизою. Експертиза проводиться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його відокремлених підрозділів та інших установ або окремими спеціалістами, які призначаються посадовою особою митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил. Особа, щодо якої порушено зазначену справу, має право на проведення за її рахунок незалежної експертизи.
При цьому, у вказаному випадку Позивач не ставить питання переплати або недоплати за товар, або, до прикладу, питання придбання товару неналежної якості, що притаманно відносинам між покупцем і продавцем, а не покупцем і митним органом, а отже Позивачу немає необхідності встановлювати вартість товару, будучи обізнаним про ціну, яка за нього виплачена.
Як наведено вище, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 495 МКУ, посадова особа митного органу, яка здійснює провадження у справі про порушення митних правил, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Відповідно до ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а у частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 255 КУпАП, у випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення.
Положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є втіленням спеціально-дозвільного (імперативного) типу правового регулювання згідно з яким «Заборонено все, що прямо не вказано у законі».
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 8 МК України, митна справа здійснюється на основі принципів законності та презумпції невинуватості.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Водночас, оцінюючи доводи представника Відповідача, наведені у відзиві, щодо підстав та порядку призначення експертного дослідження, суд підкреслює, що він не ставить під сумнів повноваження митного органу на проведення і призначення відповідного дослідження, оскільки така експертиза, відповідно до ст. 515 МК України, не є судовою експертизою.
У цьому випадку предметом дослідження є саме об'єктивність відповідного висновку.
Разом з тим, у ході розгляду справи знайшли своє підтвердження та не спростовані такі обставини, а також доводи сторони Позивача.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 515 МКУ, висновок експерта не є обов'язковим для посадової особи митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил. У разі незгоди цієї особи з висновком експерта у постанові, яка виноситься у справі, повинно міститися обґрунтування такої незгоди. У разі неналежної якості або повноти висновку експерта може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому експерту (експертам).
Водночас, суд не може залишити поза увагою такі обставини, які безпосередньо впливають на об'єктивність висновку експерта.
Відповідно до змісту наведеного висновку експерта, при визначенні вартості об'єктів експертизи враховано наявне маркування на товарі, а також цінову інформацію щодо пропозицій продажу ідентичного товару, наявну у мережі Інтернет. Отже, була встановлена загальна вартість ввезеного товару у розмірі 1'308,432,14 грн.
Суд погоджується з доводами Позивача про необ'єктивність вказаного висновку, які не були належним чином спростовані у ході розгляду справи Відповідачем, з огляду на те, що фактично експерт митного органу провів маркетингове дослідження та порівняльний аналіз ціни на території України в Інтернет магазинах, у той час як, згідно з поясненнями ОСОБА_1 , зазначений товар він придбав у Нідерландах та зазначений кінопроектор був у несправному стані, після задимлення від пожежі, фактично непридатний до використання за призначенням і перевозився виключно як сукупність запчастин.
Також, ринкова вартість товару, що переміщувався позивачем через митний кордон України встановлена експертом лише на підставі припущень щодо відсутності будь -яких прихованих факторів, що впливають на вартість досліджуваного об'єкту (арк. 2 Висновку).
Окрім того, сам експерт у висновку вказує таку фразу: «При визначенні ринкової вартості об'єкта експертизи враховане наявне маркування на товарі, а також цінову інформацію щодо пропозицій продажу ідентичного/подібного товару, наяву в мережі Інтернет.»
У процедурі притягнення до відповідальності за порушення ч.2 ст.471 МК України важливою складовою призначення стягнення у вигляді сплати штрафу є ціна товару. Саме визначення дійсної вартості вилучених у ОСОБА_1 товару, має важливе значення для правильного вирішення спору.
У матеріалах справи наявні надані захисницею документи, які, на думку Позивача, стосується вартості товару.
Відповідно до ст. 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно ст.368 МК України, для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (зі змінами, далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з тим, суд зазначає, що листи, надані Позивачем, не можуть бути доказом вартості предмету правопорушення, оскільки сторонами у таких виступають треті особи, у той час як Позивач не надав будь-яких документів, з яких слідує, що такі особи уповноважили Позивача на перевезення зазначених товарів через митний кордон України. Також, зазначені листи не відповідають критеріям належного та допустимого доказу оскільки неможливо підтвердити їх походження та причетність до тимчасово вилученого у справі товару (відсутні достатні ідентифікаційні ознаки товару: серійний номер, рік виготовлення…)
Також зазначені документи не були долучені до матеріалів справи у ході складання протоколу чи провадження у справі.
Окрім того, надані Позивачем документи не можуть бути доказом оплати за товар, оскільки у матеріалах справи відсутній фіскальний чек, який є фінансовим документом суворої звітності, і який міг би засвідчити реальність придбання товарів.
А тому, долучені Позивачем документи не відповідають критеріям належності та допустимості доказів та не може бути доказом оплати за товар.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Наведене твердження відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 337/3389/16-а.
Оскаржувана постанова безпосередньо стосується Позивача та покладає на нього обов'язок сплатити штраф, а відтак має безпосереднє відношення до реалізації його прав та інтересів.
Як вбачається з положень ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.11.2018 року по справі № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17.
Так, вартість вилученого товару має значення як для кваліфікації дій ОСОБА_1 , так і для визначення розміру адміністративного стягнення, у випадку доведеності наявності складу правопорушення.
У цьому випадку в оскаржуваній постанові жодним чином не відображена позиція ОСОБА_1 , хоча останній наголошує, що при проведенні митного огляду повідомляв представників Відповідача про фактичну вартість товару та його стан. Отже, оскаржуване рішення не відповідає вимогам вмотивованості.
Як наведено вище, суд не ставить під сумнів наявність у митного органу повноважень проводити дослідження за встановленою процедурою для визначення вартості товару. Разом з тим, очевидним є те, що наведені вище обставини, встановлені під час розгляду справи, ставлять під сумнів висновок експертизи, яка прямо вплинули на визначений митним органом розмір штрафу.
Отже, митний орган наділений відповідними механізмами для визначення належної вартості товару, з урахуванням доводів наведених судом вище та фактичних обставин справи встановлених судом, у тому числі поданих сторонами доказів.
Вказані дії можна виконати при новому розгляді справи уповноваженим суб'єктом.
Як вказано вище, відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 КАС, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що оскаржувану постанову доцільно скасувати з направленням Відповідачу справи на новий розгляд, під час якого слід встановити належну вартість вилученого предмету ПМП з урахуванням встановлених відомостей.
При цьому суд також враховує, що згідно ч. 1 ст. 467 МКУ, якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються митними органами або судами, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. Строк накладення адміністративних стягнень у справах про порушення митних правил зупиняється на час розгляду таких справ судом.
А тому, строки накладення адміністративного стягнення у цій справі ще не минули.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, у відповідності до вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
Керуючись 9, 244-246, 286 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Львівської митниці від 15 липня 2025 року у справі про порушення митних правил № 0837/UA20900/2025, якою громадянин України ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 471 МК України та накладене на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 30% вартості товару, що становить 392'529,64 грн.
3. Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил передбачене ч. 2 ст. 471 МК України по факту обставин, викладених у протоколі про порушення митних правил № 0837/UA20900/2025 від 06.06.2025 - повернути Львівській митниці Державної митної служби на новий розгляд.
4. У задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлений 29.01.2026.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 );
Представниця позивача - Жак Наталія Тадеївна (адреса: м. Львів, вул. Городоцька, 174);
Відповідач ? Львівська митниця (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 43971343);
Представники відповідача - Сліпенко Сергій Володимирович, Лубоцький Богдан Ігорович (адреса: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1).
Суддя Ольга ПАВЛЮК