22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 523/2131/19
провадження № 61-11779св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс» «Пересипський»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня
2024 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Кострицького В. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов'язання знести самочинно збудоване нежитлове приміщення.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .У 1957 році виконкомом Одеської міської ради народних депутатів та робітників була виділена в користування земельна ділянка батькові позивача. При здачі будинку у 1962 році в експлуатацію розмір земельної ділянки дорівнював 610 кв. м. У 1974 році батько помер. Родина позивача користується вказаною земельною ділянкою понад 70 років, всі сплати за ділянку здійснюються своєчасно та у необхідному обсязі.
У 2018 році позивачем була оформлена приватизація земельної ділянки, у межах користування.
Відповідачі є сусідами по земельній ділянці позивача. Документи на право користування відповідачів земельною ділянкою на АДРЕСА_2 а відсутні. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 зайнята родиною ОСОБА_6 без законних на те підстав, шляхом самозахвату. Ця обставина підтверджується рішенням Виконкому Ленінської райради депутатів працівників від 13 жовтня 1961 року № 795-д, відповідно до якого їм дійсно було залишено самовільно збудоване будівництво «без оформлення правових документів та без надання земельної ділянки з правом мешкання у ньому».
16 січня 2006 року відповідач ОСОБА_3 отримав свідоцтво на право власності на 1/2 частину житлового будинку (загальною площею 96,4 кв. м) з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 48,2 кв. м. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 видане свідоцтво на власності на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_5 належну йому частку будинку успадкували діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому зазначено, що загальна площа будинку становить 96,4 кв. м та приватизованої частини - 48,2 кв. м. Згідно з технічним паспортом в літері «А» 48,2 кв. м - складають наступні приміщення: «коридор - 5,8, веранда - 10,6, житлова - 19,7, санвузол - 4,8, кухня -7,2 належить ОСОБА_3 , ОСОБА_5 належало: кухня - 10,4, коридор - 5,3, веранда - 11,1, житлова - 7,1, туалет - 4.3 кв. м, загалом 48.2 кв. м. Тому позивач вказувала, що інші споруди, які розташовані на земельній ділянці є самовільними і на них відсутні правоустановчі документи. Гараж (позначений літерою «Ж»), - є самовільною спорудою і розташований на межовій лінії, впритул до об'єктів нерухомості, збудованих за ділянці позивача і прийнятих в експлуатацію.
Відповідачі встановили паркан на своїй ділянці таким чином, що змінили межі земельної ділянки, збільшивши її розмір за рахунок земельної ділянки позивача на 1,20 м, та облаштували другий заїзд для автомобіля з боку земельної ділянки позивача.
Також відповідачами на межі земельних ділянок самовільно з порушенням будівельних та пожежних норм збудований гараж з прибудовою, яка відкидає тінь та спричиняє застій дощової води, чим перешкоджає позивачу користуватись частиною земельної ділянки та неможливістю вирощувати рослини.
Згідно СНіП (№ 360-92 та 363-92) сараї та гаражі - повинні знаходитися не ближче 10 кв. м, а на земельній ділянці менше 400 кв. м - не ближче 7 кв. м». Поряд з цим, норми і правила при будівництві гаража згідно з побутовими та санітарними вимогами СНіП 2.07.01-89 рекомендуються дотримуватися таких мінімальних відстаней - 1 метр до існуючого паркану. Крім того, норми розмірів гаража для двоповерхових будівель визначають відстань у 3-4 метрів: 1 м до будь-якої господарської будівлі, 5 м до певної «червоної лінії».
Позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила:
зобов'язати відповідачів знести за власний рахунок самовільно збудований гараж під літ «Ж», встановлений на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2022 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Одеська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного збудованого нежитлового приміщення, в частині позовних вимог до ОСОБА_5 закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2022 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Одеська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об'єкта самочинно збудованого нежитлового приміщення, в частині позовних вимог до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 січня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , КП ЖКС «Пересипський», про зобов'язання знести об'єкт самочинно збудованого нежитлового приміщення задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 знести за власний рахунок збудований гараж під літерою «Ж», що визначений у технічному паспорті від 01 грудня 2005 року, виданому КП «ОМБТ та РОН», встановлений на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що:
позивач та відповідачі є користувачами суміжних земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_1 . Гараж під літ. «Ж» на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , збудовано відповідачами та їх батьком ОСОБА_5 . Відносно замовника будівництва (відповідачів) було складено акт про недопущення посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкти будівництва, видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил з терміном на його виконання та за вчинення правопорушення замовника будівництва притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);
протягом судового розгляду справи, а саме з лютого 2019 року відповідачами не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що побудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , гараж під літерою «Ж», що визначений у технічному паспорті від 01 грудня 2005 року, виданому КП «ОМБТ та РОН», не є самочинним будівництвом та при його побудові дотримано вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил;
з урахуванням наведеного, порушене право позивача підлягає судовому захисту, а позовні вимоги - задоволенню.
Докази позивача на підтвердження незаконного зміщення відповідачами меж її земельної ділянки, суд не прийняв до уваги, оскільки вони не є належними та допустимими.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов'язання знесення об'єкта самочинного збудованого нежитлового приміщення відмовлено.
Компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір у розмірі 1 155 грн.
Компенсовано ОСОБА_3 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір у розмірі 1 155 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
факт належності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці площею 500 кв. м, та користування вказаною земельною ділянкою згідно із законом, та обставини, що стіна сараю літ. «И», належного позивачу ОСОБА_1 , безпосередньо примикає до стіни гаража літ. «Ж» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не підлягають доказуванню, оскільки ці обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2014 року у справі № 523/4956/13-ц, яке набрало законної сили. У справі № 523/4956/13-ц позивачем є ОСОБА_1 , а відповідачами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тому під час розгляду цієї справи ними не можуть оспорюватися обставини, які були встановлені судовим рішенням. З урахуванням викладених обставин, колегія суддів не приймає довідку КП ЖКС «Пересипський» від 15 грудня 2011 року, в якій зазначається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на балансі
КП ЖКС «Пересипський». Також суд вказав, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач не заперечувала, що сарай, якій належить їй побудований впритул до межі земельних ділянок. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що після ухвалення Апеляційним судом Одеської області рішення від 23 січня 2014 року встановлені обставини змінилися;
визначальним для правильного вирішення справи в межах заявлених позовних вимог щодо зобов'язання відповідачів знести за власний рахунок самовільно збудований гараж під літ «Ж», встановлений на земельній ділянці по АДРЕСА_1 є наявність доказів порушення вказаним будівництвом прав позивача. Проте, позивачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не надано суду доказів на підтвердження обставин того, що спірний гараж не відповідає вимогам ДБН, санітарно-будівельним нормам та стандартам та порушує права позивача, а саме: спричиняє застій дощової води, перешкоджає користуватися частиною земельної ділянки, створює неможливість вирощувати рослини. В матеріалах справи відсутні висновки експертів. Тому колегія суддів вважала, що позивач не довів, що гараж побудований відповідачами, які є власниками сусіднього будинковолодіння та земельної ділянки, порушує її права як суміжного користувача земельної ділянки.
Аргументи учасників справи
У серпні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2024 року скасувати, залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 січня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд залишив поза увагою, що родина позивача користується земельною ділянкою на АДРЕСА_1 понад сімдесят років, позивач сплачує земельний податок за ділянку розміром 610 кв. м, а у 2018 році позивач здійснила приватизацію земельної ділянки. Користування земельною ділянки розміром 610 кв. м підтверджується планом первинного відводу при домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , випискою з рішення Ленінської районної ради народних депутатів від 31 травня 1957 № 374 та іншими документами, актом визначення меж земельної ділянки, викопіюванням підоснови в 2-х масштабах. Документи, що підтверджують право користування родиною ОСОБА_6 земельною ділянкою на
АДРЕСА_2 , відсутні;
апеляційний суд не прийняв довідку КП ЖКС «Пересипський» від 15 грудня 2011 року про перебування на балансі будинку відповідачів у КП ЖКС «Пересипський». Натомість, залишив поза увагою довідку про те, що будинок відповідачів вилучався у них на підставі статті 105 ЦК УРСР. Крім того, зайняття родиною ОСОБА_6 без законних на те підстав (шляхом самозахвату) земельної ділянки підтверджується рішенням Виконкому Ленінської райради депутатів працівників від 13 жовтня 1961 року № 795-д, відповідно до якого ОСОБА_6 дійсно було залишено самовільно збудоване будівництво, «без оформлення правових документів та без надання земельної ділянки з правом мешкання у ньому». У січні 2006 році відповідачі отримали свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_2 , в технічному паспорті на який вказані коридор, веранда, житлова, санвузол, кухня належать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 належали: кухня, коридор, веранда, житлова, туалет. Тобто, інші споруди, які розташовані на земельній ділянці, є самовільними і на них відсутні правоустановчі документи;
поза увагою апеляційного суду залишилося те, що відповідачем в порушення будівельно-технічних норм, впритул до огорожі самовільно збудований гараж, відмічений у технічному паспорті на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_4 літерою «Ж». Згідно зі СНіП (№360-92 та 363-92) сараї та гаражі - повинні знаходитися не ближче 10 кв. м, а на земельній ділянці менше 400 м2 - не ближче 7 кв. м». Поряд з цим, норми і правила при будівництві гаража згідно з побутовими та санітарними вимогами СНіП 2.07.01-89 рекомендують дотримуватися таких мінімальних відстаней: 1 метр - до існуючого паркану. Також позивач зазначає, що апеляційним судом не надано оцінки порушенням протипожежних відстаней при здійсненні самочинного будівництва родиною ОСОБА_6 ;
апеляційним судом залишено поза увагою, що відповіддю Департаменту архітектури і містобудування від 17 січня 2020 року на адвокатський запит, надано відповідь-роз'яснення, відносно права власності (введення об'єктів в експлуатацію) на земельній ділянці на АДРЕСА_1 . За даними Департаменту архітектури та містобудування зазначені документи на введення в експлуатацію будівель на зазначеній ділянці відсутні;
суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку Верховного Суду, зокрема викладеного у постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі №727/7282/15-ц, відповідно до якого самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
У вересні 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що позивач не вказує, які саме норми права у подібних правовідносинах застосував суд апеляційної інстанції без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду. Позивач не довела факту порушення її прав, свобод чи законних інтересів неправомірними діями відповідача при здійсненні будівництва на суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не надано доказів на підтвердження обставин того, що гараж під літ. «Ж», розташований на АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам ДБН, санітарно-будівельним нормам та стандартам та порушує права позивача, а саме: спричиняє застій дощової води, перешкоджає користуватися частиною земельної ділянки, створює неможливість вирощувати рослини.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу.
У грудні 2024 року справа № 523/2131/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року повернуто ОСОБА_1 додатки до касаційної скарги.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 03 вересня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/3281/15-ц; від 10 червня 2020 року у справі № 554/260/17; від 12 березня 2020 року у справі № 127/1139/17; від 29 січня 2020 року у справі № 607/3318/16-ц; від 19 грудня 2018 року у справі № 490/2496/14-ц; від 29 січня 2020 року у справі № 642/6010/16-ц; від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц; від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 02 листопада 2022 року у справі № 420/4209/19, від 15 липня 2020 року у справі №826/1419/18, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 18 червня 2020 року у справі № 5023/8376/11, від 02 листопада 2022 року у справі № 420/4209/19, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а відповідачі користуються земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .
Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 19 жовтня 2010 року, домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 - 1/2 частка на підставі свідоцтва про право власності від 16 січня 2006 року Управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради; ОСОБА_2 - 1/4 частка на підставі свідоцтва про право власності від 16 січня 2006 року Управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради; ОСОБА_5 - 1/4 частка на підставі свідоцтва про право власності від 16 січня 2006 року Управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 519 кв. м.
Відповідно до копії технічного паспорту, виданого КП «ОМБТ та РОН» від 01 грудня 2005 року на житловий будинок індивідуального житлового фонду, за адресою: АДРЕСА_1 розташований житловий будинок літ «А», літня кухня літ «Б. 3», вбиральня літ. «Г. Д.», душ літ. «Е», гараж літ. «Ж П», сарай літ. «ИКМО», котельня літ. «Л», погріб літ. «Н», огорожа літ. «№1 - 3», мостіння «І». Користувачем вказаний ОСОБА_5 .
Відповідно до повідомлення Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 17 березня 2020 року № 01-15/112 матеріали про право власності (введення до експлуатації) на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з інформацією архіву, відділу загального листування департаменту відсутні.
Відповідно до довідки КП ЖКС «Пересипський» від 15 грудня 2011 року будинок за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на балансі КП ЖКС «Пересипський». Інформацією про виділення земельної ділянки за вказаною адресою КП ЖКС «Пересипський» не володіє.
Відповідно до повідомлення Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №01-10/390-3г від 23 січня 2019 року посадовою особою Управління було неодноразово здійснено виїзди на адресу : АДРЕСА_1 , але потрапити до зазначеного об'єкта будівництва не вдалося, оскільки власник зазначеного об'єкта або його уповноважена особа були відсутні. Також Управлінням було направлено власнику листи, в яких вимагалося надати необхідні документи та бути присутнім на об'єкті будівництва під час проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил при будівництві за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, Управлінням було проведено 20 лютого 2018 року комісійну перевірку зазначеного об'єкта, із залученням представників Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради. За результатами обстеження було складено акт про недопущення посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій, протокол про адміністративне правопорушення відповідно до частини другої статті 188-42 КУпАП та видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил з терміном на його виконання. За вчинення правопорушення замовника будівництва притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідач ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Згідно з наданими до суду повідомленнями з Суворовської державної нотаріальної контори у
м. Одесі ПМУ МЮ (м. Одеса) № 2757/01-16 від 08 вересня 2022 року та приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Гурської О. В.
№ 28/01-16 від 09 лютого 2022 року спадкова справа на майно померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 не заводилася.
Апеляційний суд також встановив, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2014 року у справі № 523/4956/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання привести її в попередній стан та відшкодування моральної шкоди встановлено, що рішенням виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів № 178 від 19 липня 1991 року залишені з оформленням права особистої власності позивачем ОСОБА_1 в домоволодінні АДРЕСА_1 - прибудова літ. «аІ» розміром 4,57х8,27м, сараї літ. «Б», «И» розміром 2,5х6,8м, гараж літ. «Ж» Г-подібної форми розміром 3,5х6,6х5,5м та душ літ. «Е».
Цим же рішенням виконкому залишено в тимчасове користування за будинком АДРЕСА_1 залишок земельної ділянки, площею 10 кв. м, до реконструкції району.
Земельна ділянка на АДРЕСА_1 була виділена
ОСОБА_7 Радгоспом ім. С. М. Кірова у 1964 році для ведення присадибного господарства згідно з діючим на той час законодавством, про що свідчить запис № 714 в земельно-шнуровій книзі присадибних земельних ділянок громадян с. Крива Балка Радгоспу ім. С. М. Кірова за 1964 рік та підтверджується довідкою Агрофірми ім. С. М. Кірова (правонаступника Радгоспу ім. С. М. Кірова) від 17 квітня 2009 року № 7 та довідкою Радгоспу
ім. С. М. Кірова від 04 грудня 1968 року.
Згідно з технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду на АДРЕСА_2 а від 01 грудня 2005 року, вказаний житловий будинок побудований у 1958 році. У 1994 році відповідачі проводили на земельній ділянці будівельні роботи, і позивач надала згоду на це, про що свідчить її заява від 28 квітня 1994 року про те, що вона не має претензій до будівництва сусідів ОСОБА_6 , які проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
Також апеляційним судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення змеленої ділянки та передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0608 га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) № 3558-VІІ від 18 липня 2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137600:66:009:0003), площею 0,0608 га, за адресою: АДРЕСА_1 і передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність вказану земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови міста).
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 523/3665/19 скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення № 112/19 від 19 лютого 2019 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 6 800 грн і закрито справу про адміністративне правопорушення.
Також на виконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2021 року комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради надано копії матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 19 жовтня 2010 року зазначено опис об'єкта домоволодіння: житловий будинок літ. «А», літня кухня літ. «Б», вбиральня
літ. «Г», вбиральня літ. «Д», душ літ. «Е», гараж літ. «Ж», літня кухня літ. «З», сарай літ. «И», сарай літ. «К», котельня літ. «Л», сарай літ. «М», льох літ. «Н», сарай літ. «О», гараж літ. «П», огорожа 1-3, мостіння І.
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за зазначеною адресою побудований гараж літ. «Ж» по межі з сусідньою земельною ділянкою, що розташована в АДРЕСА_1 . В технічному паспорті на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 відсутні відмітки про самочинно збудовані споруди.
Позиція Верховного Суду
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
У частинах першій, четвертій, сьомій статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц (провадження № 61-21385св18) зроблено висновок, що: «право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2025 року у справі № 947/11715/22 (провадження № 61-11193св24) вказано, що «позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України. […] Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо. Таким чином, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п'ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач просила зобов'язати відповідачів знести за власний рахунок самовільно збудований гараж під літ «Ж», встановлений на земельній ділянці на АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову вказала, що вона є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачі є власниками домоволодіння з надвірними спорудами, розташованими на АДРЕСА_1 , при цьому гараж позначений літ. «Ж» є самовільною спорудою, побудованою відповідачами, і розташований на межовій лінії, впритул до об'єктів нерухомості, збудованих на земельній ділянці позивача. Зазначає, що гараж під літ «Ж» побудований самовільно у порушення будівельних, пожежних та санітарних норм, який відкидає тінь та спричиняє застій дощової води, тим самим створюючи перешкоду в користуванні частиною земельної ділянки та неможливості вирощування рослин. Також зазначила, що відповідачі встановили паркан на своїй ділянці таким чином, що змінили межі земельної ділянки, збільшивши розмір земельної ділянки за рахунок земельної ділянки позивача на 1,20 м, та облаштували другий заїзд для автомобіля з боку земельної ділянки позивача;
рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2014 року у справі № 523/4956/13-ц, яке набрало законної сили (позивачем у якій була ОСОБА_1 , а відповідачами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), встановлено:
12 травня 1983 року позивач ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок з надвірними спорудами: літ. «Д» - вбиральня, літ. «В» - погріб, 1-5 огорожа, І,ІІІ - мостіння, ІІ - цистерна, що розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (колишній номер 12), після смерті її матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 травня 1983 року, право власності на будинок зареєстровано у Одеському МБТІ 18 травня 1983 року. До спадкової маси не були включені самочинно побудовані: «А1» - прибудова, «Б», «З», «И» - сараї, «Ж» - гараж, «Е» - душева (т. 1, а.с. 99 зв.);
рішенням виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів № 178 від 19 липня 1991 року залишено в тимчасове користування за будинком АДРЕСА_1 залишок земельної ділянки, площею 10 кв. м до реконструкції району. Ворота, забетонований в'їзд у двір будинку АДРЕСА_2 та гараж літ. «Ж» межують з гаражем літ. «Ж», парканом та сараєм літ. «И», належними позивачці ОСОБА_1 . При цьому стіна сараю літ. «И» безпосередньо примикає до стіни гаража літ. «Ж» відповідачів, а ворота відповідачів, які встановлені в 1968 році, - до стіни гаража літ. «Ж» позивача;
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належить на праві приватної спільної часткової власності житловий будинок
АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею
500 кв. м;
також апеляційним судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення змеленої ділянки та передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0608 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) № 3558-VІІ від 18 липня 2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137600:66:009:0003), площею 0,0608 га, за адресою: АДРЕСА_1 і передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність вказану земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови міста);
апеляційний суд вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин того, що гараж під літ. «Ж», розташований на АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам ДБН, санітарно-будівельним нормам та стандартам та порушує права позивача, а саме: спричиняє застій дощової води, перешкоджає користуватися частиною земельної ділянки, створює неможливість вирощувати рослини. В матеріалах справи відсутні висновки експертів;
таким чином, оскільки позивачем, не надано доказів на підтвердження обставин того, що спірний гараж не відповідає вимогам ДБН, санітарно-будівельним нормам та стандартам та порушує права позивача, висновок апеляційного суду про відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, є правильним.
Доводи касаційної скарги про те, що судом не надано оцінки доказам на підтвердження користування позивачем земельною ділянкою розміром 610 кв. м, спростовуються висновками суду апеляційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги про те, що відповідачем в порушення будівельно-технічних норм (СНіП (№360-92 та 363-92)), впритул до огорожі самовільно збудований гараж, з порушенням побутових та санітарних вимог СНіП 2.07.01-89, колегія суддів відхиляє, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачем неодноразово подавалося клопотання про призначення у справі судово-будівельної експертизи (т. 1, а. с. 116, 158, 189), проте розгляд цього питання відкладався. В судовому засіданні 03 серпня 2022 року (т. 2, а. с. 115-118), під час вирішення судом питання про підтримання клопотання про призначення експертизи, позивач пояснила, що «експертиза не потрібна», тому суд ухвалив повернути заяву про призначення експертизи. Тому ці доводи, за встановлених обставин, є необґрунтованими та не вливають на правильність оскарженого судового рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2025 року у справі № 947/11715/22 (провадження № 61-11193св24), не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко