21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 569/2282/25
провадження № 61-15105ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства
з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року позов ТОВ «Факторинг Партнерс» задовольнив.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість
за кредитним договором № 8226486 від 05 лютого 2022 року у розмірі 23 668,00 грн.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 09 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Курлапов М. Д. оскаржив його в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі представник просив поновити строк на оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курлапова М. Д. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року залишив без руху.
Підставами для залишення апеляційної скарги без руху було пропущення заявником строку на апеляційне оскарження. При цьому, наведені у клопотанні підстави
для поновлення строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції визнав неповажними. Поряд з цим, апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку
із несплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
03 жовтня 2025 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява представника скаржника адвоката Юзвяка А. О. про усунення недоліків вищевказаної ухвали.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 21 жовтня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Курлапова М. Д. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року у відповідності до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
01 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат
Юзвяк А. О., через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року
у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Оскаржену ухвалу Рівненський апеляційний суд постановив 21 жовтня 2025 року, касаційну скаргу надіслано до Верховного Суду надіслано 01 грудня 2025 року,
тобто з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення.
Верховний Суд ухвалою від 08 грудня 2025 року вказану касаційну скаргу залишив без руху та встановив заявнику строк для усунення її недоліків.
22 грудня 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якої
діє представник - адвокат Юзвяк А. О., через підсистему «Електронний суд» надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
На виконання вимог ухвали суду від 08 грудня 2025 року представник
ОСОБА_1 - адвокат Юзвяк А. О. через систему «Електронний суд» надіслав заяву про усунення недоліків касаційної скарги, у якій порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Рівненського апеляційного суду
від 21 жовтня 2025 року. У касаційній скарзі заявник вказує на те, що повний текст оскарженої ухвали Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року вона отримала 22 жовтня 2025 року. На підтвердження чого надано докази. Заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення, посилаючись на: ситуацію, яка склалась в країни, часті повітряні тривоги, що приводять
до неможливості повноцінно працювати адвокатам, відключення електроенергії,
а також часті технічні збої підсистеми «Електронний суд». У заяві про усунення недоліків касаційної скарги заявник щодо поновлення процесуального строку вказує також на те, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації
ОСОБА_1 перебуває у пошуковій групі, в складі якої заявник бере участь
у гуманітарних місіях разом з органами, уповноваженими на облік та розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Заявник здійснювала та продовжує здійснювати пошукові дії, в т. ч. відносно свого хрещеника (сина рідної сестри
її чоловіка), який є військовослужбовцем ЗСУ та який, водночас, з квітня 2023 року набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Ці обставини
в сукупності з іншими загальновідомими обставинами у країні унеможливлювало виконання процесуальних дій протягом установленого законом строку.
А тому заявник вважає, що існують поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення та просить його поновити.
Відповідно до положень статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку
на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів
з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску
з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Проаналізувавши наведені заявником обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що сукупність вказаних обставин дає підстави для поновлення строку
на касаційне оскарження судового рішення на підставі частини третьої
статті 390 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією
з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь
на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня
1989 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд
не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує,
що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів
(DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі
№ 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 272 ЦПК України за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частиною шостою статті 272 ЦПК України визначено, що днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення
до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані
у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи,
які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені
статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день
його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених
статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання
про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у апеляційній скарзі, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку
на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 09 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Курлапов М. Д. оскаржив рішення суду першої інстанції
у апеляційному порядку. У апеляційній скарзі представник апелянта просив поновити строк на оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року, зазначивши, що копію оскаржуваного рішення суду представник отримав 08 липня 2025 року. Вказав, що поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження є обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій, однак ці причини визнані судом неповажними.
Так, Рівненський апеляційний суд ухвалою від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курлапова М. Д. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року залишив
без руху.
Підставами для залишення апеляційної скарги без руху було пропущення заявником строку на апеляційне оскарження. При цьому, наведені у клопотанні підстави
для поновлення строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції визнав неповажними. Поряд з цим, апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку
із несплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
На виконання ухвали суду особою, яка подала апеляційну скаргу, надіслано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
У заяві представник апелянта указав про сплату судового збору та додав до неї квитанцію, однак не заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із викладенням інших поважних причин пропуску останнього.
Встановлено, що копію оскарженого рішення суду першої інстанції заявник отримав 08 липня 2025 року, а апеляційну скаргу подав 09 серпня 2025 року,
тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі
№ 990/115/22 вказано, що введення воєнного стану дійсно є підставою
для поновлення особі строку оскарження у випадку, якщо особа зазначає конкретні обставини, що у зв'язку із введенням воєнного стану завадили їй вчасно подати апеляційну скаргу (наприклад виїзд з місця проживання у зв'язку з проведенням
в місці проживання бойових дій, відсутність інформації про результати розгляду справи та неможливість вчасно її отримати, тощо). Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні
не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану
та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки
у зв'язку із запровадженням такого не може вважатися поважною причиною пропуску цих строків.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами
у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку
є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції врахувавши вимоги наведених норм закону, перевіривши доводи заявника, на які він посилався як на підставу
для поновлення строку на апеляційне оскарження, та встановивши, що ці підстави є неповажними, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
Отже, доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку
про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права
при постановленні оскаржуваної ухвали.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження
не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом
або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд
не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування
до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Такий правовий висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі
№ 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Ураховуючи те, що заявником не було надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду та визнає доводи касаційної скарги необґрунтованими.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу,
є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод. Зазначена конвенційна норма зобов'язує, щоб судові процедури були справедливі для обох сторін справи, а не лише для позивача, який не виконав вказівки процесуального законодавства.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження,
якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку
про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення вбачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо
їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскарженого судового рішення, тому колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров