Постанова
Іменем України
22 січня 2026 року
м. Київ
Справа № 670/729/22
Провадження № 61-8280св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка),
відповідачі- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
про зобов'язання вчинити дії, встановлення фактів, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, відшкодування майнової та моральної шкоди
за касаційною скаргою позивачки на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року, ухвалене суддею Мамаєвим В. М., і постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.
(1) Вступ
1. Позивачка є власницею житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці, яку має намір приватизувати. За її твердженнями, власники суміжних земельних ділянок порушили її права, створили перешкоди у доступі до криниці, пошкодили паркан, ворота та господарську будівлю, насадили дерева з порушенням правил добросусідства; межі однієї з ділянок відповідачів частково накладаються на ділянку, на якій є господарська будівля позивачки, внаслідок чого вона не може приватизувати земельну ділянку під її нерухомістю. Тому звернулася до суду з такими вимогами: зобов'язати відповідачів внести зміни до їхніх приватизаційних документів на земельні ділянки, встановити факти, пов'язані з належністю майна позивачці та порушення вимог під час виготовлення проєкту землеустрою; усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зняття одним із відповідачів самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт позивачки, зрізання насаджених на межі їхніх ділянок дерев, ремонту пошкодженої кухні-сараю; зобов'язати цього відповідача внести зміни до технічної документації на земельну ділянку; відшкодувати моральну та майнову шкоду; зобов'язати іншого відповідача внести зміни до проєкту землеустрою.
2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Виснував, зокрема, про те, що встановлення фактів не є належними способами захисту прав позивачки; у частині вимог про зобов'язання відповідачів внести зміни до технічної документації із землеустрою права й інтереси позивачки непорушені; вимоги про усунення перешкод у користуванні майном і відшкодування моральної шкоди є недоведеними, бо позивачка не надала доказів самовільного переміщення відповідачами межових знаків, пошкодження паркана, воріт, господарської будівлі, висаджування дерев впритул до межі; вимога про усунення перешкод у користуванні криницею є безпідставною, бо позивачка не довела, що криниця на земельній ділянці одного з відповідачів є спільною.
3. Апеляційний суд частково не погодився із мотивами суду першої інстанції. Зауважив, що земельна ділянка одного з відповідачів частково розташована у межах господарської будівлі позивачки, яка обґрунтовано вказала на порушення її прав як власниці. Однак виснував, що належними способами захисту є вимоги скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та права власності на неї. Відмову суду першої інстанції у задоволенні інших вимог вважав правильною. Зауважив, що вимоги про встановлення фактів слід розглядати лише в окремому провадженні.
4. Позивачка із відмовою у задоволенні позову не погодилася. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи є належними способами захисту права власності позивачки на споруджене нерухоме майно й інтересу у приватизації земельної ділянки під цим майном вимоги зобов'язати відповідачів внести зміни до приватизаційних документів у такий спосіб, щоб повернути захоплену частину земельної ділянки, на якій розташоване майно позивачки, а також до проєкту землеустрою та технічної документації? (2) чи є належними способами захисту прав та інтересів позивачки вимоги усунути їй перешкоди у користуванні криницею й об'єктами нерухомості шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт, зрізання насаджених біля межі ділянки дерев і ремонту пошкодженої господарської споруди? (3) чи можуть бути способами захисту вимоги встановити факти спільності криниці, належності позивачці господарської будівлі, воріт і паркана як складових частин будинку, а також факти порушення вимог землеустрою під час приватизації земельної ділянки (виготовлення проєкту землеустрою)? (4) чи є підстави для компенсації позивачці моральної шкоди?
4.1. Стосовно першого питання вирішив, що оскільки апеляційний суд встановив накладення земельної ділянки одного з відповідачів на земельну ділянку під господарською будівлею позивачки та протиправність затвердження відповідачам технічної документації і проєкту відведення земельних ділянок без згоди суміжних землекористувачів, то за обставин цієї справи належним способом захисту прав й інтересів позивачки є вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення сільської ради про затвердження відповідної документації із землеустрою та передання у приватну власність земельної ділянки, яка накладається на ту, на якій є господарська будівля позивачки. Відповідну вимогу позивачка не заявила.
4.2. Щодо другого питання, то позивачка намагається отримати доступ до водних ресурсів у криниці, яка за встановлених судами попередніх інстанцій обставин розташована на земельній ділянці одного з відповідачів. Для задоволення цього інтересу вимога про усунення перешкод у користуванні криницею не є належною. Такий інтерес спрямований на користування водою з цієї криниці. Тому для його задоволення позивачка може вимагати встановлення земельного сервітуту для доступу до природного ресурсу (води). Інші вимоги є належними, однак через необґрунтованість у їхньому задоволенні суди відмовили правильно.
4.3. Стосовно третього питання, що вимоги позивачки про встановлення фактів не можуть бути способами захисту її цивільних прав та інтересів. Такі вимоги не належить розглядати у судовому порядку. Тому оскаржені судові рішення про відмову у їхньому задоволенні слід скасувати і закрити провадження у справі щодо вказаних вимог.
4.4. Щодо четвертого питання, то за відсутності доказів вчинення дій, якими, за твердженням позивачки, їй завдана моральна шкода, суди правильно відмовили у задоволенні відповідної вимоги.
(2) Зміст позовної заяви
5. У грудні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:
(1) зобов'язати відповідачів внести зміни до приватизаційних документів у такий спосіб, щоб повернути захоплену частину земельної ділянки площею 0,0234 га на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка; на ній розміщена частина належної позивачці кухні-сараю та спільна криниця), користувачами якої були ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (далі - користувачі), в яких позивачка 31 січня 2023 року придбала будинок за вказаною адресою, тобто відновити попередній стан тієї земельної ділянки;
(2) встановити такі факти: криниця є спільною; кухня-сарай належить не відповідачам, а позивачці; ворота та паркан є складовими майна позивачки і не належать ОСОБА_2 , який є власником сусіднього будинку на АДРЕСА_1 ;
(3) зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні власністю позивачки шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт, зрізання дерев, насаджених на межі АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , ремонту кухні-сараю, яку той відповідач пошкодив незаконним зберіганням речей;
(4) зобов'язати ОСОБА_2 внести зміни до технічної документації на його земельну ділянку, виготовлену із захопленням кухні-сараю;
(5) відшкодувати позивачці 15 000,00 грн моральної та 1 860,00 грн майнової шкоди;
(6) зобов'язати ОСОБА_3 внести зміни до проєкту землеустрою, який виготовили з порушенням вимог землеустрою за підробленими документами;
(7) встановити факт порушення вимог землеустрою при проведенні приватизації земельної ділянки під час виготовлення проєкту землеустрою, зобов'язати усунути перешкоди;
(8) усунути перешкоди в користуванні спільною криницею.
6. Мотивувала вимоги так:
6.1. Через неправомірні дії відповідачів, які незаконно заволоділи частиною кухні-сараю та криницею, що знаходяться на земельній ділянці розміром 0,0234 га за адресою: АДРЕСА_1 , позивачка не може приватизувати земельну ділянку за цією адресою.
6.2. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , якою користується ОСОБА_2 , мала площу 0,42 га. Після того, як він приватизував земельні ділянки без погодження меж із суміжними землекористувачами ( ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ), площа збільшилася і складає 0,4305 га.
6.3. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , якою користувалася ОСОБА_7 та її спадкоємці ( ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ), мала площу 0,24 га.
6.4. Згідно з приватизаційними документами земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , на цей час має розмір 0,2166 га, а розміщена за адресою: АДРЕСА_3 - 0,4305 га. Сумарна площа цих двох ділянок становить 0,6471 га, тоді як за обмірами під час приватизації - 0,66 га. Тобто різницю у 0,0129 га відповідачі приховали та самовільно захопили через переміщення межових знаків, а разом із кухнею-сараєм - 0,0234 га (0,0129 га + 0,0105 га).
6.5. ОСОБА_2 перешкоджає позивачці брати воду зі спільної криниці, хуліганить, відрізає мотузку від криниці, викидає на дорогу відра для води.
6.6. Таким чином, відповідачі захопили частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , розміром 0,0234 га, частину кухні-сараю, спільну криницю.
6.7. Неправомірними діями відповідачів позивачці спричинена майнова шкода, яка полягає у знищенні врожаю та викраденні майна, а також моральна шкода, яка виражається в образах, оббріхуванні, приниженні гідності та честі, у зв'язку з чим погіршився стан її здоров'я.
(3) Зміст рішення суду першої інстанції
7. 24 січня 2024 року Віньковецький районний суд Хмельницької області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував так:
7.1. Вимога зобов'язати відповідачів внести зміни в приватизаційні документи та повернути захоплену частину ділянки є необґрунтованою. Позивачка заявила ту вимогу в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , хоча вони не є позивачами, а з 31 січня 2023 року також не є власниками житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
7.2. Позивачка не довела, що криниця на земельній ділянці ОСОБА_2 є спільною. Цю криницю він набув правомірно, право власності на неї не можна обмежити. Тому слід відмовити у задоволені вимоги про встановлення факту спільної власності на криницю.
7.3. У задоволенні вимоги про встановлення факту належності позивачці кухні-сараю, воріт і паркана теж слід відмовити, бо згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 321551142 від 31 січня 2023 року за позивачкою зареєстроване право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , складовими частинами якого є: власне будинок літ. А, сарай-літня кухня з підвалом літ. Б, огорожа-ворота № 1.
7.4. Позивачка не довела, що відповідачі самовільно встановили межові знаки, пошкодили її паркан, ворота та кухню-сарай, висадили поблизу межі дерева (їхню кількість і відстань від стовбура до межі суміжних земельних ділянок). Тому у задоволенні відповідних вимог треба відмовити.
7.5. Позивачка не надала докази протиправних дій відповідачів і завдання ними моральної шкоди. Тому вимоги про відшкодування останньої є необґрунтованими.
7.6. На судовому засіданні позивачка уточнила, що завдана їй майнова шкода становить 1 860,00 грн. (т. 1, а. с. 82), з яких: 1 750,00 грн - витрати на оформлення нотаріально посвідчених довіреностей для представництва інтересів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ; 30,00 грн - на поштові послуги, а 80,00 грн - на приїзд до суду.
750,00 грн на оформлення двох довіреностей позивачка понесла 16 жовтня 2018 року, що підтверджує довідка приватного нотаріуса № 4902 (т. 1, а. с. 84). Те, як ці витрати пов'язані з предметом спору, позивачка не пояснила. Тому їх не можна вважати майновою шкодою, завданою внаслідок протиправних дій відповідачів.
500,00 грн за посвідчення довіреності поніс ОСОБА_10., що підтверджує довідка приватного нотаріуса № 66 від 17 січня 2022 року (т. 1, а. с. 83). Ще 500,00 грн за посвідчення довіреності понесла ОСОБА_5 , що підтверджує довідка приватного нотаріуса № 53 від 17 січня 2022 року (т. 1, а. с. 83). Отже, ці витрати понесла не позивачка.
30,00 грн на поштові послуги та 80,00 грн на приїзд до суду є судовими витратами, пов'язаними з розглядом справи. Тому ці витрати не є збитками. Їх суд розподіляє під час ухвалення судового рішення.
7.7. Позивачка не обґрунтувала, які зміни і в який саме проєкт землеустрою необхідно внести; які порушення закону допустили під час виготовлення цього проєкту, у чому саме полягало порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів, а також не надала доказів відповідних обставин.
7.8. 31 січня 2023 року позивачка стала власницею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Тому згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з того часу вона стала користувачкою земельної ділянки за вказаною адресою, але відповідний проєкт землеустрою не виготовила. Оскільки позивачка просить встановити факт порушення законів під час виготовлення проєкту землеустрою, якого немає, така вимога є необґрунтованою.
7.9. Позивачка не обґрунтувала, які зміни необхідно внести до технічної документації; які порушення закону були допущені під час її виготовлення, а також не надала доказів захоплення ОСОБА_2 кухні-сараю та земельної ділянки, на якій та розташована.
(4) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
8. 18 квітня 2024 року Хмельницький апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою апеляційну скаргу позивачки задовольнив частково: рішення суду першої інстанції змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції тієї постанови. Аргументував постанову так:
8.1. Позивачка має намір реалізувати право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, що є у її користуванні з 31 січня 2023 року. Стверджує, що ОСОБА_2 приватизував його земельну ділянку без погодження меж із суміжними землекористувачами (попередніми власниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) - ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ; його земельна ділянка з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 накладається на земельну ділянку позивачки, зокрема частково під кухнею-сараєм.
8.2. За даними зведеного кадастрового плану, який виготовила ліцензована землевпорядна організація - Земельно-аграрний центр «Карат» (т. 1, а. с. 4), - земельна ділянка ОСОБА_2 частково розташована у межах господарської будівлі (сараю-кухні) позивачки. Це підтверджує порушення права позивачки як власниці житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не спростував накладення його земельної ділянки на земельну ділянку, на якій є господарська будівля позивачки.
8.3. Помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність порушення права позивачки внаслідок формування та реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 із накладенням на господарську будівлю (сарай-кухню) позивачки. Однак обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права є неналежним.
8.4. 8 серпня 2014 року Нетечинецька сільська рада з порушенням вимог статті 118 ЗК України та статті 55 Закону України «Про землеустрій» ухвалила рішення № 5-33/2014, згідно з яким надала дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_3 , без погодження із суміжними (попередніми) землекористувачами ( ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ), «які безпідставно відмовляються від підпису протоколу погодження меж». Технічна документація, проект відведення земельних ділянок відповідачам протиправно виготовлені та затверджені рішеннями Нетечинецької сільської ради без погодження із суміжними землекористувачами ( ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ).
8.5. Заявляючи вимоги зобов'язати внести зміни до приватизаційних документів (технічної документації із землеустрою), позивачка не зазначила, які саме зміни слід внести щодо меж і конфігурації земельної ділянки ОСОБА_2 , за результатами судової земельно-технічної експертизи. За наявності заперечень відповідачів щодо накладення земельних ділянок і особливостей виконання судових рішень зобов'язального характеру належним й ефективним способом захисту порушеного права є вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та права власності на неї.
8.6. Правильними є висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні інших позовних вимог. Вимоги про встановлення фактів не є належними способами захисту прав позивачки, такі вимоги допустимі лише у справах окремого провадження. Вимоги про усунення перешкод у користуванні майном та про відшкодування шкоди є недоведеними, а про усунення перешкод у користуванні криницею - безпідставною. Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи № 221/014 від 6 жовтня 2014 року (т. 2, а. с. 2-11, 80) криниця розташована на земельній ділянці ОСОБА_2 , належить йому на праві власності як приналежність головної речі - житлового будинку.
(5) Провадження у суді касаційної інстанції
9. 4 червня 2024 року позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Просила скасувати рішення суду першої інстанції повністю, а постанову апеляційного суду - у частині відмови у задоволенні апеляційної скарги й ухвалити нове рішення - про задоволення позову.
10. 26 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
11. 24 липня 2024 року позивачка подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків.
12. 9 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки.
13. 16 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
14.1. Апеляційний суд помилково погодився з висновками суду першої інстанції про обрання неналежного способу захисту права та про те, що встановлення юридичних фактів слід розглядати лише в порядку окремого провадження.
14.2. Суди обох інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні вимог про усунення перешкод у користуванні майном і відшкодування моральної шкоди. ОСОБА_2 за 1 м від земельної ділянки позивачки висадив дерева, які їй заважають, постійно чинив перешкоди у користуванні її ділянкою, принижував честь і гідність. Суди не врахували, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій, - емоціях людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які завдають моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які засвідчують мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки, а у деяких випадках - стать, вік і стан здоров'я потерпілого (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17).
14.3. Суди належно не оцінили докази, які підтверджують, що ОСОБА_2 чинив позивачці перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зокрема, пояснення ОСОБА_8 від 18 жовтня 2023 року, у яких та вказала, що на подвір'ї ОСОБА_2 є криниця, яку збудували односельці спільними зусиллями за кошти громади; тієї криницею мешканці вулиці користуються протягом 40 років.
14.4. Суди помилково вважали, що криниця розташована на земельній ділянці ОСОБА_2 , бо це спростовують висновки судового експерта від 6 жовтня 2014 року № 221/014, згідно з якими криницю ОСОБА_2 захопив. У техпаспорті та кадастровому плані належної йому земельної ділянки на АДРЕСА_1 немає даних про криницю.
14.5. Суди встановили, що площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 становила 0,42 га, проте відповідачі приватизували 0,4305 га (0,25 га - ОСОБА_2 , 0,1805 га - ОСОБА_3 ). Тобто вони захопили частину земельної ділянки позивачки разом із частиною її приміщення. Це підтверджує збірний план, який виготовила фірма «Карат» за заявою позивачки.
14.6. Самовільне встановлення ОСОБА_2 межових знаків підтверджує відповідь сільської ради № 127, пояснення й акт заміру.
14.7. Відповідачі сфальсифікували технічну документацію на земельну ділянку.
14.8. У справі № 670/655/17 суди встановили факт захоплення приміщення, що унеможливлювало приватизацію земельної ділянки разом із майном позивачки.
(2) Позиції інших учасників справи
15. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
16. 9 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвали про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки на оскаржені судові рішення. Згідно з вказаною ухвалою ці судові рішення оскаржені на підставах, визначених у пунктах 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
18. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження. У касаційній скарзі немає доводів щодо відшкодування позивачці завданої майнової шкоди. Тому в цій частині Верховний Суд судові рішення не переглядає.
19. За змістом частини другої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частиною другою статті 414 цього Кодексу.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи є належними способами захисту права власності позивачки на споруджене нерухоме майно й інтересу у приватизації земельної ділянки під цим майном вимоги зобов'язати відповідачів внести зміни до приватизаційних документів у такий спосіб, щоб повернути захоплену частину земельної ділянки, на якій розташоване майно позивачки, а також до проєкту землеустрою та технічної документації?
20. Позивачка просила захистити її право власності на нерухоме майно, споруджене на земельній ділянці, яку вона мала намір приватизувати, а також інтерес у такій приватизації, зокрема, шляхом зобов'язання відповідачів внести зміни до їхніх приватизаційних документів, проєкту землеустрою та технічної документації. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих вимог через необґрунтованість. Апеляційний суд погодився із цією відмовою, але змінив мотиви. Вказав, що земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку під господарською будівлею (сараєм-кухнею) позивачки, а Нетечинецька сільська рада протиправно затвердила відповідачам технічну документацію та проєкт відведення земельних ділянок без згоди суміжних землекористувачів; однак позивачка обрала неналежні способи захисту, оскільки такими є лише вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та права власності на неї. Позивачка з відмовою у задоволенні вказаних вимог не погодилася.
21. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що за встановлених обставин апеляційний суд правильно вказав на неналежність обраних позивачкою способів захисту, однак помилився щодо належних. Усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спорудженим майном позивачки і захист її інтересу у приватизації відповідної земельної ділянки можливі шляхом скасування рішення сільської ради про затвердження технічної документації (проєкту землеустрою) щодо відведення у приватну власність і передання у таку власність земельної ділянки, яка накладається на ту, на якій споруджена кухня-сарай позивачки. Формування земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державна реєстрація права приватної власності на неї є наслідками розроблення відповідної документації із землеустрою, її затвердження та передання відповідної ділянки у приватну власність. Тому скасування державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права приватної власності на неї не можуть бути способами захисту права власності позивачки на споруджене нерухоме майно й інтересу у приватизації земельної ділянки під цим майном.
22. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
23. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
24. До особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України (речення перше частини першої статті 377 ЦК України).
25. У разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення (речення перше частини першої статті 120 ЗК України).
26. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункти 35, 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).
27. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 7.42)). Інакше кажучи, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов'язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 46-47)).
28. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункти 8.16-8.17), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 49)).
29. Громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення (частина перша статті 118 ЗК України).
30. Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то скасування таких рішень є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункти 37, 62)).
31. Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:
31.1. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 успадкували за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 по 1/2 частці житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджують свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 липня 2013 року, зареєстровані у реєстрі за № 688 і № 690.
31.2. 17 січня 2022 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 уповноважили позивачку бути їхнім представником з питань формування, оформлення та реєстрації права власності на земельні ділянки, а також бути представником з питань продажу об'єктів нерухомого майна, зокрема житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вести від їхнього імені справи, пов'язані з правами на такі об'єкти. Вказані повноваження передбачені довіреностями від 17 січня 2022 року, зареєстрованими у реєстрі за № 53 і № 66.
31.3. 31 січня 2023 року позивачка на підставі договору купівлі-продажу від вказаної дати зареєструвала її право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , складовими частинами якого є: житловий будинок літ. А, сарай-літня кухня з підвалом літ. Б, огорожа-ворота № 1 (витяг з Державного реєстру речових прав № 321551142 від 31 січня 2023 року).
31.4. ОСОБА_2 є власником житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 6820685000:02:004:0073 і площею 0,25 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованих за адресою: АДРЕСА_3 . Це підтверджують договір купівлі-продажу будинку від 26 жовтня 1976 року, свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 29 жовтня 1990 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 27681248 від 4 жовтня 2014 року.
31.5. За даними зведеного кадастрового плану, виготовленого Земельно-аграрним центром «Карат» (т. 1, а. с. 4), земельна ділянка ОСОБА_2 частково розташована (накладається) в межах господарської будівлі (сараю-кухні) позивачки. Це цілком підтверджує порушення її права як власниці житлового будинку з господарськими спорудами у АДРЕСА_1 .
31.6. ОСОБА_3 у порядку безоплатної приватизації набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6820685000:02:004:0074 і площею 0,1805 га для ведення особистого селянського господарства за тією ж адресою: АДРЕСА_3 .
31.7. Технічна документація, проєкт відводу на земельні ділянки відповідачів протиправно виготовлені та затверджені Нетечинецькою сільською радою без погодження із суміжними землекористувачами - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
32. 12 березня 2015 року Віньковецький районний суд Хмельницької області постановив окрему ухвалу у справі № 670/532/14-ц, яку скерував сільському голові Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області щодо виявленого порушення, яке полягало в оформленні акта від 5 червня 2014 року про межі між ділянками АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 14).
33. Позивачка, яка придбала споруджене на неприватизованій земельній ділянці нерухоме майно, обґрунтувала позовні вимоги перешкодами зі сторони відповідачів у реалізації як права власності на кухню-сарай, так й інтересу у приватизації під її нерухомістю земельної ділянки. Апеляційний суд вказав, що накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на ділянку під господарською будівлею позивачки позбавляє останню можливості реалізувати право на приватизацію своєї земельної ділянки, оформити право власності на неї, за відсутності кадастрового номера - повноцінно розпоряджатися нерухомістю, розташованою на цій ділянці. Тому, не маючи оформленого права власності на відповідну ділянку, за наявності накладення на останню з розташованою на ній кухнею-сараєм іншої ділянки, яка приватизована, належним способом захисту прав та інтересів позивачки є вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення сільської ради про затвердження відповідної документації із землеустрою та передання у приватну власність земельної ділянки, яка накладається на ту, на якій споруджена кухня-сарай позивачки.
34. Отже, правильною, але з інших мотивів, є відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні вимог зобов'язати відповідачів внести зміни до приватизаційних документів, проєкту землеустрою та технічної документації.
35. Верховний Суд також зауважує, що 12 листопада 2025 року він постановив окрему ухвалу у справі № 362/5066/17, яку скерував Кабінету Міністрів України та Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру, щодо необхідності ініціювання внесення до земельного законодавства змін, які б регламентували можливість усунення з ініціативи та/або за рахунок органів державної влади чи місцевого самоврядування помилок, які були допущені у визначенні меж земельних ділянок державної та комунальної власності під час їхнього формування та у зв'язку із затвердженням проєктів землеустрою щодо відведення таких ділянок, зокрема, у приватну власність. Станом на день ухвалення цієї постанови Прем'єр-міністр України дала відповідальним особам доручення розглянути відповідне питання та у разі потреби у прийнятті рішень Уряду подати пропозиції в установленому порядку.
(2.2) Чи є належними способами захисту прав та інтересів позивачки вимоги усунути їй перешкоди у користуванні криницею й об'єктами нерухомості шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт, зрізання насаджених біля межі ділянки дерев і ремонту пошкодженої господарської споруди?
36. Позивачка просила, зокрема, усунути їй перешкоди у користуванні криницею й об'єктами її права власності шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт, зрізання насаджених дерев, ремонту пошкодженої господарської споруди. Обґрунтувала тим, що криницю викопали у 1978 році сім домогосподарств, для яких вона є спільною (криниця загального користування), але ОСОБА_2 її захопив, перенісши межі, та не дає позивачці можливість набирати воду; крім того, він самовільно встановив межові знаки, пошкодив майно позивачки, насадив дерева з порушенням правил добросусідства.
37. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали ці вимоги необґрунтованими, бо позивачка не довела, що криниця, розташована на земельній ділянці ОСОБА_2 , є спільною, що відповідачі самовільно встановили межові знаки, пошкодили паркан, ворота та кухню-сарай, висадили поблизу межі дерева.
38. Позивачка у касаційній скарзі стверджувала, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що криниця розташована на земельній ділянці ОСОБА_2 , оскільки у техпаспорті та кадастровому плані його земельної ділянки немає відомостей про криницю, яку односельці будували спільними зусиллями та користувалися впродовж 40 років. Крім того, на її думку, суди не врахували, що самовільне встановлення ОСОБА_2 межових знаків підтверджує відповідь сільської ради № 127, пояснення й акт заміру, а факт захоплення майна позивачки підтверджують обставини, встановлені у справі № 670/655/17.
39. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. Зауважує, що позивачка не може просити усунути перешкоди у користуванні криницею, яка за встановлених судами обставин і оцінених ними доказів розміщена на земельній ділянці ОСОБА_9 . Однак за наявності підстав позивачка вправі вимагати встановлення земельного сервітуту для доступу до води з цієї криниці.
40. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
41. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
42. Загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
43. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п'ята статті 12 ЦК України).
44. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
45. Власники земельних ділянок зобов'язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон (пункт «е» частини першої статті 91 ЗК України).
46. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК України).
47. Спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними (частина перша статті 106 ЗК України).
Власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними (речення перше частини третьої статті 106 ЗК України).
Місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок.
Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані дотримуватися меж земельних ділянок (частини п'ята та шоста статті 106 ЗК України).
48. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації (частина перша статті 107 ЗК України).
49. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.
Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева (частини друга та третя статті 109 ЗК України).
50. За змістом речення першого частини першої статті 13 Конституції України водні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (частина друга вказаної статті).
51. Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів (частини перша статті 47 Водного кодексу України).
52. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (статті 401 ЦК України).
53. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина друга статті 404 ЦК України).
54. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи (частина перша статті 101 ЗК України).
55. Земельний сервітут є правом здійснювати один або декілька видів користування чужою земельною ділянкою. Земельному сервітуту притаманна властивість слідування. Вона полягає у тому, що перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не є підставою для припинення такого сервітуту. Останній немовби приєднаний до земельної ділянки, слідує за нею у разі зміни власника незалежно від його волі (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 748/582/19, від 20 червня 2024 року у справі № 359/4563/21).
56. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
56.1. За змістом висновку судової земельно-технічної експертизи № 221/014 від 6 жовтня 2014 року (т. 2, а. с. 2-11, 80) криниця розташована на земельній ділянці ОСОБА_2 , тому належить йому на праві власності як приналежність головної речі - житлового будинку.
56.2. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав № 321551142 від 31 січня 2023 року за позивачкою зареєстроване право власності на житловий будинок, складовими частинами якого є: власне такий будинок літ. А, сарай-літня кухня з підвалом літ. Б, огорожа-ворота № 1 (т. 1, а. с. 65).
56.3. Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 2 серпня 2013 року (т. 1, а. с. 21) під час обстеження земельних ділянок порушень з боку ОСОБА_2 щодо межових знаків не виявлено.
56.4. У відповіді від 27 квітня 2018 року № 128 на заяву позивачки Нетечинецька сільська рада зазначила, що попередила ОСОБА_2 і рекомендувала замовити встановлення меж його земельної ділянки відповідно до технічної документації щодо приватизації земельної ділянки (т. 1, а. с. 6).
57. Вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт, зрізання насаджених дерев, ремонту пошкодженої господарської споруди можуть бути способами захисту порушених цивільних прав та інтересів. Однак за обставин, які встановили суди попередніх інстанцій, позивачка не довела самовільне встановлення відповідачами межових знаків, пошкодження її паркана, воріт і господарської споруди, насадження дерев з порушенням правил добросусідства.
58. Доводи позивачки про неврахування судами акта обстеження земельної ділянки від 2 серпня 2013 року (т. 1, а. с. 21) та відповіді Нетечинецької сільської ради від 27 квітня 2018 року № 128 на заяву позивачки (т. 1, а. с. 6) необґрунтовані.
59. Безпідставним є твердження позивачки про преюдиційність обставин, встановлених у справі № 670/655/17 за її позовом до Земельно-аграрного центру «Карат» про зобов'язання виправити помилки та неточності в технічній документації із землеустрою, завершити роботи з її складання відповідно до норм чинного законодавства й умов договору про розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У рішенні суду першої інстанції від 27 листопада 2017 року, постановах апеляційного суду від 10 січня 2018 року та від 25 лютого 2019 року в тій справі немає відомостей про захоплення майна позивачки.
60. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу також на те, що за змістом спірних правовідносин позивачка намагається отримати доступ до водних ресурсів у криниці, яка за встановлених судами попередніх інстанцій обставин розташована на земельній ділянці ОСОБА_2 . Для задоволення цього інтересу вимога про усунення перешкод у користуванні криницею не є належною. Такий інтерес спрямований на користування водою з цієї криниці. Тому для його задоволення позивачка може вимагати встановлення земельного сервітуту для доступу до природного ресурсу (води).
61. З огляду на зазначене судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні криницею та залишити без змін щодо вимог усунути перешкоди у користуванні об'єктами нерухомості шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт, зрізання насаджених біля межі ділянки дерев і ремонту пошкодженої господарської споруди.
(2.3) Чи можуть бути способами захисту вимоги встановити факти спільності криниці, належності позивачці господарської будівлі, воріт і паркана як складових частин будинку, а також факти порушення вимог землеустрою під час приватизації земельної ділянки (виготовлення проєкту землеустрою)?
62. Позивачка заявила до відповідачів вимоги встановити такі факти, які мають юридичне значення: криниця є спільною; кухня-сарай належить не відповідачам, а позивачці; ворота та паркан є складовими майна позивачки і не належать ОСОБА_2 , який є власником сусіднього будинку; під час приватизації земельної ділянки (виготовлення проєкту землеустрою) мало місце порушення вимог землеустрою. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні цих вимог. Суд першої інстанції вказав, що вони не є належними способами захисту. Апеляційний суд зауважив, що вимоги про встановлення фактів слід розглядати лише в окремому провадженні. Позивачка з цими висновками не погодилася.
63. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що зазначені вимоги не можуть бути способами захисту, оскільки вони не спрямовані на вирішення юридичного спору. Відповідні факти, які є чи можуть бути підставами інших позовних вимог, суд повинен встановлювати (підтверджувати чи спростовувати), розглядаючи останні.
64. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (речення перше частини третьої статті 124 Конституції України).
65. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
66. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
67. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їхнє вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Однак, визначаючи предметну юрисдикцію спору, суди повинні зважати не тільки на суб'єктний склад такого спору, але й на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, зміст заявлених вимог, характер спірних правовідносин і суттєві обставини справи (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2025 року у справі № 757/29209/22-ц (пункти 27-30)).
68. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство саме для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
69. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
70. Обраний спосіб захисту цивільного права або інтересу має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. Якщо ж заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (пункт 23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2025 року у справі № 757/29209/22-ц (пункт 26)).
71. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
72. Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45), від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (пункт 30)).
73. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що вимоги позивачки про встановлення юридичних фактів по суті є підставами інших позовних вимог. Дії суду зі встановлення фактів мають бути спрямовані на вирішення спору за належними вимогами. Інакше кажучи, таке встановлення може бути потрібним для оцінки судом обґрунтованості інших позовних вимог.
74. Задоволення вимог позивачки про встановлення фактів не забезпечить захист її прав та інтересів. Ці вимоги не спрямовані на вирішення юридичного спору позивачки з відповідачами та не можуть бути способами захисту її прав й інтересів. Тому вказані вимоги не слід розглядати у порядку будь-якого виду судочинства.
75. Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати правомірну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
76. Відсутність у позивачки юридичної можливості заявляти як позовні вимоги про встановлення фактів є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається тим, що позивачка має можливість заявити та доводити належні позовні вимоги, на які їй вказали суди у цій справі.
77. З огляду на викладене судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині вимог про встановлення фактів слід скасувати, а провадження у справі за такими вимогами закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
(2.4) Чи є підстави для компенсації позивачці моральної шкоди?
78. Позивачка просила відшкодувати їй 15 000,00 грн моральної шкоди. Обґрунтувала, зокрема, тим, що відповідач ОСОБА_2 розкривав її сіно в дощову погоду, викрадав накриття із сіна та корм для корів, вкрав ворота, паркан, пошкодив дерева, перешкоджав набирати воду зі спільної криниці, хуліганив, обзивав, брехнями принижував гідність і честь позивачки. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні цієї вимоги через недоведеність. Позивачка з такими рішеннями не погодилася. Наголосила на тому, що ОСОБА_2 принижував честь і гідність позивачки, постійно чинив їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою та спільною криницею. Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає такі доводи позивачки необґрунтованими.
79. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частини перша - третя статті 23 ЦК України).
80. Завдання моральної шкоди - завжди негативне явище. Проте не будь-яка завдана моральна шкода зумовлює обов'язок її компенсувати. Такий обов'язок виникає за низки умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала цю шкоду; наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою протиправною поведінкою і моральною шкодою як результатом цієї поведінки; вина завдавача шкоди. У разі встановлення особи, яка завдала моральну шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач має довести наявність такої шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між нею і протиправною поведінкою; (б) відповідачеві слід довести відсутність протиправності його поведінки та вини (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).
81. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачка не надала доказів протиправних дій відповідачів і факту завдання ними моральної шкоди. Тобто позивачка не довела перешкоджання ОСОБА_2 їй забору вод із криниці, його хуліганство, відрізання мотузки від криниці, викидання на дорогу її відра для води, висаджування ним дерев їй на шкоду, вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними.
82. Колегія суддів відхиляє як необґрунтоване посилання позивачки у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Висновки у тій постанові стосувалися встановленого порушення суб'єктом владних повноважень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, тоді як у справі № 670/729/22 суди попередніх інстанцій не встановили порушень чинного законодавства відповідачами.
83. З огляду на викладене судові рішення у частині відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід залишити без змін.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
84. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України), скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України), скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
85. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).
86. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).
87. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).
88. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
89. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, касаційну скаргу позивачки слід задовольнити частково, а судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій:
залишити без змін у частині відмови в задоволенні вимог усунути перешкоди у користуванні об'єктами нерухомості шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт, зрізання насаджених біля межі ділянки дерев і ремонту пошкодженої господарської споруди, а також відшкодувати моральну шкоду;
змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, щодо відмови у задоволенні вимог про внесення змін до приватизаційних документів, зобов'язання відповідачів внести зміни до технічної документації та проєкту землеустрою, а також про усунення перешкод у користуванні криницею;
скасувати у частині відмови у задоволенні вимог встановити такі факти: криниця є спільною; кухня-сарай належить не відповідачам, а позивачці; ворота та паркан є складовими майна позивачки і не належать ОСОБА_2 як власнику сусіднього будинку; під час приватизації земельної ділянки (виготовлення проєкту землеустрою) мало місце порушення вимог землеустрою; провадження у справі в частині цих вимог закрити.
Керуючись статтями 19, 255, 400, 409, 410, 412, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року
- залишити без змін у частині відмови в задоволенні вимог усунути перешкоди у користуванні об'єктами нерухомості шляхом зняття самовільно встановлених межових знаків, відновлення паркана та воріт, зрізання насаджених біля межі ділянки дерев і ремонту пошкодженої господарської споруди, а також відшкодувати моральну шкоду;
- змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, щодо відмови у задоволенні вимогпро внесення змін до приватизаційних документів, зобов'язання відповідачів внести зміни до технічної документації та проєкту землеустрою, а також про усунення перешкод у користуванні криницею;
- скасувати у частині відмови у задоволенні вимог встановити такі факти: криниця є спільною; кухня-сарай належить не відповідачам, а позивачці; ворота та паркан є складовими майна позивачки і не належать ОСОБА_2 як власнику сусіднього будинку; під час приватизації земельної ділянки (виготовлення проєкту землеустрою) мало місце порушення вимог землеустрою. Провадження у справі в частині цих вимог закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко