14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 623/4334/21
провадження № 61-2795св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Приватне підприємство «Овен Плюс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Приватна промислово-комерційна фірма «Промавтоматика»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Овен Плюс» на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 липня 2024 року у складі судді Теслікової І. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року Приватне підприємство «Овен Плюс» (далі - ПП «Овен Плюс») звернулося до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - Приватна промислово-комерційна фірма «Промавтоматика» (далі - ППКФ «Промавтоматика»), про витребування майна у добросовісного набувача.
Позовну заяву мотивувало тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 21 листопада 2003 року № 51, укладеного між ним та ППКФ «Промавтоматика», воно є власником будівлі корпусу № 8 (заводоуправління) літ. «А-2» інв. № 77008 площею 1661 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначало, що вказану будівлю було набуто ППКФ «Промавтоматика» за договором міни від 06 листопада 2003 року № 5/11, згідно з яким певна частина майна Державного підприємства «ІОМЗ-Холдинг» (далі - ДП «ІОМЗ-Холдинг»), в тому числі і будівля «Заводоуправління», за адресою: Харківська області, м. Ізюм, вул. Пролетарська, 1, перейшли від боржника - ДП «ІОМЗ-Холдинг» у власність інвестора - ППКФ «Промавтоматика».
Стверджувало, що у серпні 2004 року ДП «ІОМЗ-Холдинг» на підставі недійсних документів продало будівлю «Заводоуправління» (як свою власність) Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергосоюз» (далі - ТОВ «Енергосоюз»). Надалі вказане майно неодноразово відчужувалось та останніми його власниками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Наголошувало на тому, що рішенням Господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 року у справі № 45/203-10 за ним визнано право власності на спірне майно, набуте згідно з договором купівлі-продажу від 21 листопада 2003 року № 51, у тому числі і на будівлю «Заводоуправління». Однак з жовтня 2018 року до моменту звернення з цим позовом відповідачі протиправно займають таке майно.
З огляду на викладене та на підставі статей 387, 388, 400 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ПП «Овен Плюс» просило суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_2 будівлю, корпус № 8 (заводоуправління) інв. № 77008 загальною площею 1 661,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з неї відповідачів та зобов'язати їх звільнити зазначене приміщення.
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 листопада 2022 року вказану позовну заяву ПП «Овен Плюс» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2021 року здійснено перехід щодо розгляду справи у порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження та призначення підготовчого судового засідання.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 20 квітня 2023 року № 399/0/15-23 «Про зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Харківської області» змінено з 01 травня 2023 року територіальну підсудність судових справ Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Дзержинському районному суду міста Харкова.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 червня 2023 року позовну заяву ПП «Овен Плюс» прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.
22 вересня 2023 року до Дзержинського районного суду міста Харкова надійшла заява ПП «Овен Плюс» про зміну підстав позову від 18 вересня 2023 року, в якій позивач зазначив про зміну обґрунтування позову та визначив відповідачів не як добросовісних набувачів майна, а як недобросовісних володільців спірного майна, та просив суд витребувати у відповідачів на його користь нежитлову будівлю корпус 8 (заводоуправління) інв. № 77008 шляхом виселення з неї відповідачів (негайного звільнення спірної будівлі на підставі статті 400 ЦК України та вселення в неї позивача.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березня 2024 року заяву ПП «Овен Плюс» про зміну підстав позову прийнято до розгляду.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 травня 2024 року підготовче провадження закрито, цивільну справу за позовом ПП «Овен Плюс» призначено до судового розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 липня 2024 року позов ПП «Овен Плюс» залишено без задоволення.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що станом на момент придбання позивачем ПП «Овен Плюс» спірного майна у ППКФ «Промавтоматика» на підставі договору купівлі - продажу від 18 листопада 2003 року № 49, за останнім не було зареєстроване право власності на предмет продажу, що не давало йому права на відчуження вказаного майна ПП «Овен Плюс».
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів, що спірне майно у серпні 2004 року було відчужено на підставі недійсних документів первісним власником ТОВ «Енергосоюз» та набуто відповідачами неправомірно, тому підстави для його витребування у відповідачів відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу ПП «Овен Плюс» залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 липня 2024 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому, встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів належності йому майна, яке він просить витребувати у відповідачів, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2025 року ПП «Овен Плюс» із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц та у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що з 21 листопада 2003 року до цього часу заявник є законним власником спірної нежитлової будівлі - корпусу № 8 (заводоуправління) літ. «А-2» інв. № 77008, і вказаний факт є доведеним;
- проігнорували, що відповідачі незаконно займають саме будівлю корпусу № 8 (заводоуправління) літ. «А-2» інв. № 77008 площею 1 661,00 кв. м;
- не врахували, що у відзиві на позов від 12 листопада 2021 року відповідачі погодились із тим, що вони не мають відношення до корпусу № 8 (заводоуправління) літ «А-2» інв. № 77008 площею 1 661,00 кв. м, а отже, погодились з обґрунтованістю позовних вимог заявника;
- не надали належної оцінки всім доводам та аргументам заявника тощо.
Також у касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд, на порушення статті 376 ЦПК України, не прийняв до уваги обставини, які мають істотне значення для цієї справи, а саме те, що: відповідачі є недобросовісними володільцями будівлі корпусу № 8 (заводоуправління) літ. «А-2» інв. 77008 площею 1 661,00 кв. м, яку займають на теперішній час; договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2018 року № 2895 є нікчемним правочином і є недійсним з моменту його вчинення; ДП «ІОМЗ-Холдинг» було державним підприємством і мало право відчужувати свої основні фонди, згідно з частиною третьою статті 18 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. до 2011 року), тільки інвестору, за умови виконання ним плану санації; всі договори відчуження, укладені ДП «ІОМЗ-Холдинг» після 2003 року, є недійсними.
Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 липня 2024 року і постанови Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року.
У березні 2025 року ППКФ «Промавтоматика» із застосуванням засобів поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ПП «Овен Плюс», у якому просило суд вимоги такої касаційної скарги задовольнити.
У квітні 2025 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв'язку подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ПП «Овен Плюс», в якому зазначили про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 березня 2025 року касаційну скаргу ПП «Овен Плюс» на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року поновлено ПП «Овен Плюс» строк на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 липня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПП «Овен Плюс» з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Дзержинського районного суду м. Харкова матеріали справи № 623/4334/21; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року матеріали справи № 623/4334/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2025 року справу № 623/4334/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 липня 2003 року у справі № Б-24/27-02 затверджено план санації боржника ДП «ІОМЗ Холдінг».
06 листопада 2003 року між ДП «ІОМЗ-Холдинг» та ППКФ «Промавтоматика» укладено договір міни, за яким останнє здійснює обмін майнових цінностей та грошових коштів на загальну суму 969 052,14 грн на нерухоме майно: будівлі їдальні літ. «А-4» інв. № 00022 площею 1173,9 кв. м; будівлі корпусу № 12 цех № 02 літ. «А-6» інв. № 00012 площею 7661,5 кв. м; будівлі корпусу № 02 цех № 12 інв. № 00002; цех № 14 інв. № 60002; будівлю корпусу № 8 (заводоуправління) літ «А-2» інв. № 77008 площею 1 661,00 кв. м; будівлі корпусу № 48 (учбова частина) літ. «Б-2» інв. № 60048 площею 814,8 кв. м; будинки і спорудження бази відпочинку « Відпочинок ».
21 листопада 2003 року між ППКФ «Промавтоматика» та ПП «Овен Плюс» укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу № 51, за яким останньому передано у власність будівлі їдальні літ. «А-4» інв. № 00022 площею 1 173,90 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлі корпусу № 12 цех № 02 літ. «А-6» інв. № 00012 площею 7 661,50 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлі корпусу № 02 цех № 12 інв. № 00002, цех № 14 інв. № 60002 літ «А3Н» загальною площею 1 952,50 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлі корпусу № 48 (учбова частина) літ. «Б-2» інв. № 60048 площею 814,80 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю корпусу № 8 (заводоуправління) літ «А-2» інв. № 77008 площею 1661 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 вересня 2010 року у справі № 45/203-10 визнано право власності ПП «Овен Плюс» на будівлю їдальні літ. «А-4» інв. № 00022 площею 1173,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю корпусу № 12 цех № 02 літ. «А-6» інв. № 00012 площею 7661,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю корпусу № 02 цех № 12 інв. № 00002, цех № 14 інв. № 60002 літ. «А3Н» загальною площею 1 952,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю корпусу № 48 (учбова частина) літ. «Б-2» інв. № 60048 площею 814,8 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю корпусу № 8 (заводоуправління) літ «А-2» інв. № 77008 площею 1661 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2018 року між ТОВ «Харімпекс» та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, предметом якого є нежитлова будівля «Заводоуправління», літ. «А-3Н», загальною площею 2 637,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказане майно належало ТОВ «Харімпекс» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке було видане 26 грудня 2012 року Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області на підставі рішення Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 26 грудня 2012 року № 1059.
Право власності було зареєстровано у Ізюмському міському бюро технічної інвентаризації 26 грудня 2012 року за реєстровим № 238, книга № 3.
30 жовтня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові будівлі «Заводоуправління», літ. «А-3Н», загальною площею 2637,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , по 1/2 частини за кожним.
Згідно з архівною інвентаризаційною справою на нежитлову будівлю «Заводоуправління» за адресою: АДРЕСА_1 , 17 серпня 2004 року на підставі рішення Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 11 серпня 2004 року № 0688 Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому видано ДП «ІОМЗ-Холдінг» свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю «Заводоуправління», яке складається з однією будівлі під літ. «А-3Н» загальною площею 2 637,20 кв. м.
19 серпня 2004 року право власності на вказане майно за ДП «ІОМЗ-Холдінг» зареєстровано в Ізюмському БТІ.
30 вересня 2004 року між ТОВ «Енергосоюз» та ДП «ІОМЗ-Холдінг» укладено договір міни, відповідно до якого між сторонами здійснено обмін майновими цінностями на суму 87 240,00 грн на нежитлову будівлю «Заводоуправління», літ. «А-3Н», загальною площею 2 637,20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного правочину право власності на нежитлову будівлю «Заводоуправління» за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «Енергосоюз».
01 грудня 2004 року на підстав договору купівлі-продажу ТОВ «Енергосоюз» відчужило вищезазначене нерухоме майно АТ «Бізнес-Сервіс».
27 грудня 2006 року між АТ «Бізнес-Сервіс» та АТ «Харімпекс» укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого останнє набуло у власність нежитлову будівлю «Заводоуправління», літ. «А-3Н», загальною площею 2 637,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
26 грудня 2012 року Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради видано ТОВ «Харімпекс» свідоцтво про право власності на нерухоме майно замість договору купівлі-продажу на нежитлову будівлю «Заводоуправління» літ. «А-3Н», загальною площею 2637,20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яке було зареєстровано 27 грудня 2012 року КП «Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації».
У жовтні 2010 року ПП «Овен Плюс» подало заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 21 листопада 2003 року № 51 та рішення Господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 року у справі № 45/203-10.
09 жовтня 2010 року реєстратором КП «Ізюмське МБТІ» за результатами розгляду вказаної заяви прийнято рішення про зупинення її розгляду, у зв'язку з тим, що в поданих документах, а саме в рішенні Господарського суду Харківської області від 25 серпня 2010 року, відомості про об'єкт нерухомого майна різняться з матеріалами інвентаризаційної справи № 14988.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Господарського суду Харківської області перебувала справа за позовом ПП «Овен Плюс» про витребування майна.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13 березня 2017 приєднано справу № 922/1552/16 за позовом ПП «Овен Плюс» до ПП «Еквіта-С», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ППКФ «Промавтоматика», ДП «ІОМЗ-Холдинг», ТОВ «Енергосоюз» та АТ «Бізнес-Сервіс», про витребування майна, за виключною підсудністю для подальшого розгляду в межах справи про банкрутство ДП «ІОМЗ-Холдинг» № Б-24/27-02.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 травня 2017 року у справі № Б-24/27-02 у складі судді Міньковського С. В. в задоволенні заяви ПП «Овен Плюс» про витребування майна з володіння ПП «Еквіта-С» відмовлено повністю.
Вказана ухвала суду була оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 18 березня 2018 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 11 травня 2017 року у справі № Б-24/27-02 залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/73261248).
У вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що:
«Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 лютого 2003 року у справі № Б-24/27-02 запроваджено процедуру санації ДП «ІОМЗ - Холдинг» і встановлено термін її проведення до 19 лютого 2004 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 липня 2003 року у справі № Б-24/27-02 затверджено запропонований керуючим санацією план санації боржника, схвалений рішенням комітету кредиторів.
Главою 10 плану санації було передбачено, зокрема, порядок участі інвестора (ППКФ «Промавтоматика») в процедурі санації та його зобов'язання.
Згідно з главою 11 плану санації інвестор, за умови виконання своїх обов'язків, отримує право власності на майно вартістю 2 630,00 грн. (без ПДВ).
За матеріалами справи, між ППКФ «Промавтоматика» (інвестор) та ДП «ІОМЗ-Холдинг» (боржник) на виконання затвердженого Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 липня 2003 року плану санації та відповідно статті 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» укладено договір міни від 06 листопада 2003 року № 5/11, відповідно до умов якого інвестор здійснює обмін майнових цінностей і грошових коштів на загальну суму 969 052,14 грн, переданих боржнику і перерахованих на рахунок боржника у вигляді інвестицій, на нерухоме майно, а саме, будівлі: їдальня інв. № 00022; корпус № 12 цех № 02 інв. № 00012; корпус № 02 цех №12 інв. № 00002, цех № 14 інв. № 60002; корпус № 8 (заводоуправління) інв. № 77008; корпус № 48 (учбова частина) інв. № 60048; будинки і спорудження бази "Відпочинок", оціночною (ринковою) вартістю 179500,00 грн, без ПДВ, перелік у додатку № 1. Загальна вартість будівель - 769 200,00 грн без ПДВ, 923 040,00 грн з ПДВ, а також обладнання на загальну вартість 38 343,45 грн перелік у додатку № 2, власником якого є боржник. Додатки № № 1, 2 є невід'ємними частинами даного договору. Згідно з пунктом 4 договору міни від 06 листопада 2003 року № 5/11 сторони підтвердили, що на момент складання цього договору інвестором здійснені всі заходи щодо внесення інвестицій у вигляді перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок боржника та передачі майнових цінностей на загальну суму 969 052,14 грн, тобто інвестором виконані зобов'язання по передачі предмету обміну згідно цього договору. Предмет обміну - нерухоме і рухоме майно, передається інвестору за місцем знаходження майна протягом трьох днів з моменту укладення даного договору за актом здачі-приймання. На підставі договору доручення від 25 серпня 2003 року № 7/8 право власності на предмети обміну виникає у ПП «Ізюмський оптико-механічний завод», який виступає як покупець, з моменту приймання вищезазначеного майна, що оформлюється актами здачі-приймання, підписаними повноважними представниками сторін.
Вимоги ПВКФ «Промавтоматика» щодо виконання ДП «ІОМЗ - Холдінг» договору міни від 06 листопада 2003 року № 5/11 на підставі статті 128 ЦК України (в редакції 1963 року) не є обґрунтовані, оскільки договір міни був укладений не на підставі статті 241 ЦК України, а на підставі пункту 3 статті 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який є спеціальним законодавчим актом з питань банкрутства в порівнянні із ЦК України, та є пріоритетним у застосуванні. Крім того, зазначений договір міни № 5/11 укладався також на підставі глави 10-11 плану санації ДП «ІОМЗ -Холдінг» в редакції від 28 липня 2003 року, укладеного і затвердженого на виконання положень тієї ж статті 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Проте, саме дії ПВКФ «Промавтоматика» призвели до того, що в план санації були внесені зміни, відповідно до яких згідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» новий інвестор за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати право власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації, тобто після виконання ним санаційних заходів, в даному випадку, шляхом укладання договору міни майна боржника в обмін на інвестиції боржнику. ПВКФ «Промавтоматика», як колишній інвестор ДП «ІОМЗ-Холдінг», що не виконав належним чином своїх інвестиційних зобов'язань, втратив право задовольнити вимоги за рахунок майна боржника й одержувати право вимагати від нового інвестора компенсації внесених інвестицій. Ця компенсація була здійснена новим інвестором у відповідності із змінами до плану санації.
Виробничі споруди за договором міни № 5/11 ППКФ «Промавтоматика» не було виготовлено технічні документи, ніяких бухгалтерських операції з приводу об'єктів зазначених в договорі міни не проводилося сторонами. У листопаді - грудні 2003 року було здійснено замовлення на виготовлення технічної документації щодо бази відпочинку «Відпочинок», але у зв'язку з відсутністю необхідних коштів у повному обсязі, ці роботи виконувались повільно.
Ухвалами Господарського суду Харківської області від 05 травня 2004 року та 22 березня 2005 року у справі № Б-24/27-02, залишеними без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду, встановлені обставини фактичної не передачі від ДП «ІОМЗ-Холдинг» до ППКФ «Промавтоматика» будинків і споруджень бази «Відпочинок», а також неналежного виконання ППКФ «Промавтоматика» своїх інвестиційних зобов'язань за планом санації, що відповідно свідчить про відсутність підстав для набуття права власності ППКФ «Промавтоматика» на спірне майно.
Згідно з пунктом 4 договору міни від 06 листопада 2003 року № 5/11 (в обох редакціях) при передачі майна сторона, що виступає як продавець, зобов'язана передати іншій стороні, що виступає як покупець, усі документи на предмет обміну, про що робиться відповідна позначка та перелік у акті здачі-приймання.
Однак, матеріали справи не свідчать, що на виконання вказаних вимог договору продавцем була передана вся документація на предмет обміну, що також підтверджує обставини того, що ППКФ «Промавтоматика» не набуло право власності на спірні об'єкти. ППКФ «Промавтоматика» зобов'язано було здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно, що було предметом договору міни від 06 листопада 2003 року №5/11. Проте, матеріали справи не свідчать, що у відповідності до приписів пункту 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ППКФ «Промавтоматика».
Тобто, договір міни від 06 листопада 2003 року № 5/11, який укладено між ППКФ «Промавтоматика» та ДП «ІОМЗ - Холдинг», не був виконаний сторонами, а ППКФ «Промавтоматика» не набуло право власності на спірну нерухомість. Відтак, не набувши права власності, ППКФ «Промавтоматика» на мало право відчужувати спірне майно».
Правове обґрунтування
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Згідно зі статтею 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)). Для застосування приписів статті 388 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння як у добросовісного, так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд,дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, враховуючи обставини, встановлені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2018 року у справі № Б-24/27-02, дійшов правильного висновку про те, що станом на момент придбання позивачем ПП «Овен Плюс» спірного майна у ППКФ «Промавтоматика» на підставі договору купівлі - продажу від 18 листопада 2003 року № 49, за останнім не було зареєстроване право власності на предмет продажу, що не давало йому права на відчуження вказаного майна ПП «Овен Плюс».
Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що спірне майно у серпні 2004 року було відчужено на підставі недійсних документів первісним власником ТОВ «Енергосоюз» та набуто відповідачами неправомірно, тому правильно вважав, що підстави для його витребування у відповідачів відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що у відзиві на позов від 12 листопада 2021 року відповідачі погодилися з тим, що вони не мають відношення до корпусу № 8 (заводоуправління) літ «А-2» інв. № 77008 площею 1 661,00 кв. м, а отже, погодились з обґрунтованістю позовних вимог заявника, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.
Зокрема, відхиляючи такі доводи заявника як безпідставні, апеляційний суд правильно виходив із того, що відповідно до архівної інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 , розташований об'єкт з іншою площею, ніж зазначено позивачем. Право власності на вказане майно за позивачем ПП «Овен Плюс» зареєстровано не було, розгляд заяви підприємства, що реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості зупинено, а тому підстави вважати, що сторони одночасно є власниками одного й того ж об'єкта, відсутні.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували, що відповідачі незаконно займають саме будівлю корпус № 8 (заводоуправління) літ. «А-2» інв. № 77008 площею 1 661,00 кв. м, є необґрунтованими, оскільки вони не знайшли свого підтвердження у ході розгляду цієї справи судами.
Натомість Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц та у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам та аргументам заявника, Верховний Суд також відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Овен Плюс» залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк