Провадження № 11-кп/803/979/26 Справа № 190/2199/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 січня 2026 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_5
обвинуваченої: ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника: ОСОБА_7 ( в режимі відеоконференції)
прокурора: ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, -
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Ухвалою судді П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року, обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів тобто до 27 лютого 2026 року включно, без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків втечі, оскільки до обвинуваченої було застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту, однак остання ухилялась від покладених на неї обов'язків. Суд першої інстанції зазначає, що наявні ризики дають достатні підстави вважати, що обвинувачена може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Вважає, що більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги:
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник ОСОБА_7 та оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 з покладенням відповідних обов'язків.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на досудовому слідстві ОСОБА_6 виконувала застосований до неї запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а після повідомлення слідчого, що досудове розслідування завершено та обвинувальний акт скеровано до суду, ОСОБА_6 вирішила, що дія обраного запобіжного заходу закінчилась та разом з дітьми переїхала в м. П'ятихатки до іншого будинку, де чекала на виклик суду.
Звертає увагу, що на досудовому слідстві обраний запобіжний захід не було продовжено тому ОСОБА_6 не було порушено.
Наголошує, що під час перебування ОСОБА_6 в умовах тримання під вартою, стан її здоров'я значно погіршився, а ухвали суду від 04.08.2025 та 15.10.2025 року в частині проведення медичного обстеження на дату подачі апеляційної скарги не виконані.
Звертає увагу, що обвинувачена ОСОБА_6 за станом здоров'я не може утримуватись в СІЗО, оскільки має хронічне захворювання серця.
Вказує, що судом не враховано особу обвинуваченої, яка має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, наявність власного житла, раніше не судима, незначна сума збитків та бажання потерпілої на пом'якшення запобіжного заходу обвинуваченій.
Зазначає, що судом задоволено клопотання прокурора лише на основі суворості можливого вироку.
Позиції сторін в суді:
Захисник та обвинувачена в судовому засіданні, підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав зазначених ній.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Висновки суду:
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами пунктів 3 та 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Нормами частини 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до наданих матеріалів, колегією суддів встановлено, що в провадженні П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області, перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України.
18 вересня 2024 року слідчим суддею П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області до підозрюваної ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час доби до 31 жовтня 2024 року включно.
18 березня 2025 року суддею П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області у зв'язку з неодноразовою неявкою обвинуваченої до зали судового засідання, для проведення підготовчого судового засідання кримінальне провадження, щодо обвинуваченої ОСОБА_6 зупинено, обвинувачену ОСОБА_6 оголошено в розшук.
09 травня 2025 року суддею П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області, щодо ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 07.07.2025 року включно, без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, який в подальшому було продовжено.
29 грудня 2025 року суддею П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області, обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 27 лютого 2026 року, без визначення розміру застави.
Мотивуючи своє рішення, щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував, що остання обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів і за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. Це дає достатні підстави вважати про реальність ризику переховування обвинуваченої від суду, яка знаючи про тяжкість покарання за вчинене діяння зможе переховуватись від суду.
Зазначає, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченою зазначених дій.
Суд 1-ї інстанції, із врахуванням вищенаведеного, не знайшов підстав для застосування інших альтернативних запобіжних заходів триманню під вартою, як таких, що зможуть запобігти ризикам та забезпечити належного виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Ураховуючи викладене, а також практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, оскільки прокурор довів наявність ризику переховування від суду з урахуванням тяжкості покарання за інкримінований злочин, який не зменшився, та у сукупності з іншими встановленими обставинами колегія суддів вважає, що вказане виправдовує подальше тримання обвинуваченої під вартою.
Підстав, які б виключали можливість застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не вбачається, доказів на підтвердження неможливості на даний час перебування ОСОБА_6 під вартою, суду не надано
Колегія суддів звертає увагу, що наразі, належна процесуальна поведінка обвинуваченої та відсутність спроб реалізації ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, зумовлені не її високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу.
Отже, ураховуючи наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на даній стадії кримінального провадження є підтвердженою неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, як на тому наполягає сторона захисту.
Таким чином, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 , суд в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та виключити ризики, пов'язані із звільненням останньої із під варти.
Колегією суддів враховано наявність ризиків, а саме, що обвинувачена може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, враховуючи, що за інкримінований їй злочин передбачено покарання від 7 до 10 років, також враховуючи порушення обвинуваченою умов раніше обраного запобіжного заходу у виді домашнього арешту та перебування обвинуваченої у розшуку, безумовно говорить про наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
При цьому, слід урахувати, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, внаслідок чого, даний ризик є актуальним.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченої іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні яких вона обвинувачуються та встановлені ризики, заяв про взяття на поруки обвинувачену ОСОБА_6 до суду не надходило; домашній арешт, з огляду на інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченої, оскільки умови раніше обраного запобіжного заходу у виді домашнього арешту обвинуваченою не було дотримано .
Колегія суддів зазначає, що наразі достатніми та належними підставами тримання ОСОБА_6 , під вартою є не лише очікування завершення судового розгляду справи, а і дотримання балансу між можливими наслідками її звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченої під вартою.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_6 та виключити ризики, пов'язані із звільненням її з-під варти та вважає, що виправданість подальшого тримання під вартою ОСОБА_6 підтверджується наявністю ризиків, які передбачені ст. 177 КК України та той факт, що жоден із вказаних ризиків за час проведення судового розгляду не зменшився, що свідчить про неможливість обрання, щодо обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, оскільки він не забезпечить належної процесуальної поведінки останньої під час розгляду кримінального провадження.
Колегія суддів не погоджується з твердженням сторони захисту, щодо не порушення обвинуваченою обраного на досудовому слідстві запобіжного заходу, оскільки обвинувачена ОСОБА_6 була обізнана, про діючий, щодо неї запобіжний захід. Окрім того на момент звернення обвинувального акту до суду та призначення підготовчого судового засідання, раніше обраний запобіжний захід не було змінено, однак обвинувачена ухилилась від обов'язків покладених на неї, залишила місце свого проживання, не з'являлась за викликами суду та в результаті була оголошена в розшук, що призвело до зупинення кримінального провадження та затягування розгляду кримінального провадження впродовж розумного строку. Більш того на стадії досудового розслідування та судового слідства інтереси обвинуваченої представляли кваліфіковані захисники, тому твердження апелянта, що ОСОБА_6 вирішила, що після скерування обвинувального акту до суду закінчився обраний запобіжний захід колегія суддів не приймає до уваги.
Щодо твердження сторони захисту, про те що на досудовому слідстві обраний запобіжний захід не було продовжено тому ОСОБА_9 не було порушено, колегія суддів зазначає наступне.
18 вересня 2024 року слідчим суддею П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області до підозрюваної ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час доби до 31 жовтня 2024 року включно.
Обвинувальний акт, щодо ОСОБА_6 скеровано до П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області 30 вересня 2024 року та призначено підготовче судове засідання на 28 жовтня 2024 року, тобто в період дії обраного запобіжного заходу. Однак на вказану дату обвинувачена не з'явилась чим порушила покладені на неї обов'язки та в результаті була оголошена в розшук.
Колегія судді вважає, що обрана позиція сторони захисту, зводяться до незгоди з ухваленим судом рішенням,щодо продовження ОСОБА_6 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про наявність захворювання, що потребує лікування, колегія суддів зазначає, що витребувані в порядку ст. 422-1 КПК України матеріали справи не містять доказів неможливості перебування обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою чи наявність у останнього хронічних захворювань. Більш того ні обвинуваченою, ні стороною захисту не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, тому суд апеляційної інстанції відноситься до даного твердження захисника критично.
Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги факти того, що обвинувачена має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, наявність власного житла, раніше не судима, адже вони не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підґрунтям для застосування та продовження саме такого запобіжного заходу ОСОБА_6 крім того, вказані обставини не були стримуючими факторами при вчиненні кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо не застосування, до обвинуваченої ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки відповідно до вимог п.1 ч.4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. Більш того колегія суддів зазначає, що визначення розміру застави є дискреційним правом суду, а не його обов'язком.
Інші доводи сторони захисту не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не містять нових істотних для справи відомостей, які не були враховані суддею та підлягають переоцінці тих обставин, що були відомі на час розгляду клопотання слідчого та на переконання колегії суддів, отримали належну оцінку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, дані про особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_6 та прийняв відповідне обґрунтоване судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: