28 січня 2026 року м. Рівне№460/23823/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення №172750008706 від 03.12.2025 про відмову у зарахуванні до трудового стажу періодів роботи з 01.09.2000 по 31.10.2000 та з 01.12.2000 по 31.12.2003 у СВК «Світанок» Корецького району Рівненської області; зобов'язання зарахувати до страхового стажу періодів роботи з 01.09.2000 по 31.10.2000 та з 01.12.2000 по 31.12.2003 у СВК «Світанок» Корецького району Рівненської області; зобов'язання відповідача призначити та виплачувати з 25.11.2025 пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою суду від 26.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що досягнувши встановленого законом пенсійного віку 60 років та маючи загальний страховий стаж понад 32 роки, звернувся за призначенням пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак отримав відмову. Наголошує, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.09.2000 по 31.10.2000 та з 01.12.2000 по 31.12.2003, оскільки відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на роботодавця. Позивач вважає рішення відповідача №172750008706 від 03.12.2025 протиправним та просить позов задовольнити повністю.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву вказує, що страховий стаж позивача становить 28 років 9 місяців 22 дні, що не достатньо для призначенні пенсії за віком. До страхового стажу правомірно не зараховано періоди роботи з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 01.12.2000 по 31.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості нарахованої заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки, у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Дослідженням письмових доказів, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.11.2025 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області з прийняттям рішення №172750008706 від 03.12.2025 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного загального страхового стажу не менше 32 років. Зазначено, що вік заявника 60 років 7 місяців 14 днів, страховий стаж складає 28 років 9 місяців 22 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 07.08.1985 серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 01.12.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи протиправним таке рішення, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №1058-IV від 09.07.2003 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Судом встановлено, що позивач досягнув 60 річного віку 11.04.2025. Спірним у даній справі є виключно факт наявності у позивача мінімально необхідного загального страхового стажу для призначення пенсії по досягненню 60 річного віку - не менше 32 років.
За змістом спірного рішення, відповідач не зарахував до загального страхового стажу позивача період роботи з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 01.12.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з вимогами статті 62 Закону №1788-XII та статті 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 :
запис №6 - 03.05.1999 прийнятий на роботу в КСП «Світанківське» Корецького району Рівненської області сторожем колгоспних ставків (підстава внесення запису - протокол №10 від 03.05.1999);
запис №7 - 21.12.1999 КСП «Світанківське» реорганізоване (перетворене) у СВК «Світанок» (підстава внесення запису - протокол №2 від 21.12.1999);
запис №8 - 07.03.2004 звільнений з роботи з СВК «Світанок» Корецького району Рівненської області за згодою сторін (підстава внесення запису - наказ №9 від 10.03.2004).
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи: з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 01.12.2000 по 31.12.2003.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
В силу приписів частини першої статті 15 Закону №1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону №1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
За приписами частини шостої статті 20 Закону №1058-IV, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону №1058-IV).
Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема, частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
У постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі №340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв'язку з невиконанням підприємством обов'язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов'язків.
Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі ті, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та утримало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.
Також суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 3 якого встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також, відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1)
На підставі пункту 4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, відповідно до якого, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, Пенсійний орган не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо повноти сплати страхових внесків, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, довідок чи документів, що містять відомості про сплату страхових внесків.
Водночас, відповідачем не надано доказів реалізації своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи сприянні позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту роботи позивача у спірний період.
Відтак, суд дійшов висновку, що належними і допустимими доказами підтверджується період роботи позивача з 01.09.2000 по 31.10.2000 (2 місяці) та з 01.12.2000 по 31.12.2003 (3 роки 1 місяць) у СВК «Світанок» Корецького району Рівненської області, а тому відповідач зобов'язаний був зарахувати спірні періоди роботи до загального страхового стажу позивача незалежно від факту сплати до Пенсійного фонду внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що станом на дату прийняття відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії, загальний страховий стаж позивача становив понад необхідних 32 роки, а саме 32 роки 22 дні (28 років 9 місяців 22 дні зарахованих відповідачем добровільно та 3 роки 3 місяці протиправно ним не зарахованих).
Вказане підтверджує наявність у позивача станом на дату подання заяви 25.11.2025 підстав для призначення йому пенсії за віком, що свідчить про протиправність оскарженого рішення відповідача, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки, звернення позивача за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, то пенсія підлягає призначенню з 25.11.2025.
Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії (п. 4.10 розділу IV Порядку №22-1).
Аналіз вказаних положень Порядку №22-1 свідчить, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території; після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії; виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Відповідно до фактичних обставин справи, заяву про призначення пенсії позивач подав до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви, за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке прийняло спірне рішення.
Отже, після ухвалення такого рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Пенсійна справа позивача й після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов'язане здійснювати виплату такої пенсії.
Тому, відсутні підстави вважати, що в силу вищенаведених норм та обставин справи Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не здійснюватиме позивачу виплату пенсії.
У сукупності вищенаведеного, суд вважає, що в даному випадку належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є визнання протиправним та скасування рішення від 03.12.2025 №172750008706 та зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 з 25.11.2025 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 01.12.2000 по 31.12.2003.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного, позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.12.2025 №172750008706 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 25.11.2025 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи у СВК «Світанок» Корецького району Рівненської області з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 01.12.2000 по 31.12.2003.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 28 січня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3,м. Слов'янськ,Краматорський р-н, Донецька обл.,84122, ЄДРПОУ/РНОКПП 13486010)
Суддя Н.В. Друзенко