Справа № 461/693/26
Провадження № 1-кс/461/479/26
Іменем України
23.01.2026 слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові клопотання слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно -
слідчий відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 , за погодженням прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 , звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно, яке було виявлено та вилучено в ході проведення обшуку будинку АДРЕСА_1 (за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме на: мобільний телефон марки «Іphone» модель «16 pro», IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 , з встановленою сім карткою оператора мобільного зв'язку Київстар НОМЕР_3 .
Слідчий обґрунтовує своє клопотання тим, що 22.01.2026 на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 20.01.2026 проведено обшук будинку АДРЕСА_1 (за місцем проживання ОСОБА_5 ), в ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Іphone» модель «16 pro», IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 , з встановленою сім карткою оператора мобільного зв'язку Київстар НОМЕР_3 , який постановою слідчого від 22.01.2026 визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні. Відтак, з метою збереження речового доказу, слідчий просить клопотання задоволити.
Слідчий та прокурор в судове засідання не з'явилися, однак у клопотання просили проводити розгляд справи без їх участі.
Власник вилученого майна ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, однак про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи телефонограмою.
Відповідно до ст.107 КПК України фіксування судового процесу не здійснювалося у зв'язку з неявкою всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Так, частиною першою ст.170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
Частиною третьою ст.170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Слідчим відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025140000000460 від 01.04.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 5 ст. 27 - ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_6 призначений на посаду солдата резерву 23 запасної роти військової частини НОМЕР_4 , зарахований до списків особового складу вказаної військової частини, на всі види забезпечення, вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 08 липня 2025 року, у військовослужбовця ОСОБА_6 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , виник прямий умисел на самовільне залишення військової частини без дозволу командування та без поважних причин, з метою ухилитися від подальшого проходження військової служби в умовах воєнного стану. Усвідомлюючи протиправний характер таких дій, відсутність законних підстав для залишення місця служби, а також передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді порушення встановленого порядку проходження військової служби та військової дисципліни, ОСОБА_6 прийняв рішення про незаконне залишення місця служби, після чого, з метою реалізації свого злочинного наміру, звернувся до невстановлених на даний час осіб щодо сприяння йому в самовільному залишенні військової частини.
Надалі, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 08 липня 2025 року, ОСОБА_7 від невстановлених на даний час досудовим розслідуванням осіб, стало відомо про військовослужбовця ОСОБА_6 як особу, яка проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , та який розглядає можливість самовільного залишення місця служби, у зв'язку з чим у ОСОБА_7 виник злочинний умисел спрямований на сприяння ОСОБА_6 у самовільному залишенні військової частини.
З цією метою ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, переслідуючи мету особистого незаконного збагачення, достовірно знаючи, що ОСОБА_6 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_4 та не має законних підстав для залишення місця служби, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 08 липня 2025 року, залучив до вчинення злочину ОСОБА_8 , спільно із яким розробили механізм самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_6 .
Так, 08.07.2025 о 19 год. 53 хв. ОСОБА_8 , за попередньою змовою групою осіб та на виконання вказівок ОСОБА_7 , реалізуючи сформований спільний злочинний умисел, за допомогою мобільного застосунку «Viber» зателефонував ОСОБА_6 , та вказав надіслати локацію із своїм місцезнаходженням.
Надалі, 09 липня 2025 року, у період часу з 15 год. 17 хв. по 17 год. 14 хв., ОСОБА_8 , за попередньою змовою групою осіб, та виконуючи координаційні вказівки ОСОБА_7 , спрямовані на незаконне залишення ОСОБА_6 території військової частини НОМЕР_4 , сприяли шляхом надання останньому порад, вказівки та інструкції щодо способу, часу та маршруту (механізму) самовільного залишення місця військової частини, зокрема вказавши рух територією військової частини, необхідністю подолання огорожі військової частини у визначеному місці.
В свою чергу, ОСОБА_7 будучи в постійному телефонному контакті із ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою групою осіб, у межах узгоджених дій, визначав можливі маршрути пересування ОСОБА_6 територією військової частини, вказував на конкретні орієнтири та об'єкти, що могли бути використані для маскування незаконного пересування та через ОСОБА_8 повідомляв про місця подолання огородження поза контрольно-пропускними пунктами задля уникнення викриття з боку командування та інших військовослужбовців.
Крім того, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , усвідомлюючи можливість виникнення перешкод для реалізації злочинного наміру, діючи за попередньою змовою групою осіб, здійснювали координацію дій у реальному часі, узгоджували можливість та час виходу ОСОБА_6 з приміщень військової частини, коригували порядок його дій з урахуванням режимних обмежень та обстановки на території частини, підтримували постійний зв'язок з ОСОБА_6 та між собою, а також надавали коригуючі вказівки у разі виникнення перешкод для реалізації самовільного залишення військової частини, діючи з метою доведення злочинного наміру до кінця.
На виконання отриманих вказівок, ОСОБА_6 09.07.2025 близько 17.14 год за сприяння ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та виконуючи вказівки останніх самовільно залишив військову частину НОМЕР_4 та направився до заздалегідь визначеного місця, де його очікував ОСОБА_8 на належному йому автомобілі марки «Volkswagen Jetta» із реєстраційним номером НОМЕР_5 , після чого на вказаному транспортному засобі здійснили спільне пересування з метою віддалення від місця служби та уникнення можливого викриття.
22.01.2026 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлено про підозру у пособництві в самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 407 КК України.
22.01.2026 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомлено про підозру у пособництві в самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 407 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2026 за місцем проживання ОСОБА_5 , що за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Іphone» модель «16 pro», IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 , з встановленою сім карткою оператора мобільного зв'язку Київстар НОМЕР_3 .
Постановою слідчого від 22.01.2026 вилучений мобільний телефон визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Слідчим доведено, що вилучені речі та предмети можуть мати доказове значення у даному кримінальному провадженні, містять інформацію про обставини його вчинення та причетних осіб. Слідчий довів, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого.
Оцінюючи надані органом досудового розслідування докази, слідчий суддя вважає їх належними та допустимими, їх сукупність та взаємозв'язок між ними достатній для прийняття процесуального рішення про арешт майна.
Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, що перешкоджатимуть збереженню речових доказів.
Таким чином, враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, наслідки арешту, розумність та співрозмірність обмеження права власності, завдання кримінального провадження, інші обставини, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання слідчого підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.131, 132, 170, 172, 173, 372, 376 КПК України, слідчий суддя -
клопотання слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно - задоволити.
В рамках кримінального провадження №12025140000000460 від 01.04.2025 накласти арешт на майно, яке було виявлено та вилучено в ході проведення обшуку будинку АДРЕСА_1 (за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме на: мобільний телефон марки «Іphone» модель «16 pro», IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 , з встановленою сім карткою оператора мобільного зв'язку Київстар НОМЕР_3 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо, ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_1