13 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/407/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Жилко С.Е. (в режимі відеоконференції),
відповідача: Асєєва А.С. (в режимі відеоконференції),
третьої особи: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2025
у справі № 922/407/23
за позовом Харківської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватна фірма "Агропромінвест"
про стягнення коштів,
Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 2 221 458, 49 грн (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог) за використання земельної ділянки за адресою вул. Андріївська, буд. 2, м. Харків з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 без правовстановлюючих документів, з посиланням на положення ст.ст. 182, 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 12, 83, 120, 125, 126, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст. 10, 14, 265 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст.ст. 10, 16, 26, 33, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач, набувши право власності на об'єкти нерухомості, розміщені на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,3794 га, кадастровий номер 6310137200:06:002:0001, розташованій за адресою: вул. Андріївська, 2, м. Харків, в подальшому належним чином не оформив та не зареєстрував речових прав на спірну земельну ділянку та в спірний період не вносив плату за користування нею.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.11.2024 (суддя Прохоров С.А.) в позові відмовлено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 (колегія суддів у складі: Білоусова Я.О. - головуючий, Здоровко Л.М., Лакіза В.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яка позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 2 211 458, 49 грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,3794 га з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 по вул. Андріївській, 2 у м. Харкові за період з 01.01.2020 по 28.02.2022. В іншій частині позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.01.2023 № 319961901 та № 319962110 за Саніним Ю.К. зареєстроване право приватної власності на нерухоме майно по вул. Андріївській, 2 у м. Харків, а саме:
- на нежитлові приміщення 1-го поверху №1-11,12-18; 2-го поверху № 19-21 в літ. "А-2" загальною площею 332 кв.м на підставі договору дарування від 22.05.2009 № 896 (дата державної реєстрації 20.08.2014);
- на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 316,4 кв.м на підставі договору дарування від 22.05.2009 №905 (дата державної реєстрації 13.08.2014).
Вказані об'єкти нерухомого майна розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 загальною площею 0,3794 га по вул. Андріївській, 2 у м. Харків.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 23.07.2021 №НВ-0007234532021 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 по вул. Андріївській (Кубасова), 2 в м. Харкові, державна реєстрація вказаної земельної ділянки проведена 17.10.2005; площа земельної ділянки - 0,3794 га; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення: 1.10.5; вид використання - для будівництва виробничо-складських приміщень (але не пізніше прийняття об'єкта до експлуатації); форма власності - комунальна.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.01.2023 №319961676 право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 площею 0,3794 га по вул. Андріївській (Кубасова), 2 в м. Харкові, з 28.12.2018 зареєстровано за Харківською міською радою; речові права щодо вказаної земельної ділянки за іншими фізичним чи юридичними особами не зареєстровано.
19.12.2022 головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Павловським Р.В., у порядку ч. 2. ст. 83 ЗК України проведено комплекс перевірочних заходів щодо вищезазначеної земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:06:002:0001), яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Андріївська, 2. За результатами проведеного обстеження встановлено, що земельна ділянка площею 0,3794 га (кадастровий номер 6310137200:06:002:0001) по вул. Андріївській, 2 у м. Харків, огороджена, вільний доступ відсутній, використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, право власності на які зареєстроване за Саніним Ю.К.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.01.2023 Санін Ю.К. зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17.06.2009. Основним видом діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний). Також видами діяльності ФОП Саніна Ю.К. є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, надання інших допоміжних комерційних послуг, роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.
Відповідно до листа Головного управління ДПС у Харківській області від 02.01.2023 №20/5/20-40-24-05-06 щодо нарахування та сплати коштів у вигляді земельного податку або орендної плати з фізичних осіб Саніним Ю.К. за використання земельної ділянки за адресою: вул. Андріївська, 2, м Харків, кадастровий номер 6310137200:06:002:0001, за період з 01.01.2020 по 28.02.2022, інформація щодо нарахування та сплату коштів за зазначену земельну ділянку відсутня, на обліку в ГУ ДПС, як платник земельного податку та орендної плати з фізичних осіб за вищезазначеною адресою не зареєстрований, податок не сплачує.
Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що ФОП Санін Ю.К. у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 не сплачував плату за користування земельною ділянкою по вул. Андріївська, 2 у м. Харкові у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно, грошові кошти у розмірі орендної плати.
Зазначені обставини стали підставою для звернення Харківською міською радою до суду з даним позовом.
Розрахунок розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Андріївській, 2 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137200:06:002:0001) від 27.07.2020 №2898, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відповідно до якої нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 21 241 191,00 грн.
Зі змісту вказаного Витягу про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки встановлено, що у ньому застосовано базову вартість одного квадратного метра землі відповідно до рішення міської ради у розмірі 639,78 грн.
Земельну ділянку віднесено до економіко-планувальної зони 7229, згідно з якої значення Км2 становить - 2,04.
Крім цього, для визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки у Витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки застосовано низку локальних факторів місця знаходження земельної ділянки та визначено значення сукупного коефіцієнту Км3: знаходження земельної ділянки у зоні магістралей підвищеного містоформувального значення: витяг - 1,2; у зоні пішохідної доступності швидкісного міського та зовнішнього пасажирського транспорту: витяг - 1,15; у зоні пішохідної доступності до національних природних, регіональних ландшафтних, зоологічних та дендрологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних урочищ, біосферних та природних заповідників, пам'яток природи, курортів, парків, лісопарків, лісів, зелених зон, пляжів: витяг 1,15; у зоні небезпечних геологічних процесів (зсуви, карст, яружна ерозія - яри понад 10 м, штучні підземні виробки - катакомби, підроблювані території, провали та значні тріщини у земній корі, у тому числі з виходом метану на поверхню: витяг 0,90; сукупний коефіцієнт Км3: витяг 1,43.
Відтак, на підставі вказаної нормативної оцінки Харківською міською радою до позову надані розрахунки сум безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова, відповідно до яких за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 розмір орендної плати становить:
у 2020 році 141 607, 94 грн в місяць, що за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (за виключенням березня місяця) становить 1 557 687, 34 грн;
у 2021 році 141 607,94 грн в місяць, що за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 1 699 295, 28 грн;
у 2022 році 147 980,30 грн в місяць, що за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 становить 295 960, 60грн;
а також складається з нормативної грошової оцінки: у 2020 - 2021 роках 21 241 191,00 грн; у 2022 році (НГО не змінювалась, а нарахована з урахуванням коефіцієнту індексації - 1,1) 23 365 310,00 грн, ставки річної орендної плати - 8%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнт розміру земельної ділянки: 2020-2021 рік - 1,0; 2022 рік 0,95, а всього 3 552 943 ,22 грн.
В подальшому, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі № 520/22039/23 визнано протиправним дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з розрахунку розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки при формуванні витягу від 27.07.2021 № 2898 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером: 6310137200:06:002:0001 щодо застосування сукупного коефіцієнту Км3 зі значенням 1,43.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2024 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі № 520/22039/23 залишено без змін.
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 24.04.2024 та від 30.04.2024 у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Харківської міської ради у справі № 520/22039/23 відмовлено.
З урахуванням вищезазначених обставин та судових рішень, позивач подав заяву (вх. №11177 від 29.04.1024) про зменшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом та подальший розгляд суд здійснювався з урахуванням зменшеного розміру позовних вимог про стягнення з ФОП Саніна Ю.К. на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 2 221 458, 49 грн за використання земельної ділянки по вул. Андріївська, 2 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022.
В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив про здійснений перерахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання ФОП Саніним Ю.К. земельної ділянки площею по вул. Андріївській, 2 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022, з урахуванням встановлених постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі № 520/22039/23 обставин.
Так, у заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач самостійно здійснив розрахунок величини нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером: 6310137200:06:002:0001 із застосуванням відповідних локальних факторів, які були предметом розгляду адміністративного суду.
За твердженням позивача, локальні коефіцієнти місцезнаходження земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 повинні складатися з наступних факторів: місцезнаходження земельної ділянки у зоні магістралей підвищеного містоформувального значення - 1,20; місцезнаходження земельної ділянки у зоні пішохідної доступності швидкісного міського та зовнішнього пасажирського транспорту - 1,15; місцезнаходження земельної ділянки у зоні небезпечних геологічних процесів (зсуви, карст, яружна ерозія - яри понад 10 м, штучні підземні виробки - катакомби, підроблювані території, провали та значні тріщини у земній корі, у тому числі з виходом метану на поверхню) - 0,90; місцезнаходження земельної ділянки Місцезнаходження земельної ділянки у зоні перевищення припустимого рівня шуму від залізниці, автодоріг, електропідстанцій та аеродромів - 0,90 (мінімальне значення); місцезнаходження земельної ділянки у зоні обмеження забудови за ступенем забруднення атмосферного повітря - 0,80 (мінімальне значення). З урахуванням добутку даних коефіцієнтів, значення КмЗ (з урахуванням округлення) становить - 0,89.
Тому, вартість нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 з урахуванням вказаного коефіцієнту становить 13 221 155,00 грн, з огляду на такі значення: базова вартість 1 кв.м земель м. Харкова становить 639,78 грн; зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2) становить 2,04 (економіко планувальна зона 7229); коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (Кф) становить 3,00; локальний коефіцієнт місцезнаходження земельної ділянки (КмЗ) становить 0,89; площа земельної ділянки складає 3794 кв.м; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки становить 1,000.
Отже, позивач зазначив, що розмір орендної плати, яку повинен був сплачувати ФОП Санін Ю.К. за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 по вул. Андріївській, 2 у м. Харкові складає: у 2020 році (крім березня 2020 року) - 88141,03 грн в місяць, за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 969551,33 грн, у 2021 році - 88141,03 грн в місяць, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 1057692,40 грн, у 2022 році - 92 107,38 грн в місяць, за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 становить 184214,76 грн. Тому сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 становить 2221458,49 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, у т.ч. її значення (величина) оформляються як Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, з урахуванням порушень встановлених по справі за адміністративним позовом № 520/22039/23 позивачем до суду не надано; зроблений у заяві про зменшення позовних вимог представником позивача розрахунок розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки не може розглядатися судом, як її величина, оскільки остання повинна розраховуватися в автоматичному режимі за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру із застосуванням всіх відомостей про земельну ділянку, які вносяться до Державного земельного кадастру при її формуванні, а також індексних карт та матеріалів містобудівного характеру; питання визначення усіх відомостей про земельну ділянку, які повинні бути у Державному земельному кадастрі, а також зон впливу усіх локальних факторів, які діють на земельну ділянку та величини нормативної грошової оцінки земельної ділянки не було предметом розгляду адміністративних судів у справі № 520/22039/23, у зв'язку з чим нормативна грошова оцінка земельної ділянки не може бути розрахована у ручному режимі, оскільки відсутні повні та достовірні дані щодо усіх наявних показників для проведення такого розрахунку; Харківська міська рада та її посадові особи не мають повноважень для здійснення розрахунків розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок, оскільки законодавчими актами України встановлено інший порядок визначення нормативної грошової оцінки земель. Крім того, судом не взято до уваги акт обстеження земельної ділянки від 19.12.2022, на який посилається позивач, як на доказ фактичного розміру земельної ділянки, яку використовує відповідач. За висновками суду, позивачем до матеріалів справи не додано технічної документації на ділянку, окрім витягу із Державного земельного кадастру, якій зареєстровано на підставі технічної документації, і не відповідає вимогам чинного законодавства на час формування витягу, а тому він (витяг) не прийнято судом, як допустимий та належний доказ, на підставі якого ґрунтується правова позиція позивача.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач є власником нежитлових приміщень (будівель), які знаходяться на земельній ділянці по вул. Андріївській, 2 у м. Харків, зазначена обставина свідчить про безпосереднє використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 під вказаними будівлями, проте відповідач документально не оформив користування вищевказаної земельної ділянки у період з 01.01.2020 по 28.02.2022, тобто у заявлений позивачем період. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.07.2021 №НВ-0007234532021 датою державної реєстрації земельної ділянки площею 0,3794 га з кадастровим номером 6310137200:06:002:0001 за адресою: м. Харків, вулиця Андріївська (Кубасова), 2, є 17.10.2005. Таким чином, відомості про земельну ділянку площею 0,3794 га, яка розташована за адресою м. Харків, вулиця Андріївська, 2 внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера, з огляду на що вказана земельна ділянка є сформованою у розумінні положень ЗК України. З посиланням на положення ПК України, Закону України «Про оцінку земель», Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 (далі - Порядок № 489), враховуючи висновки, викладені у справі № 520/22039/23 суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 520/22039/23 не вказано, який саме коефіцієнт у вказаних локальних факторах необхідно застосовувати, Харківська міська рада під час здійснення розрахунку застосувала мінімальні коефіцієнти цих факторів: 0,90 та 0,80 відповідно, що є більш вигідним для землекористувача, оскільки, відповідно вартість нормативної грошової оцінки земельної ділянки буде нижчою (дані фактори є понижуючими). За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що внаслідок використання земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та не здійснюючи плату за землю в період з 01.01.2020 по 28.02.2022 ФОП Санін Ю.К. за рахунок Харківської міської ради отримав дохід (безпідставно набуте майно) у вигляді грошових коштів у сумі 2 211 458,49 грн.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи скаржника зводяться до того, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, у т.ч. її значення (величина) оформляються як Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, з урахуванням порушень встановлених по справі за адміністративним позовом № 520/22039/23 позивачем до суду не надано; зроблений у заяві про зменшення позовних вимог представником позивача розрахунок розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки не може розглядатися судом, як її величина, оскільки остання повинна розраховуватися в автоматичному режимі за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру із застосуванням всіх відомостей про земельну ділянку, які вносяться до Державного земельного кадастру при її формуванні, а також індексних карт та матеріалів містобудівного характеру; питання визначення усіх відомостей про земельну ділянку, які повинні бути у Державному земельному кадастрі, а також зон впливу усіх локальних факторів, які діють на земельну ділянку та величини нормативної грошової оцінки земельної ділянки не було предметом розгляду адміністративних судів у справі № 520/22039/23, у зв'язку з чим нормативна грошова оцінка земельної ділянки не може бути розрахована у ручному режимі, оскільки відсутні повні та достовірні дані щодо усіх наявних показників для проведення такого розрахунку; Харківська міська рада та її посадові особи не мають повноважень для здійснення розрахунків розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок, оскільки законодавчими актами України встановлено інший порядок визначення нормативної грошової оцінки земель; позивачем до матеріалів справи не додано технічної документації на ділянку, окрім витягу із Державного земельного кадастру, якій зареєстровано на підставі технічної документації, і не відповідає вимогам чинного законодавства на час формування витягу.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків: стосовно порушення норм процесуального прав щодо способу подання доказів та забезпечення права на справедливий суд, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013; стосовно розрахунку плати за землю, викладених у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 02.06.2020 у справі № 922/2845/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, від 08.07.2021 у справі № 905/979/20.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 29.07.2025 та надано строк на подання відзивів на неї до 14.07.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні 29.07.2025 оголошено перерву у справі до 19.08.2025.
У зв'язку з відпусткою судді Случа О.В. 14.08.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.
В судовому засіданні 19.08.2025 оголошено перерву у справі до 02.09.2025.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2025 справу № 922/407/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховний Суд від 23.10.2025 справу № 922/407/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, яку було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 04.11.2025.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2025 призначено касаційну скаргу ФОП Саніна Ю.К. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у справі № 922/407/23 до розгляду на 02.12.2025.
В судовому засіданні 02.12.2025 оголошено перерву у справі до 16.12.2025, а в судовому засіданні 16.12.2025 - до 13.01.2026.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник посилається, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків: стосовно порушення норм процесуального прав щодо способу подання доказів та забезпечення права на справедливий суд, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, посилаючись на ч. 2 ст.118, ст. 119, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 161, ч. 4 ст. 262, ч.ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України залишив без розгляду додаткові пояснення відповідача від 20.03.2025 разом з доданими до них документами та, врахувавши обставини, зокрема, наявності в матеріалах справи відзиву з позицією відповідача, неодноразового відкладення справи, у тому числі за клопотанням представника ФОП Саніна Ю.К., завчасного повідомлення сторін спору про призначене на 20.03.2025 судове засідання, а також норму ч. 12 ст. 270 ГПК України, - розглянув справу за відсутності представника відповідача.
У постанові від 01.07.2021 у справі № 46/603 Верховний Суд зазначив, що: «докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 зі справи № 909/722/14».
У постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16 Верховним Судом викладено висновок, відповідно до якого: «системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача) (висновок викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012).
Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms") згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.
Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996)».
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013.
Так у справі № 922/407/23 суд апеляційної інстанції залишив додаткові пояснення відповідача разом з доданими до них документами без розгляду, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Заявами по суті справи в суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (ч. 2 ст. 118 ГПК України).
Згідно з положеннями ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи те, що відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк, в якому викладено його позицію щодо наведених в апеляційній скарзі аргументів, апеляційний суд не визнавав необхідним одержувати від учасників справи, в тому числі й від відповідача, додаткові пояснення стосовно окремих питань, відповідно сторони мали можливість викласти свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії апеляційного оскарження, а також подання відповідних пояснень поза межами строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (22.01.2025) та без заявлення клопотання про його поновлення, суд апеляційної інстанції не враховував дані письмові пояснення, подані відповідачем.
До того ж, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування ст. 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов'язкових за ч. 3 ст. 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 903/877/20.
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Суд апеляційної інстанції наголосив, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому ст. 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.
Наведене виключає процесуальні підстави для дослідження поданих відповідачем доказів апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків суду апеляційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013 щодо застосування ст. 269 ГПК України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що ним в ході апеляційного розгляду справи у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку; розгляд справи неодноразово відкладався, у тому числі за клопотанням відповідача; представник відповідача брав участь в попередньому судовому засіданні, в якому розгляд справи був відкладений та був обізнаний про дату та час розгляду справи ще 06.03.2025, тобто завчасно.
Відтак, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на незабезпечення йому апеляційним судом права на справедливий суд.
Крім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч. 4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи.
Відтак, колегія суддів не вбачає порушень апеляційним господарським судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013 щодо застосування норм процесуального права.
Що ж до посилань скаржника на неврахування висновків Верховного Суду стосовно розрахунку плати за землю, викладених у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, від 02.06.2020 у справі № 922/2845/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, від 08.07.2021 у справі № 905/979/20, колегія суддів зазначає таке.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18:
«48. Враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів вважає, що виходячи з наведених норм, господарським судам необхідно перевірити, чи надано позивачем належні і допустимі докази в розумінні ГПК України, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі. Лише у такому випадку, суд має право, дослідивши та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, застосувати відповідні норми права до спірних правовідносин сторін.
49. Водночас, у даній справі суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував, та задовольнив позовні вимоги, виходячи з інформації, зазначеної в акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пров. Сімферопольський, 6 від 08.02.2018 та складеного на підставі акту розрахунку, в якому враховано розмір нормативно - грошової оцінки виходячи з вартості 1 кв.м землі в м. Харкові, що суперечить Закону України "Про оцінку земель" та статті 79-1 Земельного кодексу України.»
У постанові від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18 містяться висновки про те, що:
« 4.25. Згідно зі статтею 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
4.26. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка не є сформованим об'єктом цивільних прав, беручи до уваги, що технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблялася та відомості щодо неї до Державного земельного кадастру не внесені.
4.27. За таких обставин є обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що визначення позивачем розміру орендної плати самостійно шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі є безпідставним.»
У постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18 зазначено, що:
«4.12. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що земельна ділянка по вул. Коцарській, 43 у м. Харкові, про яку зазначають прокурор і позивач, не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, а отже ця земельна ділянка не може вважатися сформованим об'єктом цивільних прав у розумінні положень статті 791 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав».
У постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 зазначено, що:
«4.22. Як установили суди попередніх інстанцій, Харківська міська рада не додала до матеріалів справи витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
4.23. При цьому із наведених норм законодавства не вбачається можливості зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, що спростовує доводи скаржника про обґрунтованість такого розрахунку, виходячи із базової вартості 1 м 2 землі у м. Харкові та множення на відповідні коефіцієнти…
4.31. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка не є сформованим об'єктом цивільних прав, беручи до уваги, що технічної документації на спірну земельну ділянку розроблено не було, відомості щодо неї до Державного земельного кадастру не внесені.
4.32. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог за відсутності технічної документації на спірну земельну ділянку та витягу про нормативну грошову оцінку землі, наявність яких є необхідною для підтвердження розрахунку безпідставно одержаних коштів, виходячи із розміру саме недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд не вбачається.».
У постанові від 11.06.2019 у справі № 922/551/18 вказано, що:
«6.25. Таким чином, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.
6.26. Надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та встановивши, що земельна ділянка загальною площею 0,1576 га по вул. Чернишевській 42-44 у м. Харкові, на якій розташована нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 322,0 м2 та нежитлова будівля літ. "А-2" загальною площею 442,0 м2 за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти - орендну плату, не була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду з 01.01.2017 по 31.01.2018, а позивачем самостійно визначено розмір зобов'язання шляхом арифметичного розрахунку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відмову в позові саме з мотивів наведених в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду.»
Колегія суддів зауважує, що правовідносини у наведених справах та розглядуваній різняться за фактичними обставинами, оскільки у справах №№ 922/902/18, 922/1276/18, 922/2082/18, 922/3607/18, 922/551/18 Верховний Суд посилався на несформованість ділянок як об'єктів цивільних прав (відсутність меж та кадастрових номерів), у той час як у справі № 922/407/23 судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,3794 га за адресою: м. Харків, вул. Андріївська, 2, була зареєстрована в Державному земельному кадастрі ще 17.10.2005 з присвоєнням кадастрового номера 6310137200:06:002:0001, а право комунальної власності на неї зареєстровано за Харківською міською радою з 28.12.2018, що згідно зі ст. 79-1 ЗК України підтверджує статус ділянки як сформованого об'єкта цивільних прав та виключає можливість застосування висновків про неможливість розрахунку безпідставно збережених коштів, викладених у справах із неподібними обставинами.
У постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2845/19 вказано, що: витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку.
Як установили суди попередніх інстанцій, розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Академіка Павлова, 130-Б у м. Харкові було здійснено на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Академіка Павлова, 130-Б у м. Харкові (кадастровий номер 6310137500:07:047:0017) від 03.06.2019 № 919/0/45-19, виданого відділом у м. Харкові Держгеокадастру у Харківській області, наявного у матеріалах справи. Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 затверджено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013. Показники, які було застосовано для здійснення розрахунків, не змінювалися із дати прийняття цього рішення. Наведе свідчить, що жодних змін нормативно грошової оцінки земельної ділянки не відбувалося, а тому відповідні показники були аналогічними протягом всього спірного періоду.
Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. (Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).
Крім того, апеляційний господарський суд наголосив, що в розрахунку спірної суми за період з 01.02.2017 по 31.07.2018 застосовувався коефіцієнт 2, а з 01.08.2018 по 31.07.2019 - коефіцієнт 3, оскільки у відповідній технічній документації про нормативну грошову оцінку цієї земельної ділянки немає коду класифікації видів цільового призначення землі, що відповідає вимогам Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489.
Водночас, здійснюючи розрахунок суми безпідставно збережених коштів, міськрада застосувала ставку річної орендної плати у розмірі 8 %. Відповідно до пункту 2.5 Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08 (зі змінами та доповненнями), розмір поточної базової ставки орендної плати, визначений відповідно до наведених вихідних даних, становить 0,08.
Оскільки договору оренди між сторонами укладено не було і відповідач фактично користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а розмір ставки річної орендної плати встановлено на рівні 8 % (значення переведено для обрахунку у відсотки), то міськрада керувалася ним при здійсненні відповідного розрахунку, який становить: за період з 01.02.2017 по 31.12.2017 - 734 858,41 грн, за період з 01.01.2018 по 31.07.2018 - 467 637,17 грн, за період із 01.08.2018 по 31.07.2019 - 1 202 495,64 грн.
У свою чергу, як уже зазначалося, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність між сторонами орендних відносин, тому відсутні підстави для застосування відсотку від орендної плати для строку оренди у розмірі - 70 %, як це передбачено у Положенні про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08 (зі змінами та доповненнями).
У зв'язку із цим колегія суддів вважає, що доводи ТОВ "Ріал Істейт" стосовно помилкового обрахунку розміру безпідставно збережених коштів не отримали підтвердження, а з огляду на положення статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" місцевий господарський суд, перевіривши цей розрахунок, правомірно виходив із правильності визначення міськрадою такої суми на основі належного і допустимого доказу - витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.06.2019 № 919/0/45-19.
У постанові від 17.03.2020 у справі № 917/353/19 вказано, що:
«витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку.
62. З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою вул. Першотравнева, 38-А в м. Кременчук, на якій розташована будівля, яка належить Відповідачу на праві власності, сформована, має кадастровий номер 5310436500:08:003:0666, має чітко визначені межі та площу 703 кв.м.
63. Розмір доходу розрахований Кременчуцькою міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у виді орендної плати за землю в період з 01.03.2016 по 28.02.2019 включно в розмірі 407 822, 30 грн.
64. Відповідно до витягу з нормативно грошової документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 22.05.2018 за № 1227/0/212-18 нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 703 кв. м на 2018 рік складає 2 303 780, 21 грн.
65. При розрахунку заявлених вимог Позивачем враховано розмір (площа) земельної ділянки, на якій розташована належна відповідачу на праві власності будівля - 703 кв.м; 10% ставка орендної плати відповідно до рішення КМР від 21.04.2011 "Про внесення змін до рішення міської ради від 23.09.2008 року "Про орендну плату за землю у м. Кременчуці"; понижуючий коефіцієнт до нормативної грошової оцінки згідно рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 02.02.2016 "Про внесення змін до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 29.05.2012 "Про розгляд протесту прокурора м. Кременчука від 23.01.2012 № 94-908 вих12 на рішення Кременчуцької міської ради від 24.11.2009 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Кременчука Полтавської області" та кількість днів користування земельною ділянкою у заявленому періоді.
66. Перевіривши наданий Позивачем розрахунок, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що він відповідає вимогам закону, площа земельної ділянки та кількість днів користування нею зазначені правильно і розрахунок є арифметично правильним, а тому і у цій частині Верховний Суд констатує правильність правозастосування, що здійснене апеляційним господарським судом.
67. Так, Верховний Суд погоджується також і з відхиленням доводів Відповідача про те, що єдиним користувачем земельної ділянки є ПАТ КБ "Приватбанк", адже саме на Відповідача покладається обов'язок вчинення відповідних дій щодо оформлення права користування земельною ділянкою та відповідальність за невчинення таких дій. Тобто факт того, що Відповідач надав право оренди будівлі ПАТ КБ "Приватбанк" не позбавляє його обов'язку оформити право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівля, власником якої є саме ТОВ "Приватофис".
68. Безпідставними в цій частині є посилання Відповідача на те, що міськрадою необґрунтовано застосовано коефіцієнт "10" за "земельні ділянки передані для експлуатації та обслуговування банківських, фінансових та кредитних установ", адже на його думку необхідно застосовувати коефіцієнт "5" "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі".
69. Як обґрунтовано зазначив апеляційний господарський суд, порядок нарахування визначений підпунктами 288.5.1 п. 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а нормативно грошова оцінка земельної ділянки - визначена Міськрайонним управлінням у Кременчуцькому районі та м. Кременчуці, Горішніх Плавнях Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.
70. Стосовно цільового (функціонального) призначення (використання спірної земельної ділянки, то відповідно до наданого як Кременчуцькою міською радою Полтавської області так і Відповідачем договору оренди, будівля, яка розташована на спірній земельній ділянці передана Відповідачем в оренду ПАТ "КБ "Приватбанк", та використовується для банківської діяльності орендаря. Зазначене не заперечується та не спростовано Відповідачем. Матеріали справи не містять, а Відповідачем не надано доказів використання спірної земельної ділянки для обслуговування торгівельних кіосків, торгівельних павільйонів, магазинів, кафе.
71. Плата за землю в розмірі 10% від грошової оцінки землі визначена з урахуванням розмірів річної орендної плати за земельні ділянки комерційного використання (п.3 "за земельні ділянки передані для експлуатації та обслуговування банківських, фінансових та кредитних установ") у м. Кременчуці, які затверджені рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 21.11.2011 "Про внесення змін до рішення міської ради від 23.09.2008 "Про орендну плату за землю в м. Кременчуці" за фактичне функціональне використання.
72. Так, дійсно відповідно до наявного в матеріалах справи витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки вбачається, що цільове призначення землі є "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", однак, попередньому орендарю ФОП Ковальову В.Є спірна земельна ділянка передавалась з цільовим призначенням: "для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку".
73. Крім того, Верховний Суд, як і суд апеляційної інстанції, звертає увагу на відмінність поняття цільове призначення та використання землі. Цільове призначення землі чітко визначено та воно не змінювалось. Натомість, застосування коефіцієнту для розрахунку розміру плати залежить від мети використання земельної ділянки.
74. Як встановлено апеляційним судом та зазначено вище, на вказаній земельній ділянці розташована будівля, яка передана Відповідачем в оренду банківській установі для здійснення банківської діяльності. Тобто, докази використання будівлі, яка розташована на спірній ділянці в цілях торгівлі відсутні, тому відсутні правові підстави для застосування коефіцієнту розрахунку орендної плати для обслуговування будинків торгівлі, торгівельних кіосків, магазинів, кафе.
75. Таким чином, доводи касаційної скарги і у цій частині не знайшли свого підтвердження, а тому відхиляються Верховним Судом і взагалі, Суд вважає, що такі доводи зводяться виключно до висловлення незгоди з прийнятою постановою апеляційного господарського суду і є проханням про повторний перегляд матеріалів справи, що в силу передбачених ГПК України повноважень касаційного суду є неприпустимим.».
Відтак, колегія суддів у справі № 922/407/23 зазначає, що висновки, викладені у вказаних постановах, стосувалися правовідносин з іншими фактичними обставинами конкретних справ, відмінних від тих, що склалися у розглядуваній, і у них відсутні висновки щодо наявності / відсутності у позивача чи суду права здійснити самостійний розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки із застосуванням локальних факторів для визначення сукупного коефіцієнта Км3 через призму аналізу норм податкового та земельного законодавства, а також положень Методики № 213, Порядку № 489 та Порядку № 1051. У постанові Верховного Суду у справі № 922/2845/19 містяться висновки лише стосовно того, що апеляційний господарський суд наголосив, що в розрахунку спірної суми за період з 01.02.2017 по 31.07.2018 застосовувався коефіцієнт 2, а з 01.08.2018 по 31.07.2019 - коефіцієнт 3, оскільки у відповідній технічній документації про нормативну грошову оцінку цієї земельної ділянки немає коду класифікації видів цільового призначення землі, що відповідає вимогам Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489.
Посилаючись на справу № 905/979/20 скаржник вказує, що у ній Верховний Суд підтвердив раніше висловлені правові висновки про те, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Водночас у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, предметом розгляду в якій були вимоги власника земельної ділянки комунальної власності до фактичного землекористувача про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за період після припинення договору оренди, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98-103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору.
З огляду на такі висновки Велика Палата Верховного Суду у названій постанові відступила від висновку господарського суду касаційної інстанції, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно…, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель», зазначивши, що висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору, є помилковими.
В свою чергу, у вказаних постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, відсутні висновки щодо порядку визначення локальних факторів для визначення сукупного коефіцієнта Км3, які встановлюються у додатку 7 до Порядку № 489 переважно в межах певного діапазону.
Також скаржник у касаційній скарзі посилався на висновки, викладені у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, і колегія суддів ухвалою від 02.09.2025 у цій справі передавала її на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 302 ГПК вважаючи, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки в частині визначення факторів, які впливають на коефіцієнт, що характеризує місце розташування земельної ділянки (Км3), не може бути розрахована самовільно як позивачем, так і судом, оскільки відсутні повні та достовірні дані щодо усіх наявних показників для проведення такого розрахунку.
Водночас повертаючи справу № 922/407/23 разом відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, Велика Палата Верховного Суду вказала на неподібність правовідносин у цих справах.
Відтак, саме лише посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, від 02.06.2020 у справі № 922/2845/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, від 08.07.2021 у справі № 905/979/20, не свідчить про те, що їх помилково не було враховано судом апеляційної інстанції, оскільки підстави касаційного оскарження повинні бути логічними (тобто доводи скаржника мають бути безпосередньо спрямовані на спростування саме тих висновків, які суди попередніх інстанцій поклали в основу своїх рішень. Недостатньо просто посилатися на правові норми - необхідно продемонструвати, як неправильне їх застосування чи порушення призвело до помилкового висновку у конкретній справі) та релевантними (при посиланні на правові позиції Верховного Суду, скаржник зобов'язаний довести подібність правовідносин та фактичних обставин у справі, що оскаржується) до висновків судів, яка оскаржуються.
Резюмуючи викладене, колегія суддів наголошує, що скаржником не доведено невідповідності між висновками суду апеляційної інстанції та наведеними позиціями Верховного Суду, оскільки правовідносини у справі № 922/407/23 є відмінними за своїми фактичними обставинами, і у вказаних постановах Верховного Суду відсутні висновки стосовно порядку визначення локальних факторів для визначення сукупного коефіцієнта Км3, які встановлюються у додатку 7 до Порядку № 489 в межах певного діапазону. Саме по собі формальне цитування правових висновків без доведення подібності фактичних не є належним виконанням вимог процесуального закону. За таких умов, посилання на судову практику, сформовану у відповідних спорах, не є релевантним до обставин цієї справи. Оскільки судова колегія встановила неподібність обставин, посилання скаржника на такі висновки втрачають свою релевантність, а його аргументи, відповідно, - логічний зв'язок із фактичними підставами та висновками судів в оскаржених рішеннях.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права з огляду на неподібність правовідносин у справах №№ 922/902/18, 922/1276/18, 922/2082/18, 922/3607/18, 922/551/18, 922/2845/19, 917/353/19, 905/979/20 та розглядуваній, а також порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у касаційному провадженні також немає, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржена постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Саніна Юрія Костянтиновича залишити без задоволення.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у справі № 922/407/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.