ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2026Справа № 910/14858/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синовіра" про стягнення 50 250 000,00 грн та розірвання попереднього договору,
за участю представників:
позивача: Мосійчук О.В.;
відповідача: Музичук О.С.;
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Класік Буд" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про розірвання укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Синовіра" (далі - Підприємство) попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мельником О.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1088. Крім того, Товариство просило стягнути з відповідача 50 250 000,00 грн, з яких: 50 000 000,00 грн - гарантійний платіж, 250 000,00 грн - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов'язань за вищевказаним попереднім договором у частині забезпечення укладання основного договору в строк до 21 листопада 2025 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 грудня 2025 року відкрито провадження в справі № 910/14858/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 6 січня 2026 року.
18 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 17 грудня 2025 року, у якому останній заперечував проти задоволення позову, оскільки неможливість виконання покладеного на нього обов'язку за вказаним правочином зумовлена технічною неможливістю отримання даних з Державного реєстру речових прав на спірну земельну ділянку у строк, встановлений попереднім договором. На думку відповідача, порушення умов попереднього договору зумовлене об'єктивними обставинами, які не залежали від його волі, у зв'язку з чим застосування до нього спірних штрафних санкцій також є необґрунтованим.
24 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 23 грудня 2025 року, у якій останній навів свої доводи на спростування аргументів відповідача, викладених у відзиві. Позивач зазначив, що Підприємство не надало жодних доказів на підтвердження неможливості своєчасного виконання покладених на нього обов'язків за попереднім договором. Крім того, після спливу визначеного цим договором строку на укладення основного договору, відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на належне виконання покладених на нього обов'язків, а також проігнорував претензії та повідомлення Товариства.
У підготовчому засіданні 6 січня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 січня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22 січня 2026 року.
У судовому засіданні 22 січня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені в позові, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд
12 листопада 2025 року між Товариством і Підприємством було укладено попередній договір, за умовами якого сторони дійшли згоди не пізніше 21 листопада 2025 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки на умовах, визначених у тексті цієї угоди.
Попередній договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений їх печатками та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мельником О.І., зареєстрований у реєстрі за № 1088.
Відповідно до пункту 1.4. зазначеного правочину всі істотні умови основного договору погоджені сторонами під час укладання цього договору та містяться у ньому. Текст основного договору може бути змінений при його укладенні виключно за згодою сторін. У випадку недосягнення сторонами згоди щодо зміни умов основного договору, затвердженого сторонами під час укладання цього правочину, такий основний договір буде укладений в редакції тексту основного договору за цим правочином.
За умовами пунктів 2.1.1., 2.1.3., 2.1.3.1., 2.1.3.2. вказаного правочину Підприємство зобов'язалось, зокрема: укласти у визначений цим договором строк основний договір; на момент укладення основного договору мати та надати: усі передбачені чинним законодавством України документи для укладення основного договору, окрім документів на покупця; документи, які підтверджують відсутність обтяження земельної ділянки відносинами оренди/суборенди/іпотеки. Сторони домовилися, що у випадку ненадання продавцем документів, які передбачені умовами цього пункту договору, останнє розцінюється як ухилення Підприємства від укладення основного договору.
Товариство має право: вимагати від продавця укладення основного договору в строки та на умовах, визначених цим договором (пункт 2.4.1. вказаного правочину); вимагати від продавця виконання інших обов'язків, які передбачені цим договором та нормами чинного законодавства України (пункт 2.4.2. вказаного правочину).
Сторони домовились, що покупець зобов'язаний на підставі цього договору сплатити Підприємству на його банківський рахунок гарантійний забезпечувальний платіж у розмірі 50 000 000,00 грн без ПДВ. Такий платіж сплачується до 21 листопада 2025 року включно. У випадку укладення між сторонами основного договору сума гарантійного платежу зараховується в рахунок сплати покупцем ціни продажу за основним договором. Гарантійний забезпечувальний платіж за своєю правовою природою не є авансом, попередньою оплатою, поворотною фінансовою допомогою, не є неустойкою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком у розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Гарантійний забезпечувальний платіж є іншим, створеним сторонами згідно з частиною 2 статті 546 ЦК України видом забезпечення виконання покупцем зобов'язання щодо укладання основного договору, умови здійснення якого визначаються цим договором та не повинні суперечити чинному законодавству України (пункт 4.1. попереднього договору).
Відповідно до пункту 4.2. вказаного правочину сторони домовилися, що з моменту припинення строку дії цього договору нових зобов'язань у сторін не виникає, але останні повинні виконати ті зобов'язання, які виникли до моменту припинення такого строку.
За пунктом 4.3. попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови та/або ухилення (неналежне виконання умов договору, у тому числі пунктів 1.2., 2.1.) продавця від укладення основного договору у визначений цією угодою строк та на умовах, які вказані в останній, Підприємство зобов'язане сплатити на вимогу Товариства штраф у розмірі 250 000,00 грн та повернути не пізніше 26 листопада 2025 року на відповідні банківські реквізити покупця гарантійний забезпечувальний платіж, сплачений останнім відповідно до умов даного договору.
Пунктом 5.1. попереднього договору передбачено, що у випадку відмови або ухилення однієї із сторін від укладення основного договору, остання компенсує другій стороні всі витрати, понесені нею у ході підготовки до укладення основного договору.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами й нотаріального посвідчення та діє до моменту укладення основного договору, але не більше одного року з моменту укладення цього договору (пункт 5.8. вказаного правочину).
Судом встановлено, що на виконання умов вказаного правочину 18 листопада 2025 року Товариство перерахувало на рахунок відповідача передбачений пунктом 4.1. договору гарантійний забезпечувальний платіж у розмірі 50 000 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції в національній валюті від 18 листопада 2025 року № 2 на вищевказану суму.
З матеріалів справи також вбачається, що 17 листопада 2025 року Товариство звернулося до Підприємства з повідомленням від вказаної дати вих. № 1-011 про визначення місця та часу укладення основного договору. Копія вказаного документа з доказами його отримання відповідачем (підпис уповноваженої особи та відтиск печатки Підприємства) наявна в матеріалах справи. Однак відповіді на зазначене повідомлення Товариства відповідач не надав.
До 21 листопада 2025 року Підприємство не надало всіх необхідних документів для укладення основного договору та не вчинило належних дій для забезпечення підписання з позивачем відповідного правочину, у зв'язку з чим Товариство звернулося до відповідача з вимогою-претензією від 21 листопада 2025 року вих. № 1-011 (належна копія якої наявна в матеріалах справи) про повернення суми гарантійного забезпечувального платежу, сплату штрафних санкцій, а також про добровільне підписання додаткової угоди про розірвання попереднього договору купівлі-продажу. Ця претензія була отримана уповноваженою особою Підприємства 21 листопада 2025 року, що підтверджується відповідним підписом такої особи та відтиском печатки відповідача на вказаному документі. Однак, зазначена вимога-претензія була залишена Підприємством без відповіді та задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За частинами 1-3 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Крім того, статтею 611 ЦК України визначено, що учасники відносин у сфері господарювання вправі передбачити у договорі відповідальність за неналежне виконання зобов'язання у вигляді штрафних санкцій.
Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. Аналіз положень статей 6, 627, 546 ЦК України в сукупності дає підстави дійти висновку, що у попередньому договорі крім основного зобов'язання, сторонами також може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов'язання у виді штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року в справі № 921/190/20.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
При цьому, в силу положень частини 3 статті 635 ЦК України припиняються зобов'язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов'язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 2 вересня 2019 року в справі № 911/1274/18.
Заперечуючи проти позову, Підприємство вказувало на те, що воно не змогло своєчасно виконати покладений на нього попереднім договором обов'язок з підготовки необхідних документів та підписати основний договір через технічні збої в роботі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частинами 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Вказаними приписами законодавства у цивільному праві закріплено презумпцію вини (припущення) вини особи, яка вчинила правопорушення, а її відсутність доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до приписів статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вищевказаного твердження відповідача, у тому числі докази звернення до держателя зазначеного реєстру щодо некоректної роботи останнього чи відмови суб'єкта державної реєстрації речових прав у видачі Підприємству витягу з реєстру саме у зв'язку зі збоями в його роботі.
При цьому, з наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 грудня 2025 року вбачається, що право власності на відповідну земельну ділянку було зареєстровано у визначеному законом порядку за відповідачем ще 19 липня 2025 року.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Отже, за наслідками вчинення реєстраційних дій суб'єкт державної реєстрації зобов'язаний видати заявнику витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію для подальшого використання. Однак, докази порушення суб'єктом державної реєстрації вищезазначених вимог Закону під час здійснення 19 листопада 2025 року відповідної реєстраційної дії щодо відповідача у матеріалах справи відсутні, як, зокрема, й докази оскарження Підприємством таких дій реєстратора.
Суд також вважає необґрунтованими посилання відповідача на положення статті 617 ЦК України, з огляду на таке.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. попереднього договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язань за цим договором у випадку, якщо таке невиконання/неналежне виконання стало прямим наслідком виникнення та/або дії обставин непереборної сили (форс-мажор), настання яких сторони не могли передбачити на дату взяття на себе зобов'язань за цим правочином і не могли відвернути доступними їм розумними засобами. До обставин форс-мажору за цим договором відносяться: стихійні лиха, повені, пожежі, землетруси, військові дії та конфлікти. У випадку настання вказаних обставин сторона, що підпадає під дію таких обставин, зобов'язана негайно, але не пізніше, ніж протягом 5-ти робочих днів повідомити про це іншу сторону в письмовій формі, у протилежному випадку - сторона втрачає право посилатися на форс-мажорні обставини. Вищевказане повідомлення повинно включати в себе: інформацію про характер форс-мажорних обставин, дату їх виникнення, а також офіційні документи, що підтверджують настання цих обставин (висновки Торгово-промислової палати України), а також оцінку впливу форс-мажорних обставин на можливість виконання стороною своїх зобов'язань за цим договором.
Отже, неотримання відповідачем необхідних для укладення основного договору документів, зокрема, через некоректну роботу державних інформаційних систем і реєстрів, не є форс-мажорною обставиною у розумінні укладеного з позивачем попереднього договору.
Разом із цим, частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
У порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач такого документа не надав.
Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.
За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача.
Враховуючи те, що факт невиконання відповідачем в установлений попереднім договором строк покладених на нього обов'язків, передбачених пунктами 1.1 та 2.1 попереднього договору, підтверджений належними доказами, наявними в матеріалах справи, не був спростований Підприємством у встановленому законом порядку і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про перерахування на користь позивача передбачених пунктом 4.3 договору платежів, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства про стягнення з Підприємства 50 000 000,00 грн гарантійного забезпечувального платежу та 250 000,00 грн штрафу. За таких обставин позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також у своєму позові Товариство просило суд розірвати попередній договір у зв'язку з його істотним порушенням Підприємством.
Згідно з частинами 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Поняття істотності порушення договору розкривається за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відтак, істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 січня 2018 року в справі № 908/491/17.
До інших критеріїв істотності порушення договору законом віднесено розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 13 лютого 2018 року в справі № 924/522/17.
У пункті 2.5 попереднього договору сторони погодили, що у разі ухилення сторони від укладення основного договору, інша сторона має право звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.
Попередній договір купівлі-продажу створює для сторін основне зобов'язання, а саме: укласти протягом узгодженого терміну основний договір купівлі-продажу на узгоджених умовах. Укладенню основного договору передують активні дії, а не пасивна бездіяльність сторін щодо перерахування грошових коштів з однієї сторони та надання документів з іншої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 19 вересня 2024 року в справі № 910/671/24.
Оскільки судом встановлено факт істотного порушенням Підприємством умов попереднього договору (неукладення основного договору в установлений строк та ненадання (незабезпечення) усіх документів, необхідних для укладання між сторонами основного договору), вимога Товариства про його розірвання є обґрунтованою, а відтак також підлягає задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані й такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позов Товариства підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За умовами підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
При цьому, за частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 605 422,40 грн ((50 250 000,00 грн х 1,5% + 3028,00 грн) х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Товариство сплатило 756 778,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій у національній валюті від 27 листопада 2025 року: № 19 на суму 3 028,00 грн, № 20 на суму 750 000,00 грн, № 18 на суму 3 750,00 грн.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605 422,40 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Розірвати укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Класік Буд" (04210, місто Київ, проспект Володимира Івасюка, будинок 12Л, офіс 9; ідентифікаційний код 46068096) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синовіра" (03049, місто Київ, вулиця Богданівська, будинок 10, офіс 411; ідентифікаційний код 46130792) попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2025 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мельником О.І., зареєстрований у реєстрі за № 1088.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Синовіра" (03049, місто Київ, вулиця Богданівська, будинок 10, офіс 411; ідентифікаційний код 46130792) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Класік Буд" (04210, місто Київ, проспект Володимира Івасюка, будинок 12Л, офіс 9; ідентифікаційний код 46068096) 50 000 000 (п'ятдесят мільйонів) грн 00 коп. гарантійного платежу, 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн 00 коп. штрафу та 605 422 (шістсот п'ять тисяч чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 28 січня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко