вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
11.11.10Справа №2а-9334/10/16/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О.Ю., при секретарі Габрись П.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військового комісаріату Автономної Республіки Крим,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим
про визнання протиправною та скасування постанови, спонукання до виконання певних дій,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1;
відповідача - Григорчук О.А., довіреність № 91 від 11.01.2010 року;
третьої особи - Д'яконова Л.В., наказ № 1437 від 02.09.2010 року;
за участю свідків: ОСОБА_4, посвідчення серії НОМЕР_2;
ОСОБА_5, паспорт серії НОМЕР_3;
ОСОБА_6, паспорт серії НОМЕР_4;
Обставини справи: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни про відмову у встановленні ОСОБА_1, 1970 року народження, статусу учасника бойових дій, викладене у виписці з протоколу № 4 від 01.06.2010 року; зобов'язати комісію Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни визнати ОСОБА_1, 1970 року народження, учасником бойових дій та видати ОСОБА_1, 1970 року народження, посвідчення встановленого зразка.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що посилання відповідача при відмові у визнанні його учасником бойових дій на примітку № 6 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 3 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на вимогу якої позивач повинен був надати довідку на Комісію про його особисту участь в бойових діях, яка видавалася 10-м Головним Управлінням Генерального штабу Озброєних сил СРСР, є незаконною та безпідставною, оскільки 10-е Головне Управління Генерального штабу Озброєних сил СРСР не мало відношення до спеціальних підрозділів МВС, тоді як позивач проходив військову службу в МВС. Крім того, як зазначає позивач, в п. 6 примітки до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 3 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказані лише військовослужбовці, яким видавалися індивідуальні довідки на пільги. В п. 2 вказаної постанови вказаний перелік держав, яким надавалася допомога із участю, у тому числі, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього СРСР і періодів бойових дій на території , тобто мова йде про співпрацівників органів внутрішніх справ. Також, як вказує позивач в адміністративному позові, не взято до уваги і примітка № 6 вказаної постанови в частині «Інші країни після грудня 1979 року».
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.07.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 02.09.2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
У судовому засіданні, яке відбулось 11.11.2010 року, позивач наполягав на задоволенні заявлених ним позовних вимог з підстав, наведених у адміністративному позові.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу та брав участь в виконанні службово-бойових та опера тивних завдань в районах надзвичайного стану у період з 1989 по 1990 рік на території Грузинської та Азербайджанської СРСР (м. Сухумі, м. Баку). Постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.1994 року № 63 затверджений перелік держав і періодів бойових дій на їх території. Проте по дії, які відбувались у період з 1989 по 1990 рік в Грузинській, Азер байджанській РСР, як бойові дії, не передбачені вказаним Переліком.
Як вказує відповідач, посилання позивача на пункт Постанови «Інші країни після 1979 року» є також невірним, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України № 63 затверджено перелік держав і періодів бойових дій на їх території, а Азербайджансь ка, та Грузинська РСР не були самостійними державами і входили до складу СРСР, а також країни, на яких велися бойові дії, чітко затверджені нижче в постанові.
Крім того відповідач зазначає, що п.6 примітки Постанови вказано, що військовим фахівцям, які залучалися до бойових дій в країнах після 1979 року видавалися довідки 10 Головного управління Генерального Штабу Збройних сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. В даному випадку позивачу така довідка не надавалась.
Також відповідачем було зазначено про те, що відповідно до п. 3 Інструкції про порядок видачі посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни-учасник бойових дій» та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.05.2009 року № 429/16445) передбачено, що посвідчення учасника бойових дій, нагрудні знаки та листи талонів видаються:
військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України, які проходять військову службу (працюють) у Міністерстві оборони України, військових частинах, військових навчальних закладах, установах, організаціях безпосереднього підпорядкування Міністерства оборони України, - Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України;
військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України, які проходять військову службу (працюють) в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, - Головним управлінням особового складу Генерального штабу Збройних Сил України;
громадянам з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах, - військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим, обласними та Київським міським військовими комісаріатами;
громадянам, які визнані учасниками бойових дій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим, обласними та Київським міським військовими комісаріатами за місцем їх реєстрації.
В той час, як позивач проходив службу в підрозділах МВС, а тому звернувся не до компетентного органу для видачі йому відповідного посвідчення.
На підставі зазначеного вище, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи також заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримуючи позицію відповідача стосовно того, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.1994 року № 63 затверджений перелік держав і періодів бойових дій на їх території. Проте по дії, які відбувались у період з 1989 по 1990 рік в Грузинській, Азер байджанській РСР, як бойові дії, не передбачені вказаним Переліком.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 03.12.1988 року був призваний на строкову військову службу у військову частину 5461, де проходив службу в період з 24.05.1989 року по 18.12.1990 року на посаді командира відділення, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_5 та послужним списком позивача.
Судом встановлено, що в період з 1989 по 1990 роки ОСОБА_1 направлявся у складі військової частини № 5461 до Азербайджансь кої, та Грузинської РСР для виконання службово-бойових задач в умовах надзвичайного стану та при озброєних конфліктах по нормалізації обстановки, поновлення законності та правопорядку.
Цей факт підтверджується, зокрема архівною довідкою Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 3/35-563 від 02.06.2010 року, відповідно до якої ОСОБА_1 за період служби з 03.12.1988 року по 18.12.1990 року знаходився в службових відрядженнях для виконання службово-бойових задач по охороні громадської безпеки при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в період:
- з 16.01.1990 року (наказ № 14 від 16.01.1990 року) по 19.06.1990 року (наказ № 50 від 27.02.1990 року) в м. Баку Азербайджанської РСР;
- з 05.03.1990 року (наказ № 55 від 05.03.1990 року) по 19.06.1990 року (наказ № 146 від 20.06.1990 року) в м. Баку Азербайджанської РСР.
Судом встановлено, що у відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР від 25.09.1989р. № 795-173 і наказу МВС СРСР від 18.10.1989р. № 0169 ОСОБА_1 приймав участь в забезпеченні режиму надзвичайного положення на території Азербайджансь кої РСР. Як пояснив позивач у судовому засіданні, в ніч з 19 на 20 січня 1989р. в м. Баку були введені внутрішні війська МВС СРСР, в склад об'єднаного групування входила військова частина № 5461, у якій на той момент проходив службу позивач на посаді командира відділення. Під час здійснення маршу підрозділів внутрішніх військ, як пояснював позивач, вони були піддані обстрілам зі сторони осіб, що входили до складу незаконних озброєних формувань, в результаті яких були вбиті і поранені 20 військовослужбовців.
У період перебування у відрядженні в Азербайджанській РСР з 16.01.1990р. по 27.02.1990р. та з 05.03.1990р. по 20.06.1990р. ОСОБА_1 виконував такі бойові задачі: охороняв та обороняв державні установи (Нарімановський райком партії м. Баку, Рада міністрів АССР); вилучав зброю у осіб, які входили до незаконних озброєних формувань; супроводжував та виводив біженців з території Азербайджанської РСР, ніс службу на бронетранспортерах з метою виконання завдань з дотримання комендантської години та затримання осіб, що порушують комендантську годину; охороняв громадський порядок.
Також у судовому засіданні позивач пояснив, що в період з 15.07.1989 року по 26.08.1989 року перебував у службовому відрядженні в Грузії в м. Сухумі. Службове відрядження було викликано міжнаціональним озброєним конфліктом між грузинським та абхазьким населенням, для локалізації якого в зону конфлікту були введені спеціальні моторизовані частини внутрішніх військ МВС СРСР. Виконуючи обов'язки командиру відділення військової частини позивач здійснював патрулювання на бронетранспортерах в гірських районах з метою виявлення незаконних озброєних формувань, охорону громадського порядку, вилучення зброї у осіб, що входили до складу незаконних озброєних формувань, забезпечував охорону ремонтних бригад залізничної служби з відновлення мережі залізниці на ділянці Поті - Сухумі - Гагри - Сочі. Виконання задач було пов'язано з ризиком для життя та здоров'я, при повному військовому обмундируванні та озброєнні автоматичною зброєю.
Для підтвердження обставин справи, на які посилається позивач у адміністративному позові як на підставу задоволення адміністративного позову, а саме підтвердження факту особистої участі позивача у бойових діях, судом допитані у якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які мають посвідчення учасників бойових дій за особисту участь у бойових діях на території Азербайджанської, Аб хазької, Вірменської РСР в період з 1988 по 1990 роки.
З пояснень свідка ОСОБА_4 вбачається, що він разом з ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині №5461 з 1989 року до 1990 роки в м. Сухумі. Як пояснив свідок, у військовій частині 5461 він проходив службу з 1984 по 1991 роки на посаді начальника фінансового відділення полка в званні старшого прапорщика. У 1989 році особовий склад полку був командирований до м. Сухумі, в подальшому - до м. Баку. Під час служби в м. Баку він разом з ОСОБА_1, який входив до складу очолюваної ним групи, приймав участь у чергуваннях на блокпостах, вилучав зброю у осіб, що входили до складу незаконних озброєних формувань. При цьому вони неодноразово піддавались нападам з застосуванням зброї, знищували бойові точки. При русі на бронетранспортерах по гірським дорогам вони також піддавались обстрілу бойовиками. Під час служби були озброєні табельною зброєю та автоматами, які неодноразово застосовували. Під час бойових дій в м. Баку внаслідок обстрілу в сусідній військовій частині загинуло біля 20 осіб, тобто життя та здоров'я ОСОБА_1 знаходилось в небезпеці.
Свідок ОСОБА_4 за особисту участь у бойових діях має посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка (посвідчення серії НОМЕР_2, видане 17.06.2010 року), оригінал якого оглянутий судом в судовому засіданні.
З пояснень свідка ОСОБА_5 вбачається, що він служив у військовій частині 5461 на посаді командира взводу в званні старшого прапорщика. В серпні-вересні 1989 року особовий склад полку, в тому числі і ОСОБА_1, проходили службу в м. Сухумі. При цьому чергували на блокпостах, патрулювали гірські дороги та бронетранспортерах. Особовий склад був озброєний автоматичною зброєю, яка неодноразово застосовувалась. В сусідніх військових частинах - Московському ВМСДОК, Харківському полку міліції були втрати в результаті обстрілів. 16.01.1990 року він був командирований в м. Баку, де 19-20.01.1990 року були озброєні зіткнення, в яких приймав участь як він сам, так і ОСОБА_1 За участь в цих подіях командир першої роти, де служив ОСОБА_1, був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Під час служби в Азербайджанській РСР особовий склад частини приймав участь у звільненні заручників, ніс службу на блокпостах, виявляв зброю у осіб, що входили до складу незаконних озброєних формувань, неодноразово застосовували зброю. В сусідній військовій частині під час обстрілу згинуло біля 20 осіб.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 привласнений статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій встановленого зразка серії НОМЕР_6.
З пояснень свідка ОСОБА_6 вбачається, що він разом з ОСОБА_1 в 1990 році за наказом керівництва у складі військової частини № 5461 був відряджений до м. Баку для локалізації міжнаціонального озброєного конфлікту між азербайджанським і вірменським населенням. Свідок разом з позивачем та іншими військовослужбовцями неодноразово приймали участь в озброєних конфліктах та застосовували зброю, що свідчить про пряму загрозу здоров'ю та життю. Службу несли у бронежилетах та в повному озброєнні, постійно ризикували життям та здоров'ям.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 привласнений статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій встановленого зразка серії НОМЕР_7.
З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2010 року ОСОБА_1 звернувся до Військового комісаріату АР Крим із заявою про визнання його учасником бойових дій на підставі того, що при проходженні військової служби на посаді командиру відділення військової частини № 5461 в період з 1989 по 1990р. він неодноразово залучався до виконання службово-бойових задач в умовах надзвичайного положення і при озброєних конфліктах.
Вирішення питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій було предметом розгляду на засіданні комісії військового комісаріату АР Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни, яка створена у відповідності до наказу Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158.
Відповідно до протоколу № 4 від 01.06.2010 року засідання цієї комісії позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій у зв'язку з тим, що Азербайджан не входить до переліку держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, ВМФ, Комітету державної безпеки та осіб рядового та начальницького складу МВС СРСР, військовослужбовців Збройних Сил,Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. № 63 затверджений перелік держав.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та свідків, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, керуючись, зокрема наступним.
Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
П. 7 ч.1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XIІ від 25.03.1992 року військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У ст. 4 зазначеного Закону зафіксовано, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Учасниками бойових дій визнаються особи, які за рішенням уряду СРСР проходили службу, працювали або перебували у відряджені в державах, де в цей період велися бойові дії, і які брали участь в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ.
Учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, які за рішенням Уряду СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженнях в державах, де в цей час велися бойові дії, і брали участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Суд зазначає, що бойові дії у Грузинській РСР та Азербайджанській РСР в період відрядження позивача у вказані республіки колишнього Радянського Союзу - це загальновідомий факт.
Кабінетом Міністрів України 08.02.1994 р. прийнято Постанову № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою затверджений Перелік держав і періодів бойових дій на їх території. У зазначеному Переліку зафіксовано, що до держав, яким надавалась допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, відносяться, зокрема, інші країни з грудня 1979 року.
Відповідно до примітки 6 до вказаної постанови Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Однак, відсутність вказаної довідки у позивача не позбавляє його права, наданого діючим законодавством, на визнання його учасником бойових дій, враховуючи послужний список, показання свідків та надані позивачем матеріали.
Суд зазначає, що надання позивачу статусу учасника бойових дій є гарантією соціального захисту військовослужбовців, якої неможливо позбавити через внесення змін до законодавства вже після проходження позивачем служби у Азербайджанській та Грузинській РСР.
Відповідач наполягав на тому, що позивач звернувся до некомпетентного органу щодо встановлення статусу учасника бойових дій та видачі відповідного посвідчення, оскільки позивач проходив службу в підрозділах МВС, в той час як згідно з Інструкцією про порядок видачі посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни-учасник бойових дій» та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158, видаються: військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України, які проходять військову службу (працюють) у Міністерстві оборони України, військових частинах, військових навчальних закладах, установах, організаціях безпосереднього підпорядкування Міністерства оборони України, - Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України; військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України, які проходять військову службу (працюють) в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, - Головним управлінням особового складу Генерального штабу Збройних Сил України; громадянам з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах, - військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим, обласними та Київським міським військовими комісаріатами; громадянам, які визнані учасниками бойових дій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим, обласними та Київським міським військовими комісаріатами за місцем їх реєстрації.
Суд не погоджується з доводами відповідача в зазначеній частині з наступних підстав.
Порядок розгляду питань, пов'язаних із розглядом матеріалів про призначення учасників бойових дій і прийняття відповідних рішень визначений постановою Кабінету Міністрів України № 16 від 13 січня 1995 року «Про застосування п.2. ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з п. 2. Вказаної постанови участь громадян, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії. Якщо працівників направляли на роботу міністерства, відомства колишнього Союзу РСР, а також Української РСР, що згодом були ліквідовані або реорганізовані, комісії створюються у міністерствах, відомствах України, у віданні яких перебувають чи перебували підприємства, установи та організації, з яких відряджалися зазначені працівники.
Відповідно до п. 1 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2009 року за № 428/16444, комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України (далі - Комісії) створюються в Міністерстві оборони України, військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.
Відповідно до п. 6 наказу від 08.04.2009 року № 158 на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах.
Матеріалами справи, а саме послужним списком ОСОБА_1 підтверджується факт того, що 03.12.1988 року він був призваний до Збройних Сил СРСР та проходив службу в Збройних силах СРСР у військовій частині 5461.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що саме Військовий комісаріат АР Крим є компетентним органом щодо розгляду заяви позивача про встановлення статусу учасника бойових дій.
Цей факт також підтверджується тим, що підставою для відмови позивачу у встановленні статусу учасника бойових дій стало не звернення до некомпетентного органу, на чому наполягає відповідач, а відсутність Азербайджану у переліку держав, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63.
Відповідно до п. 7 наказу від 08.04.2009 року № 158 Комісія зобов'язана:
- приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку;
- інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії;
- робити запити до відповідних архівних установ, про що повідомляти заявника;
- розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісій, у тримісячний термін;
- заслуховувати пояснення громадян, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази;
- у разі відмови в задоволенні вимог, викладених у заяві, рішення доводити до відома громадянина в письмовій формі, а також роз'яснювати порядок оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ч. 8 наказу № 158 від 08.04.2009 року Комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій для військовослужбовців, які були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії, та для військовослужбовців постійного складу (особовий склад миротворчих підрозділів, військові спостерігачі, військові поліцейські) на підставі документів:
- витягу з наказу (по особовому складу) Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувача виду Збройних Сил України відповідно про призначення на посаду в частину, яка перебуває у складі миротворчих сил;
- витягу з відповідного розділу особової справи військовослужбовця про проходження військової служби у складі миротворчих сил;
- довідки про проходження військової служби у складі миротворчого підрозділу;
Пунктом 9 наказу № 158 від 08.04.2009 року встановлено, що за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.
Всупереч зазначеним нормам чинного законодавства, відповідачем в порядку ст. 71 КАС України не були надані докази того, що позивача було повідомлено про час та дату засідання комісії, а також те, що у зв'язку з відсутністю необхідних документів комісією було заслухано пояснення свідків які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.
Враховуючи в сукупності досліджені судом обставини та встановлені факти, суд дійшов висновку, що рішення комісії Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни від 01.06.2010 року, викладене у протоколі № 4, яким позивачу відмовлено у встановленні йому статусу учасника бойових дій, є неправомірним, крім того достатніми та законними є підстави для визнання позивача учасником бойових дій.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Враховуючи те, що рішення по справі ухвалено на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн.
У судовому засіданні, яке відбулось 11.11.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини.
Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 16.11.2010 року.
Керуючись ст.ст. 160-163,167 КАС України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни про відмову встановити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, статус учасника бойових дій, викладену в протоколі № 4 від 01.06.2010 року.
3. Зобов'язати комісію Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 учасником бойових дій та видати ОСОБА_1 посвідчення встановленого зразка.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (95000, АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 3,40 грн.
5. Встановити Військовому комісаріату Автономної Республіки Крим строк для подання до суду звіту про виконання постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.11.2010 року - 1 місяць з дня набрання чинності постановою.
У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Александров О.Ю.