вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
20.09.10Справа №2а-5460/10/11/0170
о 16 годині 54 хвилини
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Москаленко С.А.,
при секретарі - Бурдейній Г.Ю.,
за участю представників сторін:
від позивача -Алексєєв В'ячеслав Володимирович, представник по довіреності №183 від 30.09.2009 р.;
від відповідача - Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АРК - Григор'єв Ілля Олександрович, представник по довіреності №27/10-0 від 22.06.2010 року;
від відповідача -Головного управління Державного казначейства в АР Крим - Саксонова Катерина Олександрівна, представник по довіреності №11.0-31/40 від 31.03.2010;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства Електромашинобудівний завод "Фірма СЕЛМА"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, Головного управління Державного казначейства в АР Крим
про зобов'язання здійснення бюджетного відшкодування,
Відкрите акціонерне товариство Електромашинобудівний завод "Фірма СЕЛМА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач 1) та Управління Державного казначейства України в АР Крим (далі - відповідач 2) з вимогами про стягнення з Державного бюджету на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 118472,00грн.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 29.10.2007 року другого відповідача - Управління Державного казначейства України в АР Крим - було замінено його правонаступником - Головним управлінням Державного казначейства України в АР Крим.
Постановою Господарського суду АР Крим від 29.10.2007 року по справі №2-24/13195-2007А позов задоволено в повному обсязі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2008року по справі №2-24/13195-2007А постанова суду першої інстанції залишена без змін, апеляційні скарги відповідачів - без задоволення.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2010 року постанову Господарського суду АР Крим від 29.10.2007року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2008 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до супровідного листа від 12.04.2010 р. вих. №К-3282/08, К3846/08 матеріали справи надіслано в Окружний адміністративний суд АР Крим.
Справу за результатами автоматичного розподілу передано у провадження судді Москаленко С.А. з присвоєнням номеру №2а-5460/10/11/0170. Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.04.2010 р. справу прийнято до провадження судді Москаленко С.А.
Ухвалою суду від 07.06.2010 року допущено заміну відповідача по справі - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим - її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.
У судовому засіданні 20.09.2010 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі та пояснив, що на протязі березня 2005 року позивачем здійснено господарські операції з експорту продукції, в результаті чого позивач отримав право на експортне бюджетне відшкодування з податку на додану вартість. До ДПІ у м. Сімферополі АР Крим позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2005 року з задекларованим бюджетним відшкодуванням в сумі 118472,00грн. За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Сімферополі в АР Крим прийнято податкове повідомлення-рішення №000972301/0 від 06.07.2005 року про зменшення суми бюджетного відшкодування на 118472,00грн. Постановою Господарського суду АР Крим від 21.09.2006 року, що залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 року, позов Відкритого акціонерного товариства Електромашинобудівний завод "Фірма СЕЛМА" задоволено та податкове повідомлення-рішення скасовано. Позивач вважає, що зазначеними рішеннями суду підтверджено його право на бюджетне відшкодування у вказаній сумі. На підставі викладеного позивач стверджує, що відповідачами порушено вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, оскільки позивач позбавлений можливості отримати бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у встановлені законом порядку та строки.
Представник відповідача - Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АРК - у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення адміністративного позову заперечував, вважає дії Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим та її правонаступника - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим - правомірними та обґрунтованими, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов. Відповідно до заперечень відповідач зазначає, що облік сум податку на додану вартість по підприємствах технологічних парків та їх учасників, до яких відноситься і позивач, ведеться в картках особових рахунків по окремому коду бюджетної класифікації. Згідно вимог наказу Державної податкової адміністрації України, яким затверджено форму податкової декларації з податку на додану вартість, підприємствами технологічних парків повинна надаватися податкова декларація скороченої форми, яка ознаки відшкодування не має. Відповідач також посилається на лист Державної податкової адміністрації України від 14.04.2006 року №7109/7/16-1317, згідно з яким підприємства - учасники технологічних парків відображають результати діяльності від інноваційних та інвестиційних проектів лише в скороченій податковій декларації, суми ПДВ по якій не підлягають відшкодуванню з бюджету, а зменшують нарахування подальших звітних періодів. Відповідач також посилається на те, що постановою Господарського суду АР Крим від 21.09.2006 року по справі за позовом ВАТ Електромашинобудівний завод "Фірма СЕЛМА" про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Сімферополі АР Крим про зменшення бюджетного відшкодування не визначено в якому саме особовому рахунку мала бути рознесена сума бюджетного відшкодування; у зв'язку викладеним вказана сума була відображена в особовому рахунку, в якому ведеться облік ПДВ по підприємствах технологічних парків.
Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України в АР Крим - у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення адміністративного позову заперечував, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, відповідно до яких відповідач зазначає, що контроль за бюджетним відшкодуванням податку на додану вартість грошовими коштами з Державного бюджету здійснюється податковими органами.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відкрите акціонерне товариство Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» (код ЄДРПОУ 20732066, юридична адреса: 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, б.32А) зареєстрованояк юридична особа рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №314-р від 30.05.1997 р., дані про реєстрацію включені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису про включення відомостей 18821200000000647 - т.1, а.с.23-24).Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість ДПІ у м. Сімферополі АР Крим 19.09.1997 року, про що видано Свідоцтво №00396729 (т.1, а.с.22).
Відкрите акціонерне товариство Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» (надалі - ВАТ «Фірма СЕЛМА»)згідно Свідоцтва про державну реєстрацію інноваційної структури від 23.10.2000 року серії №ТП-4 (т.2, а.с.75)є учасником Технологічного парку «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона». Згідно ст.1 Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”від 16.07.1999 р. №991-XIV позивач є також виконавцем інноваційного проекту «Розробка та організація серійного виробництва гами сучасного устаткування для дугового і плазмового зварювання та різання», про що видано свідоцтво про реєстрацію інноваційного проекту №5 серія ІНВ-1 від 23.10.2000 р. (т.2, а.с.76). Відповідно до вказаного свідоцтва строк виконання проекту: IV кв. 2000 р. - кв. ІV кв. 2010 р.; пріоритетним напрямом діяльності технологічного парку є енергоефективні і ресурсоощадні виробничі технології, матеріали і обладнання для зварювання і з'єднання матеріалів; інноваційний проект затверджено Президією НАН України, Міністерством освіти і науки України та узгоджено з Міністерством економіки України 10.10.2000 року; заявник проекту - Технологічний парк “Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона”.
Судом встановлено, що позивачем 13.06.2005 року до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим було надано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2005 року (т.1, а.с.7-10). Суд зазначає, що зазначена податкова декларація була подана за формою, затвердженою наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 р. за №250/2054); до податкової декларації також було надано розрахунок експортного відшкодування за формою, затвердженою наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166.
Згідно поданої податкової декларації сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказаний звітний (податковий) період склала 446287,00грн.; сума податкового кредиту - 529746,00грн.; від'ємне значення - 83459,00грн.; до зменшення податкових зобов'язань - 55979,00грн., до збільшення податкових зобов'язань - 20966,00грн.; сума податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за підсумками поточного звітного періоду - 118472,00грн. (446287,00-529746,00=83459,00+55979,00-20966,00=118472,00).
З зазначеної суми згідно даних податкової декларації позивач просив відшкодувати протягом 30 календарних днів від дати подання податкової декларації (експортне відшкодування) на рахунок в установі банку 97310,00грн.; залишок суми ПДВ в розмірі 21162,00грн. підлягав відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника протягом трьох наступних звітних періодів. Аналогічні дані були зазначені позивачем в розрахунку експортного відшкодування (а.с.10).
Судом встановлено, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим проведено позапланову документальну перевірку з питання правильності віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового зобов'язання та податкового кредиту згідно декларації за березень 2005 року, за результатами якої складено акт від 04.07.2005 року №165/23-4/20732066 (т.1, а.с.44-51). Як свідчить текст вказаного акту перевірки на протязі перевіреного періоду позивач здійснював виробництво електрозварювального обладнання, його реалізацію на території України та на експорт; ВАТ «Фірма СЕЛМА» ведеться окремий податковий облік по загальній діяльності та по інноваційній діяльності технопарку. Під час проведення перевірки податковим органом також встановлено, що сума податкового зобов'язання та сума податкового кредиту в наданій податковій декларації позивачем відображена вірно, до перевірки надані первинні документи, що підтверджують проведення господарських операцій, вантажні митні декларації, що засвідчують вивіз товару платником податку з відміткою Кримської регіональної митниці про дату фактичного перетину митного кордону України.
За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим дійшла висновку про те, що позивач на порушення вимог п.11.12 ст.11 Закону про ПДВ, згідно з якою на період запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків податок на додану вартість справляється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", надав податкову декларацію з ПДВ за березень 2005 року по повній формі, тоді як зобов'язаний надати до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за скороченою формою.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2005 року №0009722301/0 (т.1, а.с.43), яким позивачу в картці особового рахунку,що ведеться в податковому органі, зменшено суму бюджетного відшкодування по податковій декларації за березень 2005 року, в тому числі: за ставкою 20% - 97310,00грн., по експортному відшкодуванню - 21162,00грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем у судовому порядку. Постановою Господарського суду АР Крим від 21.09.2006 року по адміністративній справі №2-24/12037-2006А позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0009722301/0 від 06.07.2005 року та зобов'язано ДПІ у м. Сімферополі АР Крим відновити в особовому рахунку ВАТ «Фірма СЕЛМА» суму бюджетного відшкодування в розмірі 118472,00грн. (т.1, а.с.11-13). Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 року апеляційна скарга ДПІ у м. Сімферополі АР Крим залишена без задоволення, зазначена постанова Господарського суду АР Крим від 21.09.2006 року - без змін (т.1, а.с.14-21).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.2010 року по справі №К-37136/06 касаційна скарга ДПІ у м. Сімферополі АР Крим залишена без задоволення, постанова Господарського суду АР Крим від 21.09.2006 року та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 року по зазначеній справі залишені без змін (т.3, а.с.235-238). Ухвалою від 23.06.2010 року по справі №21-1024во10 колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України залишено без розгляду скаргу Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АРК про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.2010 року по зазначеній справі.
Під час розгляду адміністративної справи №2-24/12037-2006А судами встановлено та відображено в прийнятих по справі рішеннях, що акт перевірки не містить відомостей про завищення або заниження позивачем сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість у березні 2005 року; сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню, правильно відображена позивачем в декларації, то сама форма податкової декларації (повна або скорочена) не може бути підставою для відмови у такому бюджетному відшкодуванні. Крім того, чинним законодавством не врегульовано питання стосовно форми податкової декларації (повної або скороченої) у випадку виникнення у учасника технологічного парку від'ємного значення податку на додану вартість, а тому подання податкової декларації повинно здійснюватись на загальних підставах Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність бездіяльності відповідачів щодо не здійснення бюджетного відшкодування ВАТ «Фірма СЕЛМА», суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже “на підставі” означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Абзацом 12 пункту 11.12 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції станом на 30.03.2005 року) було передбачено, що на період запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків податок на додану вартість справляється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків".
Згідно з п.1 ст.1 Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»від 16.07.1999 року №991-XIV(в редакції станом на 30.03.2005 року) технологічний парк (технопарк) - група юридичних осіб (далі - учасники технологічного парку), які уклали договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного парку з метою створення організаційних засад щодо забезпечення діяльності учасників технологічного парку у виконанні інвестиційних та інноваційних проектів з виробничого впровадження наукомістких розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.
Дія цього Закону поширюється на технологічні парки, їх учасників, дочірні і спільні підприємства, що виконують проекти технологічних парків за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків (стаття 2 зазначеного Закону).
Згідно ч.1 ст.4 Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" суми податку на додану вартість, нараховані в порядку, встановленому Законом України "Про податок на додану вартість", по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням проектів технологічних парків за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків, і суми податку з прибутку, одержаного від виконання зазначених проектів, нараховані у порядку, встановленому Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки та використовують зазначені суми виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Порядок зарахування сум податків на спеціальний рахунок та їх використання встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз положень Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", зокрема п. 1 ст. 1, свідчить, що спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності передбачає встановлення податкових пільг при реалізації проектів технологічних парків, а також надання іншої державної підтримки з метою стимулювання діяльності технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств при виконанні проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків.
При цьому спеціальний режим оподаткування поширюється на всі операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням проектів технологічних парків за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків, в тому числі на експорт, як на продаж (поставку) товарів, що вивозяться за межі митної території України, що відповідає цілям спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності.
Суд зазначає, що Порядок зарахування сум податків на спеціальні рахунки та їх використання технологічним парком був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2000 року №1018.
Відповідно до п.1 вказаного Порядку ним визначено процедуру зарахування сум податків на спеціальні рахунки та їх використання технологічним парком, його учасниками, дочірніми та спільними підприємствами, визначеними відповідно до статті 1 Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків. Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що технологічний парк, його учасники, дочірні та спільні підприємства відкривають спеціальні рахунки в установах банків для зарахування сум податку на додану вартість, нарахованих відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" за операціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаними з виконанням проектів технологічного парку за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків (далі - проект технологічного парку). Зазначені спеціальні рахунки є дохідно-видатковими.
Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку зарахування сум податків на спеціальні рахунки та їх використання технологічним парком учасники технологічних парків, дочірні та спільні підприємства перераховують на відкриті ними в установах банків спеціальні рахунки 75 відсотків сум податку на додану вартість, що нараховані відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" за операціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаними з виконанням інвестиційних та інноваційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків. Решта 25 відсотків зазначених сум учасниками технологічних парків, дочірніми та спільними підприємствами перераховуються на спеціальні рахунки технологічних парків, до складу яких вони входять, одна половина з яких використовується для виконання затверджених інвестиційних та інноваційних проектів, а друга - виключно для провадження наукової та науково-технічної діяльності, розвитку власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.
Суд також вважає необхідним зазначити, що пунктом 7 зазначеного Порядку окремо встановлено, що ведення податкового обліку, складання та подання податкової звітності технологічним парком здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням організаційно-правової форми технологічного парку. При цьому технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства, яким надаються пільги із сплати податків і зборів, забезпечують ведення окремого бухгалтерського та податкового обліку операцій, пов'язаних з виконанням проектів технологічного парку.
Проаналізувавши вимоги зазначених нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що ані Законом про ПДВ, ані вказаної Постановою Кабінету Міністрів України не встановлено обмеження або заборону отримання платниками податку на додану вартість, що є учасниками технологічних парків, бюджетного відшкодування з ПДВ. Про наявність нормативно-правового акту, що встановлює таку заборону (обмеження), також не повідомлено і представниками відповідачів під час розгляду справи.
Стосовно посилання відповідача - Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АРК - в обґрунтування своїх заперечень на вимоги абзацу 4 п.1.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166 - в редакції станом на 30.03.2005 року, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами пункту 10.6 статті 10 Закону про ПДВ форми декларації та податкових розрахунків з цього податку встановлюються відповідно до закону. Пунктом 3 статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ встановлено, що Державна податкова адміністрація України затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів.
На виконання зазначених вимог Закону наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 р. за №250/2054) затверджено форму податкової декларації та Порядок заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість.
Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 зазначеного Порядку (в редакції станом на березень 2005 року) податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену) подають також ті платники податку, у яких згідно з чинним законодавством (пункти 11.12 (абзац дванадцятий), 11.21, 11.29, 11.35 Закону) суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених вказаними пунктами.
Суд зазначає, що скорочена форма податкової декларації з податку на додану вартість затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 23.10.1998 року №499 з наступними змінами та доповненнями (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.11.1998 р. за №715/3155).В зазначеній формі в редакції станом на 30.03.2005 року дійсно відсутній рядок для відображення суми бюджетного відшкодування, наявний лише рядок 24 «Сума ПДВ, яка зменшує суму податку, належну до сплати в наступному звітному періоді, і не відображається в особовому рахунку платника (рядок 20 - рядок 22), від'ємне значення або (рядок 21 + рядок 22), від'ємне значення (значення цього рядка переноситься до рядка 22 податкової декларації (скороченої) наступного звітного періоду)».
Суд вважає необхідним звернути увагу відповідачів на те, що скорочена форма податкової декларації встановлена ДПА України також і для інших категорій платників податку на додану вартість, які мають особливий порядок оподаткування податком на додану вартість.
Однак, кожна з категорій таких платників податків має застосовувати окремий порядок оподаткування податком на додану вартість.
Зокрема, згідно з пунктом 11.29 ст.11 Закону про ПДВ до 1 січня 2004 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.
Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що законодавець під час надання підприємствам-платникам податку на додану вартість, що є учасниками технологічних парків, особливого статусу та фактичного звільнення від сплати податку на додану вартість саме до бюджету, одночасно не зупинив стосовно таких підприємств дію пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ, тобто не встановив заборону в частині можливості отримання такими підприємствами бюджетного відшкодування, порядок отримання якого встановлено пп.7.7.4-7.76 п.7.7 статті 7 Закону про ПДВ.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач, як платник податку на додану вартість, у випадку наявності за результатами проведених господарських операцій звітного (податкового) періоду від'ємного значення суми податкових зобов'язань з ПДВ мав право на отримання бюджетного відшкодування. Крім того, суд звертає увагу сторін, що Державна податкова адміністрація України не наділена діючим законодавством (зокрема, Законом про ПДВ) правом на встановлення категорій платників податків, що мають або не мають право на отримання бюджетного відшкодування, оскільки таке право встановлюється лише законами.
Відповідно до вимог частини 3 статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року №1251-XII ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. У зв'язку з викладеним суд не приймає до уваги посилання представника відповідача - Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АРК - на лист ДПА України від 14.04.2006 року №7109/7/16-1317, в якому Державна податкова адміністрація України наполягала на відсутності у підприємств - учасників технопарків права на отримання бюджетного відшкодування, та звертає увагу відповідача, що зазначений лист не є нормативно-правовим актом.
Суд вважає необхідним зазначити, що скорочена форма податкової декларації, затверджена наказом ДПА України від 23.10.1998 року №499, не містить графи, що заповнюється у випадку наявності у платника податку на додану вартість бюджетного відшкодування, та в скороченій формі (в редакції станом на березень 2005 року) був відсутній будь-який рядок, де платник ПДВ мав змогу зазначити своє рішення про відшкодування йому бюджетної заборгованості на розрахунковий рахунок в банку.
Таким чином, надавши до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим податкову декларацію з податку на додану вартість за повною формою позивач не порушив вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки відповідно до вимог пп.7.7.4 п.7.7 статті 7 Закону про ПДВ рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування відображається платником податків саме в податковій декларації, а лише повна форма податкової декларації з ПДВ (затверджена наказом ДПАУ №166 від 30.05.1997 р.) містить такі рядки. Крім того, згідно з рядком 0134 форми податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166, така декларація може бути надана і підприємством, оподаткування ПДВ якого відбувається в порядку, встановленому п.11.12 ст.11 Закону про ПДВ.
Відповідно до вимог п.3.1 статті 3 Закону про ПДВ (в редакції станом на дату подання позивачем податкової декларації з ПДВ до податкового органу - 13.06.2005 р.) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).
Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки, виконання робіт та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари (результати робіт) за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу (пункт 1.4 статті 1 Закону про ПДВ).
Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом (п.1.6 ст.1 Закону про ПДВ).
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону про ПДВ податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно пункту 1.8 статті 1 зазначеного Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з п.1.11 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Відповідно до вимог Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”позивач надав до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2005 року з визначенням суми бюджетного відшкодування в розмірі 118472,00грн. та додаток - розрахунок експортного відшкодування. Зазначену податкову декларацію з ПДВ позивачем було подано в повній формі, відповідно до п.11.12 ст.11 Закону про ПДВ в декларації наявна відмітка про застосування платником спеціального режиму оподаткування, зокрема “технопарк” (рядок 0134). Подана декларація відповідала вимогам наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №166, яким затверджено форму податкової декларації з ПДВ, що представниками відповідачів під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.
На виконання вимог Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 25.03.2010 року по справі №2-24/13195-2007А судом були витребувані у позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджують купівлю товару, та сплату в його ціні ПДВ позивачем в березні 2005 року. Суд зазначає, що позивачем на підтвердження обґрунтованості зазначення в податковій декларації з ПДВ за березень 2005 року відповідних сум надані податкові накладні (т.3, а.с.42-193,) та платіжні доручення позивача (т.3, а.с.194-234), книга обліку придбання товарів (т.4, а.с.38-51). При розгляді справи судом також були досліджені податкові накладні, книга обліку продаж та документи, які підтверджують факт здійснення позивачем продажу товару, в тому числі експорту в режимі технопарку. Вказані документи додані до матеріалів справи (т.2, а.с.81-250; т.3, а.с.1-41, т.3, 243-250, т.4, а.с.1-37). Під час розгляду справи відповідачами суду не повідомлено будь-яких відомостей про те, що зазначені документи складені з порушенням вимог Закону про ПДВ і інших нормативно-правових актів та/або не відповідають фактично проведеним позивачем господарським операціям, а також не надано доказів на підтвердження таких обставин та не повідомлено суд про їх наявність у третіх осіб для витребування судом і залучення до матеріалів справи.
Здійснення в березні 2005 р. виробництва електрозварювального обладнання та експортних операцій стосовно цього обладнання підтверджено також актом позапланової документальної перевірки ДПІ у м. Сімферополі АРК від 04.07.2005 р. №165/23-4/20732066 (т.1, а.с.44-51).
За результатами перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим дійшла висновку про відсутність завищення та заниження позивачем за вказаний період сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податкового кредиту, а також про відповідність податковому обліку позивача інших даних податкової декларації ВАТ за березень 2005 року.
Крім того, під час розгляду Господарським судом АРК, Севастопольським апеляційним господарським судом та Вищим адміністративним судом України справи за позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, що прийнято за результатами проведеної перевірки, судами встановлено, що позивачем в податковій декларації вірно відображені суми податкового зобов'язання, податкового кредиту та інші показники декларації. Постанова Господарського суду АР Крим від 21.09.2006 року, ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.11.2006 року та ухвала Вищого адміністративного суду України від 25.02.2010 року по адміністративній справі №2-24/12037-2006А відповідно до вимог ч.3 та 5 ст.254 КАС України набрали законної сили, що представниками сторін під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, рішенням в адміністративній справі, що набуло законної сили, встановлено правильність відображення ВАТ «Фірма СЕЛМА» показників в податковій декларації за березень 2005 року.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено виконання позивачем всіх умов, передбачені п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо отримання з бюджету суми бюджетного відшкодування. При цьому суд зазначає, що право позивача на отримання вказаної суми не може залежить від виду особового рахунку, в якому податковим органом відображено таку суму відшкодування.
На підстави викладеного, у зв'язку з тим, що матеріали справи підтверджують додержання позивачем усіх вимог, передбачених ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які передували одержанню бюджетного відшкодування, а відповідачі проти позову заперечували та визнали факт неперерахування позивачу 118472,00грн. суми ПДВ, задекларованої ним до відшкодування за результатами березня 2005 року (зокрема, 97310,00грн. - на протязі 30 календарних дні з дня подання податкової декларації, 21162,00грн., невідшкодованих протягом трьох місяців після подання декларації) та не надано будь-яких документів, що свідчать про добровільне відшкодування зазначеної суми (зокрема, шляхом зменшення податкових зобов'язань), суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Позивач скористався свої правом на судовий захист та звернувся з відповідним позовом до суду. Суд вважає, що позивач правильно визначив спосіб захисту своїх порушених прав звертаючись до суду з позовом про стягнення суми бюджетної заборгованості з відшкодування надмірно сплаченого податку, такого висновку дійшов Верховний Суд України, зазначивши у постанові від 17.06.2008р. наступне: “… в разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується неодержанням коштів з бюджету, способом захисту має бути вимога про їх стягнення (відшкодування заборгованості).”
Таким чином, обов'язок і порядок сплати ПДВ, поняття бюджетної заборгованості і її відшкодування, визначені Законом України “Про податок на додану вартість”, яким і повинна керуватися ДПІ при відшкодуванні сум ПДВ, а не підзаконними нормативними актами, оскільки згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права, а керуючись ст. 19 Конституції України органи державної влади і їхні посадові особи повинні діяти лише на підставі й у способи, передбачені Конституцією й законами України.
Суд не приймає у якості належного доказу виконання відповідачами своїх обов'язків по відшкодуванню відповідної суми бюджетної заборгованості позивачу наявну в матеріалах справи копію платіжного доручення про перерахування на користь позивача 118472,00грн., оскільки зазначена сума була відшкодована позивачу на підставі виконавчого документу виданого на виконання рішення суду, що набрало законної сили (постанови Господарського суду АР Крим від 29.10.2007 року по справі №2-24/13195-2007А), тобто право на отримання позивачем вказаної суми бюджетного відшкодування було порушено. Разом з тим, відповідачі у судовому засіданні адміністративний позов не визнали, проти його задоволення заперечували, у добровільному порядку сума бюджетного відшкодування позивачу виплачена не була. На підставі викладеного, суд вважає необхідним роз'яснити відповідачам, що вказане платіжне доручення може бути прийнято до уваги лише на стадії виконання судового рішення по даній справі, після набрання постановою суду законної сили, відповідно до вимог ст.ст.254, 257, 258, 259, 265 КАС України.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Під час судового засідання, яке відбулось 20.09.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст.163 КАКС України постанову складено 24.09.2010 р.
Керуючись ст.ст. 122, 158, 160-163 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства Електромашинобудівний завод «Фірма Селма» ( м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 32А, код ЄДР 20732066) суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2005року в сумі 118 472,00 (сто вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят дві)гривень.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Москаленко С.А.