Справа № 147/118/26
Провадження № 2/147/296/26
27 січня 2026 року с-ще Тростянець
Суддя Тростянецького районного суду Вінницької області Почкіна Оксана Миколаївна, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Державного підприємства «Нігинський кар'єр» про визнання трудових відносин припиненими, -
Позивач звернулося в суд із вищезазначеним позовом до Фонду державного майна України, Державного підприємства «Нігинський кар'єр», в якому просить визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з посади виконуючого обов'язки директора ДП «Нігинський кар'єр», та виключити відомості з ЄДРЮО та ФОП.
Перевіривши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, суддею встановлено наступне.
В обґрунтування позовний вимог позивач зазначає, що наказом Фонду державного майна України №823 від 05.06.2025 позивача призначено виконуючим обов'язки директора ДП «Нігинський кар'єр» та затвердженого Контракт з виконувачем обов'язків директора державного підприємства «Нігинський кар'єр», укладений між Фондом державного майна України та позивачем. Згідно наказу №1 від 02.07.2025 ДП «Нігинський кар'єр» позивач приступив до виконання обов'язків директора підприємства. у зв'язку із чим було внесено відомості про останнього як директора (керівника) та підписанта ДП «СЕРВІС» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 25.12.2025 року позивач звернувся до Фонду державного майна України із заявою про звільнення з посади виконувача обов'язків директора державного підприємства «Нігинський кар'єр» за власним бажанням. 16.01.2026 позивач повторно звернувся до Фонду державного майна України із заявою про звільнення. Однак, у зв'язку з тим, що заява позивача про звільнення не розглянута, відповідач зволікає з видачою відповідного наказу, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить визнати припиненими трудові відносини між позивачем та Фондом державного майна України у зв'язку із звільненням з посади виконуючого обов'язки директора ДП «Нігинський кар'єр» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпПУ та виключити відповідні відомості про керівника з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частина 3 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 03 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зобов'язує суди при вирішенні питання про відкриття провадження у справі перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п'ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п'яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.09.2019 року у справі № 921/36/18 та від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У випадках коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору, саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 року у справі № 127/27466/20 та відповідно зазначила, що «враховуючи, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.».
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
Відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави) (частина перша статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
Суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема міністерства (частина перша статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Державне підприємство «Нігинський кар'єр» є державним підприємством, належить до сфери управління Фонду державного майна України, засновником (учасником) якого є Міністерство аграрної політики та продовольства України, керівником якого є виконувач обов'язки директора Шамраєнко А.В.
З матеріалів, доданих до позовної заяви вбачається, що між позивачем та Фондом державного майна України укладено контракт, відповідно до якого позивачем призначено виконуючим обов'язки директора ДП «Нігинський кар'єр».
Таким чином, взаємовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, є корпоративними, оскільки держава, в особі Фонду держмайна України, призначаючи чи звільняючи виконавчий орган державного підприємства реалізовує свої корпоративні права як власника/засновника державного підприємства, а отже і вирішення питання про визнання трудових відносин припиненими є похідними від корпоративних взаємовідносин щодо управління підприємства.
Отже, з урахуванням викладеного, дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевикладеного та враховуючи те, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, то суддя приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 4, 19, 186, 260, 354 ЦПК України, 20 ГПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Державного підприємства «Нігинський кар'єр» про визнання трудових відносин припиненими.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. У разі якщо ухвалу не було вручено у день її складання, учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали.
Дана ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Почкіна