Справа № 544/3150/25
пров. № 2-о/544/24/2026
Номер рядка звіту 17
26 січня 2026 року м.Пирятин
Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді - Нагорної Н.В.,
за участі:
секретаря судового засідання - Киричевської В.М.,
розглянувши цивільну справу за заявою адвоката Жаги Едуарда Григоровича, поданої в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Пирятинської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком,
Адвокат Жага Е.Г. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною вище заявою, де просив встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та здійснює догляд за малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заяви зазначив, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з 26.08.2000, який був розірваний рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 10.10.2025. Під час спільного проживання у Івженків народилось троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які вже є повнолітніми, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 2018 року ОСОБА_2 почала періодично їздити за кордон на роботу, на деякий час поверталась, а з червня 2023 року повідомила, що має намір залишитись проживати в Нідерландах та повертатися в Україну не бажає. Тривалий час ОСОБА_1 вважав, що ОСОБА_2 змінить своє рішення та повернеться, проте цього не сталося.
Протягом всього часу діти: син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7 проживали та проживають з батьком. Заявник самостійно виховує та здійснює догляд за малолітньою донькою ОСОБА_3 , без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері ОСОБА_2 .
18.07.2025 ОСОБА_1 було мобілізовано та направлено для проходження військової служби. Зараз він проходить службу у в/ч НОМЕР_1 .
Малолітня донька залишилась проживати з бабусею ОСОБА_8 та старшим братом ОСОБА_6 . Проте бабуся є особою пенсійного віку, має тяжке захворювання, тому потребує постійної медичної допомоги в умовах стаціонару та за станом здоров'я не може здійснювати повноцінний догляд за малолітньою онукою ОСОБА_9 .
Брат ОСОБА_6 навчається на денній формі здобуття освіти, є студентом закладу вищої освіти.
Тобто малолітня дитина ОСОБА_3 у зв'язку з призовом під час мобілізації батька залишилась без батьківської підтримки та любові.
Мати дитини перебуває за межами України, а батько служить в ЗСУ.
З 2023 року та після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не проживала із малолітньою донькою однією сім'єю, проживає за межами України та, відповідно, з вказаного часу не брала та не бере участі у вихованні дитини, не піклується про неї, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дитини, як складову частину виховання.
Встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно заявнику для звільнення з військової служби на підставі ст..26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Від встановлення факту самостійного виховання залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації цих прав. Встановлення факту перебування малолітньої дитини на особистому вихованні і утриманні заявника потрібно з метою захисту прав та інтересів його дитини та прав заявника як батька.
Від заінтересованої особи - в/ч НОМЕР_1 надійшли пояснення, в яких її представник висловив свою незгоду із заявленими вимогами заявника та зазначив наступне. По-перше уважає, що як свідчить судова практика Верховного Суду, ці спори не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки у правовідносинах вбачається спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. По-друге заявником не надано доказів на підтвердження його участі у вихованні та утриманні дитини, а також не надано доказів на підтвердження факту невиконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 .
Заявник та його представник у судове засідання не з'явились. Представник заявника - адвокат Жага Е.Г. просив розглянути пояснення представника військової частини в частині залишення заяви без розгляду без заявника та його участі.
Заінтересовані особи та їх представники у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Будь-яких заяв про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши предмет та підстави заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою донькою, письмові пояснення третьої особи - військової частини НОМЕР_1 , суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.
Як вбачається із доводів заяви та матеріалів справи ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною. Заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, а також звільнення із військової служби.
Згідно за статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України, невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини, ОСОБА_1 вказував, що встановлення такого факту необхідне йому для звільнення з військової служби.
Водночас, встановлення такого факту має негативні наслідки для матері дитини, а також потребує дослідження й врахування інтересів дітей.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. Згідно з частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що вказана справа пов'язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.
Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов'язане із встановленням обставин щодо невиконання матір?ю батьківських обов'язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Усталена судова практика (постанова Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі №760/14564/24, постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі №734/2872/25 тощо) свідчить про те, що за таких обставин суди залишають без розгляду заяви про встановлення фактів самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини одним з батьків, оскільки такі заяви не підлягають розгляду в порядку окремого провадження.
Доводи заявника щодо необхідності розгляду поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, відхиляються судом, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Таким чином, подана заява про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Більше того, судом встановлено, що представник заінтересованої особи - військової частини НОМЕР_1 заперечував щодо задоволення заяви ОСОБА_1 .
Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Отже, з наведеного слідує, що між сторонами існує спір щодо утримання малолітньої дитини, а тому заяву про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.260, 261, 294, 315, 353 ЦПК України, суд
Заяву адвоката Жаги Едуарда Григоровича, поданої в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Пирятинської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком - залишити без розгляду.
Розяснити заявнику, що він має право звернутись до місцевого суду з вимогами про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком в загальному позовному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Н.В.Нагорна