15 грудня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
Луспеника Д.Д., Охрімчук Л.І.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2009 року,
У січні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності.
Зазначала, що 4 серпня 2006 року між нею та ОСОБА_7 було укладено договір довічного утримання, згідно з умовами якого вона передала у власність ОСОБА_7 належний їй на праві власності будинок АДРЕСА_1, а остання зобов'язалась довічно повністю утримувати її, забезпечувати харчуванням, одягом, необхідною допомогою. Вартість грошового забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) визначена в розмірі однієї мінімальної пенсії.
Посилаючись на те, що відповідачка з моменту укладання договору свої обов'язки не виконувала, не забезпечувала її харчами, одягом, не надавала фізичної та матеріальної допомоги, вимагала звільнити будинок, позивачка на підставі ст. 755 ЦК України просила розірвати вказаний договір та визнати за нею право власності на спірний будинок.
Рішенням Бабушкінського районного суду від 19 червня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Розірвано договір довічного утримання від 4 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Визнано за ОСОБА_6 право власності на будинок АДРЕСА_1.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 - VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.
Суд узагалі належним чином не з'ясував характер та суть заявлених позивачкою вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивачка обґрунтовувала свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
Апеляційний суд узагалі не проаналізував положення оскаржуваного договору довічного утримання, не зазначив, у чому саме полягали порушення відповідачкою умов договору та якими доказами це підтверджується.
За таких обставин колегія суддів Судової палати вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, а тому рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2009 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
Д.Д. Луспеник
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук