АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 22-20366
Головуючий у1-й інстанції - Сербіна Н.Г.
Доповідач - Пікуль А.А.
18 листопада 2010 року. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Вербової І.М.
Невідомої Т.О.
при секретарі Голубенко О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року у цивільній справі
за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ПП «Проден», Головне управління юстиції м. Києва, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, виселення
та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ПП «Проден», Сьомої Київської державної нотаріальної контори про відшкодування шкоди
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, виселення.
Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 06 листопада 1998 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5.
Суд виселив ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з указаної квартири.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково. Суд стягнув з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 солідарно 350 000 грн. на користь ОСОБА_5. В задоволенні вимог ОСОБА_5 про відшкодування шкоди до ОСОБА_7 та ПП «Проден» відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 через свого представника, ОСОБА_4, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судової перевірки, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для спрви, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Спірне майно - це квартира АДРЕСА_1, власником якої з 07 березня 1997 року був ОСОБА_10
10 квітня 1997 року ОСОБА_10 подарував спірну квартиру ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер.
Однак 06 листопада 1998 року нотаріусом сьомої Київської державної нотаріальної контори був посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між фактично померлим на цю дату ОСОБА_10 та ОСОБА_5 продаж квартири був здійснений ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, які притягнуті до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 143 КК України ( в редакції 1960 року).
Оскільки волевиявлення власника квартири, ОСОБА_7, на її продаж не було, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не відповідає вимогам закону, а тому повинен бути визнаний недійсним за правилом ст.48 ЦК України 1963 року.
При вирішенні питання повернення кожною стороною отриманого за недійсною угодою суд першої інстанції вважав встановленим, що гроші від продажу квартири отримали ОСОБА_8 та ОСОБА_9, тому саме вони повинні відшкодувати ОСОБА_5 збитки, пов'язані з незаконним продажем квартири, у розмірі дійсної вартості майна, що складає 350 000 грн.
При поновленні у правах власника ОСОБА_7 його вимоги про виселення ОСОБА_5 (заявила позов про відшкодування збитків, який фактично задоволений судом) та ОСОБА_6 підлягають задоволенню.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо підстав для задоволення заявлених по справі позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_5 і ОСОБА_6 щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
За своїм змістом апеляційна скарга переважно стосується права самого ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 та дійсності договору дарування від 10 квітня 1997 року, за яким ця квартира перейшла у власність позивача.
Водночас рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 березня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання договору дарування від 10 квітня 1997 року недійсним відмовлено (т.3, а.с.185-188; 237-240; 316-317).
Всі викладені у апеляційній скарзі доводи щодо недійсності договору дарування від 10 квітня 1997 року були предметом оцінки суду в ході розгляду позовних вимог про визнання указаного договору дарування недійсним, рішення в цій частині набрало законної сили, а тому, враховуючи положення ч.3 ст. 61 ЦПК, та обставина, що договір дарування від 10 квітня 1997 року, укладений між ОСОБА_10 і ОСОБА_7, є дійсним, доведена і доказуванню у даній справі не підлягає.
ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 10 квітня 1997 року. Дійсність цього договору вже перевірена у судовому порядку. Доводи представника відповідачів про те. що суд відмовив у позові за пропуском строку позовної давності, є безпідставними. У мотивувальній частині рішення від 20 березня 2007 року міститься висновок суду щодо безпідставності вимог про визнання договору недійсним, а поряд з ним вказівка щодо пропуску строку позовної давності. Посилання на те, що суд відмовив у позові про визнання договору недійсним за пропуском строку позовної давності ні мотивувальна ні резолютивна частина указаного рішення не містить.
За пунктом шостим договору дарування квартири АДРЕСА_1 обдарований набуває право власності на квартиру з моменту укладання договору при умові його нотаріального посвідчення, що не суперечить вимогам ч.1 ст.128 ЦК УРСР 1963 року (чинний на час укладення угоди). Договір посвідчений Державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори ( т.1, а.с. 7). Положення ч.2 ст.243 ЦК УРСР 1963 року (чинний на час укладення угоди) стосуються не моменту набуття права власності за договором дарування, а моменту його укладення, і на дані правовідносини не розповсюджуються, оскільки момент укладення договору дарування визначений у письмовому, нотаріально посвідченому договорі.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення оспорюваного в рамках даного позову договору купівлі-продажу спірної квартири від 06 листопада 1998 року ОСОБА_7 не був власником цього майна, є безпідставними.
Доводів на спростування висновків суду при вирішенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування шкоди апеляційна скарга не містить.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст.303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: