Справа 2 -2061/10
30 грудня 2010 року Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої - судді Гордієць Л.В..
при секретарі Олійник Ю.М.,
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивача - адвоката ОСОБА_3, представника банку - Устименка І.А., ліквідатора ТОВ “Ніжинбуд” - ОСОБА_4.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ніжині справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства “Банк “Демарк” про визнання недійсним іпотечного договору від 29.08.2007 року без застосування наслідків недійсності.
Позивачка звернулася до суду з позовом в якому зазначила, що з 1990 року проживає з відповідачем, як чоловік та жінка однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
На протязі більш ніж 20 років спільного проживання вони мають спільний бюджет, ведуть спільне господарство. В 1996 році в них народилася донька ОСОБА_6. Відповідач визнав своє батьківство і у її свідоцтві про народження він записаний батьком.
З початку сімейного життя вони проживали в АДРЕСА_1. В подальшому будинок був проданий, а кошти від його продажу вони вклали у будівництво будинку по АДРЕСА_2 у якому вони проживають на даний час і який на праві власності зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2
Відповідно до рішення Ніжинського міськрайонного суду від 23.07.2010 року, яке набуло чинності 20.09.2010 року, було задоволено її позов до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на Ѕ частину спільного сумісного майна.Вказаним рішення суд встановив факт проживання її та ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по 23.07.2010 року та визнав за нею право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_2. На даний час вона та ОСОБА_2 мають на праві спільної часткової власності по Ѕ частці кожний вказаного будинку.
29.08.2007 року ОСОБА_2 з Публічним акціонерним товариством “Банк “Демарк” уклав іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 29.08.2007 року та зареєстрований в реєстрі за №2745, відповідно до якого ОСОБА_2 передав банку їх спільний будинок АДРЕСА_2.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 09.06.2010 року апеляційна скарга ПАТ “Банк “Демарк” була задоволена частково.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 18.03.2010 року було скасовано. Позов ПАТ “Банк “демарк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.
Звернуто стягнення на користь ПАТ “Банк “Демарк” за кредитним договором №23-054 від 23.08.2007 року в сумі 4529860,86 грн. на предмет іпотеки в межах його вартості: житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 415,9 кв.м., що належить ОСОБА_2 на праві власності.
Виконуючи рішення апеляційного суду Чернігівської області від 09.06.2010 року - 15.07.2010 року державним виконавцем відділу ДВС Ніжинського міськрайонного управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №20271511разом з винесенням якої накладено арешт на вищезазанчений будинок.
Вважає, що вона є власником будинку АДРЕСА_2, має право власності на Ѕ частку, володіє часткою разом з ОСОБА_2 на засадах спільної часткової власності, їхні частки не виділені в натурі і на них відповідно не зареєстровано право власності як на окремий об'єкт нерухомості.За таких умов будинок не може бути предметом іпотеки.
Крім цього відсутня її нотаріально посвідчена згода на передачу майна в іпотеку. Більше того, існує заява ОСОБА_2 до приватного нотаріуса у якій він вказує, що у зареєстрованому шлюбі не перебуває, майно є його особистою власністю, у фактичних шлюбних відносинах не перебуває.
Вважає, що тільки з 20.09.2010 року вона визнана співвласником будинку АДРЕСА_2, а тому тільки з цього часу вона мала право відстоювати свої інтереси у суді з приводу іпотечного договору.
В позові до суду просила визнати недійсним, з моменту укладення іпотечний договір від 29.08.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ “Банк “Демарк”, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т.Є. від 29.08.2007 року та зареєстрований в реєстрі за №2745.
10.12.2010 року ОСОБА_1 надала суду позовну заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначила, що не маючи договору поруки, вона вважала, що договір іпотеки не укладався. Про укладення договору іпотеки вона дізналася тільки на початку 2008 року.Без звернення до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на Ѕ частину спільного сумісного майна, по якому набуло чинності рішення суду 20.09.2010 року, вона не могла звернутись до суду з даним позовом.
Вважає, що дані обставини пропуску нею трирічного строку з моменту укладення іпотечного договору є по поважній причині і тому вона просить суд на підставі ст.267 ЦК України захистити її порушене право.
В суді позивачка та її представник підтримали позовні вимоги за обставин викладених вище та просили їхні вимоги задовольнити. Також позивачка суду уточнила, що про укладення іпотечного договору вона дізналась на початку 2008 року, а саме весною.
Відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги. Пояснив, що він також вважає незаконним іпотечний договір, оскільки банк не перевірив, що в будинку, який передається в іпотеку проживає жінка з дитиною і по кредитному договору не укладався договір поруки. Також пояснив, що він написав заяву нотаріусу про те, що не перебуває в зареєстрованому шлюбі та не перебуває в фактичних шлюбних відносинах, але чому він вказав такі відомості він пояснити не може.
Просив позовні вимоги задовольнити.
Представник ПАТ “Банк “Демарк” Устименко І.А. позовні вимоги не визнав.Суду пояснив, що кредитна заява і сам кредитний договір №23-054 від 23.08.2007 року укладений між банком “Демарк” та ТОВ “Ніжинбуд” в особі директора ОСОБА_1 підписаний останньою, підтверджує ту обставину, що вона не тільки знала про передачу в іпотеку житлового будинку по АДРЕСА_2, а й дала на це згоду, оскільки мова про передачу саме цього житлового будинку була як в кредитному договорі так і в кредитній заяві.
Тому, про іпотечний договір ОСОБА_1 було відомо з моменту укладення спірного договору іпотеки.
Просив застосувати строк позовної давності за даним позовом і в зв'язку з тим, що позивачкою пропущений строк позовної давності, відмовити в задоволенні позову.Також пояснив, що по даному кредитному договору є майновий поручитель, тому договір поруки не укладається.
До суду викликалася третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - представник ТОВ “Ніжинбуд”.До суду за викликом з'явилася ОСОБА_4. яка суду пояснила, що відповідно до постанови Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2010 року вона є арбітражним керуючим по ліквідації ТОВ “Ніжинбуд”. На даний час ТОВ не виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та перебуває в стані припинення підприємницької діяльності.Працівники ТОВ звільнені.
Суд, вислухавши учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи приходить до сдідуючого висновку.
З матеріалів справи вбачається, що до кредитного відділу “Банку “Демарк” м.Ніжина із кредитною заявою 20.08.2007 року про отримання суми кредиту в розмірі 2500000,00 гривень звернулось ТОВ “Ніжинбуд” в особі директора ОСОБА_1 (а.с.32). У вказаній кредитній заяві зазначалось,що у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ТОВ “Ніжинбуд” передасть в заставу майнові права на майбутній врожай кукурудзи. Крім того, фізична особа ОСОБА_2 в забезпечення вказаного кредиту передасть в іпотеку власний будинок в АДРЕСА_2.
Відповідно до рішення Ніжинського міськрайонного суду від 23.07.2010 року, яке набуло чинності 20.09.2010 року, було встановлено факт проживання однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 року по 23.07.2010 року (а.с.11-12).
Тобто, на час подання до банку кредитної заяви ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 в фактичних шлюбних відносинах.
23.08.2007 року між банком “Демарк” та ТОВ “Ніжинбуд” в особі директора ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №23-054 (а.с.28-31).
Відповідно до п.3.9.1. вказаного договору позичальник зобов'язаний надати Банку забезпечення у вигляді застави, яке задовольняє Банк, а саме: оформлення іпотечного договору житлового будинку, що належить фізичній особі ОСОБА_2 з подольшим оформленням договору страхового майна, що знаходиться за адресою: 16600, АДРЕСА_2, ринковою вартістю 1451875,00 грн. в строк не пізніше 29.08.2007 року.
Відповідно до п.3.9.2 договору забезпеченням зобов'язань Позичальника щодо банку є договір майнових прав, договір іпотеки.
29.08.2007 року між ПАТ “Банк “Демарк”та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір (а.с.26-28), посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізіб Т.Є., відповідно до якого був переданий в іпотеку будинок №4ж по вул.Воздвиженська м.Ніжина, який належав на праві власності останньому, в забезпечення зобов'язання, яке виникло у ТОВ “Ніжинбуд” на підставі кредитного договору №23-054 від 23.08.2007 року укладеного ТОВ “Ніжинбуд” з Банком “Демарк”.В день укладання договору іпотеки ОСОБА_2 надав нотаріусу письмову заяву в якій він зазначив, що в зареєстрованому шлюбі і в фактичних шлюбних відносинах він не перебуває і будинок є його особистою власністю. (а.с.18).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що той факт, що кредитна заява і сам кредитний договір були підписані позивачкою свідчать про те, що ОСОБА_1 не тільки знала про те, що спільний будинок по АДРЕСА_2 передається в іпотеку Банку “Демарк” з метою забезпечення виконання за кредитним договором, а й фактично дала на це згоду.
Посилання позивачки на ту обставину, що про укладення іпотечного договору їй стало відомо на початку 2008 року не заслуговує на увагу, оскільки такі пояснення спростовуються даними кредитної заяви та змістом кредитного договору.
Таким чином, можна констатувати той факт, що ОСОБА_1 стало відомо, що її чоловік - ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку “Демарк” будинок в АДРЕСА_2 - 29.08.2007 року, тобто з моменту укладення спірного договору іпотеки.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або іншого інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судом встановлено, що про порушення свого права, а саме про передачу в іпотеку житлового будинку позивачка дізналася 29.08.2007 року. Тобто, від цієї дати відліковується встановлений ст.257 ЦК України трирічний строк позовної давності, який закінчується 29.08.2010 року включно. З позовом до суду позивачка звернулась 23.11.2010 року.
Таким чином, позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Про застосування строку позовної давності наполягав відповідач Банк “Демарк”, про що подана ним письмова заява (а.с.25) і заявлено при дачі пояснень за позовом.
Позивачка в заяві про уточнення позовних вимог (а.с.33) зазначила, що про укладення договору іпотеки вона дізналась тільки на початку 2008 року.
Тобто, на час подачі позову вона строку позовної давності не пропустила. Разом з тим просить визнати, що вона пропустила трирічний строк по поважній причині і тому просить суд захисти її порушене право. При цьому посилається на ту обставину, що перед подачею даного позову їй потрібно було встановити фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_2 та визнати за собою право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_2.
Враховуючи наведене, суд вважає, що судові справи позивачки, які були подані та розглянуті судами до подачі даного позову до перебігу строку позовної давності по даній справі не мають ніякого відношення, оскільки перешкоди для звернення до суду з даним позовом в межах строку позовної давності для позивачки судом не встановлено.
Таким чином, поважних причин пропуску строку позовної давності по справі і підстав для захисту порушеного права у відповідності до ч.5 ст.267 ЦК України, суд не знаходить.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв'язку з спливом позовної давності.
Керуючись ст.ст.213-215,218 ЦПК України, ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства “Банк “Демарк” про визнання недійсним іпотечного договору від 29.08.2007 року без застосування наслідків недійсності, відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Чернігівської області протягом 10-ти днів з дня його проголошення.
Суддя: