Справа № 583/5501/25
1-кп/583/129/26
"23" січня 2026 р. м. Охтирка Сумської області
Охтирський міськрайонний суд Сумської області в колегіальному складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 /в режимі відеоконференції/
обвинуваченої ОСОБА_6 /в режимі відеоконференції/
її захисника ОСОБА_7 /в режимі відеоконференції/
з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальне провадження № 22025220000000342 від 07.04.2025щодо
ОСОБА_6 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.ч. 2, 3 ст. 436-2 КК України,-
встановив:
У провадженні Охтирського міськрайонного суду Сумської області перебуває зазначена кримінальна справа.
16.01.2026 від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що строк запобіжного заходу невдовзі закінчується, однак судовий розгляд кримінального провадження не може бути завершений в межах строку дії запобіжного заходу, при цьому ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що стали підставою для застосування саме цього виключного запобіжного заходу до обвинуваченої, не зникли та не зменшилися. Так ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого та тяжкого злочинів, санкцією найсуворішої статті з яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, з огляду на характер кримінальних правопорушень, які їй інкримінуються, їх суспільну небезпеку, існує високий ризик, що залишаючись на волі, ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки остання вчинила злочин у співпраці зі спецслужбами держави-агресора, та відповідно, маючи вказаний зв'язок, зможе переховуватись на її території, з використанням умов військового стану та того факту, що частина державного кордону України перебуває не під контролем Державної прикордонної служби України. Зважаючи на те, що за вчинені кримінальні правопорушення у яких обвинувачується ОСОБА_6 , у випадку їх доведення в суді, обвинуваченій загрожує безальтернативне покарання, санкція якого передбачає п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, що не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути більш м'яким запобіжним заходом ніж тримання під вартою. Також ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки вона діяла саме з ідеологічних мотивів, з метою надання всебічної допомоги державі агресора, поставленої співробітником гу гш зс рф та неодноразово проявляючи ініціативу щодо готовності виконання аналогічних завдань на шкоду обороноздатності України, а тому, перебуваючи на волі, обвинувачена може намагатися повторно вчинити злочин на замовлення спецслужб російської федерації, враховуючи, що предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є вчинення останньою повторно злочинів передбачених ст. 436-2 КК України.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, вважав наявними зазначені ним у клопотанні ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили обрати більш м'який запобіжний захід, яким, з урахуванням похилого віку та незадовільно стану здоров'я, а саме захворювання серця, обвинуваченої, може бути особисте зобов'язання. Крім того, захисник вважав недоведеними ризики, на які посилається прокурор.
Вивчивши клопотання, заслухавши думку учасників процесу, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 20.06.2025 ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого неодноразово продовжувався, востаннє до 24.01.2026.
Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочинів, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочинів, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість злочинів, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані судом при застосуванні обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час не зменшилися.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченої, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій, посилається на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Колегія суддів звертає увагу і на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимостей може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченій переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення ймовірного покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих їй злочинів може вдатися до відповідних дій.
З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого та тяжкого злочинів, найсуворіша відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, вчинила злочин у співпраці зі спецслужбами держави-агресора, та відповідно, маючи вказаний зв'язок, зможе переховуватись на її території, з використанням умов військового стану та того факту, що частина державного кордону України перебуває не під контролем Державної прикордонної служби України. Більш того, зважаючи, що за вчинені кримінальні правопорушення у яких обвинувачується ОСОБА_6 , у випадку їх доведення в суді, обвинуваченій загрожує безальтернативне покарання, санкція якого передбачає п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, що не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, більш м'яким запобіжним заходом ніж тримання під вартою. Окрім того, ОСОБА_6 інкримінуються злочини вчинені з ідеологічних мотивів, а саме з метою надання всебічної допомоги поставленого співробітником гу гш зс рф та неодноразово проявляючи ініціативу щодо готовності виконання аналогічних завдань на шкоду обороноздатності України, а тому, перебуваючи на волі, існує велика вірогідність повторного вчинення злочину на замовлення спецслужб російської федерації, враховуючи, що предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є вчинення останньою повторно злочинів передбачених ст. 436-2 КК України.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Таким чином наявний ризик переховування від суду, щоб уникнути покарання.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов'язків, та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов'язує суд діяти більш ефективно та організовано.
Беручи до уваги, що на даний час вторгнення РФ на територію України триває, частина території України тимчасово окупована, є підстави вважати, що обвинувачена може виїхати на вказану територію поза межами контролю прикордонного органу.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, то перебуваючи на волі матиме змогу продовжити вчиняти дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої ОСОБА_6 , дозволить під час судового розгляду контролювати її місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченій, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до указу президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність інкримінованого злочину.
Отже, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував клопотання та які на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
Відповідно доводи захисника про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Доказів того, що за станом здоров'я обвинувачена не може утримуватись під вартою або у тих умовах, за потреби, їй не може бути надана кваліфікована медична допомога, суду не надано.
За наведених обставин, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченій на більш м'який, оскільки підстави запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відпали, на даний час судовий розгляд справи ще не розпочато, тому з метою запобігти спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, суд вбачає за доцільне продовжити обвинуваченій строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів,
При цьому відповідно до положень ч.6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями, зокрема, 110, 111 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено. Таким чином в Україні наразі триває воєнний стан.
Суд вважає за доцільне продовжити обвинуваченій строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів. Застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченої та запобігання встановлених ризиків.
Керуючись ст. 7-29, 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 369-372,376, 392, 394, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, обчислюючи строк тримання під вартою з 23 січня 2026 року до 24.00 год. 23 березня 2026 року.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченою з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали виготовлено 26 січня 2026 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3