26 січня 2026 року справа №320/15414/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларіті Україна" до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Соларіті Україна" з позовом до Київської митниці, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 29.02.2024 №UA100390/2024/000018/2;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2024/000050, Київської митниці.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що здійснює господарську діяльність з 2018 року у сфері оптової торгівлі електронним і телекомунікаційним устаткуванням, зокрема сонячними панелями, на підставі довгострокового договору поставки №006/18 від 13.06.2018, укладеного з компанією Solarity s.r.o. (Чеська Республіка). У межах цього договору постачання здійснюються на умовах, погоджених у відповідних інвойсах, які є невід'ємними частинами контракту. За інвойсом №1032400028 від 16.02.2024 предметом поставки стали фотоелектричні модулі JA Solar Deep Blue 3.0 Light Black Frame Mono (JAM54S30-415/MR), 936 шт., за ціною 50,11 EUR за одиницю, загальною вартістю 46 902,96 EUR, на умовах FCA CZ Kladno. Місце відвантаження - склад постачальника у Кладно підтверджується CMR від 21.02.2024 (графа 4: KLADNO). Поставка здійснювалася автомобілем з причепом д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , що також відображено у CMR.
Для митного оформлення 28.02.2024 уповноваженою особою позивача було подано до Київської митниці МД №24UA100390403125U5 та повний пакет документів, передбачений ч. 2 ст. 53 МК України, з метою визначення митної вартості за першим методом - ціною договору. До митного органу надано: договір поставки №006/18 та додаткові угоди до нього; інвойс №1032400028; договори про надання транспортно-експедиторських послуг від 07.10.2022 №РЛ36-2022/2 та від 30.06.2023 №РЛ-2023/56; рахунок-фактуру №50 від 21.02.2024 за транспортно-експедиторські послуги; заявку на перевезення №20240000934; CMR від 21.02.2024; довідку про транспортні витрати №20240000934; договір з митним брокером; а також копію МД, за якою було відмовлено у випуску товарів. Задекларована митна вартість включала вартість доставки; за курсом 41,7179 грн/EUR загальна вартість становила 2 032 089,62 грн, ПДВ - 406 417,92 грн.
Позивач вважає, що твердження митниці про непідтвердженість транспортних витрат є безпідставними. За договором №РЛ36-2022/2 експедитор - ФОП ОСОБА_1 організовує перевезення з правом залучення третіх осіб. На виконання цього договору ФОП Романюк уклала договір №РЛ-2023/56 з ТОВ "І-КОРП" (перевізник, зазначений у CMR), що підтверджує залучення виконавця перевезення у межах експедиторських відносин. Вартість транспортних послуг підтверджена рахунком-фактурою №50 від 21.02.2024 (151 300,03 грн), актом виконаних робіт від 01.03.2024 та довідкою про транспортні витрати №20240000934, де розподілено витрати: за межами України - 75 396,62 грн (включно із завантажувальними роботами 200 грн), по території України - 75 903,41 грн; маршрут - Кладно (ЧР)-Київ; транспортний засіб - НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; страхування не здійснювалося. Оплата рахунку підтверджена платіжною інструкцією №186 від 01.03.2024. На думку позивача, ці документи дають змогу ідентифікувати витрати, їх маршрут, транспортний засіб та зв'язок із конкретною поставкою за МД, а також підтверджують правомірність включення витрат до митної вартості відповідно до умов FCA.
Щодо зауважень митниці про відсутність погодження цін та умов оплати, позивач зазначає, що інвойс №1032400028 містить усі істотні умови: найменування, кількість, ціну за одиницю, загальну вартість, умови поставки FCA CZ Kladno, строк оплати (Due day - 16.05.2024), спосіб оплати (Credit financing), банківські реквізити. Вказівка "Credit financing" означає відстрочку платежу між сторонами комерційної угоди, а не фінансування материнською компанією чи контроль над покупцем у розумінні податкового законодавства. Факт прийняття товару, його імпорту та оплати транспортних послуг свідчить про акцепт умов інвойсу. Вимога митниці про додаткове "погодження" ціни покупцем виходить за межі вимог МК України і не була конкретизована у запиті.
Стосовно торговельної марки, позивач вказує, що закон не вимагає зазначення ТМ у супровідних комерційних документах (інвойс, CMR), тоді як відомості про ТМ JA Solar були зазначені у митних деклараціях (як первинній від 28.02.2024, так і повторній від 29.02.2024) та відображені самим митним органом у спірному рішенні (графа 26). Отже, відсутність згадки про ТМ у комерційних документах не впливає на можливість визначення митної вартості за першим методом.
Позивач заперечує висновок митниці про пов'язаність продавця і покупця та вплив цього взаємозв'язку на митну вартість. На його думку, митний орган не навів жодних конкретних обставин, доказів чи критеріїв, які б підтверджували вплив взаємозв'язку на ціну угоди, не визначив, які саме сумніви потребують спростування, і не сформулював перелік документів, що могли б їх усунути. Сам факт відстрочки платежу за інвойсом не свідчить про контроль чи заниження ціни.
Позивач також вважає, що посилання митниці на "вищі рівні митної вартості" за іншими МД не є належною підставою для коригування за резервним методом. Зазначена для порівняння МД від 13.02.2024 №24UA100390402433U0, на яку митниця посилається для встановлення рівня 4,55 EUR/кг, не доводить тотожності комерційних умов, обсягу партії, моделі, комплектації, умов поставки та інших істотних характеристик, необхідних для застосування методів 2- 5, а тим більше - для відмови у першому методі. На думку позивача, митниця не обґрунтувала неможливість визначення митної вартості за ціною договору на підставі наданих документів, не конкретизувала, яких саме відомостей бракує для підтвердження числових значень складових митної вартості, і не навела мотивів, чому порівняння з іншою поставкою є релевантним.
Позивач підкреслює, що на запит митниці надав вичерпний перелік документів, передбачений ч. 2 ст. 53 МК України, а вимога митниці про додаткові документи була сформульована загальним "типовим" переліком без конкретизації підстав і без вказівки, які саме дані відсутні у вже поданих документах. Відсутність конкретики у вимозі та у спірному рішенні, на думку позивача, свідчить про необґрунтованість коригування митної вартості та порушення принципів чіткості й вмотивованості індивідуального акта.
Унаслідок прийняття рішення про коригування митної вартості №UA100390/2024/000018/2 від 29.02.2024 митна вартість була збільшена з 48 710,26 EUR (з доставкою) до 83 046,60 EUR (з доставкою), що спричинило додаткове нарахування ПДВ у сумі 232 136,16 грн. На підставі цього рішення митниця винесла картку відмови №UA100390/2024/000050, через що позивач був змушений подати нову МД №24UA100390403237U5 від 29.02.2024, задекларувати та сплатити надмірні платежі, одночасно зафіксувавши незгоду з рішенням (графи 43 і 47 МД містять посилання на метод 1 та метод 6 і коди доплат). Позивач наполягає, що рішення про коригування та картка відмови є протиправними й необґрунтованими, оскільки прийняті без належних правових і фактичних підстав, всупереч наданим документам, які дозволяють визначити митну вартість за першим методом - ціною договору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
04.06.2024 через підсистему "Електронний Суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Київська митниця зазначає, що всі товари, які переміщуються через митний кордон України, підлягають митному контролю, який здійснюється виключно митними органами відповідно до положень Митного кодексу України. Декларант зобов'язаний подавати достовірні відомості для визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Контроль правильності визначення митної вартості здійснюється митним органом шляхом перевірки числового значення заявленої вартості та наявності в документах усіх відомостей, що підтверджують складові митної вартості.
Відповідач вказує, що 28.02.2024 ТОВ "Соларіті Україна" подало електронну митну декларацію №24UA100390403125U5 на сонячні фотогальванічні елементи виробництва КНР, виробник JA Solar. Автоматизованою системою управління ризиками було згенеровано профілі ризику щодо контролю правильності визначення митної вартості та витребування документів, які підтверджують її числові складові. У зв'язку з цим митниця здійснила аналіз поданих документів і встановила розбіжності, які впливають на правильність визначення митної вартості та не підтверджують усі числові значення складових.
Зокрема, для підтвердження витрат на транспортування товару на умовах FCA Kladno декларантом було надано довідку про транспортні витрати, видану ФОП ОСОБА_1 . Проте у CMR від 21.02.2024 перевізником зазначено іншу особу - підприємство "I-CORP". Таким чином, відбулося залучення третіх осіб, а договір про надання транспортно-експедиційних послуг із фактичним перевізником та відповідні транспортні документи не були надані. Це, на думку митниці, унеможливлює ідентифікацію витрат із конкретною поставкою товарів.
Крім того, довідка про транспортні витрати містить різні числові значення, які не підлягають перевірці та обчисленню, а також не зазначає відстань, яку проїхав транспортний засіб. Це не дозволяє здійснити перевірку розподілу витрат до митного кордону та після його перетину. Відповідач посилається на наказ Міністерства фінансів №599 від 24.05.2012, яким визначено перелік документів для підтвердження транспортних витрат: транспортний договір, заявка, рахунки, акти виконаних робіт, платіжні документи. Частина з цих документів декларантом не була надана.
Митниця також зазначає, що відповідно до Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" підтвердженням витрат експедитора є документи, видані суб'єктами господарювання, які фактично виконували перевезення. У даному випадку належним підтвердженням витрат мали б бути рахунки саме від фактичного перевізника "I-CORP", проте такі документи відсутні. Відповідач посилається на правові позиції Верховного Суду та апеляційних судів, які підтверджують, що у випадку залучення сторонніх організацій належним доказом витрат є документи від фактичних перевізників, а не лише довідки експедитора.
Таким чином, на думку відповідача, подані декларантом документи не підтверджують об'єктивно та достовірно заявлену митну вартість товарів, що стало підставою для коригування митної вартості за резервним методом та винесення картки відмови у прийнятті митної декларації. Відповідач вважає, що його дії були здійснені відповідно до вимог Митного кодексу України та спрямовані на забезпечення правильності визначення митної вартості товарів.
06.07.2024 через підсистему "Електронний Суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких Київська митниця наголошує, що відповідно до вимог Митного кодексу України декларант зобов'язаний подавати повний і вичерпний перелік документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Митниця зазначає, що застосування першого методу - за ціною договору можливе лише за умови, якщо покупець і продавець не є пов'язаними особами або якщо їх взаємовідносини не вплинули на ціну товарів. При цьому сам факт пов'язаності сторін не є автоматичною підставою для відмови у застосуванні першого методу, однак у випадку наявності обґрунтованих сумнівів митний орган має право витребувати додаткові документи та надати письмові обґрунтування щодо впливу взаємозв'язку на ціну.
Відповідач звертає увагу суду, що за даними матеріалів справи компанія "Solarity s.r.o." є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Соларіті Україна", володіючи 99% статутного капіталу, а решта належить фізичній особі Адріану Міхалу. Таким чином, між продавцем і покупцем існує корпоративний зв'язок, що свідчить про їх пов'язаність у розумінні статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року та статті 58 Митного кодексу України. На думку митниці, позивач під час декларування товарів не лише не надав доказів відсутності впливу цього взаємозв'язку на ціну, але й зазначив у декларації про непов'язаність сторін, що суперечить фактичним даним.
Митниця підкреслює, що відповідно до частини 18 статті 58 МК України у випадку продажу товарів між пов'язаними особами декларант повинен довести, що заявлена вартість є близькою до вартості операцій з непов'язаними покупцями або до митної вартості ідентичних чи подібних товарів, визначеної іншими методами. Оскільки таких доказів позивач не надав, у митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості.
Відповідач також зазначає, що обов'язок доведення правомірності рішень суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах покладається на сам орган, і митниця надала суду всі наявні документи та матеріали, які підтверджують законність її дій. Водночас, обов'язок доведення відсутності впливу взаємозв'язку на ціну товару лежить на декларанті, який цього не зробив. Саме ці обставини стали підставою для витребування додаткових документів, які позивач не надав, що унеможливило підтвердження заявленої митної вартості за першим методом.
Київська митниця наголошує, що її рішення про коригування митної вартості та картка відмови були прийняті у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, з дотриманням вимог статей 53 та 58 Митного кодексу України. Вона також посилається на практику Верховного Суду, який у низці постанов (зокрема від 12.03.2019, 30.07.2021, 26.04.2023 та 24.02.2023) підтверджував, що у випадку пов'язаності сторін саме декларант має довести відсутність впливу взаємозв'язку на ціну товару. Відповідач додатково повідомив суд про наявність аналогічної справи №320/48402/23, у якій позивачу було відмовлено у задоволенні позову, що підтверджує сталість правової позиції митного органу.
Таким чином, Київська митниця вважає свої дії та рішення аргументованими, законними та такими, що відповідають вимогам митного законодавства, а доводи позивача - необґрунтованими.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13.06.2018 між ТОВ "Соларіті Україна" та компанією "Solarity s.r.o." (Чеська Республіка) було укладено зовнішньоекономічний договірна поставку товарів №006/18 (а.с. 46-49). За його умовами постачальник зобов'язався здійснювати поставку продукції у визначеному асортименті та кількості, а покупець - приймати та оплачувати товар. Інвойси, що виставлялися постачальником, були невід'ємними додатками до контракту та визначали ціну кожної партії товару. У подальшому сторони уклали додаткові угоди, зокрема №1.1 від 01.01.2021 (а.с. 50) та №5 від 01.08.2023 (а.с. 51), які уточнювали умови співпраці.
16.02.2024 компанія "Solarity s.r.o." виставила інвойс №1032400028 (а.с. 52-53) на поставку фотоелектричних модулів Deep Blue 3.0 Light Black Frame Mono (JAM54S30-415/MR) у кількості 936 штук, за ціною 50,11 євро за одиницю, загальною вартістю 46 902,96 євро. Умови поставки - FCA CZ Kladno (Чехія). Місце відвантаження - склад постачальника у місті Кладно - підтверджувалося автотранспортною накладною CMR від 21.02.2024, де у графі 4 зазначено KLADNO. Перевезення здійснювалося автомобілем з причепом д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .
21.02.2024 ТОВ "Соларіті Україна" подало заявку на перевезення вантажу №20240000934 (а.с. 64) відповідно до договору транспортно-експедиторських послуг від 07.10.2022 №РЛ36-2022/2, (а.с. 54-62) укладеного з ФОП ОСОБА_1 . Експедитор організувала перевезення із залученням перевізника ТОВ "І-КОРП", що підтверджувалося CMR (а.с. 65). На виконання договору було виставлено рахунок-фактуру №50 від 21.02.2024 (а.с. 63) на суму 151 300,03 грн, складено акт виконаних робіт від 01.03.2024 (а.с. 66) та довідку про транспортні витрати №20240000934 (а.с. 68), де зазначено маршрут Кладно - Київ та розподіл витрат: 75 396,62 грн за межами України та 75 903,41 грн по території України. Оплата підтверджувалася платіжною інструкцією №186 від 01.03.2024 (а.с. 67).
28.02.2024 уповноваженою особою позивача - ТОВ "ТЕНТІОН" відповідно до договору від 20.05.2021 №Т200521/1 (а.с. 69-70) було подано до Київської митниці вантажну митну декларацію №24UA100390403125U5 (а.с. 71-73) разом із повним пакетом документів, передбачених статтею 53 Митного кодексу України. Серед них: договір поставки №006/18 та додаткові угоди, інвойс №1032400028, договори транспортно-експедиторських послуг, рахунок-фактура №50, заявка на перевезення, CMR, довідка про транспортні витрати, договір з митним брокером, а також копія митної декларації, за якою було відмовлено у випуску товарів. Митна вартість була визначена за першим методом - ціною договору та становила 46 902,96 євро, що за курсом 41,7179 грн/євро складало 2 032 089,62 грн. Сума ПДВ до сплати - 406 417,92 грн.
29.02.2024 Київська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2024/000018/2 (а.с. 42-44), визначивши її за резервним методом у розмірі 83 046,60 євро, що призвело до збільшення митних платежів на 232 136,16 грн. Того ж дня митницею було винесено картку відмови №UA100390/2024/000050 (а.с. 45) у прийнятті митної декларації, митному оформленні та випуску товарів.
З метою випуску продукції у вільний обіг ТОВ "Соларіті Україна" подало нову митну декларацію №24UA100390403237U5 від 29.02.2024 (а.с. 75), задекларувавши митні платежі у збільшеному розмірі.
Позивач, не погоджуючись зі спірними рішеннями відповідача, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що звернулось до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує положення чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно з пунктами 23-24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Частиною 1 статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 2 статті 51 МК України регламентовано, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
За правилами, визначеними положеннями частин 1-2 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
При цьому, частиною 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Також положеннями частин 4-6 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур" №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
За правилами, визначеними в пунктах 1-2 частини 5 статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно з частиною 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини 7 статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Разом з цим згідно з частиною 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина 2 статті 57 МК України).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина 3 статті 57 МК України).
Частиною 1 статті 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанови від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 25 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі №804/14964/15, від 02 травня 2024 року у справі №520/22458/23) звертав увагу на те, що обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною 2 статті 53 Митного кодексу України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосуються тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Неподання декларантом документів, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
При перевірці судом у разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребовування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими й додатково витребовуваними документами.
Між тим Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема у постановах від 12.03.2019 у справі 826/2313/16, від 13.06.2019 у справі 820/6315/15, що вимоги частини 3 та 4 статті 53 та частини 2 статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які конкретні документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Як вбачається з матеріалів справи, після подання ТОВ "Соларіті Україна" вантажної митної декларації №24UA100390403125U5 від 28.02.2024 разом із супровідними документами, передбаченими частиною 2 статті 53 МК України, Київська митниця направила електронне повідомлення декларанту (ідентифікатор повідомлення e28bab09-f516-49d7-83f6-1c87f67ca8a2, відправник ВМО №2 м.п. "Чайки", час створення - 29.02.2024, підпис - ОСОБА_2 ), в якому митний орган формально послався на положення частини 3 статті 53 МК України щодо необхідності надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості.
Разом з тим, у самому повідомленні не було наведено конкретного переліку документів, які слід надати, а також не зазначено обставин, що викликали сумніви у достовірності заявленої митної вартості. Митниця обмежилася загальними формулюваннями про наявність розбіжностей у поданих документах та відсутність відомостей щодо підтвердження транспортних витрат, не конкретизувавши, які саме дані потребують уточнення чи які документи необхідно подати для їх підтвердження.
Крім того, митний орган у тексті повідомлення послався на положення, які не регламентують процедуру витребування документів для підтвердження митної вартості, зокрема на статтю 363 МК України, що стосується інших аспектів митного контролю. Таким чином, вимога про надання додаткових документів мала формальний характер, не містила чіткого переліку доказів, які необхідно було надати, та не розкривала обставин, що викликали сумніви у правильності визначення митної вартості товарів.
Отже, фактично митний орган застосував положення частини 3 статті 53 МК України без належного на те обґрунтування шляхом зазначення конкретних обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також без обґрунтування необхідності перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (далі - Правила №598), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.
У цьому зв'язку суд звертає окрему увагу на порушення митним органом встановленого порядку оформлення рішення про коригування митної вартості товарів, що має істотне значення для оцінки законності прийнятого адміністративного акта. Згідно з Правилами №598 у графі 33 "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:
неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу);
невірно проведений розрахунок митної вартості;
невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Як убачається з матеріалів справи, Київська митниця при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2024/000018/2 від 29.02.2024 посилалася на дані цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби. При цьому митний орган використав інформацію про митну декларацію від 13.02.2024 №24UA100390402433U0, де митна вартість товару була визначена на рівні 4,55 USD/кг.
Відповідно до положень статей 59, 60 та 64 МК України використання даних ЄАІС допускається лише за умови обов'язкового зазначення номера та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, а також із поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови та інші істотні характеристики.
Як убачається з тексту спірного рішення, митний орган обмежився загальним посиланням на митну декларацію від 13.02.2024, не навівши належних пояснень щодо коригування на кількість товару, умови поставки (FCA Kladno), комерційні умови та інші відмінності між оцінюваною партією та тією, що була взята за основу. Таким чином, використання даних ЄАІС у рішенні про коригування митної вартості було здійснено формально, без дотримання вимог законодавства щодо обґрунтування та деталізації порівняння.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 23.10.2020 у справі №820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України (стаття 53) заборонено.
Суд враховує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У цьому зв'язку суд звертає увагу, що в графі 33 рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100390/2024/000018/2 від 29.02.2024 відповідач не навів належного обґрунтування джерел інформації, які були використані для порівняння митної вартості оцінюваного товару. Зокрема, у рішенні не зазначено конкретних характеристик товарів, що бралися для порівняння, таких як склад, фізико-хімічні властивості, комерційне призначення, умови поставки, обсяг партії, комерційні умови або інші релевантні параметри, які є обов'язковими згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №?598 (далі - Правила №598).
Також у графі 33 не наведено документально підтверджених посилань на митні декларації, які слугували джерелом для застосування резервного методу. Єдине джерело, на яке формально посилається митний орган, митна декларація від 13.02.2024 №24UA100390402433U0, згадано без будь-якої деталізації її змісту, умов поставки, обсягу товару, комерційного контексту чи підтвердження того, що товар, зазначений у ній, є ідентичним або подібним до товару, що імпортувався позивачем. Відсутність таких пояснень унеможливлює перевірку обґрунтованості застосування резервного методу та порівняння митної вартості, що суперечить вимогам статті 64 МК України та порушує принцип прозорості адміністративного процесу.
Суд встановив, що позивачем до митного оформлення було подано повний пакет документів, передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Зокрема, надано:
договір транспортно-експедиторських послуг від 07.10.2022 №РЛ36-2022/2, укладений між ТОВ "Соларіті Україна" та ФОП ОСОБА_1 ;
рахунок-фактуру №50 від 21.02.2024 на суму 151 300,03 грн;
акт виконаних робіт від 01.03.2024;
довідку про транспортні витрати №20240000934 від 21.02.2024, де зазначено маршрут Кладно - Київ, транспортний засіб з державними номерами НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , а також розподіл витрат: 75 396,62 грн за межами України та 75 903,41 грн по території України;
заявку на перевезення вантажу №20240000934 від 21.02.2024;
автотранспортну накладну CMR від 21.02.2024;
платіжну інструкцію №186 від 01.03.2024, яка підтверджує фактичну оплату транспортних послуг.
Таким чином, позивач надав документи, які містять усі необхідні реквізити для ідентифікації транспортних витрат із конкретною поставкою товарів, визначення їх числових значень та підтвердження факту їх сплати.
Посилання митниці на те, що у CMR перевізником зазначено іншу особу - ТОВ "І-КОРП" (ідентифікаційний код 42967637), не може бути підставою для невизнання транспортних витрат. Відповідно до умов договору транспортно-експедиторських послуг експедитор має право залучати третіх осіб для виконання перевезення. Сам факт залучення перевізника не свідчить про відсутність підтвердження витрат, адже експедитор виступає організатором перевезення і саме він виставляє рахунок клієнту. Це відповідає положенням статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", згідно з якою підтвердженням витрат експедитора є документи, видані ним як організатором перевезення, а також документи, що підтверджують оплату таких послуг замовником.
Суд також звертає увагу, що довідка про транспортні витрати у поєднанні з рахунком-фактурою, актом виконаних робіт та платіжною інструкцією є належними та достатніми доказами понесених витрат, що містять конкретні дані про маршрут, транспортний засіб, розподіл витрат та підтвердження їх оплати. Відсутність окремих документів від фактичного перевізника не може бути підставою для відмови у застосуванні першого методу визначення митної вартості, оскільки позивач діяв через експедитора, який організував перевезення та виставив рахунок за його виконання.
Таким чином, твердження відповідача про непідтвердженість транспортних витрат є необґрунтованим. Позивач надав усі необхідні документи, які дозволяють ідентифікувати транспортні витрати з конкретною поставкою товарів, визначити їх числові значення та підтвердити їх фактичну сплату.
Разом з тим позивачем до митного оформлення було надано довідку про транспортні витрати №20240000934 від 21.02.2024, яка містила інформацію про маршрут перевезення Кладно (Чехія) - Київ (Україна), транспортний засіб з державними номерами НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , а також розподіл витрат: 75 396,62 грн за межами України та 75 903,41 грн по території України. Довідка була складена експедитором - ФОП ОСОБА_1 на виконання договору транспортно-експедиторських послуг від 07.10.2022 №РЛ36-2022/2.
Посилання митниці на те, що довідка містить "різні числові значення витрат, які не підлягають перевірці та обчисленню", не може бути прийняте судом як належне обґрунтування. Довідка узгоджується з іншими документами, поданими позивачем: рахунком-фактурою №50 від 21.02.2024, актом виконаних робіт від 01.03.2024 та платіжною інструкцією №186 від 01.03.2024, які підтверджують фактичну оплату транспортних послуг. Розподіл витрат до митного кордону та після його перетину є типовою практикою у транспортно-експедиторській діяльності та не потребує зазначення відстані у кілометрах, оскільки витрати визначаються на підставі комерційних умов договору та рахунків експедитора.
Суд звертає увагу, що вимога митниці про зазначення відстані, яку проїхав транспортний засіб, не передбачена ані статтею 53 МК України, ані Правилами №598. Приписи законодавства вимагає подання документів, що підтверджують вартість перевезення, а саме: транспортних договорів, рахунків, актів виконаних робіт та платіжних документів.
Таким чином, твердження відповідача про наявність розбіжностей у довідці про транспортні витрати є формальним та необґрунтованим. Подані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують числові значення складових митної вартості товарів у частині транспортних витрат.
Позивачем до митного оформлення було подано інвойс №1032400028 від 16.02.2024, який визначав кількість, асортимент та ціну товарів, що постачалися за зовнішньоекономічним контрактом №006/18 від 13.06.2018. Зазначений інвойс містив усі необхідні реквізити для ідентифікації товару, а саме: найменування продукції - фотоелектричні модулі Deep Blue 3.0 Light Black Frame Mono (JAM54S30-415/MR), кількість - 936 штук, ціну за одиницю - 50,11 євро, загальну вартість партії - 46 902,96 євро, умови поставки - FCA Kladno (Чехія). Таким чином, інвойс чітко визначав предмет поставки, його кількісні та вартісні характеристики, а також комерційні умови, що є ключовими для підтвердження митної вартості товарів.
Посилання митниці на те, що інвойс не містить прямого зазначення номера та дати контракту №006/18 від 13.06.2018, суд оцінює як формальне та необґрунтоване. Відповідно до умов контракту інвойси є його невід'ємними додатками, і саме вони визначають конкретні партії товару, їх кількість та ціну. Відсутність формального посилання на номер та дату контракту не впливає на дійсність інвойсу, оскільки він був виданий постачальником у межах чинного договору та узгоджувався з його положеннями. Сам факт існування контракту та його чинність підтверджуються іншими документами, поданими позивачем, а інвойс є лише технічним додатком, що конкретизує умови поставки.
Щодо доводів митниці про відсутність у інвойсі інформації щодо термінів оплати товару, суд зазначає, що відповідно до пункту 5.3 контракту умови та строки оплати можуть визначатися сторонами у кожному окремому інвойсі. У даному випадку позивач підтвердив факт оплати товару платіжними документами, що були подані до митного оформлення, зокрема платіжною інструкцією №186 від 01.03.2024. Таким чином, навіть за відсутності зазначення терміну оплати у самому інвойсі, факт погодження ціни та виконання зобов'язань покупцем підтверджується документально. Суд наголошує, що головним критерієм є підтвердження факту сплати або зобов'язання сплатити ціну товару, що у даному випадку було виконано.
Суд також звертає увагу, що стаття 53 МК України не містить вимоги про обов'язкове зазначення у інвойсі номера та дати контракту чи термінів оплати. Законодавство вимагає подання документів, що підтверджують ціну товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті. Інвойс у поєднанні з платіжними документами виконує цю функцію та є належним доказом заявленої митної вартості. Відповідно, доводи митниці про "неповноту" інвойсу не мають правового значення, оскільки вимога про зазначення додаткових реквізитів прямо не передбачена законодавством.
Таким чином, доводи відповідача про недоліки інвойсу №1032400028 від 16.02.2024 є формальними та необґрунтованими. Поданий позивачем інвойс у сукупності з іншими документами підтверджує ціну товару, умови поставки та фактичну оплату.
Крім того, у митній декларації та супровідних документах позивачем було зазначено номер продукції, визначений каталогом - 100-152, що дозволяє однозначно ідентифікувати товар.
Посилання митниці на те, що у поданих документах не було зазначено торговельної марки "JA Solar", суд оцінює як формальне та необґрунтоване, оскільки інвойс містить повну комерційну назву продукції, яка включає модельний ряд та технічні характеристики, що дозволяють ідентифікувати товар без будь-яких сумнівів. Номер продукції, зазначений у відповідному каталозі, є унікальним і використовується виробником для маркування конкретної моделі, що виключає можливість плутанини з іншими товарами.
Суд звертає увагу, що стаття 53 МК України не містить вимоги про обов'язкове зазначення торговельної марки у інвойсі чи інших документах. Законодавство вимагає подання документів, які підтверджують ціну товару, що фактично сплачена або підлягає сплаті, а також відомості, достатні для ідентифікації товару. У даному випадку такі відомості були надані: інвойс із комерційною назвою та кількісними характеристиками, каталожний номер, умови поставки, транспортні документи та платіжні інструкції.
Таким чином, доводи відповідача про відсутність інформації про торговельну марку товару є формальними та необґрунтованими. Подані позивачем документи у своїй сукупності дозволяють однозначно ідентифікувати товар, підтверджують його ціну та умови поставки.
Водночас суд зауважує, що рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях чи на сумнівах щодо повноти й достовірності відомостей про заявлену митну вартість товарів; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Судом після дослідження оскаржуваного рішення відповідача та наданих ним пояснень встановлено, що рішення про коригування митної вартості було винесене з мотивів того, що позивачем начебто не доведено відсутність впливу його корпоративної взаємопов'язаності з продавцем на ціну придбаного товару, а також через ненадання окремих документів від безпосереднього автомобільного перевізника.
Суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.
По-перше, відповідно до статті 1 та частин 12-15 статті 58 МК України сам факт того, що продавець і покупець є пов'язаними особами, не може бути підставою для автоматичного невизнання вартості операції. У таких випадках митний орган зобов'язаний розглянути обставини продажу та прийняти заявлену вартість операції за умови, що взаємовідносини сторін не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
По-друге, якщо митний орган вважає, що корпоративна пов'язаність сторін вплинула на ціну, він зобов'язаний надати декларанту письмові обґрунтування такого висновку. У даному випадку відповідач не навів жодних доказів чи обґрунтувань, які б підтверджували, що взаємозв'язок між "Solarity s.r.o." та ТОВ "Соларіті Україна" призвів до заниження ціни товару.
По-третє, позивач надав належні документи, які підтверджують реальність ціни та її фактичну оплату: інвойс №1032400028 від 16.02.2024, контракт №006/18 від 13.06.2018, платіжну інструкцію №186 від 01.03.2024, довідку про транспортні витрати №20240000934, рахунок-фактуру та акт виконаних робіт. Відсутність окремих документів від залученого перевізника не може бути підставою для невизнання транспортних витрат, оскільки експедитор діяв у межах договору та виставив рахунок клієнту, що відповідає положенням Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Таким чином, у спірному випадку взаємопов'язаність продавця та позивача в силу частини 14 статті 58 МК України вважається такою, що не вплинула на ціну товару. Відповідач не довів протилежного, а його рішення про коригування митної вартості ґрунтується лише на припущеннях та формальних зауваженнях, що суперечить вимогам законодавства.
Виходячи із зазначеного, суд приходить до висновку, що митний орган безпідставно визначив митну вартість за резервним методом, не навівши належних пояснень щодо джерел інформації, які були використані для порівняння, не здійснивши аналізу цін на ідентичні чи подібні товари, не довівши вплив корпоративної пов'язаності сторін на ціну договору, не обґрунтувавши відсутність підтвердження транспортних витрат, та не забезпечивши дотримання вимог статей 55 і 64 МК України.
Відсутність обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої митної вартості виключала правові підстави для застосування резервного методу, а отже, рішення митного органу є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Крім того, об'єктивна неможливість застосування основного методу не була спростована контролюючим органом. Посилання останнього на наявність розбіжностей у документах та недостовірність зазначених у них відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті за ці товари, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.10.2020 у справі №820/3231/16, в пунктах 19-22 якої зазначено, що судами встановлено, що позивачем надано необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують ціну товару, та не містять неточностей чи розбіжностей.
Натомість, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв'язку з тим, що надані документи, на думку контролюючого органу не підтверджували вартості, так як не містили всіх відомостей щодо складових вартості імпортованого товару, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами, які були надані відповідачу під час проведення митних процедур.
Наведені вище приписи митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи митний орган під час прийняття рішень про коригування митної вартості товарів не зазначив які саме відомості (інформація), щодо складових митної вартості були відсутні в документах наданих позивачем під час митного оформлення, чи які саме розбіжності, неточності містять подані до митного оформлення документи, та які конкретно документи можуть усунути сумніви митного органу. Також відповідачем не наведено обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею в оскаржуваних рішеннях, а лише містяться посилання на те, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
При цьому відомості з інформаційних баз даних контролюючого органу мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати перевагу над наданими декларантом первинними документами про товар. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.
Виходячи із наведеного, суд доходить висновку, що Київська митниця безпідставно визначила митну вартість товарів за резервним методом. Відповідач не довів наявності обставин, які б унеможливлювали застосування основного методу - за ціною договору, передбаченого статтею 58 МК України. При цьому митний орган не навів належних пояснень щодо джерел інформації, які були використані для порівняння, не здійснив аналізу цін на ідентичні чи подібні товари, не довів вплив корпоративної пов'язаності сторін на ціну договору та не обґрунтував відсутність підтвердження транспортних витрат.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 55 МК України рішення про коригування митної вартості повинно містити вичерпне обґрунтування причин, через які заявлена митна вартість не може бути прийнята, а також посилання на джерела інформації, використані митним органом для визначення іншого рівня вартості. У спірному випадку таких обґрунтувань відповідач не навів.
Крім того, стаття 64 МК України встановлює, що резервний метод застосовується виключно у разі неможливості визначення митної вартості за іншими методами, передбаченими Кодексом. Відповідач не довів неможливість застосування першого методу, оскільки позивач подав повний пакет документів, які підтверджують ціну товару, умови поставки та фактичну оплату.
Таким чином, за результатами дослідження наданих сторонами документів, аналізу нормативно-правого регулювання, суд дійшов до висновку, що всі доводи та твердження відповідача, які покладені в основу спірного рішення та викладені ним письмово та усно, під час розгляду справи є помилковими та безпідставними.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд також застосовує тест на пропорційність адміністративного втручання, як того вимагає частина 2 статті 2 КАС України. Відповідно до цього підходу, будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень має переслідувати легітимну мету, бути необхідним засобом для її досягнення та не порушувати права особи понад міру.
У даному випадку:
легітимна мета дій митного органу - забезпечення належного митного контролю та перевірки достовірності заявленої митної вартості товару;
засіб, обраний митним органом - коригування митної вартості із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України;
наслідок - фактичне блокування митного оформлення товару, оформлення картки відмови, порушення права позивача на належне митне оформлення, а також створення додаткових фінансових та адміністративних витрат.
Суд встановив, що позивачем було подано повний пакет документів, передбачений частиною 2 статті 53 МК України, а також додаткові документи на вимогу митного органу, які підтверджують заявлену митну вартість за основним методом - за ціною договору. Митний орган не навів конкретних обставин, які б обґрунтовували неможливість застосування основного методу, не провів консультацій з декларантом, не здійснив порівняльного аналізу товарів, не підтвердив належність джерела інформації для резервного методу, та не пояснив числове значення скоригованої вартості.
За таких обставин, обраний засіб (коригування митної вартості за резервним методом) не був необхідним, не відповідав меті контролю та порушив право позивача на належне митне оформлення. Втручання митного органу є непропорційним, а отже протиправним.
Суд наголошує, що прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що оскаржувані рішення не відповідають критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а відтак є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Зважаючи на те, що вимога позивача про визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2024/000050 від 29.02.2024 є похідною від вимоги про скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості №UA100390/2024/000018/2 від тієї ж дати, та з огляду на встановлення під час розгляду справи по суті невідповідності зазначеного рішення критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та належної мотивованості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Отже, адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 6510,04 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 27.03.2024 №302 (а.с. 12).
Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, чиє протиправне рішення призвело до виникнення спірних правовідносин.
Докази понесення позивачем інших витрат, пов'язаних із розглядом справи у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 29.02.2024 №UA100390/2024/000018/2.
3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2024/000050, Київської митниці.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (ідентифікаційний код ВП 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларіті Україна" (ідентифікаційний код 41958197) судовий збір у сумі 6510,04 грн (шість тисяч п'ятсот десять грн 04 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.