26.01.2026
Справа №522/23721/25
Провадження №1-кс/522/719/26
(повний текст)
26 січня 2026 року місто Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого СВ ВП №1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області,
Адвокат ОСОБА_3 звернувся до суду із скаргою в порядку ст.303 КПК України на бездіяльність слідчого СВ ВП №1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області, щодо неповернення мобільного телефону Айфон 14 Pro Max, MQ993S/A, серийный номер - НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 , з сімкартою НОМЕР_3 .
В обґрунтування адвокат ОСОБА_3 посилається на наступне.
Слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем мешкання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання речових доказів, а саме мобільних телефонів, інших електронних носіїв, на яких збережена інформація щодо шахрайських дій, банківських карток та/або грошових коштів, які отримані злочинним шляхом та інших речей, документів та/або предметів, які містять чи можуть містити відомості про вчинення вказаного кримінального правопорушення.
В подальшому орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене у ОСОБА_4 за місцем її проживання.
В ході судового розгляду 30.12.2025 прокурор відмовився від клопотання про арешт майна ОСОБА_4 , оскільки її телефон оглянутий та не має інтересу для слідства.
Станом на сьогодні прокурором не було подано нового клопотання про арешт майна ОСОБА_4 , в зв'язку з чим, 16.01.2026 її захисником,- адвокатом ОСОБА_3 подано слідчому клопотання про повернення тимчасово вилуенного майна. Наразі дане клопотання не розглянуто та майно ОСОБА_4 не повернуто.
Позиція учасників судового засідання.
Адвокат ОСОБА_3 в в судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд клопотання без його участі, свої вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити скаргу в повному обсязі.
Прокурор в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду було повідомлено належним чином.
Розглянувши скаргу, дослідивши надані матеріали, приходжу до висновку, що скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Приписами ч.1 ст.24 КПК України кожному гарантовано право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування визначено та регламентовано главою 26 КПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржене рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Так, за своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тобто, застосування інституту тимчасового вилучення майна можливе лише до вирішення питання про арешт такого майна або до його повернення, що свідчить про конкретне визначення законодавцем можливої наступної долі тимчасово вилученого майна, при цьому можливість визнання такого майна речовим доказом, законодавець не вказує.
Порядок тимчасового вилучення майна регламентовано ст. 168 КПК України, яка вказує, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час обшуку, огляду.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Аналізуючи правовий зміст ч. 7 ст. 236 і частини 1 ст.98 КПК України, ч. 2 ст.168 КПК України, де вказано, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку або огляду, можливо зробити висновок про те, що речі і документи, вилучені при проведенні обшуку, мають одних з двох процесуальних статусів: 1) речі та документи, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на їх відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку і 2) речі та документи, які не входять до цього переліку, тобто, - тимчасово вилучене майно, яке перебуває в такому статусі відповідно до ч. 1 ст.167 КПК України до вирішення питання про його арешт або повернення.
Законодавцем в статті 169 КПК України визначено підстави повернення тимчасового вилученого майна, зокрема зазначено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.
Із зазначеної норми вбачається, що однією із підстав повернення тимчасового вилученого майна є випадки, передбачені частиною п'ятою статті 171 КПК України, тому майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Тобто, у випадку не подання слідчим, прокурором не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна клопотання про його арешт, тимчасово вилучене майно повертається особі, в якої його було вилучено.
Згідно з частиною другою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий.
Відповідно до частини першої статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Слідчим суддею встановлено, що:
- 30.10.2025 Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси було задоволено клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 про надання дозволу на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем мешкання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання речових доказів, а саме мобільних телефонів, інших електронних носіїв, на яких збережена інформація щодо шахрайських дій, банківських карток та/або грошових коштів, які отримані злочинним шляхом та інших речей, документів та/або предметів, які містять чи можуть містити відомості про вчинення вказаного кримінального правопорушення.
- 30.12.2025 слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси клопотання про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку за адресою АДРЕСА_1 , за місцем мешкання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повернуто прокурору для усунення недоліків.
Після повернення слідчим суддею клопотання прокурору про накладення арешту на майно ОСОБА_4 в зв'язку з відсутностю належного та вмотивованого обґрунтування підстав та мети накладення арешту, прокурор у визначений законом строк не усунув виявлені недоліки та не звернувся до суду з повторним клопотанням про накладення арешту на майно.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 172 КПК України, у разі повернення клопотання про арешт майна прокурор або слідчий за погодженням з прокурором має право повторно звернутися до слідчого судді з таким клопотанням після усунення недоліків, не пізніше ніж за сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
З урахуванням встановлених в фактів слідчий суддя вважає, що такий підхід органу досудового розслідування не відповідає діючому кримінальному процесуальному законодавству України та практиці Європейського суду з прав людини.
Забезпечення прав людини є напрямком державної політики, що реалізується через національні механізми захисту прав людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту, відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна. Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Втручання має бути законним, тобто здійснене на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (foreseeable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та в окремих осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Так, за своїм змістом подана скарга направлена на повернення тимчасово вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).
Також при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, покладається на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в матеріалах судового провадження за скаргою даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння ОСОБА_4 належним її майном.
Стороною обвинувачення не доведено та не надано доказів, які б давали підстави для утримання майна ОСОБА_4 , яка не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні, оскільки доказів, які б могли свідчити, що вилучене майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди, а також містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Висновки, до яких прийшов суд.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що стороною обвинувачення не доведено та не надано доказів, які б давали підстави для утримання майна ОСОБА_4 , слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість поданої скарги щодо бездіяльності, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, оскільки вбачається порушення права власника на володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
До теперішнього часу зазначений мобільний телефон власнику не повернуто.
Тому твердження адвоката ОСОБА_3 , щодо бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, є обґрунтованими.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення скарги.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про зобов'язання вчинити певну дію.
Керуючись ст.ст.169-173, 214-216, 303-307, 318-380 КПК України, -
Скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, прокурора - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену особу СВ ВП №1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області у кримінальному провадженні №12024163520000646 від 06.12.2024 або прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні вчинити дії щодо повернення мобільного телефону Айфон 14 Pro Max, MQ993S/A, серийный номер - НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 , з сімкартою НОМЕР_3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_6