Житомирський апеляційний суд
Справа №295/4544/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/314/26
Категорія ч.4,6 ст.152 КК України Доповідач ОСОБА_2
21 січня 2026 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючої судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
представника потерпілої: ОСОБА_9 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 та керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022060410000025 від 21.01.2022, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України,
Вироком Корольовського районного суду м.Житомира від 05 грудня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152 , ч. 6 ст. 152 КК України та призначено йому покарання:
-за ч. 4 ст. 152 КК України у виді 11 ( одинадцяти ) років позбавлення волі;
-за ч. 6 ст. 152 КК України у виді 15 ( п'ятнадцяти ) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
Зараховано ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення, а саме: з 05.04.2022 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обраховано з 05.04. 2022 року.
До набрання вироком законної сили продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, а саме по 02 лютого 2026 року, включно.
Згідно з вироком суду у достовірно не встановлений день червня 2014 року у денний час ОСОБА_7 , знаходився на території домоволодіння АДРЕСА_1 , де у останнього виник злочинний умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло малолітньої падчерки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою ОСОБА_7 перебуває у сімейних відносинах, з використанням геніталій, незалежно від її добровільної згоди.
Реалізуючи свій злочинний умисел, цього ж дня у червні 2014 року в денну пору доби, ОСОБА_7 завів малолітню ОСОБА_11 у приміщення сіновалу, яке розташоване на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що ОСОБА_11 є малолітньою та не досягла чотирнадцятирічного віку, використовуючи її безпорадний стан у зв'язку з малолітством, внаслідок якого вона не могла розуміти характер та значення вчинюваних відносно неї дій та чинити опір, роздягнув останню, взявши її за волосся та знявши з неї нижню білизну, при цьому застосовуючи фізичне насильство, поклав малолітню ОСОБА_11 на бік тулуба, а сам ліг позаду неї та вчинив дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним проникненням у тіло останньої з використанням геніталій, без її добровільної згоди.
Крім цього, 28 липня 2015 року, у ранковий час, ОСОБА_7 , перебував за місцем проживання у домоволодінні АДРЕСА_1 , де у останнього виник злочинний умисел, направлений на повторне вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло малолітньої падчерки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою ОСОБА_7 перебуває у сімейних відносинах, з використанням геніталій, незалежно від її добровільної згоди.
Реалізуючи свій злочинний умисел, цього ж дня, у ранкову пору доби, ОСОБА_7 , підійшов до малолітньої ОСОБА_11 , яка в цей час лежала на ліжку в одній з кімнат будинку, який розташований за вищевказаною адресою, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що остання є малолітньою та не досягла чотирнадцятирічного віку, використовуючи її безпорадний стан у зв'язку з малолітством, внаслідок якого вона не могла розуміти характер та значення вчинюваних з нею дій та чинити опір, знявши одяг з малолітньої ОСОБА_11 , поклав останню на бік тулуба, а сам ліг позаду неї та повторно вчинив дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним проникненням у тіло останньої з використанням геніталій, без її добровільної згоди.
Крім цього, у достовірно невстановлений день січня 2021 року у денний час, ОСОБА_7 , перебував за місцем проживання у домоволодінні АДРЕСА_1 , де у останнього виник злочинний умисел, направлений на повторне вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло малолітньої падчерки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою ОСОБА_7 перебуває у сімейних відносинах, з використанням геніталій, незалежно від її добровільної згоди.
Реалізуючи свій злочинний умисел, цього ж дня у січні 2021 року у денний час, ОСОБА_7 , зайшов в одну з кімнат будинку, де в цей час на ліжку лежала малолітня ОСОБА_11 , та ліг на ліжко до останньої, де усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки і бажаючи їх настання достовірно знаючи, що остання є малолітньою та не досягла чотирнадцятирічного віку, використовуючи її безпорадний стан у зв'язку з малолітством, внаслідок якого вона не могла розуміти характер та значення вчинюваних з нею дій та чинити опір, знявши одяг з малолітньої ОСОБА_11 , поклав останню на бік тулуба, а сам ліг позаду неї та повторно вчинив дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним проникненням у тіло останньої з використанням геніталій, без її добровільної згоди.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок першої інстанції та ухвалити виправдувальний вирок. Крім того, просить перерахувати строк попереднього ув'язнення із розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі. Вказує, що докази грунтуються на припущеннях та домислах. Крім того, свідчення свідків базуються на слухах та нічим не підтвердженні, а свідчення в судовій залі та у вироку змінені і дослівно різняться. Ініціатором написання заяви ОСОБА_11 була класний керівник ОСОБА_12 , однак ніякої записки потерпілої не було. Зазначає, що ОСОБА_11 у 2014 році проживала за адресою АДРЕСА_2 та ходила до місцевого дошкільного закладу освіту. Окрім того, в медичних документах ОСОБА_11 з різних медичних закладів за всі роки відсутні дані про знущання. Звертає увагу на те, що потерпіла ОСОБА_11 дає неправдиві показання і таким чином мстить йому за те, що він змушував її виконувати роботу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати вирок першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким виправдати обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.ч.4,6 ст.152 КК України. На думку захисника, досудове слідство та судове слідство проведено неповно та однобічно. Докази, зокрема, показання свідків не підтверджують вину ОСОБА_7 , а навпаки спростовують вину останнього. Вважає, що обвинувачення грунтується лише на показаннях потерпілої, що є фантазіями дитини, тобто на припущеннях, не встановлено точних дат вчинення дій, що інкримінуються ОСОБА_7 . Зазначає, що вироком Корольовського районного суду не надано оцінку практиці Верховного суду щодо зарахування строку попереднього ув'язнення в редакції Закону №838-VІІІ із розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.
Прокурор в апеляційній скарзі вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині зарахування строку попереднього ув'язнення, просить ухвалити рішення, яким зарахувати ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення, на підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VІІІ з 05 квітня 2022 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін. Вказує на те, що згідно правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29.08.2018 у справі №667/537/17, якщо особа вчинила злочин до 20.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VІІІ від 26.11.2015 у силу прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Представник потерпілої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_9 подав заперечення на апеляційні скарги ОСОБА_7 та його захисника, в яких просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду від 05.12.2025 - без змін. Зазначає, що не встановлення точного дня вчинення злочину не може свідчити про відсутність цього факту. Вина ОСОБА_7 об'єктивно підтверджується відповідними доказами, дослідженими в судовому засіданні, зокрема, показаннями потерпілої, які є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими доказами, показаннями свідків, висновками експертиз та письмовими доказами, яким суд надав юридичну оцінку.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали свої апеляційні скарги, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у повному обсязі, щодо апеляційних скарг обвинуваченого та захисника висловив думку, що вони підлягають до задоволення в частині зарахування попереднього ув'язнення, в іншій частині задоволенню не підлягають, також думку представника потерпілої, який просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок залишити без змін, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до положень ч.1 ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 05 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 в межах поданих апеляційних скарг. Підстав для виходу за межі апеляційних скарг в порядку ч.2 ст. 404 КПК України колегія суддів не встановила.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія вважає, що вирок суду першої інстанції в цілому таким вимогам відповідає.
Основним аргументом апеляційних скарг сторони захисту є недоведеність вини ОСОБА_7 в інкримінованих йому злочинах. На думку обвинуваченого та його захисника, обвинувачення побудоване лише на показаннях потерпілої дитини, показання свідків базуються на слухах та нічим не підтверджені, крім того, показання у вироку змінені і відрізняються від тих, які свідки давали у залі суду.
Вказані доводи є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ст.95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 101 цього Кодексу.
Судом першої інстанції в чіткій відповідності до норм кримінального процесуального закону безпосередньо допитано потерпілу ОСОБА_11 , яка на час подій була малолітньою, показання докладно викладені у вироку, і їм надано належну оцінку. Потерпіла ОСОБА_11 послідовно описала обставини подій, викладених у обвинуваченні, і її пояснення повністю узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами у їх сукупності.
Так, потерпіла ОСОБА_11 показала в судовому засіданні, що у 2014 році вона гралась у пісочниці і з хати вийшов її вітчим - ОСОБА_7 , вона підійшла до нього і попросила сходити на річку і він погодився, вони пішли на річку, вона побачила, що річка в іншій стороні та запитала у вітчима куди вони йдуть, він сказав: "зараз підемо, ходи зі мною", і вона пішла за ним, вона пам'ятає , що ОСОБА_7 поклав її на правий бік і почав "робити щось", потім він пішов і сказав, щоб вона зачекала його, вона подивилась куди він пішов - він пішов до хати, випив горілки стопку, а потім повернувся. З нею мами не було, вона була в пологовому.
Потім вітчим прийшов з роботи, вона лежала на ліжку і робила вигляд що спить. ОСОБА_7 це побачив і покликав її декілька разів, вона мовчала. Потім він підійшов, взяв її на руки і переніс на своє ліжко, сказав зачекати і принести олію, вона принесла. ОСОБА_7 сказав їй: "Лягай", вона лягла і він почав "мастити собі щось цією олією". Потім "почав знову", потім не пам'ятає що було.
Влітку - 28.07, на день народження її мами, не пам'ятає якого року, вона була у батьківській кімнаті у сестри на ліжку, сестра спала з вітчимом, де була мама в той час, вона не пам'ятає. ОСОБА_7 побачив що вона спить і покликав її до себе, він сказав їй: «Йди сюди, а то я до тебе підійду", вона сказала, що ні і далі просто лежала та мовчала. Потім він підійшов до неї і сказав: "Тихо, щоб ОСОБА_13 не розбудити", сестра спала в себе на ліжку, вона в себе, а вітчим в себе, потім пішла в кімнату дивитись телевізор, він сказав: «Йди сюди», вона сказала, що не піде. Потім він сказав, щоб вона принесла « ОСОБА_14 », він її поклав і "Почав мастити «Зірочкою», вона сказала, що пече, він сказав: "Нічого, потерпи".
Відповідаючи на запитання учасників розгляду справи, потерпіла дала покази, в 2014 році, це було влітку, мабуть, серпень, погода була тепла, можна було купатись в річці, вітчим тоді не часто водив до річки, зазвичай вони ходили усі разом до річки: вона, сестра, мама. Коли трапилась подія вона та її вітчим тоді пішли в сарай біля хати, недалеко від хати метрів 5-10. Мама була вдома і спала, мама не знала, що вони пішли до річки. Коли були в сараї, то ОСОБА_7 знімав одяг з неї. Він знімав із себе одяг: шорти точно і футболку, мабуть, також спідню білизну. ОСОБА_7 поклав її на правий бік, потім "взяв статевий орган і пробував їй завести під ногу", але, мабуть, в нього не вийшло, через це він пішов до будинку. Після чого повернувся в нього вийшло це зробити, він був десь півгодини, хвилин 20, це разом з тим, як він ходив до хати. Після цього, вона пішла додому. Матері про це розповідала через місяць-два. Спочатку вона не повірила, потім вона поговорила з вітчимом, він сказав їй :"Що так, це було", але далі вона не знає як вони це вирішували. Вона нікому про це більше не розповідала, окрім матері. Після цього, це повторювалось не один раз. Вона не пам'ятає, коли взимку ще це відбулось. Вдома були такі ж дії як в сараї. коли це відбувалось, то він міг сказати тільки "Не крутися". Коли це відбувалось, то була тоді молодша сестра, їй був тоді один рік, сестра була поруч на ліжку, в тій же кімнаті, де це відбувалось. ОСОБА_7 вдалось зробити ті дії, які він хотів. В подальшому про ці дії ОСОБА_7 вона розповідала матері.
Наступний раз був після дня народження матері (27.07). Вона не пам'ятає рік. Це було вдома в будинку на ліжку. Матері в квартирі не було. ОСОБА_7 сказав лягти і почав « ОСОБА_14 » мастити її «жіночі статеві органи». Вона не зверталась до лікаря через те, що їй пекло, але матері розповідала, вона нічого про це ОСОБА_7 не сказала, вона не була здивована через те, що почула.
Востаннє вона не пам'ятає, коли це було, але їй тоді було років 12. Це також відбувалось в будинку, але не може пригадати, що тоді було. ОСОБА_7 зробив ті ж дії, що і були до цього. Матері не було поруч, вона їй також про це розповідала.
Згодом вона вже розповідала своїй подружці і своєму знайомому про ці події. Знайомого усі називають ОСОБА_15 , він сам не з України. Як по-справжньому його звати вона не знає, йому десь 72 роки, він в селі проживав, допомагав їм, він міг прийти, принести їжу, іноді були проблеми з їжею. Вона не розповідала йому про всі випадки, але розповідала тільки про деякі випадки. Коли вони проживали спільно, то її вітчим і матір часто пили. Вона ходила тоді на навчання. Її матір дуже рідко цікавилась її особистим життям. У неї тоді не було друзів. Мати не працювала, а вітчим іноді підробляв в селі через річку на пилорамі. Вони жили за ті кошти, які вітчим заробляв.
У неї стосунки з вітчимом були не дуже дружні, він міг її вдарити і накричати, часто піднімав на неї руку, в основному він це робив, коли був п'яний. Вона має образу на нього. Коли вітчим її виганяв з хати, то вона іноді ночувала в сараї або ходила до цього діда. Коли вона почала ходити ночувати до діда, то їй було років 11. Вона не розповідала йому, що вітчим з нею робив в 11 років, вона йому розповіла вперше в 12 чи 13 років.
Показання потерпілої, даної нею в судовому засіданні підтверджуються даними, отриманими в результаті проведення з нею слідчого експерименту.
Висновок експерта №104 від 21.01.2022 за результатами проведення судово-медичної експертизи також підтверджує показання потерпілої. Зокрема, з даного висновку встановлено, що при освідуванні ОСОБА_11 виявлено порушення цілісності дівочої перетинки відповідно цифрам «3» та «8» циферблату годинника , краї яких потовщені , рубцево-змінені. Вказані розриви виникли в термін який перевищує 3 тижня до часу освідування, не виключено, що вони виникли в терміни та при обставинах , вказаних потерпілою під час бесіди з нею.
При оцінці показань потерпілої судом першої інстанції взято до уваги висновок експерта №25-2022 від 25.01.2022 за результатами судово-психіатричної експертизи.
Так, відповідно до висновку експертів неповнолітня потерпіла ОСОБА_11 , 2008 р.н., на будь-які психічні розлади на даний час не страждає. Загальна психологічна характеристика неповнолітньої ОСОБА_11 : пізнавальна діяльність психіки не порушена - пам'ять та увага достатні, словниковий багаж та судження відповідають віковому варіанту норми. Темп психічної діяльності звичайний. Мислення послідовне, здатна до логічного мислення, орієнтування в ситуаціях, які досяжні для її віку. Інтелект відповідає варіанту вікової норми. Характерологічно їй властиво: контактна, кмітлива, чуйна, рухлива, самостійна, вольовий контроль поведінки, як для її віку, достатній. Фрустрована потреба в любові. Емоційно лабільна, емоційні реакції адекватні. Її індивідуально-психологічні властивості знаходяться в межах психологічної нормативності. ОСОБА_11 має збережений інтелект, здатна правильно сприймати та відтворювати події. Виявляє елементи психологічних наслідків вчинення зазначених насильницьких дій щодо неї, які відобразилися на її психоемоційному стані (з'явилася замкнутість, закритість, приховувала). ОСОБА_11 ознак схильності до вираженого фантазування - не виявляє.
Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили показання ОСОБА_11 у тій мірі, у якій кожен свідок був обізнаний з обставинами. І хоча жоден зі свідків не був очевидцем подій, проте відомості, які вони надали суду, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, у сукупності з іншими доказами дають можливість суду відтворити цілісну картину подій. Підстав для визнання показання свідків неналежними або недопустимими доказами судом не встановлено, а доводи обвинуваченого про те, що показання свідків, викладені у вироку, не відповідають даним в судовому засіданні, не підтверджуються матеріалами справи. Показання свідків суд першої інстанції докладно відтворив у вироку, проаналізував та оцінив в сукупності і взаємозв'язку між собою та іншими доказами відповідно до вимог КПК.
З оцінкою показань свідків погоджується і колегія суддів.
Так, свідок ОСОБА_16 - тітка потерпілої по лінії батька, дала показання в судовому засіданні, зокрема, про те, що ОСОБА_17 цілеспрямована добродушна дівчинка, не схильна брехати. На її пряме запитання, що сталося, ОСОБА_17 сказала, що її домагався вітчим, вона боялась, що ніхто їй не повірить. Це було декілька разів. ОСОБА_17 казала, що не хоче повертатися додому.
Знайомий родини ОСОБА_18 свідок ОСОБА_19 дав суду показання, згідно з якими про сексуальні домагання ОСОБА_17 йому нічого не розповідала, але він чув, як ОСОБА_17 говорила з мамою про те, що мама у всьому винна, що вона життя дитині зіпсувала, що вітчим її ґвалтував, після чого вони посварилися і пішли додому. Всієї розмови дослівно він не чув, оскільки знаходився на певній відстані, але ці слова почув.
Двоюрідна сестра потерпілої ОСОБА_11 - свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона дізналася, що ОСОБА_7 зґвалтував ОСОБА_17 , коли був у нетверезому стані, а потім сам сп'яну підтвердив це дідусеві, дідусь розповів її мамі, а мама вже їй розповіла.
Свідок ОСОБА_21 - директор ліцею, у якому навчалася потерпіла, також підтвердив, що у спілкуванні з ним ОСОБА_17 розповіла про моральний та фізичний тиск з боку батька. Однак при спілкуванні разом із психологом ОСОБА_17 вказала на домагання до неї від батька, у зв'язку із чим були здійснені повідомлення до компетентних органів.
Класний керівник потерпілої ОСОБА_12 показала в судовому засіданні, що вона помітила, що ОСОБА_17 не ходить додому, а ходить ночувати то до подружок, то до діда. Коли вона запитала у ОСОБА_17 , чому так, ОСОБА_17 не хотіла розповідати, тоді вона запропонувала їй написати про причину такого пригніченого стану. ОСОБА_17 написала, що її вітчим ґвалтував з 6 років, що мати про все знала. Вказану інформацію вона довела до керівництва ліцею.
Вказані вище показання працівників ліцею підтвердила психолог ОСОБА_22 , яка читала письмове пояснення ОСОБА_17 та при особистому спілкуванні остання підтвердила щодо домагань в родині.
Наведені вище показання свідків повністю узгоджуються з іншими доказами по справі і спростовують доводи апеляційних скарг сторони захисту.
Доводи обвинуваченого про відсутність в матеріалах справи письмової записки, про яку говорять свідки, яку начебто написала ОСОБА_17 в ліцеї і віддала класному керівнику, і яка містить звинувачення потерпілої у сексуальних домаганнях з його боку, не є підставою для спростування особистих показань потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_12 , даних ними в судовому засіданні. Окрім того, суд першої інстанції не посилався на вказану записку у своєму вироку як на доказ вини ОСОБА_7 .
Доводи обвинуваченого про те, що ОСОБА_11 у 2014 році проживала за адресою АДРЕСА_2 та ходила до місцевого дошкільного закладу освіту не спростовують висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій, оскільки це не виключає можливість вчинення злочину в с. Буки Житомирського району, який розташований неподалік м. Житомира, а свої висновки суд першої інстанції робив на підставі оцінки усіх доказів у їх сукупності.
Не спростовують висновків суду і доводи обвинуваченого відносно того, що в медичних документах ОСОБА_11 за різні роки відсутні дані про знущання, з огляду на наступне.
Відповідно до диспозиції ч.1 ст. 152 КК України вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування).
Частиною 4 цієї статті зазначено, що дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених частинами четвертою або п'ятою статті 153, статтею 155 або частиною другою статті 156 цього Кодексу (частина 6 ст.152 КК України).
Отже, склад злочину, передбачений ст.152 КК України не передбачає обов'язкову наявність тілесних ушкоджень при вчиненні згвалтування.
Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» № 5 від 30.05.2008 року фізичним насильством слід вважати зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи, або на її фізичну свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи, такий вплив може виражатися, зокрема, в утриманні потерпілої.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_11 дає такі показання з мотивів помсти йому за змушення до виконання роботи, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами, зокрема, з огляду на висновок судово-медичної та судово-психіатричної експертиз.
Показання свідка сторони захисту ОСОБА_23 не містять даних, які б спростовували висновки суду першої інстанції, або, принаймні, породжували б обгрунтований сумнів у доведеності вини ОСОБА_7 , враховуючи сукупність інших доказів у справі.
Колегія суддів уважає безпідставними доводи захисника про те, що обвинувачення грунтується лише на показаннях потерпілої, зокрема, на припущеннях, фантазії дитини, враховуючи наявні у справі докази.
Так, згідно з висновком судово-психіатричного експерта №25-2022 від 25.01.2022 року ОСОБА_11 ознак схильності до вираженого фантазування не виявляє.
Одночасно, відповідно до висновоку експерта №104 від 21.01.2022 року при освідуванні ОСОБА_11 виявлено порушення цілісності дівочої перетинки відповідно цифрам «3» та «8» циферблату годинника , краї яких потовщені , рубцево-змінені. Вказані розриви виникли в термін який перевищує 3 тижня до часу освідування, не виключено, що вони виникли в терміни та при обставинах, вказаних потерпілою під час бесіди з нею.
Не встановлення під час досудового розслідування та судового розгляду точного часу вчинення дій, які ставляться у вину обвинуваченому, не може бути покладене в основу твердження про невинуватість ОСОБА_7 та не свідчить про відсутність самих подій.
Натомість апеляційний суд бере до уваги, що суд першої інстанції дав обґрунтовану правову оцінку обставинам справи і детально навів мотиви, з яких дійшов переконання про наявність підстав для визнання ОСОБА_7 винуватим у пред'явленому обвинуваченні.
За наведених вище фактів спростовуються доводи сторони захисту щодо неповноти та однобічності проведення досудового та судового слідства та щодо не доведення винуватості ОСОБА_7 показаннями свідків і потерпілої у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч.4, 6 ст. 152 КК України.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.ч.4, 6 ст. 152 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та всебічно перевіреними в судовому засіданні доказами.
Отже, судом першої інстанції, у відповідності до вимог ст.94 КПК України, вирок, яким ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.ч.4, 6 ст. 152 КК України, злочину, передбаченого ч.ч.4, 6 ст. 152 КК України, ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, на підставі закону та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, та сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника в цій частині не спростовують такі висновки суду першої інстанції.
В той же час, колегією суддів визнаються обґрунтованими доводи апеляційних скарг в частині незастосування закону, який підлягав застосуванню при зарахуванні обвинуваченому у строк відбутого покарання строку попереднього ув'язнення.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі №663/537/17 виснувала, що положення ч. 5 ст. 72 КК України щодо правил зарахування попереднього ув'язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч.1 ст. 72 КК України, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч.2 ст.4 КК України.
Якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII (пряма дія Закону №838-VIII).
Якщо особа вчинила злочин в період до 23грудня2015року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII (зворотна дія Закону №838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч.1 ст.5 КК України).
Таким чином, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом №2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII. В такому разі Закон №838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону №2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону №2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч.2 ст.5 КК України не допускається. Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21червня2017року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №2046-VIII (пряма дія Закону №2046-VIII).
Зазначена практика є усталеною і притримується Верховним Судом в інших справах, зокрема у постановах від 13.11.2024 у справі № 756/847/17, від 04.09.2024 у справі № 686/3330/21, від 19.02.2024 у справі № 727/1990/20 тощо.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 409 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню або застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Положення статті 408 КПК України передбачають, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Враховуючи те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів у червні 2014 року та 28 липня 2015 року, тобто до 20 червня 2017 року, колегія суддів доходить висновку про необхідність зміни вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині зарахування йому строку попереднього ув'язнення із з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2025 року змінити в частині зарахування попереднього ув'язнення. Зарахувати ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення з 05 квітня 2022 року по 21 січня 2026 року на підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VІІІ із розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуюча суддя ОСОБА_2
судді : ОСОБА_3
ОСОБА_4