Номер провадження: 22-ц/813/3520/26
Справа № 523/14435/24
Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
22.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - Одеська міська рада, Управління капітального будівництва Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пересипського районногосуду м.Одеси від 21 травня 2025 року у складі судді Бузовського В.В.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 , треті особи: Одеська міська рада, Управління капітального будівництва Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.05.1994 зареєстровано шлюб між позивачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 , в якому подружжя перебуває по день звернення до суду. 26.11.2004 Позивач ОСОБА_1 діючи в інтересах своєї сім'ї уклав з ОСОБА_6 - головою правління ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» Договір № 140/19 по співробітництву з інвестування будівництва житлових будинків, відповідно до якого зобов'язувався здійснити інвестування будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на суму 196 266,00 грн. з НДС, що ним було зроблено в повному обсязі.
16.02.2005 між ОСОБА_7 директором Дочірнього підприємства «Жилбуд» ВАТ «ОДБК», який діяв на підставі статуту, та відповідачем - ОСОБА_8 укладено Договір про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків, відповідно до якого відповідач ОСОБА_8 зобов'язувалася здійснити інвестування будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_2 ) на суму 216 189 грн з НДС, що нею було зроблено в повному обсязі. (далі по тексту - Договір №2)
Позивач як інвестор, за кошти якого і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Оскільки після виконання умов інвестиційного договору, Позивач набув майнові права на об'єкт інвестування, які після завершення будівництва об'єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об'єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник або будь-яка довірена особа позбавлені права відчужувати об'єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.
З урахуванням викладеного позивач просить: визнати недійсним Договір про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків від 16.02.2005 укладений між ОСОБА_7 директором Дочірнього підприємства «Жилбуд» ВАТ «ОДБК» та ОСОБА_9 .
Позиція відповідача та третіх осіб в суді першої інстанції
У відзивіна позовну заяву, відповідачка ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що 09 листопада 2004 року Головою ВАТ «ОДБК» ОСОБА_11 надано ОСОБА_7 , директору ДП «Жилбуд», право укладення договорів інвестування з третіми особами, в т.ч. на квартиру АДРЕСА_3 . 16 лютого 2005 року між ОСОБА_7 - директором ДП «Жилбуд» ВАТ «ОДБК», що діяв на підставі статуту, та ОСОБА_10 був укладений договір про співпрацю по інвестування будівництва житлових будинків, відповідно до якого ОСОБА_5 зобов'язувалася здійснити інвестування будівництва квартири АДРЕСА_4 на суму 216 189 грн. з НДС, що нею було зроблено в повному об'ємі.
Зазначала, що актом часткового взаєморозрахунку від 19 травня 2006 року, який є права Головою ВАТ «ОДБК» ОСОБА_11 схвалені дії, виконані ОСОБА_7 від імені ДП «Жилбуд», в якості повіреного ВАТ «ОДБК» в межах повноважень наданих йому дорученням від 9 листопада 2004 року (вказані обставини досліджені та підтверджені при розгляді господарської справи № 4/164-08-4331, за позовом Відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат" до Приватного підприємства "Комерційно-консалтингове агентство "РЕМЕДІУМ" про визнання недійсними договору та акту), а отже ВАТ «ОДБК» надало повноваження та узгодило здійснення дії ДП «Житлобуд» щодо залучення коштів за рахунок майна що буде створено в майбутньому (житлова нерухомість).
Крім того, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27.05.2021 у справі №523/10649/20 вирішено: визнати недійсним Акт прийому передачі від 19.01.2012, укладений між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та ОСОБА_1 ; визнати договір №140/19 по співробітництву з інвестування будівництва житлових будинків від 26.11.2004, укладений головою правління ВАТ «ОДБК» і ОСОБА_1 недійсним; визнати Свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 12.03.2012, яке видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_1 недійсним; витребувати у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 та передати її ОСОБА_5 . Вказане судове рішення не було скасовано та є чинним на сьогоднішній день. Отже, підстави на які посилається позивач, а саме договір інвестування та акт приймання передачі майна, скасовані на момент подачі позовної заяви, а відтак, у позивача відсутні правові підстави висувати будь-які майнові вимоги щодо майна, яке на законних підставах належить ОСОБА_5 . Також від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності (том І: а.с. 109-112, 189-191).
Від третьої особи - ОСОБА_4 до суду надійшла заява, у якій остання визнала позовні вимоги (том І: а.с. 119).
Від інших третіх осіб - Одеської міської ради, Управління капітального будівництва Одеської міської ради та ОСОБА_3 заяв, заперечень чи відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пересипського районногосуду м.Одеси від 21 травня 2025 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що обставини, на які посилається позивач, вже були предметом безпосереднього дослідження під час розгляду цивільної справи № 523/10649/20 та встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили. У зв'язку з цим відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України такі обставини не підлягають повторному доказуванню та дослідженню судом. Фактично заявлені у даній справі позовні вимоги спрямовані на спростування висновків суду та переоцінку доказів і встановлених обставин, які були всебічно досліджені судом у справі № 523/10649/20, що суперечить вимогам процесуального закону. Судом також встановлено, що позивач не довів, яким чином його права за Договором про співпрацю по інвестуванню будівництва від 16.02.2005 року, укладеним між ОСОБА_7 та директором ДП «Жилбуд» ВАТ «ОДБК» і ОСОБА_8 , є порушеними та яким способом такі права підлягають відновленню. Суд не застосував наслідки спливу позовної давності, оскільки відповідні обставини не були належним чином доведені сторонами у справі. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню. Крім того, суд також вважав за необхідне зазначити, що звернення позивача до суду з цими вимогами не є ефективним способом захисту порушених чи невизнаних прав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Пересипського районногосуду м.Одеси від 21 травня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Повернути судовий збір в розмірі 2 161 грн. 89 коп. безпідставно сплачений в порядку виконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 10.09.2024.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при застосуванні положень ч.4 ст. 82 ЦПК України, суд не взяв до уваги, що в справі №523/10649/20 ОСОБА_1 не приймав участі у справі, тому він має право спростувати в загальному порядку обставини, встановлені стосовно певної особи заочним рішенням від 27.05.2021. Так, преюдиційне значення мають лише рішення у справах, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Натомість суб'єктний склад учасників справи №523/10649/20 і справи №523/14435/24 відрізняється. В справі №523/14435/24 в якості третьої особи приймає участь співвласник майнових прав на спірну квартиру дружина позивача ОСОБА_4 . Разом з тим, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/7758/14-ц).
При цьому, при розгляді справи №523/10649/20 судом не досліджувалося, що підписання директором ДП «Жилбуд» ВАТ «ОДБК» оскаржуваного договору від 16.02.2005 свідчить про перевищення директором статутних повноважень. Зазначає, що він як інвестор не укладав будь-яких договорів щодо розпорядження інвестиціями за Договором від 26.11.2004 на користь третіх осіб. Вважає, що оскаржуваний договір порушує майнові права позивача на об'єкт інвестування, оскільки останній створено за кошти позивача.
В жодній справі (№523/10649/20, №523/14435/24) не досліджувалась обставина належного і повного виконання зобов'язань за оскаржуваним договором від 16.02.2005 з боку відповідача ОСОБА_2 як інвестора на предмет повної оплати договору. В жодній справі відсутні фінансові документи на підтвердження виконання договору з боку відповідача.
Позиція відповідача та третіх осіб в суді апеляційної інстанції
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від відповідача та третіх осіб не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судове засідання, призначене на 22.01.2026 сторони не з'явилися, хочабули повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Встановлено, що 26.11.2004 між ВАТ «Одеський житлово-будівельний комбінат» в особі представника правління ОСОБА_11., діючого на підставі Статуту «Підрядчик» та ОСОБА_1 було укладено договір № 140/9 про співпрацю та інвестування будівництва житлових будинків. Предметом даного договору є інвестування і здійснення будівництва сторонами житлового будинку АДРЕСА_6 (а.с.30-32).
Згідно Акта приймання-передачі квартири №140 від 19.01.2012 ВАТ «ОЖБК» на виконання договору № 140/19 про співпрацю з інвестування будівництва житлових будинків від 26.10.2004 передає, а ОСОБА_1 приймає у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 (а.с.25).
Судом також встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року (справа № 523/10649/20) позов ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Одеський домобудівельний комбінат», ОСОБА_1 про визнання договору про співпрацю по інвестування будівництва недійсним та про витребування майна задоволено: визнано недійсним Акт прийому передачі від 19.01.2012, укладений між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та ОСОБА_1 ; визнано договір №140/19 по співробітництву з інвестування будівництва житлових будинків від 26.11.2004, укладений ОСОБА_11 - головою правління ВАТ «ОДБК» і ОСОБА_1 - недійсним; визнано Свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 12.03.2012, яке видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_1 недійсним; витребувано у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 та передано її ОСОБА_5 ( АДРЕСА_8 ).
Дане судове рішення набрало законної сили.
Так, зазначеним рішенням суду встановлені наступні обставини.
«…Директору ДП «Жилбуд» ОСОБА_7 була надана Довіреність від 09.11.2004 року, якою ВАТ «ОДБК» наділило директора ДП «Жилбуд», по сумісництву виконуючого директора ВАТ «ОДБК» - ОСОБА_7 правом укласти договори інвестування з третіми особами на квартири АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , для чого наділено його наступними правами: підписувати договори від імені ВАТ «ОДБК» або ДП «Жилбуд» з третіми особами на зазначені вище квартири, отримати грошові кошти від третіх осіб та внести їх в касу ДП «Жилбуд».
Спростування законності вказаної довіреності сторонами не надано.
Актом часткового взаєморозрахунку від 19 травня 2006 року, Головою ВАТ «ОДБК» ОСОБА_11 схвалено дії, виконані ОСОБА_7 від імені ДП «Жилбуд», в якості довіреної особи ВАТ «ОДБК» в межах повноважень наданих йому дорученням від 09 листопада 2004 року.
Згідно висновку Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області МВС України № 300-П від 22.09.2015р. вбачається наступне: 1. підпис від імені ОСОБА_6 в довіреності від 9 листопада 2004 року на ім'я директора ДП «Жилбуд» ОСОБА_12; 2. підпис від імені ОСОБА_6 в «Постійна структура та рівень кваліфікації персоналу. А. Інженерно технічні працівники» виконаний самим ОСОБА_6 (а.с.20-27).
Доводів щодо спростування законності договору про співпрацю по інвестування будівництва будинків від 31.01.2005р. матеріали справи не містять.
Таким чином, директор ДП «Жилбуд» ОСОБА_7 діяв в межах наданих йому повноважень та на законних підстав уклав договір про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків з ОСОБА_5 .
Суд приходить до висновку про те, що посадові особи ВАТ «ОДБК» не мали достатніх правових підстав для укладення договорів інвестування стосовно будинку будівельний АДРЕСА_26 .
Інші документи, а саме договір №140/19 по співробітництву з інвестування будівництва житлових будинків від 26.11.2004р., укладений ОСОБА_6 головою правління ВАТ «ОДБК» і ОСОБА_1 та акт прийому-передачі квартири №140 від 19.01.2012р. - є похідними, тому вимоги позивача про визнання їх недійсними та витребування майна з переданням права користування квартирою позивачеві також підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про витребування майна, то суд виходить з наступного.
Статтею 387 ЦК України закріплено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з положеннями ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Суд вважає про те, що позивачкою було доведено її право власності на спірне нерухоме майно, тому позовні вимоги про витребування у ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_5 та позовні вимоги про передачу спірної квартири ОСОБА_5 підлягають задоволенню.».
За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. ст. 202, 204, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається позивач у даній справі, вже були предметом дослідження під час розгляду цивільної справи № 523/10649/20 та встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у зв'язку з чим не підлягають повторному доказуванню.
Заявлені позовні вимоги за своїм змістом фактично спрямовані на переоцінку доказів і встановлених судом обставин у справі № 523/10649/20, а також на надання іншої правової оцінки обставинам, які були або могли бути відомі сторонам під час розгляду зазначеної справи та не містять нових юридично значущих даних.
Так, заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року у справі № 523/10649/20 встановлено право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно, у зв'язку з чим були задоволені її позовні вимоги про витребування квартири АДРЕСА_5 та передано їй.
Крім того, встановлено, що квартира АДРЕСА_5 на підставі договору дарування від 25 жовтня 2021 року належить ОСОБА_3 (а.с. 14-15).
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги є такими, що по суті зводяться до спроби перегляду та переоцінки обставин і доказів, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили, що суперечить вимогам ч.4 ст. 82 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що положення ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягають застосуванню у зв'язку з його нібито неучастю у справі № 523/10649/20, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як вбачається з наявної у матеріалах справи копії судового рішення у справі № 523/10649/20 (том І: а.с. 18-24), ОСОБА_1 був залучений до участі у справі як відповідач, тобто був наділений усім обсягом процесуальних прав сторони, передбачених ЦПК України, зокрема правом подати відзив, брати участь у судових засіданнях, подати заяву про перегляд заочного рішення, а також оскаржити його в апеляційному порядку.
Однак ОСОБА_1 жодним із зазначених процесуальних прав не скористався, заяву про перегляд заочного рішення та апеляційну скаргу не подавав, у зв'язку з чим заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року набрало законної сили та є обов'язковим для виконання.
За таких обставин ОСОБА_1 не може посилатися на власну процесуальну бездіяльність як на підставу для невизнання преюдиційного значення судового рішення, яке набрало законної сили, або для повторного перегляду встановлених ним обставин у межах іншої справи.
Залучення до участі у справі № 523/14435/24 нових учасників, у тому числі третьої особи - ОСОБА_4 , не змінює преюдиційного характеру обставин, встановлених щодо ОСОБА_1 рішенням суду у справі № 523/10649/20.
Посилання ОСОБА_1 щодо перевищення директором ДП «Жилбуд» ВАТ «ОДБК» статутних повноважень, порушення його прав як інвестора та неналежного виконання договору від 16 лютого 2005 року не мають правового значення для вирішення даного спору та фактично зводяться до спроби переоцінки доказів і обставин, які були або могли бути предметом судового дослідження у попередніх справах.
За відсутності у скаржника чинного правового титулу на об'єкт інвестування, що підтверджується визнанням недійсними договорів, на які він посилається як на підставу виникнення майнових прав, наведені ним доводи є юридично неспроможними, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Щодо вимог апеляційної скарги про повернення судового збору в розмірі, які були сплачені ОСОБА_1 в порядку виконання ухвали Суворовського районного суду м.Одеси від 10.09.2024, то колегія суддів вважає їх безпідставними оскільки з матеріалів справи вбачається, що судовий збір у розмірі 2161 грн 89 коп. був сплачений позивачем ОСОБА_1 на виконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 10.09.2024, якою його позовна заява залишена без руху у зв'язку з несплатою судового збору. Посилання апелянта на те, що він військовослужбовцем, не створює підстав для повернення сплаченого збору, оскільки статус позивача як військовослужбовця не надає автоматичного права на повернення судового збору за належних підстав. Таким чином, вимога про повернення судового збору є юридично неспроможною та не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної висновків суду в цій частині не спростовують.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, у частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 86 Постанови ВП ВС від 18.01.23 у справі №488/2807/17).
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК.
Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст. 215-236 ЦК.
Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Аналогічні позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).
З урахуванням встановлених судом обставин, а саме недоведеності позивачем порушення його прав договором від 16 лютого 2005 року, а також відсутності у нього будь-якого права на спірну квартиру, що підтверджується рішенням суду у справі № 523/10649/20, колегія суддів доходить висновку про відсутність у позивача суб'єктивного права, яке підлягало б судовому захисту.
За таких обставин наведені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції висновки щодо неефективності обраного способу захисту є зайвими, оскільки питання ефективності способу захисту підлягає оцінці лише у разі наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права. За відсутності такого права аналіз способу захисту не здійснюється. В решті рішення суду слід залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Колегія суддів дійшла висновку, що рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 21 травня 2025 року підлягає зміні, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду висновку про неефективний спосіб захисту, в решті рішення суду слід залишити без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Пересипського районногосуду м.Одеси від 21 травня 2025 року змінити, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 27.01.2026
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: С.О. Погорєлова
О.М. Таварткіладзе