17.12.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3153/22 (904/3667/24)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 (суддя Мартинюк С.В.)
у справі № 904/3153/22 (904/3667/24)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ"
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ"
відповідача-2 Акціонерного товариства "Акцент-Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Сіті Естейт"
про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним правочину
в межах справи № 904/3153/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ"
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 ТОВ "Аграрні технології України" та відповідача-2 АТ "АКЦЕНТ-БАНК" витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 у справі №904/3153/22 (904/3667/24) позовні вимоги задоволено. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІММЕ» нерухоме майно за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000. Визнано недійсним договір іпотеки №N70.00.0000292773 від 28.04.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» та Акціонерним товариством «Акцент-Банк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світланою Олександрівною, зареєстрований в реєстрі за №642, в частині надання в іпотеку АТ «Акцент-Банк» предмета іпотеки: нерухоме майно за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" витрати по сплаті судового збору в розмірі 301 697, 66 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Акцент-Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" витрати по сплаті судового збору в розмірі 301 697, 66 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 у справі №904/3153/22 (904/3667/24) повністю та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- господарський суд не врахував, що звертаючись з даним позовом, розпорядник майна ТОВ «ІММЕ» Демчан О.І. фактично перебрав на себе управлінські функції керівника підприємства всупереч ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства, чим фактично перевищив свої повноваження;
- суд першої інстанції залишив поза увагою, що враховуючи те, що повноваження керівника ТОВ «ІММЕ» не припинені, то позов про витребування майна підписано неуповноваженою особою розпорядником майна Демчаном О.І.;
- позивач не навів належних доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про недобросовісність набувача - ТОВ «Аграрні технології України», що має наслідком відмови у позові. Враховуючи добросовісність набувача, вимога про визнання недійсним договору іпотеки розцінюється як втручання в господарську діяльність відповідачів;
- на момент укладення договору іпотеки від 28.04.2021 були відсутні будь-які обтяження на нерухоме майно і АТ «АКЦЕНТ-БАНК» добросовісно покладався на дані реєстру прав на нерухомість. Протилежного позивач не зазначає. Таким чином, враховуючи конструкцію «добросовісного іпотекодержателя», відсутні підстави визнавати договір іпотеки недійсним.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
28.03.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-1, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
19.05.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наголосивши на законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення.
03.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від директора ТОВ «ІММЕ» ОСОБА_1. надійшла заява про відмову від позову.
15.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від розпорядника майна ТОВ «ІММЕ» арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшли заперечення на заяву керівника ТОВ «ІММЕ» про відмову від позову.
28.10.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 (апелянта) надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
В судовому засіданні 17.12.2025 брали участь представник відповідача-1 (апелянта) та позивача. Відповідач-2 та третя особа, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги участь представника ТОВ "Дніпро-Сіті Естейт" (третьої особи) в судовому засіданні 29.10.2025, тривалість провадження та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з'явилися.
Представник відповідача-1 (апелянта) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги в повному обсязі, зокрема, з підстав, наведених у відзиві, наполягав на необхідності залишення її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.
Щодо поданої заяви про відмову від позову.
Дана заява ТОВ «ІММЕ» подана його директором, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Заява обґрунтована тим, що згідно з матеріалами справи позов ТОВ «ІММЕ» про витребування майна та визнання недійсним правочину подано розпорядником майна ТОВ «ІММЕ» Демчаном О.І. При цьому повноваження директора ТОВ «ІММЕ» ОСОБА_1 не припинені. Відповідно до ч. 2 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Таким чином, на думку заявника, позов про витребування майна подано неуповноваженою особою. Заявник зазначає, що бажає скористатись своїм правом передбаченим чинним процесуальним законодавством на відмову від позову.
Просить прийняти відмову ТОВ «ІММЕ» від позову по справі №904/3153/22(904/3667/24), визнати нечинним рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 у справі №904/3153/22(904/3667/24), провадження у справі №904/3153/22(904/3667/24) за позовом ТОВ «ІММЕ» до ТОВ «Аграрні Технології України», АТ «Акцент-Банк» про витребування майна та визнання недійсним правочину - закрити.
Так, добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних та господарських відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У відповідності до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономаренко проти України» наголошено на тому, що сторони зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.
Як передбачено ч. 1 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
В свою чергу, п. 1 ч. 2 цієї статі визначено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
З огляду на зазначене вище, підставами для відмови господарським судом у задоволенні заяви про відмову від позову є: 1) обмеження представника відповідної сторони у повноваженнях на вчинення процесуальної дії (відмови від позову); 2) відмова позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, суперечить інтересам особи, яку він представляє.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 925/2151/14, від 08.10.2020 у справі № 910/5084/16.
Аналіз поданої заяви в контексті спірних правовідносин, їх характеру, суб'єктного складу та позовних вимог, свідчить те, що така суперечать закону та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача та інших осіб.
Як зазначалось розпорядником майна у позовній заяві, остання подана ним як законним процесуальним представником боржника, з метою повернення у його володіння майна, що станом на дату подання цієї заяви перебуває у третіх осіб, зокрема у зв'язку із бездіяльністю посадових осіб ТОВ «ІММЕ» щодо захисту прав боржника та відсутністю у діях останніх спрямованості на задоволення вимог кредиторів та можливе відновлення платоспроможності підприємства.
Водночас, за приписами ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов'язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов'язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).
За умов, коли судом першої інстанції прийнято рішення про витребування на користь ТОВ «ІММЕ» нерухомого майна, яке до відчуження було основним засобом здійснення підприємством господарської діяльності, та за рахунок реалізації якого можливо погасити суттєву частину визнаних Господарським судом Дніпропетровської області кредиторських вимог до боржника, дії керівника боржника, спрямовані на закриття провадження у справі №904/3153/22(904/3667/24), унеможливлення завершення розгляду цієї справи по суті та набрання, у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Аграрні Технології України», законної сили рішенням про витребування на користь боржника нерухомого майна, вочевидь не є добросовісними та розумними, адже прямо суперечать інтересам юридичної особи. Такими діями виконавчого органу завдається шкода ТОВ «ІММЕ» та його кредиторам, оскільки такі фактично спрямовані на уникнення повернення боржнику цінного нерухомого майна та погашення за його рахунок вимог кредиторів, будь-яка інша легітимна ціль у вказаних діях керівника боржника відсутня.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.02.2024 по справі №910/15043/21(910/13122/22), щодо наявності у розпорядника майна в силу положень ч. 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства права звертатись до суду із позовними вимогами щодо витребування майна з чужого незаконного володіння третіх осіб на користь боржника:
« 9.23. При цьому розпорядник майна не має ані власного права, яке стосується правочину боржника чи майна, ані власного інтересу у визнанні правочину недійсним і витребуванні майна (у тому числі похідного). Отже, розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника. При цьому за аналогією закону слід застосовувати відповідні положення статей 55, 57 ГПК України. Так, у разі відкриття провадження за таким позовом боржник набуває статусу позивача, але зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги можлива лише за письмовою згодою розпорядника майна; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє розпорядника майна права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20, пункт 93)».
Тобто подання керівником ТОВ «ІММЕ» заяви про відмову від позову, за умов підтримання розпорядником майна, як законним представником позивача, позову та наполягання на розгляді справи по суті, не є безумовною підставою для закриття провадження у справі №904/3153/22(904/3667/24) та визнання нечинним рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 у справі №904/3153/22(904/3667/24).
Крім того, судом враховується, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025 по справі №904/3153/22 вирішено припинити повноваження керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІММЕ» (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2 Т, код 33808671) громадянина України ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), виконання обов'язків керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІММЕ» (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2 Т, код 33808671) тимчасово покласти на розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 68, оф. 293; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ; свідоцтво №1732 від 11.11.2015).
Господарським судом встановлено, що керівник боржника ОСОБА_1., всупереч обов'язку діяти добросовісно та в інтересах товариства і його кредиторів, не вжив заходів для повернення у власність боржника об'єкта нерухомого майна загальною площею 6921,1 кв.м у м. Києві, попри наявність судового рішення про визнання правочину його відчуження недійсним, що сприяло вибуттю майна з власності підприємства.
Відмова у даному випадку від позову суперечить нормам КУзПБ та порушує інтереси самого боржника та його кредиторів, а тому не приймається судом.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.01.2021 року ТОВ "ІММЕ" уклало Договір про внесення додаткового вкладу та акт до нього. В рамках даного договору ТОВ "ІММЕ" передало до статутного капіталу ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" належне ТОВ "ІММЕ" нерухоме майно, що розташовано за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., торгівельний комплекс).
14.01.2021 ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" та ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" уклали Договір про внесення додаткового вкладу та акт до нього в рамках ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" передало до статутного капіталу ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" нерухоме майно, що розташовано за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., торгівельний комплекс.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі №904/3153/22 (904/5022/22) було визнано недійсним Договір від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" в частині передачі як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000, визнано недійсним Акт приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, щодо передачі зазначеного об'єкту нерухомого майна.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі №904/3153/22 (904/5022/22) зазначене рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 залишено без змін.
Постанову Верховного Суду від 14.03.2024 по справі №904/3153/22 (904/5022/22) касаційні скарги ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" та ТОВ "ІММЕ" залишено без задоволення. Ухвалено Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі №904/3153/22 (904/5022/22) в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.
28.04.2021 було укладено договір іпотеки №N70.00.0000292773, за яким спірне майно було передане ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» в іпотеку АТ «АКЦЕНТ-БАНК» в забезпечення виконання ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» грошових зобов'язань за кредитним договором, укладеним між останнім і відповідною банківською установою, на підставі договору іпотеки №N70.00.0000292773 від 28.04.2021.
Відповідно до п.2 договору, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавцем, що випливають з кредитного договору №50.00.000002966 від 26.04.2021, з повернення кредиту з лімітом 3 000 000,00 грн, наданого у вигляді відновлювальної кредитної лінії, а також процентів та штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.
Відповідно до п.7 договору іпотеки в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, у кількості 62 одиниці, в тому числі пп.52): об'єкт приміщення: нежилий будинок (літ.А), об'єкт житлової нерухомості: ні. Опис об'єкта: загальна площа (кв.м) 6921.1 Опис: торговельний комплекс Адреса: Київ, проспект Московський, будинок 34; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 294136280000.
Сторони визначили, що вартість предмету іпотеки (спірного майна) складає 128333000,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому їх слід задовольнити у повному обсязі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ТОВ "ІММЕ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 ТОВ "Аграрні технології України" та відповідача-2 АТ "АКЦЕНТ-БАНК" витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору.
Розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" у поданій заяві зазначає, що в ході здійснення процедури розпорядження майном боржника арбітражним керуючим Демчаном О.І. виявлено, що боржнику на праві власності належало нерухоме майно - торгівельний комплекс загальною площею 6921,1 кв.м (РНОНМ 294136280000), який менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство було відчужено ТОВ «ІММЕ» на користь ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт», та яке станом на дату подання цієї позовної заяви зареєстроване за ТОВ «Аграрні Технології України».
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 року у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) визнано недійсним Договір від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між ТОВ «ІММЕ» та ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» в частині передачі як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000, визнано недійсним Акт приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, щодо передачі зазначеного об'єкту нерухомого майна.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 року у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) та постановою Верховного Суду від 14.03.2024 - зазначене рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 року залишено без змін.
В позовній заяві розпорядником майна зазначається, що в рамках судового спору №904/3153/22 (904/5022/22) встановлено факт незаконного вибуття вказаної комерційної нерухомості із власності боржника ТОВ «ІММЕ», факт вчинення фраудаторного правочину із заінтересованою особою. Також арбітражний керуючий Демчан О.І. посилається на те, що внаслідок цього ТОВ «ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ» було використано в неправомірних цілях (як інструмент) для виведення об'єктів нерухомого майна від боржників Банку на пов'язаних осіб з неправомірною метою для уникнення можливості звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргів перед Банком.
Відтак, оскільки станом на дату звернення позивачем з цим позовом правочин, на підставі якого майно ТОВ «ІММЕ» вибуло із власності боржника, визнано недійсним, і таке майно перебуває у чужому незаконному володінні ТОВ «Аграрні Технології України», розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" вважає що в нього є наявні підстави для звернення з цим позовом.
Враховуючи викладене, позивач просить суд витребувати нерухоме майно із чужого незаконного володіння, а також визнати недійсним договір іпотеки, на підставі якого спірне майно було передане в іпотеку АТ «Акцент-Банк».
Відповідачем-1 04.09.2024 подано відзив, відповідно до якого просить в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування поданого відзиву відповідач-1 зазначає, що даний позов подано неналежним позивачем з огляду на те, що звертаючись з даним позовом, розпорядник майна ТОВ «ІММЕ» Демчан О.І. фактично взяв на себе управлінські функції всупереч ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства, чим фактично перевищив свої повноваження.
У відзиві ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" зазначає, що спільні керівники, засновники, бенефіціари або інші особи, пов'язані відносинами контролю, станом на січень 2021 року у ТОВ «ІММЕ» з ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» відсутні та ТОВ «Аграрні технології України» не було пов'язаною особою з ТОВ «ІММЕ» на час придбання майна.
Відповідач-1 вважає, що підстави позивача щодо пов'язаності осіб є необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства
Також щодо визнання договору іпотеки №N70.00.0000292773 від 28.04.2021 недійсним відповідач посилається на добросовісність набувача та вважає, що вимога про визнання недійсним договору іпотеки розцінюється як втручання в господарську діяльність відповідачів.
В письмових поясненнях ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" додатково зазначило, що на момент укладання договору іпотеки від 28.04.2021 були відсутні будь-які обтяження на нерухоме майно, внаслідок чого АТ "АКЦЕНТ-БАНК" покладався на дані з реєстру прав на нерухомість.
Третя особа у поданих поясненнях зазначає, що ТОВ «ІММЕ», ані ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт» не мало вирішального впливу на діяльність ТОВ «Аграрні Технології України». ТОВ «Аграрні Технології України» також не мало вирішального впливу на діяльність ТОВ «ІММЕ», ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт».
Також ТОВ "Дніпро-Сіті Естейт" зазначає, що даний позов подано неналежним позивачем з огляду на те, що звертаючись з даним позовом, розпорядник майна ТОВ «ІММЕ» Демчан О.І. фактично перевищив свої повноваження.
ТОВ "Дніпро-Сіті Естейт" не погоджується з позивачем про недобросовісність набувача з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ч. 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.
У процедурі розпорядження майном розпорядник майна має право звертатись до господарського суду із позовними вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння третіх осіб в якості законного процесуального представника боржника, від його імені та в його інтересах, при цьому відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє розпорядника майна права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.
Виходячи з викладеного, частину дев'яту статті 44 КУзПБ слід розуміти таким чином, що розпорядник майном вправі звертатися до господарського суду з вимогами щодо визнання недійсними правочинів, поєднуючи їх з вимогами про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача.
Розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника. При цьому за аналогією закону слід застосовувати відповідні положення статей 55, 57 ГПК України. Так, у разі відкриття провадження за таким позовом боржник набуває статусу позивача, але зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги можлива лише за письмовою згодою розпорядника майна; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє розпорядника майна права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (пункт 93).
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 по справі №910/15043/21 (910/13122/22).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку відповідне звернення розпорядника майна з позовом подано з метою повернення у його володіння майна, що станом на дату подання позовної заяви перебуває у третіх осіб, зокрема у зв'язку із бездіяльністю посадових осіб ТОВ «ІММЕ» щодо захисту власних прав та відсутність у діях останніх спрямованості на задоволення вимог кредиторів та можливе відновлення платоспроможності підприємства
Враховуючи наведене, господарський суд виснував про те, що розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан О.І. є належним позивачем в даній справі, оскільки є законним процесуальним представником боржника.
Колегія суддів погоджується з таким висновком та зазначає, що посилання скаржника на те, що зазначені висновки Верховного Суду є нерелевантними обставинам справи, оскільки предметом спору у справі №910/15043/21(910/13122/22) було визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель та споруд із застосуванням наслідків недійсності договору, а у справі №904/3153/22(904/3667/24) - витребування майна та визнання недійсним договору іпотеки, у зв'язку із чим такі висновки судом першої інстанції не підлягали застосуванню, є безпідставними, з огляду на те, що у справі №910/15043/21(910/13122/22) розпорядником майна заявлено вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу майна та, фактично, повернення майна із чужого незаконного володіння, аналогічно як і у справі №904/3153/22(904/3667/24) розпорядником майна заявлено вимогу про витребування на користь ТОВ «ІММЕ» нерухомого майна, договір відчуження якого на користь третьої особи попередньо був визнаний недійсним (вимога про витребування не заявлялась при поданні позову про визнання недійсним правочину, з огляду на відсутність у кредитора, що подавав відповідну позовну заяву, повноважень на звернення із віндикаційним позовом).
Більше того, Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 у справі №910/2207/24, із посиланням на постанову від 27.02.2024 у справі №910/15043/21 (910/13122/22) та від 21.08.2024 по справі №903/1251/23(903/945/23), виснував, що перелік спорів, які розпорядник майна має право ініціювати в інтересах боржника, не обмежений виключно приписами ч.9 ст.44 КУзПБ, оскільки відповідна діяльність розпорядника майна спрямована на виконання закріпленого обов'язку розпорядника майна вживати заходи для захисту майна боржника.
В свою чергу, посилання скаржника в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.04.2021 у справі №904/4262/17, від 23.11.2022 у справі №918/1174/20(918/559/21), щодо відсутності у розпорядника майна повноважень звертатись із позовними вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння на користь боржника, колегією суддів відхиляються, оскільки такі висновки не відповідають актуальній позиції Верховного Суду щодо застосування відповідних норм у подібних правовідносинах.
Відповідно до приписів частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Судом першої інстанції, на виконання зазначених положень, враховано останні висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства в контексті права розпорядника майна на звернення до суду із вимогами про витребування майна боржника на його корить із чужого незаконного володіння (постанова від 27.02.2024), які в подальшому підтриманні у постановах від 27.11.2024 у справі №910/2207/24, від 10.12.2024 у справі №910/15043/21 (910/11191/23).
Господарським судом Дніпропетровської області в оскаржуваному судовому рішенні правильно застосовано норми ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства та зроблено правомірний висновок щодо наявності у розпорядника майна права на подання в інтересах боржника позову про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно, викладені в апеляційній скарзі аргументи є необґрунтованими.
З аналогічних підстав не приймаються до уваги заперечення ТОВ «Аграрні Технології України» щодо ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, оскільки судом першої інстанції протягом підготовчого засідання встановлено відповідні обставини наявності у розпорядника майна права на подання позову, а тому були відсутні будь-які підстави для залишення позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження
Щодо вибуття спірного майна із володіння ТОВ «ІММЕ», то як встановлено судом, 13.01.2021 року ТОВ "ІММЕ" уклало Договір про внесення додаткового вкладу та акт до нього. В рамках даного договору ТОВ "ІММЕ" передало до статутного капіталу ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" належне ТОВ "ІММЕ" нерухоме майно, що розташовано за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., торгівельний комплекс).
14.01.2021 ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" та ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" уклали Договір про внесення додаткового вкладу та акт до нього в рамках ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" передало до статутного капіталу ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" нерухоме майно, що розташовано за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., торгівельний комплекс.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 року у справі № 904/3153/22 (904/5022/22) було визнано недійсним Договір від 13.01.2021 року про внесення додаткового вкладу серія та номер 80, укладений між ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" в частині передачі як додаткового вкладу об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Московський (проспект Бандери Степана; проспект Червоних козаків), будинок 34, загальною площею 6921,1 кв.м., опис: торгівельний комплекс, реєстраційний номер 294136280000, визнано недійсним Акт приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу від 13.01.2021 року серія та номер 81-82, щодо передачі зазначеного об'єкту нерухомого майна.
В межах справи № 904/3153/22 (904/5022/22) встановлено факт незаконного вибуття вказаної комерційної нерухомості із власності боржника ТОВ «ІММЕ», факт вчинення фраудаторного правочину із заінтересованою особою.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 року у справі №904/3153/22 (904/5022/22) зазначене рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 року залишено без змін.
Постанову Верховного Суду від 14.03.2024 по справі №904/3153/22 (904/5022/22) касаційні скарги ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" та ТОВ "ІММЕ" залишено без задоволення. Ухвалено Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі №904/3153/22 (904/5022/22) в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.
Таким чином, в матеріалах справи наявні докази того, що спірне майно вибуло із володіння ТОВ «ІММЕ» на підставі фраудатороного правочину, спрямованого на уникнення звернення стягнення на спірне майно та погашення за його рахунок вимог кредиторів, відповідно обставини вчинення посадовими особами ТОВ «ІММЕ» недобросовісних дій щодо спірного майна та їх незацікавленість в його поверненні доводяться судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Більше того, в матеріалах справи наявні докази звернення розпорядником майна до керівника боржника із вимогою про вчинення дій щодо витребування майна боржника з чужого незаконного володіння, яке було здійснено в лютому 2024 року (після набрання законної сили рішенням про визнання недійсним правочину, на підставі якого майно вибуло із володіння боржника), яка тривалий час (протягом майже 6 місяців) до подання розпорядником майна позову керівником не виконувалась.
Не надано суду й доказів вжиття керівником боржника будь-яких заходів для отримання коштів на сплату судового збору за подання такої заяви, в тому числі шляхом звернення до кредиторів чи інших осіб, що вказує на безпідставність наведених в апеляційній скарзі аргументів.
Щодо витребування спірного майна із чужого незаконного володіння ТОВ «Аграрні Технології України»
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
В силу статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Господарський суд зауважує, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання та визнання недійсним ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника та не є необхідним для вирішення спору у справі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/686/19.
У випадку, якщо за результатами відчуження майна боржника таке майно опинилось у власності третьої особи (боржник не був стороною правочину, на підставі якого останній власник набував таке майно), відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
Як правильно зазначив господарський суд, втративши право володіння, ТОВ «ІММЕ» не втратило права власності на спірне майно, оскільки його відчуження відбулося протиправно, на підставі фраудаторного правочину, з порушенням положень статей 3, 13 ЦК України. Дана обставина наділяє останнього правом звернення до суду із віндикаційною вимогою для відновлення порушеного права власності.
Такі висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 та Верховного Суду у постанові від 17.01.2023 у справі №29/5005/6325/2011 (904/8849/21).
Враховуючи зазначене, позивачем визначено правильне коло учасників та спосіб захисту порушеного права при зверненні з даним позовом.
Поряд з цим, для правильного вирішення спору в межах статей 387, 388 Цивільного кодексу України слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача; факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.
При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Також слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23) дійшов висновку, що можливість витребування у добросовісного набувача спірного майна ставиться в залежність від наявності волі на виведення цього майна у його первинного власника: «Чинне законодавство України не пов'язує можливість або неможливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності або відсутності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу угод договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності або відсутності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу угод, за якими здійснювалося відчуження майна».
При цьому Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №29/5005/6352/2011(904/8849/21) дійшов висновку, що воля власника на відчуження майна може бути виражена виключно в рамках здійснення права власності, в той час як недобросовісні дії посадових осіб такого власника, спрямовані на виведення майна підприємства для уникнення розрахунків із кредиторами, спрямовані проти інтересів підприємства, що свідчить про відсутність волі такої юридичної особи на відчуження спірного майна:
« 9.120. Врахувавши, що воля власника на відчуження майна може бути виражена виключно в рамках здійснення права власності, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що у спірних правовідносинах мало місце не здійснення права власності, а "вживання" ТОВ "Таміра" свого права власності з іншою метою, яка не захищається позитивним правом, у зв'язку з чим укладення оскаржуваного договору внаслідок недобросовісних та таких, що суперечать інтересам товариства, дій керівника та учасників ТОВ "Таміра", укладення цього договору фактично в особистих інтересах учасників ТОВ "Таміра" свідчить про відсутність волі ТОВ "Таміра" як юридичної особи на відчуження спірного майна (близькі за змістом висновки щодо можливості витребування з чужого незаконного володіння майна, яке вибуло з володіння позивача-власника на підставі фраудаторного правочину викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №922/719/16 та від 11.11.2021 у справі №910/8482/18(910/4866/21)».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Для розкриття критерію «пропорційності» вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
З'ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна.
З'ясування "заінтересованості", "контролю", "пов'язаності" набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) у межах справи про банкрутство безпосередньо пов'язане з визначенням критерію добросовісності/недобросовісності набувача та, на переконання суддів, повинно досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами". (така позиція Судової палати у справах про банкрутство застосовується у низці інших справ).
Аналогічний висновок наведений у постанові від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011 Верховним Суд у складі Судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.
В той же час, для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм
Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об'єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову.
Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов'язана чи афілійована юридична особа, пов'язані чи афілійовані групи юридичних осіб).
В свою чергу в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 у справі № 904/3153/22 (904/5022/22), яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та постановою Верховного Суду від 14.03.2024, встановлено, що ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ" є заінтересованою особою.
При цьому Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі №904/4790/21(904/6975/21) підтвердив презумпцію того, що заінтересована щодо боржника особа знає про стан неплатоспроможності боржника.
Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «ІММЕ» спірне майно було відчужене на користь ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт» 13.01.2021, а вже 14.01.2021 таке майно на підставі договору про внесення додаткового вкладу та акту до нього було передане ТОВ «Дніпро-Сіті Естейт» до статутного капіталу ТОВ «Аграрні Технології України». Перехід права власності на особливо цінне нерухоме майно між трьома юридичними особами протягом 2 днів не відповідає звичаям ділового обороту та звичній господарській практиці, та додатково доводить недобросовісний характер набуття ТОВ «Аграрні Технології України» спірного майна. Набуття скаржником такого майна менше ніж через 1 день після його прийняття проміжним власником свідчить про обізнаність ТОВ «Аграрні Технології України» про обставини вибуття об'єкта нерухомого майна із власності ТОВ «ІММЕ», та спрямованість всього «ланцюгу» операцій саме на ускладнення повернення ТОВ «ІММЕ» незаконно відчуженого майна.
Окрім того, господарський суд зауважив, що обставини описані у позовній заяві, свідчать про спрямованість волі ТОВ «ІММЕ» при вчиненні правочину з відчуження спірного майна, не на досягнення розумної ділової мети, а на виведення активу на користь заінтересованих осіб з метою збереження контролю над ним та уникнення можливого звернення стягнення в порушення прав кредиторів, що стало підставою для визнання недійсними правочинів, на підставі яких майно вибуло із власності боржника, та встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Отже, вибуття майна з володіння власника на підставі фраудаторного правочину свідчить про відсутність волі власника на законне відчуження цього майна, оскільки за таким правочином воля власника спрямована не на правомірну реалізацію свого права власності, а на зловживання ним для досягнення неправомірної цілі завдання шкоди кредиторам.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №04/14-10/5026/2337/2011 (925/1399/15).
Таким чином, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що у ТОВ "ІММЕ" наявні підстави для витребування спірного майна із чужого незаконного володіння на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки таке вибуло із власності ТОВ «ІММЕ» не в порядку реалізації боржником свого права власності, тобто без його волі.
Підсумовуючи наведене, з огляду на протиправний характер вибуття такого майна із власності боржника, позовні вимоги в частині витребування спірного майна від ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» на користь ТОВ «ІММЕ» правомірно задоволені судом.
Щодо визнання недійсним договору іпотеки.
28.04.2021 було укладено договір іпотеки №N70.00.0000292773, за яким спірне майно було передане ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» в іпотеку АТ «АКЦЕНТ-БАНК» в забезпечення виконання ТОВ «АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ» грошових зобов'язань за кредитним договором, укладеним між останнім і відповідною банківською установою, на підставі договору іпотеки №N70.00.0000292773 від 28.04.2021.
Відповідно до п.2 договору, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавцем, що випливають з кредитного договору №50.00.000002966 від 26.04.2021, з повернення кредиту з лімітом 3 000 000, 00 грн., наданого у вигляді відновлювальної кредитної лінії, а також процентів та штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.
Відповідно до п.7 договору іпотеки, в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, у кількості 62 одиниці, в тому числі пп.52): об'єкт приміщення: нежилий будинок (літ.А), об'єкт житлової нерухомості: ні. Опис об'єкта: загальна площа (кв.м) 6921.1 Опис: торговельний комплекс Адреса: Київ, проспект Московський, будинок 34… реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 294136280000. Сторони визначили, що вартість предмету іпотеки (саме спірного майна) складає 128 333 000,00 грн.
У даному випадку існування оспорюваного договору іпотеки ускладнює виконання зобов'язань перед кредиторами у зв'язку із наявністю внесених записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно реєстрації запису про заборону на нерухоме майно та запис про іпотеку.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявність зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.
Відтак, в даному випадку, враховуючи задоволення позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, у позивача ТОВ «ІММЕ» буде відсутня можливість здійснити реєстрацію права власності на таке майно, у зв'язку із наявністю чинного запису про обтяження такого майна на підставі договору іпотеки, який судом у встановленому законом порядку не визнаний недійсним.
Відповідно для повного поновлення порушених прав у ТОВ «ІММЕ» виникає необхідність у розгляді спору, що стосуватиметься безпосередньо виключення відомостей про наявність заборон щодо спірного майна та реєстрації права власності а ТОВ «ІММЕ».
Водночас, Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі №5019/592/12(918/735/21) дійшов висновку, що суд зобов'язаний вирішити спір таким чином, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно.
Отже, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб.
Вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи».
Як встановлено судом першої інстанції, метою подання цієї позовної заяви є повноцінне поновлення права власності на майно, що незаконно вибуло із власності ТОВ «ІММЕ», що включає в себе проведення державної реєстрації відповідного майна за боржником, а тому належним способом захисту порушених прав ТОВ «ІММЕ» є не тільки витребування майна із чужого незаконного володіння ТОВ «Аграрні Технології України», а і визнання недійсним договору іпотеки №N70.00.0000292773 від 28.04.2021 в частині передачі спірного майна в іпотеку АТ «Акцент-Банк».
Окремо судом констатовано, що правочини, на підставі яких спірне майно вибуло із власності ТОВ «ІММЕ» визнано недійсними на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
Як слідує з положень частини першої статті 216 та частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
В даному випадку господарський суд дійшов вмотивованого висновку, що наступні набувачі майна, що вибуло із власника боржника на підставі визнаного недійсним правочину, не набувають повноважень на передачу такого майна в іпотеку третім особам, а відповідні договори іпотеки підлягають визнанню недійсними.
Тлумачення частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.
Відтак у ТОВ "ДНІПРО-СІТІ ЕСТЕЙТ", як у набувача за визнаним недійсним рішенням у справі №904/3153/21 (904/5022/22) правочином, не виникло повноважень власника, тому і наступні набувачі, зокрема, іпотекодавець ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ", права власності на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору іпотеки, не набули.
Тому саме позивач ТОВ "ІММЕ" є особою, якій відповідно до статті 317 ЦК України належать права володіння, користування та розпоряджання спірним об'єктом нерухомого майна, зокрема, і на передання цього майна в іпотеку.
У справі що переглядається підставою для виникнення обтяжень належного позивачу ТОВ "ІММЕ" нерухомого майна є оспорюваний договір іпотеки, укладений ТОВ "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" як іпотекодавцем, хоча останнє не набуло права власності на таке майно, відтак і передачу його в іпотеку здійснило всупереч приписам частини першої статті 5 Закону України "Про іпотеку" стосовно укладення договору іпотеки саме власником майна, як іпотекодавцем.
За змістом положень статей 626, 629 та 636 ЦК України договір не може створювати обов'язки для третьої особи, яка не є його учасником (стороною).
Закон не встановлює нікчемність договору іпотеки, укладеного щодо майна яке не належало іпотекодателю, тому в силу приписів 204, 215 ЦК України такий договір є оспорюваним, що передбачає спростування презумпції правомірності правочину та усунення зумовлених ним іпотечних обмежень лише у судовому порядку, зокрема, шляхом ініціювання позову про недійсність іпотечного договору.
Системне тлумачення статей 204, 215 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, що оскільки за приписами статті 5 цього Закону предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання (для державних або комунальних підприємств, установ чи організацій) встановлення факту, що іпотекодавцем за спірним договором право власності (господарського відання) на спірне майно не набувалося, може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним за позовом власника переданого в іпотеку майна.
З огляду на вищезазначене, право власності ТОВ «ІММЕ» на спірне майно не припинялось, згоди на передачу спірного майна в іпотеку АТ «Акцент-Банк» для забезпечення зобов'язань ТОВ «Аграрні Технології України» боржник не надавав, а тому ТОВ «Аграрні Технології України» повноважень передавати таке майно в іпотеку фактично не набуло.
Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №922/1978/16(922/2045/21).
Відповідно до частини 1 статті 173 ГПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Відтак, спірний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, як такий, що укладений без згоди дійсного власника нерухомого майна.
При цьому як правильно відзначив господарський суд, ТОВ «ІММЕ», в інтересах якого діє розпорядник майна арбітражний керуючий Демчан О.І., має повноваження на заявлення позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, стороною якого безпосередньо не є, а викладене позивачем обґрунтування позову доводить фраудаторність договору іпотеки №N70.00.0000292773 від 28.04.2021 та наявність підстав для визнання його недійсним в частині передачі спірного майна в іпотеку АТ «Акцент-Банк».
Натомість скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що АТ «Акцент-Банк» є добросовісним іпотекодержателем спірного майна, а ТОВ «Аграрні Технології України» є добросовісним набувачем майна, оскільки на момент укладення договору іпотеки від 28.04.2021 були відсутні будь-які обтяження на спірне нерухоме майно і АТ «Акцент-Банк» добросовісно покладався на дані реєстру прав на нерухомість.
Водночас, як свідчать обставини справи, ТОВ «Аграрні Технології України» менше ніж через 4 місяці після набуття у власність спірного майна передало таке майно за заставною вартістю більше ніж в 40 разів більшою за розмір зобов'язання, забезпеченого відповідним договором іпотеки, а також окрім цього ще 61 об'єкт нерухомого майна, в заставу АТ «Акцент-Банк», що лише підтверджує відсутність економічної мети для ТОВ «Аграрні Технології України» в укладенні вищезгаданого договору іпотеки, внаслідок якого значно ускладнювалася можливість повернення такого майна законному власнику - ТОВ «ІММЕ». При цьому ТОВ «Акцент-Банк» не могло не усвідомлювати, що передача цінного майна в якості забезпечення зобов'язань по сплаті суми коштів, яка в є в десятки разів меншою за вартість заставного майна, не відповідає звичаям ділового обороту та може бути спрямована не на досягнення справжньої мети договору іпотеки, а на створення умов для подальшого ускладнення повернення такого майна його законному власнику та погашенню за його рахунок вимог кредиторів ТОВ «ІММЕ», шляхом створення перешкод для подальшої реєстрації права власності за ним.
Поміж іншого, суд приймає до уваги, що визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі спірного майна не буде становити непропорційне втручання у права АТ «Акцент-Банк», оскільки розмір забезпеченого зобов'язання є істотно нижчим за вартість переданого в іпотеку майна, відтак протиправна передача такого майна в іпотеку, яка унеможливлює його реєстрацію за законним власником, спричиняє більшої шкоди ТОВ «ІММЕ» та його кредиторам у вигляді неможливості реалізувати право власності таке майно, аніж АТ «Акцент-Банк», позаяк у разі вилучення із переліку заставного майна одного з 62 об'єктів, 61 інший об'єкт залишатиметься в іпотеці, при цьому заставна вартість цих 61 об'єкта повністю покриває розмір зобов'язання боржника, забезпеченого оспорюваним договором іпотеки.
Враховуючи сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд в цілому правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку з дотриманням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують мотивів та висновків господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні, відсутні підстави для його зміни чи скасування.
З огляду на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення та причини виникнення спору, винуватцями якого є відповідачі, на підставі приписів ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги належить залишити за заявником.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 у справі № 904/3153/22 (904/3667/24) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 у справі №904/3153/22 (904/3667/24) залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 26.01.2026
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя А.Є. Чередко