вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" грудня 2025 р. Справа№ 911/2568/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 23.12.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.10.2025 (повний текст ухвали підписано 16.10.2025)
у справі №911/2568/25 (суддя А.Ф. Черногуз)
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»
про стягнення 9 586 924,57 грн, -
У серпні 2025 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про стягнення 9 586 924,57 грн, з яких: 3 142 720,26 грн основного боргу, 1 586 213,19 грн інфляційних втрат, 362 299,67 грн 3 % річних, 4 495 191,45 грн пені та 500 грн штрафу у зв'язку з неналежним виконанням Генеральної угоди №37.1-14/4-02 від 30.05.2014.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2025 відкрито провадження у даній справі та прийнято позовну заяву до розгляду, призначено проведення підготовчого засідання на 01.09.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» 01.09.2025 через підсистему «Електронний суд» подало до суду клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про стягнення 9 586 924,57 грн залишено без розгляду.
Зазначена ухвала прийнята місцевим господарським судом із посиланням на положення пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України та мотивована тим, що сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення арбітражу (пункт 10.3. Додаткової Угоди №1 від 05.12.2024 до Генеральної угоди про комерційне виконання послуг з наземного обслуговування 30.05.2014 №37.1-14/4-02), від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору, надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, угода є дійсною, не втратила чинності та може бути виконана.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 27.10.2025 через підсистему «Електронний суд» Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 13.10.2025 у справі №911/2568/25, відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» у задоволенні клопотання про залишення позову Державного Підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» без розгляду, справу №911/2568/25 передати до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.
Позивач вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме статей 2, 4, 22, 86, пункту 7 частини 1 статті 226, 236 Господарського процесуального кодексу України та норм матеріального права, а саме статей 8, 55 Конституції України, частини 3 статті 2 Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 та статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до такого:
- суд першої інстанції не дослідив та відповідно неправомірно не визнав того факту, що арбітражна угода втратила чинність 31.12.2024 разом із втратою чинності Генеральною угодою та є недійсною, і, як наслідок, помилково залишив позовну заяву без розгляду;
- оскільки жодна зі сторін договору не знаходиться за кордоном, позивач та відповідач є юридичними особами, створеними та зареєстрованими за законодавством України, послуги за Генеральною угодою надавалися виключно на території Аеропорту (на території України), даний спір відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не підлягає розгляду в міжнародному комерційному арбітражі, внаслідок чого арбітражне застереження, викладене у пункті 10.3. Додаткової Угоди №1 від 05.12.2024 до Генеральної угоди про комерційне виконання послуг з наземного обслуговування 30.05.2014 №37.1-14/4-02, є недійсним, так як на правовідносини сторін поширюється виключно національне законодавство України.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 апеляційну скаргу Державного Підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.10.2025 у справі №911/2568/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2568/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.
12.11.2025 матеріали справи №911/2568/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.10.2025 у справі №911/2568/25, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 09.12.2025.
У судове засідання, призначене на 09.12.2025, з'явився представник позивача, представник відповідача до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд у судовому засіданні 09.12.2025 розпочав розгляд справи по суті, заслухавши пояснення представника позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у розгляді апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.10.2025 у справі №911/2568/25 оголошено перерву до 23.12.2025.
11.12.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
16.12.2025 від відповідача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача з проханням залишити її без задоволення.
У відзиві відповідач також заявив клопотання про поновлення йому строку на подання відзиву, мотивоване тим, що не отримував до електронного кабінету ухвали суду від 14.11.2025 про відкриття апеляційного провадження у даній справі, що підтверджується скріншотом сторінки справи (доданий до відзиву), а про відповідне провадження дізнався лише 09.12.2025, коли в електронному кабінеті з'явився протокол судового засідання та ухвала про оголошення перерви від 09.12.2025.
У відзиві відповідач наголосив на тому, що суд першої інстанції правомірно задовольнив його клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки між сторонами існує арбітражна угода про передачу спору на вирішення арбітражу м. Стокгольм (Швеція) згідно з Регламентом арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольм; відповідач подав відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті та до подання першої заяви щодо суті спору; арбітражне застереження є дійсним, не втратило чинності та може бути виконаним.
У відзиві відповідач зазначив також, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 90 000,00 грн, докази чого будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
19.12.2025 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких просив суд залишити без розгляду відзив на апеляційну скаргу як такий, що поданий після спливу строку на його подання. Також позивач наголосив на тому, що заявлена відповідачем як попередній (орієнтовний) розрахунок сума судових витрат є очевидно завищеною з огляду на реальні обставини справи.
У судове засідання, призначене на 23.12.2025, з'явилися представники позивача та відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини 1, 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами частини 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
За приписами частин 1-3 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
У судовому засіданні 23.12.2025 колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін щодо клопотання про поновлення строку на подання відзиву, дослідивши наведені відповідачем обставини в обґрунтування пропуску процесуального строку для подання відзиву, визнала їх поважними, у зв'язку з чим заява відповідача про поновлення строку підлягає задоволенню.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд задовольнити апеляційну скаргу, ухвалу суду скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.
У судовому засіданні 23.12.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо відсутності підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у даній справі та підстав для задоволення апеляційної скарги позивача з огляду на таке.
Частиною 6 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.
Так, відповідно до частини 1 статті 22 Господарського процесуального кодексу України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім:
1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті;
2) спорів, передбачених пунктами 2 (крім спорів щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків), 3, 7-13 ч. 1, пунктами 2, 3, 6 ч. 2 ст. 20 цього кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті;
3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:
спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;
спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України;
спори між адміністратором за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями, якщо принаймні одна зі сторін спору є підприємством з іноземними інвестиціями.
У статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що «арбітраж» - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
За змістом статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в п. 1 цієї статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв'язання в суді.
Арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов'язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов'язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди.
Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (далі - Нью-Йоркська конвенція) закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (ч. 1 ст. II Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав.
За змістом Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
Предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 9 586 924,57 грн, з яких: 3 142 720,26 грн основного боргу, 1 586 213,19 грн інфляційних втрат, 362 299,67 грн 3 % річних, 4 495 191,45 грн пені та 500 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Генеральною угодою №37.1-14/4-02 від 30.05.2014 в частині повної та своєчасної оплати за користування інфраструктурою аеропорту.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Укладання угоди про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу до відкриття провадження у справі може бути підставою для залишення позову без розгляду згідно з пунктом 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України та частини 1 статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», але лише за наявності таких умов:
- арбітражна угода укладена до відкриття провадження у справі;
- від відповідача надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді;
- такі заперечення висловлено не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору;
- суд не встановив, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Так, між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та ТОВ «Аерохендлінг» була укладена Генеральна угода про комерційне виконання послуг з наземного обслуговування 30.05.2014 №37.1-14/4-02 (далі - Угода).
Відповідно до пункту 6.1. Угоди вона набирає чинності з моменту її підписання обома Сторонами та діє з 1 грудня 2014 року до 31 грудня 2024 року. У разі відсутності повідомлення однієї із Сторін про припинення Угоди протягом одного місяця з дати її укладення, Угода, після спливу строку чинності, залишається чинною та вважається продовженою на той самий термін та на тих самих умовах без обмеження кількості таких продовжень.
Додатковою Угодою №1 до Угоди були внесені зміни до Угоди та викладено її в новій редакції, до якої включено арбітражне застереження (пункт 10.3. Угоди), якою сторони визначили, що якщо Сторони не зможуть вирішити будь-який спір, суперечку, претензію з цієї Угоди або у зв'язку з нею, протягом 30 (тридцяти) календарних днів після їх виникнення, такий спір, суперечка або претензія, у тому числі, що стосуються дійсності, недійсності, порушення, зміни чи розірвання Угоди, підлягають розгляду та вирішенню в арбітражі м. Стокгольм (Швеція) згідно з Регламентом арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма. Арбітраж складається з трьох арбітрів, мова засідання англійська. Правом, яке буде застосовуватися для розгляду та вирішення спору, суперечки, претензії або вимоги, які виникають з цієї Угоди або у зв'язку з нею, в тому числі, які стосуються підписання Угоди, її порушення, припинення або недійсності в цілому або її окремих частин, є матеріальне право України (пункт 10.4. Угоди).
Тобто сторони у письмовій формі висловили арбітражне застереження, яке є окремою угодою, включеною сторонами у Генеральну угоду про комерційне виконання послуг з наземного обслуговування 30.05.2014 №37.1-14/4-02. Також сторони узгодили мову арбітражного розгляду та право, яке застосовується вирішення спорів.
Колегія суддів зазначає, що у даній справі наявні всі законодавчі підстави для розгляду даного спору міжнародним комерційним арбітражем, оскільки:
- арбітражне застереження укладене до відкриття провадження у справі;
- від відповідача 01.09.2025 надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді;
- такі заперечення висловлено до початку розгляду справи по суті та до подання відповідачем відзиву на позовну заяву;
- суд не встановив, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Враховуючи висловлені позивачем заперечення, апеляційний суд вважає за необхідне більш детально зупинитися на обставинах чинності та виконуваності арбітражної угоди.
Так, позивач стверджує, що відповідно до пункту 6.1. Угоди вона припинила свою дію 31.12.2024, як наслідок, є нечинним з 31.12.2024 і включене до неї арбітражне застереження.
Однак, колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.
Арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
Арбітражна угода це по суті - процесуальний договір, хоча й може міститися в приватному-правовому договорі.
Отже, на відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська/арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру. Тому до неї не підлягають застосуванню стаття 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, які передбачають такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним.
Недійсність угоди регулюється Законом України «Про третейські суди», Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», чинними для України міжнародними договорами (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958).
Ці нормативно-правові акти ґрунтуються на декількох основоположних принципах:
- автономності третейської/арбітражної угоди - її дійсність визначається окремо від питань дійсності чи недійсності господарського чи цивільного договору, у який вона інкорпорована. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди.
- «компетенції щодо компетенції» - третейський суд чи міжнародний комерційний арбітраж сам визначає питання наявності в нього компетенції розглядати відповідний спір і при цьому вирішує питання дійсності третейської/арбітражної угоди; державні суди виключно у випадках, передбачених законом та міжнародними договорами, можуть вирішувати питання щодо дійсності третейської/арбітражної угоди; при цьому будь-які сумніви мають тлумачитися на користь третейської/арбітражної угоди (так званий «проарбітрабельний» підхід).
Подібна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04.03.2024 у справі №824/97/22, 21.03.2024 у справі №824/99/22, 26.07.2023 у справі №824/123/22 та 30.08.2024 у справі №911/1766/22.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №920/241/19, арбітражна угода є автономною щодо основного договору. Зміст принципу автономності означає, що арбітражна угода та основний договір становлять дві самостійні правові угоди.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, навіть у разі визнання основного договору недійсним або таким, що припинив дію 31.12.2024, це саме по собі не тягне автоматичної недійсності арбітражної угоди. З огляду на зазначене, питання припинення чи чинності Генеральної угоди від 30.05.2014 № 37.1-14/4-02 у редакції Додаткової угоди №1 не може бути самостійною підставою для визнання недійсним арбітражного застереження, включеного до цієї угоди. Дійсність основного договору не впливає автоматично на чинність арбітражної угоди та не зумовлює її припинення.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про втрату чинності, недійсність або невиконуваність арбітражної угоди.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 116 Господарського кодексу України (чинного станом на дату укладення Угоди) підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.
Судом установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» є підприємством і іноземними інвестиціями, оскільки іноземна інвестиція в його статутному капіталі становить 99,999%, тобто не менше 10% і належить учаснику відповідача - юридичній особі за законодавством Республіки Кіпр Компанії «РІНОРМ ЛІМІТИД» (RENORM LIMITED), реєстраційний номер НЕ 203799.
Це підтверджується документами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- статутом відповідача в чинній редакції;
- статутом відповідача у редакції, що діяла на дату укладення договору;
- витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація в якому є чинною станом на дату укладення договору;
- витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація в якому є чинною станом на дату подання клопотання про залишення позову без розгляду;
- сертифікатом про реєстрацію Компанії «РІНОРМ ЛІМІТИД»;
- свідоцтвом про зареєстрований офіс Компанії «РІНОРМ ЛІМІТИД»;
- звітами підприємства з іноземними інвестиціями за IV квартал 2024 року та II квартал 2025 року.
Таким чином, оскільки відповідач є підприємством з іноземними інвестиціями, передача спорів до міжнародного комерційного арбітражу за договором відповідно до викладеного в ньому арбітражного застереження є правомірною та такою, що відповідає приписам Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Щодо можливості виконання арбітражного застереження.
Підпунктом 34 п. 14 Постанови Правління НБУ «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24.02.2022 №18 прямо передбачено, що уповноваженим установам забороняється здійснювати транскордонний переказ валютних цінностей з України/переказ коштів на кореспондентські рахунки банків-нерезидентів у гривнях/іноземній валюті, відкриті в банках-резидентах, уключаючи перекази, що здійснюються за дорученням клієнтів, крім випадків здійснення операцій з оплати юридичною особою-резидентом реєстраційних, арбітражних, судових зборів, включаючи авансові платежі на покриття арбітражних та судових витрат, які здійснюються в межах заходів із підготовки, подання та розгляду позовних заяв до міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів, іноземних судів, а також сплати авансових платежів на покриття витрат та грошової застави у виконавчих провадженнях, що здійснюються іноземними органами чи суб'єктами, уповноваженими здійснювати примусове виконання рішень іноземних судів у відповідних іноземних юрисдикціях.
Вказана норма законодавства прямо передбачає та безспірно підтверджує можливість оплатити відповідні реєстраційні та адміністративні збори, тому висновки позивача про неможливість виконання Арбітражного застереження не мають жодних правових підстав.
Підсумовуючи викладене, оскільки від відповідача надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, а судом не встановлено обставин недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання арбітражної угоди, в даному випадку наявні підстави для застосування пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України та залишення позову без розгляду.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Сторони у цій справі добровільно уклали Угоду, яка містить арбітражне застереження.
При цьому відповідач, як підприємство з іноземними інвестиціями, мав розумні очікування, що спори, що можуть виникнути з Угоди, будуть розглядатися в міжнародному арбітражі.
Втім, подальша поведінка позивача не відповідає його попереднім діям щодо укладення арбітражного застереження, що є порушенням принципу «заборони суперечливої поведінки».
Враховуючи наведене, безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд не мав права залишати його позов без розгляду.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду від 13.10.2025 є обґрунтованою та постановлена відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Київської області від 13.10.2025 у даній справі підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.10.2025 у справі №911/2568/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Київської області від 13.10.2025 у справі №911/2568/25 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Матеріали справи №911/2568/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.01.2026 після виходу членів колегії суддів з відпусток.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко