ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
про залишення апеляційної скарги без руху
26 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1111/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатир К.В., Поліщук Л.В.
розглянувши апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс"
на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025, прийняте суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, повний текст складено 03.11.2025,
у справі №916/1111/25
за позовом заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до 1) Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс";
2) Фізичної особи-підприємця Юренко Ольги Іванівни
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
про визнання недійсним договору
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 у справі №916/1111/25, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 10.11.2025, задоволено позов, визнано недійсним договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №ВКС-1563 від 01.01.2025, укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Юренко Ольгою Іванівною; стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону судовий збір у сумі 1211,20 грн; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Юренко Ольги Іванівни на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону судовий збір у сумі 1211,20 грн.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Концерну "Військторгсервіс" на вищевказане рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025.
При цьому, у тексті апеляційної скарги скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження мотивуючи це тим, що строк на подання апеляційної скарги було пропущено з поважних причин, оскільки в період, коли необхідно було вирішувати питання щодо оскарження рішення суду першої інстанції, у Концерні відбувалися організаційні зміни, пов?язані з проведенням реорганізації. На час реорганізаційних заходів управлінські повноваження були зосереджені у Голови з реорганізації Концерну. Згодом, відповідно до наказу Міністра оборони України, процес реорганізації було припинено, а повноваження щодо управління перейшли до Генерального директора Концерну. Надалі, на підставі чергового наказу Міністра, виконання обов'язків керівника було покладено на т.в.о. Генерального директора. З огляду на неодноразову зміну керівництва та необхідність узгодження правової позиції з новопризначеними керівниками, своєчасне подання апеляційної скарги стало об'єктивно неможливим. Тому, на думку апелянта, пропуск строку є наслідком поважних та незалежних від представника причин, що підтверджує наявність підстав для його поновлення.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи та поданими матеріалами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, оскаржуване рішення складено та підписано судом першої інстанції 03.11.2025.
Отже, останнім днем строку подання апеляційної скарги на вказане рішення є 24.11.2025, з урахуванням вихідних, не робочих днів.
Втім, апеляційна скарга була подана апелянтом до суду апеляційної інстанції 30.12.2025.
Статтею 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч.11 ст.242 ГПК України).
За приписами ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Як вбачається з відомостей, які містяться у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, Концерн "Військторгсервіс" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
У відповідності до довідки про доставку електронного документу, а саме оскаржуваного рішення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по цій справі доставлено - 03.11.2025 о 20:40.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6 ст. 242 ГПК України).
Відповідно, оскаржуване рішення вручено апелянту - 04.11.2025 з цієї дати він вважається обізнаним про прийняття оскаржуваного рішення.
Однак, з апеляційною скаргою Концерн "Військторгсервіс" звернувся до суду лише 30.12.2025, тобто зі спливом більш ніж одного місяця з моменту отримання оскаржуваного рішення.
Щодо посилання апелянта на наявність об'єктивних причин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду апеляційної інстанції, а саме організаційні зміни, реорганізація, зміна керівників, тощо колегія суддів зазначає таке.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні “Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Мушта проти України» зазначено: “право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані».
Колегія суддів відзначає, що з правового контексту приписів ст. 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає відновленню.
Як свідчить правовий аналіз норм чинного законодавства, суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Судова колегія зазначає, що лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи ст. 256 Господарського процесуального кодексу України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.
Крім того, наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк за заявою сторони чи з своєї ініціативи, якщо визнає причину пропуску процесуального строку поважною. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з незалежних від скаржника обставин унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.
Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Case of Union Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) заява № 11681/85).
Верховний Суд у постановах від 03.11.2022 у справі № 560/15534/21, від 28.11.2022 у справі № 560/10645/21 зазначив про те, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у підприємстві для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настають у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, у тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що своєчасне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 у даній справі, з огляду на наведені скаржником доводи, які не підтверджені належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, не зумовлене обставинами, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення особи та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії, натомість подання апеляційної скарги з істотним пропуском визначеного процесуальним законом строку зумовлене виключно власною недбалістю апелянта, який, будучи належним чином обізнаним про існування даної справи, а також оскаржуваного рішення, не виявив жодного інтересу до цієї справи, хоча, діючи розумно та обачливо, повинен був розуміти наслідки своєї пасивної поведінки.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що причини пропуску позивачем строку на апеляційне оскарження є суб'єктивними, тобто такими, що залежали виключно від поведінки скаржника, а не об'єктивними причинами пропуску встановленого законом процесуального строку, та не можуть вважатися поважними причинами пропуску позивачем на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки скаржник не проявив особистої старанності при захисті власних інтересів та при прийнятті рішення про ініціювання процедури апеляційного оскарження судового рішення.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).
За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В свою чергу апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження наявності об'єктивних перешкод, що унеможливили своєчасне звернення з даною апеляційною скаргою.
Вищенаведені обставини у сукупності свідчать про те, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними.
Також, статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 6 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір ставки за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі, з урахуванням ухвали суду першої інстанції від 10.10.2025 про закриття провадження в частині вимог, є одна вимога немайнового характеру (про визнання недійсним договору), відтак відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви прокурор повинен був сплатити 3028 грн (ставку судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру).
Колегією суддів враховується, що ставка судового збору при розрахунку його сплати за подання до суду апеляційної скарги є незмінною, повинна відповідати вимогам Закону України "Про судовий збір" та не залежить від розміру сплаченого судового збору позивачем з понижуючим коефіцієнтом при поданні до суду першої інстанції заяви в електронній формі.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 02.07.2024 у справі №160/19149/23.
Отже, розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 у справі №916/1111/25 складає 4542 грн - 150% ставки, що підлягала сплаті при зверненні з однією позовною вимогою немайнового характеру (розраховано наступним чином: 3028 грн х 150% = 4542 грн).
Проте, скаржником до апеляційної скарги доказів сплати судового збору не надано взагалі.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
В силу вказаної норми суд апеляційної інстанції перевірив зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та встановив, що в комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" у реєстрі підтверджень оплат із Казначейства не зафіксована сплата апелянтом судового збору за розгляд апеляційної скарги у справі №916/1111/25.
Також, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Статтею 259 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 42 ГПК України визначено, якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
У даному випадку, скаржником не надано доказів надсилання іншим учасникам справи, а саме заступнику керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Міністерству оборони України, Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс", Фізичній особі-підприємцю Юренко Ользі Іванівні, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях копії апеляційної скарги ані шляхом надсилання її до електронного кабінету, ані у паперовій формі листом з описом вкладення, що не відповідає вимогам ст. 42, 259 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 1-3 ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень, докази сплати судового збору та докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1111/25 підписано представником апелянта - Михайленко Костянтином Леонідовичем.
Згідно з частиною 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Приписами частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Частиною 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Отже, наведені вище положення законодавства розмежовують такі юридичні категорії, як "самопредставництво" і "представництво".
Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
На підтвердження своїх повноважень представляти інтереси апелянта в суді представником до апеляційної скарги долучено довіреність №107 від 12.11.2025, в якій зазначено, що тимчасово виконуючий обов'язки Генерального директора Концерну Павленко Віктора Вікторовича, який діє на підставі Статуту, цією довіреністю уповноважує Михайленка Костянтина Леонідовича здійснювати самопредставництво інтересів Концерну "Військторгсервіс" з усіма правами, що надаються законом заявникові, позивачеві, відповідачеві, третій особі, в судах України загальної та спеціальної юрисдикції, а також представництво інтересів Концерну "Військторгсервіс" у державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях до компетенції яких входять питання, пов'язані із статутною і господарською діяльністю Концерну "Військторгсервіс".
Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційна скарга подано особою, яка має право її подавати та підписувати, а додана до апеляційної скарги довіреність не є належними доказами на підтвердження повноважень Михайленко Костянтина Леонідовича представляти інтереси Концерну "Військторгсервіс", оскільки на підставі довіреності може діяти саме представник, а не особа які діє в порядку самопредставництва.
Також судом встановлено, що Михайленко Костянтин Леонідович не надав документів, що підтверджують статус адвоката, а тому не може діяти від імені Концерну "Військторгсервіс" на засадах представництва.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що скаржнику відповідно до вимог статей 56, 58 Господарського процесуального кодексу України необхідно надати документи, що посвідчують повноваження Михайленко Костянтина Леонідовича на представництво інтересів Концерну "Військторгсервіс" у Південно-західному апеляційному господарському суді.
Частиною 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, та відповідно апеляційна скарга підлягає залишенню без руху.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
З врахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням 10-денного строку з дня вручення апелянту ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків, а саме апелянту необхідно:
- вказати інші причини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1111/25,
- надати суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом порядку та розмірі,
- надати суду докази направлення копії апеляційної скарги іншим учасникам справи;
- надати суду докази на підтвердження повноважень Михайленко Костянтина Леонідовича на представництво (самопредставництво) інтересів Концерну "Військторгсервіс" у Південно-західному апеляційному господарському суді.
Керуючись ст. 174, ст. 234, ст. 258, ст. 259, ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1111/25 залишити без руху.
Концерну "Військторгсервіс" усунути встановлені судом при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме вказати інші причини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1111/25, надати суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом порядку та розмірі, надати суду докази направлення копії апеляційної скарги іншим учасникам справи, надати суду докази на підтвердження повноважень Михайленко Костянтина Леонідовича на представництво (самопредставництво) інтересів Концерну "Військторгсервіс" у Південно-західному апеляційному господарському суді, протягом 10 днів з дня вручення апелянту ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Повідомити Концерну "Військторгсервіс", що при невиконанні вимог даної ухвали, судом буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Поліщук Л.В.