ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2007/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників сторін:
від позивача: Я.С. Гусарєва
від відповідача: О.В. Смолка
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 (суддя Ю.М. Щавинська, м.Одеса, повне рішення складено 13.10.2025)
у справі №916/2007/25
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до відповідача: Приватної фірми «Тєллус»
про стягнення 401403,18 грн,
Короткий зміст позовних вимог та заперечень відповідача
22.05.2025 Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (надалі також - Фонд) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватної фірми «Тєллус», в якій просило стягнути з відповідача пеню у сумі 152 476,44 грн та штраф у сумі 248 926,74 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в межах повноважень та на виконання бюджетної програми 2507110 «Соціальний захист осіб з інвалідністю», паспорт якої затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 14.02.2024 №64-Н, здійснює фінансування забезпечення певних осіб допоміжними засобами реабілітації відповідно до Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, їх переліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 №321.
Вказаним Порядком передбачено, що забезпечення осіб засобами реабілітації, надання послуг з гарантійного та післягарантійного ремонту і технічного обслуговування засобів реабілітації здійснюється згідно з договорами, укладеними територіальним відділенням Фонду із суб'єктом господарювання.
Так, між відділенням Фонду та Приватною фірмою «Тєллус» у 2024 році укладено низку договорів, за якими відповідач взяв на себе зобов'язання із забезпечення допоміжними засобами реабілітації різних класів і видів та проведення ремонтів.
Однак відповідач порушив визначені у пункті 39 Порядку строки виконання зобов'язань за укладеними договорами, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у сумі 152 476,44 грн та штраф у сумі 248 926,74 грн на підставі розділу VI «Відповідальність сторін» договорів.
Відповідач визнає факт прострочення виконання зобов'язань, однак вважає, що таке прострочення не є наслідком його винної поведінки, а зумовлене об'єктивними факторами, які не залежали від його волі, що виключає наявність правових підстав для застосування відповідальності у вигляді неустойки.
Відповідач як виробниче підприємство виконує зобов'язання як за державною програмою через Фонд, так і за міськими програмами «Рівність»/«Ветеран Одеси».
Програма «Рівність» доповнює державну програму: якщо за рахунок державного бюджету особа може отримати стандартний протез, то коштами міського бюджету додатково оплачується більш функціональні та дорогі компоненти, аби людина могла повноцінно жити і навіть займатися спортом.
Програма «Рівність» затверджується рішеннями Одеської міської ради на відповідні періоди. Зокрема, чинна редакція - Міська цільова програма «Рівність» на 2023- 2025 роки, затверджена рішенням міськради №1142-VIII від 03.05.2023.
При цьому, у 2023 році було прийнято додаткову програму «Ветеран Одеси» для впровадження заходів забезпечення технічними засобами реабілітації саме ветеранів війни з інвалідністю. Фінансування програм здійснюється за рахунок міського бюджету Одеси. В рамках цих програм місто закладає кошти на конкретні заходи, зокрема, на закупівлю засобів реабілітації для конкретних мешканців. Розпорядником коштів та координатором програми є Департамент праці та соціальної політики Одеської міськради.
Відповідач зазначив, що він укладає два види договорів: державний (фінансується з держбюджету) і міський (фінансується з бюджету Одеси).
Відтак, договори №13901271/2/24/240, № 13901271/2/24/302, № 13901271/2/24/479, за якими, зокрема, виникло прострочення, були укладені із Фондом на надання технічних засобів реабілітації громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які, в свою чергу, були одночасно учасниками програм «Рівність»/«Ветеран Одеси» з метою отримання поліпшених засобів реабілітації.
Натомість у період виконання відповідачем договорів з Фондом Одеська міська рада не мала затвердженого бюджетного фінансування за відповідними програмами співфінансування, у зв'язку з чим договори між відповідачем та міською радою були укладені пізніше, ніж договори з Фондом.
При цьому, дати підписання актів приймання-передачі робіт (надання послуг) про забезпечення технічними засобами реабілітації за програмами «Рівність»/«Ветеран Одеси» з Одеською міською радою співпадають із фактичними строками видачі технічних засобів реабілітації відповідним особам за договорами з Фондом, водночас, ці строки не узгоджуються зі строками виконання зобов'язань, передбаченими умовами договорів з Фондом, що й зумовило їх формальне порушення, зумовлене також затримкою фінансування цих програм з боку міста Одеси.
Крім того, відповідач зазначив, що загальний розмір штрафних санкцій за вказаними трьома договорами становить 352219,73 грн, що складає понад 87% від загального обсягу заявлених до стягнення санкцій у цій справі, що свідчить про те, що переважна частина позовних вимог в загальній сумі 352219,73 грн безпосередньо пов'язана з договорами, своєчасність виконання яких залежала від дій третіх осіб - органів місцевого самоврядування.
Разом з тим, відповідач наголосив на тому, що строки виконання зобов'язань за зазначеними договорами безпосередньо залежать від факту отримання особами з інвалідністю технічних засобів реабілітації та підписання ними актів приймання-передачі. Затримка з боку кінцевих отримувачів є об'єктивною обставиною, яка не перебуває під контролем відповідача. На думку відповідача, таке прострочення не може вважатися винним діянням відповідача у розумінні статті 614 Цивільного кодексу України, а отже, відсутні правові підстави для застосування до нього штрафних санкцій за вказаними договорами.
При цьому факт належного виконання відповідачем умов договорів підтверджується підписаними актами приймання-передачі технічних засобів реабілітації, які були вручені отримувачам у погоджені з ними строки.
Водночас відповідач зауважив на тому, що позивач не поніс жодних прямих збитків - засоби реабілітації були виготовлені і передані особам з інвалідністю, бюджетні кошти не втрачені, лише їх використання відбулося пізніше. Відповідач протягом усього строку дії договору поводився добросовісно: після отримання необхідних комплектуючих і коштів негайно завершив виконання договорів, не відмовлявся від зобов'язань, не вимагав підвищення ціни, а навпаки, виконав роботу на початкових умовах.
Щодо посилань позивача на те, що в період дії правового режиму воєнного стану чинне законодавство України допускає альтернативні механізми доставки засобів реабілітації, зокрема за допомогою поштових операторів, відповідач зазначив, що відсутність письмової заяви особи з інвалідністю або її законного представника виключає можливість направлення виробу поштою, відповідно, не створює для відповідача жодного обов'язку вживати відповідних дій і також не може бути підставою для застосування штрафних санкцій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватної фірми «Тєллус» на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пеню у сумі 5000,00 грн, штраф у сумі 5000,00 грн, судовий збір у сумі 4816,84 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що за встановлених судом обставин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання із забезпечення осіб допоміжними засобами реабілітації, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу є правомірними та обґрунтованими.
Водночас місцевий господарський суд, з огляду на дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, зменшив розмір пені до 5000,00 грн та розмір штрафу до 5000,00 грн, що, на думку суду, є справедливим, доцільним, обґрунтованим і таким, що цілком відповідає принципу верховенства права.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Фонду у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно втрутився у волевиявлення сторін договору, порушивши принцип свободи договору, закріплений у статті 627 Цивільного кодексу України, безпідставно застосував статтю 551 Цивільного кодексу України та перевищив свої дискреційні повноваження, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права і порушив засади справедливості і рівності сторін.
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її безпідставність і правомірність застосування судом першої інстанції частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України при зменшенні розміру неустойки.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу зареєстровано судом 29.10.2025 за вх.№4329/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 у справі №916/2007/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2007/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
07.11.2025 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2007/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 у справі №916/2007/25. Встановлено відповідачу строк до 26.11.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, цією ж ухвалою суду від 12.11.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 у справі №916/2007/25 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.01.2026 об 11:30 год.
17.12.2025 відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№4329/25/Д1 від 17.12.2025).
У судовому засіданні 20.01.2026 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів її необґрунтованості, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, 16.04.2024 між Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (територіальне відділення Фонду) та Приватною фірмою «Тєллус» (суб'єкт господарювання) укладено договір №13901271/2/24/240, згідно із пунктом 1 розділу 1 якого суб'єкт господарювання зобов'язується здійснити забезпечення осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 №321 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.2023 №1306) (далі - особи, визначені підпунктом 1 пункту 1 Порядку), допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) (протезно-ортопедичними виробами (протезами верхніх та нижніх кінцівок, ортезами на хребет, ортезами на верхні кінцівки (крім компресійних рукавів) та нижні кінцівки), допоміжними засобами для особистого догляду та захисту (крім подушок протипролежневих) (далі - ДЗР), згідно із додатком №1 та на умовах цього договору, а територіальне відділення Фонду зобов'язується оплатити суб'єкту господарювання фактичну вартість забезпечення осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку ДЗР, в межах граничних цін, встановлених наказом Міністерства соціальної політики від 06.08.2019 №1208 «Про організацію забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації» (зі змінами), та граничних нормативів рентабельності встановлених наказом Міністерства соціальної політики України від 16.09.2022 №253 «Про встановлення граничних нормативів рентабельності допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації)» (зі змінами).
Згідно із пунктом 2 розділу 1 договору забезпечення осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку ДЗР, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 №321 «Про затвердження Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби» змінами) (далі - Порядок) та наказу Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 №37 «Про затвердження Порядків визначення функціональних можливостей інваліда, дитини-інваліда, іншої особи» (далі - Наказ №37).
Пунктом 1 розділу 2 договору передбачено, що загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 3129433,57 грн без ПДВ.
Відповідно до пункту 2 розділу 2 договору оплату здійснює територіальне відділення Фонду після забезпечення суб'єктом господарювання осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших осіб ДЗР не пізніше 14 робочих днів з дати надходження до територіального відділення Фонду відповідного акту приймання-передачі робіт (надання послуг), підписаного керівником (уповноваженою ним особою) суб'єкта господарювання та керівником територіального відділення Фонду.
Пунктом 3 розділу 2 договору визначено, що оплата за забезпечення ДЗР здійснюється на підставі актів приймання-передачі робіт (надання послуг), підписаних керівником (уповноваженою ним особою) суб'єкта господарювання та територіальним відділенням Фонду, до яких додається:
3.1.витяг з реєстру про видані особам, визначеним підпунктом 1 пункту 1 Порядку ДЗР, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
3.2.рахунок суб'єкта господарювання на оплату.
Територіальне відділення Фонду підписує акти приймання-передачі робіт (надання послуг) при наявності узгоджених особами, визначеними підпунктом 1 пункту 1 Порядку, або її законним представником та суб'єктом господарювання, що внесені до електронної особової справи особи у банку даних: замовлень, актів приймання-передачі робіт (надання послуг) з детальним описом, підписаних керівником суб'єкта господарювання або уповноваженою особою та особами, визначеними підпунктом 1 пункту 1 Порядку, або їх законним представником.
Згідно з пунктом 3 розділу 6 договору за порушення суб'єктом господарювання строків виконання зобов'язань за цим договором територіальне відділення Фонду стягує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення до дати виконання (включно), а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі десяти відсотків зазначеної вартості.
Відповідно до пункту 5 розділу 6 договору територіальне відділення Фонду не несе відповідальності за несвоєчасну оплату у разі затримки бюджетного фінансування та затримки перерахування коштів відповідним органом Державної казначейської служби України. У разі надходження бюджетних коштів на реєстраційний рахунок територіального відділення Фонду відшкодування здійснюється згідно з пунктом 4 розділу ІІ цього договору.
Згідно із додатком №1 до договору (пункти 8, 35 додатку) ОСОБА_1 мав бути забезпечений протезами передпліччя (дата направлення - 04.03.2024).
16.05.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/299, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 808771 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору (пункти 45, 82, 110, 146 додатку) ОСОБА_5 мала бути забезпечена взуттям (дата направлення - 20.11.2023).
16.05.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/300, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 453966 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору (пункти 2, 15, 40, 67 додатку) ОСОБА_6 мав бути забезпечений взуттям (дата направлення - 12.04.2024).
16.05.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/302, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 12078107,81 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору (пункт 17 додатку) ОСОБА_2 мала бути забезпечена протезами стегна (дата направлення - 3.04.2024).
14.06.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/371, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку та становить: 817552 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору (пункти 16, 39, 82, 108, 109, 143, 180, 188 додатку) ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мали бути забезпечені взуттям (дата направлення - 27.03.2024 та 17.11.2023 відповідно).
23.07.2024 між сторонами було укладено договір №3901271/2/24/422, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 995796 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору, зокрема, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 мали бути забезпечені взуттям відповідно (дати направлення - 28.05.2024, 23.05.2024, 31.01.2024, 06.06.2024, 14.06.2024 та 20.02.2024 відповідно).
20.08.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/477, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 1102502 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору, зокрема, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 мали бути забезпечені взуттям.
20.08.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/479, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 8634640,55 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору, зокрема, ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_26 мали бути забезпечені протезами.
20.08.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/480, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку та становить: 623604,75 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору (пункти 8, 13 додатку), ОСОБА_27 мав бути забезпечений РЕМ-заміною приймальної гільзи (дата направлення - 28.05.2024).
17.09.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/527, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку та становить: 826873 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору, зокрема, ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 мали бути забезпечені взуттям.
17.09.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/528, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 497319,75 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору, зокрема, ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 мали бути забезпечені кріслами колісними.
17.09.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/529, згідно з пунтками 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 7784252,82 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору, зокрема, ОСОБА_38 та ОСОБА_33 мали бути забезпечені протезами та ортезами відповідно.
17.09.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/530, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 380804,53 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору, зокрема, ОСОБА_39 мав бути забезпечений РЕМ-заміною приймальної гільзи (дата направлення - 21.08.2024).
24.10.2024 між сторонами було укладено договір №13901271/2/24/632, згідно з пунктом 1 розділу 2 якого загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб'єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, та становить: 883159,38 грн без ПДВ.
Згідно із додатком №1 до договору, зокрема, ОСОБА_40 та ОСОБА_41 мали бути забезпечені РЕМ-заміною приймальної гільзи (дата направлення - 17.09.2024 та 27.09.2024 відповідно).
Інші умови вищенаведених договорів є аналогічними до умов договору №13901271/2/24/240, зазначених вище.
Рішенням Одеської міської ради №1635-VIІI від 29.11.2023 затверджено Міську цільову програму «Ветеран Одеси» на 2024 - 2026 роки, згідно з якою фінансування заходів Програми передбачається за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади в межах наявних фінансових ресурсів.
Метою Програми є сприяння реінтеграції ветеранів шляхом запровадження комплексних та дієвих механізмів з підвищення ефективності функціонування системи соціальної допомоги, включення додаткових заходів соціальної підтримки, вирішення проблем матеріально-технічного, медичного спрямування, залучення до культурно-мистецького життя, надання послуг з професійної адаптації, всебічної допомоги військовим, направленої на повернення до мирного життя, максимальній реалізації їх трудового та підприємницького потенціалу, а також підтримка членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та Захисників і Захисниць України, членів сімей зниклих безвісти за особливих обставин військовослужбовців та активізація їх участі у житті територіальної громади м. Одеси, а також шляхом посилення співпраці з інститутами громадського суспільства.
Рішенням Одеської міської ради № 2204-VIІI від 26.06.2024 внесено зміни до Міської цільової програми «Рівність» на 2023-2025 роки, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 03.05.2023 №1142-VIII. Джерелом фінансування є бюджет Одеської міської територіальної громади.
Виконавцем вказаних Програм є Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради.
16.10.2024 між Приватною фірмою «Тєллус» та Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради укладено договір щодо забезпечення ОСОБА_1. протезно-ортопедичними виробами вартістю 3006591,84 грн (за рахунок бюджету Одеської міської територіальної громади). Загальна вартість виробу становить 3769615,84 грн, з яких 763024 грн виділено з державного бюджету.
Матеріали справи містять акт приймання-передачі робіт №570 від 29.10.2024 щодо забезпечення особи протезами передпліччя за вказаним договором.
18.11.2024 між Приватною фірмою «Тєллус» та Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради укладено договір щодо забезпечення ОСОБА_42. протезно-ортопедичними виробами вартістю 3004701,80 грн (за рахунок бюджету Одеської міської територіальної громади). Загальна вартість виробу становить 3767725,80 грн, з яких 763024 грн виділено з державного бюджету.
Матеріали справи містять акт приймання-передачі робіт №735 від 20.12.2024 щодо забезпечення особи протезами передпліччя за вказаним договором.
03.12.2024 між Приватною фірмою «Тєллус» та Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради укладено договір щодо забезпечення ОСОБА_2 протезно-ортопедичними виробами вартістю 593528 грн (за рахунок бюджету Одеської міської територіальної громади). Загальна вартість виробу становить 874301 грн, з яких 280773 грн виділено з державного бюджету.
Матеріали справи містять акт приймання-передачі робіт №787 від 3.12.2024 щодо забезпечення особи протезами стегна за вказаним договором та відповідний рахунок на суму 593528 грн.
12.12.2024 між Приватною фірмою «Тєллус» та Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради укладено договір щодо забезпечення ОСОБА_4 протезно-ортопедичними виробами вартістю 1884807,92 грн (за рахунок бюджету Одеської міської територіальної громади). Загальна вартість виробу становить 1503295,92 грн, з яких 381512 грн виділено з державного бюджету.
Матеріали справи містять акт приймання-передачі робіт №819 від 12.12.2024 щодо забезпечення особи протезами передпліччя за вказаним договором.
Відповідачем також надано суду заяви ОСОБА_28 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_22 та ОСОБА_41 щодо погодження інших дат для видачі виробів.
Позивачем були надані суду замовлення на отримання виробів та акти приймання-передачі робіт (надання послуг); відповідачем також були надані суду акти приймання-передачі робіт (надання послуг), з яких вбачається порушення відповідачем строків забезпечення осіб допоміжними засобами реабілітації (пізніше ніж через 45 робочих днів з дати укладення договору).
Позивачем також надано суду розрахунок штрафних санкцій за договорами №13901271/2/24/299 від 16.05.2024, №13901271/2/24/300 від 16.05.2024, №13901271/2/24/371 від 14.05.2024, №3901271/2/24/422 від 23.07.2024, №13901271/2/24/530 від 17.09.2024, №13901271/2/24/240 від 16.04.2024, №13901271/2/24/302 від 16.08.2024, №13901271/2/24/480 від 20.08.2024, №13901271/2/24/477 від 20.08.2024, №13901271/2./24/479 від 20.08.2024, №13901271/2/24/632 від 24.10.2024, №13901271/2/24/527 від 17.09.2024, №13901271/2/24/528 від 17.09.2024, №13901271/2/24/529 від 17.09.2024, згідно з яким загальна сума пені становить 152476,44 грн, штрафу - 248926,74 грн. Крім того, позивачем надано суду список договорів та строки прострочення виконання відповідачем зобов'язань за ними.
Матеріали справи містять претензії позивача щодо сплати нарахованої пені, а також листи відповідача, у яких останній просив не нараховувати пеню та штраф за порушення строків виконання зобов'язань за договорами, оскільки вказане порушення спричинено не з вини Приватної фірми «Тєллус».
Позиція суду апеляційної інстанції
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 152476,44 грн пені та 248926,74 грн штрафу у зв'язку з простроченням відповідача виконання взятих на себе зобов'язань за 14 договорами.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що пунктом 2 розділу 1 договорів передбачено, що забезпечення осіб, визначених підпунктом 1 пункту 1 Порядку, ДЗР здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 №321 «Про затвердження Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби» змінами) (далі - Порядок) та наказу Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 №37 «Про затвердження Порядків визначення функціональних можливостей інваліда, дитини-інваліда, іншої особи».
За змістом абзацу 7 пункту 37 Порядку №321 (зі змінами) строк проведення технічного обслуговування або ремонту засобу реабілітації становить не більш як один місяць з дня укладення договору між територіальним відділенням Фонду та суб'єктом господарювання.
Відповідно до абзацу 14 пункту 39 Порядку №321 строк проведення технічного обслуговування або ремонту засобу реабілітації становить не більш як один місяць з дня укладання договору між територіальними відділенням Фонду та суб'єктом господарювання. Забезпечення особи засобами реабілітації здійснюється суб'єктом господарювання не пізніше, ніж через 45 робочих днів з дати укладання договору між територіальним відділенням Фонду та суб'єктом господарювання у межах створених попередніх замовлень.
Як встановлено судом першої інстанції, сторонами не заперечується те, що позивачем виконано належним чином взяті на себе обов'язки за вказаними договорами та сплачено відповідачу вартість наданих послуг після отримання ним відповідних актів приймання-передачі робіт (надання послуг).
В свою чергу, Приватною фірмою «Тєллус», в порушення умов договорів та приписів Порядку, не надано обумовлені послуги в строки, встановлені абзацом 7 пункту 37 та абзацом 14 пункту 39 Порядку №321, що також не заперечується сторонами.
Враховуючи встановлення судом обставини несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання із забезпечення осіб допоміжними засобами реабілітації, суд зазначив про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу.
Також суд зазначив, що штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного із забезпеченням осіб допоміжними засобами реабілітації.
Перевіривши додані до позовної заяви розрахунки пені та штрафу, суд зазначив, що такі розрахунки є правильними, а вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 152476,44 грн та штрафу в сумі 248926,74 грн є обґрунтованими.
При цьому, суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення суми пені до 5000,00 грн та штрафу до 5000,00 грн.
Скаржник, звертаючись із апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені та штрафу у зв'язку із зменшенням їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи на зміст апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення судом першої інстанції розміру суми пені та штрафу.
Південно-західний апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення судом першої інстанції розміру заявлених до стягнення сум пені та штрафу, погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для такого зменшення, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно із статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 Цивільного кодексу України).
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках Південно-західний апеляційний господарський звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів виходить з такого.
Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Апеляційний суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття «значно» є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24 тощо.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Вирішуючи у цій справі питання зменшення розміру пені та штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що:
-предметом діяльності Приватної фірми «Тєллус» є, зокрема, виробництво та реалізація протезно-ортопедичних виробів, організація та відкриття лікувально-профілактичних закладів, центрів, кабінетів, організація закладів, центрів, кабінетів по виробництву та реалізації протезно-ортопедичних виробів;
-між відповідачем, Департаментом праці та соціальної політики Одеської міськради та отримувачами протезно-ортопедичних виробів на виконання міських цільових програм «Ветеран Одеси» та «Рівність», затверджених рішеннями Одеської міської ради, джерелом фінансування яких є бюджет Одеської міської територіальної громади, були укладені договори про забезпечення осіб протезно ортопедичними виробами, вартість яких перевищує граничну ціну засобів реабілітації, зокрема, договір №570 від 16.10.2024, укладений з ОСОБА_1 з метою додаткового фінансування договору з Фондом №13901271/2/24/240 від 16.04.2024; договір № 787 від 03.12.2024, укладений з ОСОБА_2 з метою додаткового фінансування договору з Фондом №13901271/2/24/302 від 16.05.2024; договір №735 від 18.11.2024, укладений з ОСОБА_3 з метою додаткового фінансування договору з Фондом № 13901271/2/24/479 від 20.08.2024; договір №819 від 12.12.2024, укладений з ОСОБА_4 з метою додаткового фінансування договору з Фондом №13901271/2/24/479 від 20.08.2024;
-фактично затримка виконання відповідачем зобов'язань за укладеними з позивачем договорами №13901271/2/24/240 від 16.04.2024, №13901271/2/24/302 від 16.05.2024 та №13901271/2/24/479 від 20.08.2024 була зумовлена відсутністю затвердженого бюджетного фінансування за відповідними міськими програмами співфінансування. Водночас, відповідна затримка, у свою чергу, фактично дозволила зазначеним вище особам отримати протезно-ортопедичні вироби належної якості, враховуючи наявність відповідного фінансування у повному обсязі;
-загальний розмір штрафних санкцій за вказаними трьома договорами становить 352219,73 грн, що складає понад 87% від загального обсягу заявлених до стягнення санкцій у цій справі, що свідчить про те, що переважна частина позовних вимог в загальній сумі 352219,73 грн безпосередньо пов'язана з договорами, своєчасність виконання яких залежала від дій третіх осіб - органів місцевого самоврядування;
-порушення виконання відповідачем зобов'язань зі своєчасного забезпечення осіб допоміжними засобами реабілітації було також зумовлено тим, що отримувачі не мали змоги своєчасно отримати такі засоби через власні причини, про що свідчать заяви ОСОБА_28 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_22 та ОСОБА_41 щодо погодження інших дат для видачі виробів; при цьому, у відповідача відсутні важелі впливу на отримувача щодо дати отримання виробу та неприйнятність примушування особи з інвалідністю з'явитися у визначений строк; водночас використання відповідачем в період дії правового режиму воєнного стану альтернативних механізмів доставки засобів реабілітації, зокрема за допомогою поштових операторів, є саме правом суб'єкта господарювання, який, у свою чергу, не зобов'язаний впливати на відповідні рішення отримувачів (їх законних представників);
-відповідачем було надано послуги в повному обсязі, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі робіт (наданих послуг), які також підписані сторонами без зауважень;
-позивачем не надано доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи, інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами, виконання зобов'язань відповідачем у повному обсязі, відсутності доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем, зважаючи на військову агресію РФ проти України, а також з огляду на загальні засади, встановлені у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливість, добросовісність та розумність, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого і правомірного висновку про наявність існування виняткових обставин для можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та зменшення заявлених позивачем до стягнення розміру пені до 5000,00 грн та розміру штрафу до 5000,00 грн.
За таких обставин, апеляційний суд суд відхиляє доводи позивача щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 551 Цивільного кодексу України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки висновки суду першої інстанції в частині зменшення пені та штрафу повністю узгоджуються з останньою актуальною правовою позицією Верховного Суду, який виснував про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90%, 70% чи 50% тощо), до якого суд має право її зменшити.
Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення, у зв'язку з чим колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 у справі №916/2007/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 26.01.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя О.Ю. Аленін