ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1439/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Діброви Г.І.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
представники учасників справи участі не брали
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Миколаївської міської ради
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2025 про забезпечення позову, суддя в І інстанції Мавродієва М.В., в м. Миколаєві
у справі №915/1439/25
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Миколаївської міської ради
про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, укладеною в редакції запропонованій позивачем
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, в якій просив суд визнати додаткову угоду про поновлення договору оренди землі №9726 від 14.11.2013, укладеною в редакції запропонованій позивачем.
В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 є сином та спадкоємцем першої черги померлої фізичної особи-підприємця Братащук Є.І., яка була орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 на підставі Договору оренди землі №9726 від 14.11.2013 (з подальшим продовженням його дії до 09.04.2022). Договір оренди містив положення про переважне право орендаря на його поновлення (продовження строку) за умови належного виконання обов'язків. На виконання цих умов, його мати Братащук Є. І. завчасно (30.07.2021) письмово звернулася до Миколаївської міської ради із заявою про продовження договору оренди, чим виконала всі необхідні дії для реалізації свого переважного права. Водночас Відповідач на даний час не прийняв жодного рішення щодо заяви Братащук Є. І. - ані про продовження договору, ані про відмову у його поновленні. Така бездіяльність є порушенням вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка зобов'язувала орендодавця прийняти відповідне рішення протягом встановлених строків. Через те, що термін дії договору закінчився (09.04.2022) і Відповідачем не прийнято рішення про його поновлення, нотаріус на даний час не може видати Позивачу свідоцтво про право на спадщину на право оренди вказаної земельної ділянки.
Таким чином, Позивач належно скористався переважним правом свого спадкодавця, а зволікання Відповідача в укладенні додаткової угоди про поновлення договору створює підстави для визнання спірного договору оренди землі поновленим/додаткової угоди укладеною в судовому порядку.
В подальшому позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити вказаний позов шляхом заборони Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам вчиняти дії щодо демонтажу торгівельного павільйону по Одеському шосе, поблизу житлового будинку №86 в м. Миколаєві розташованому на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016.
В обґрунтування такої заяви позивач зазначає, що існують реальні ризики, що ускладнять або унеможливлять виконання рішення суду по суті спору. Відповідно до п. 12.7 Договору оренди, орендар має повернути земельну ділянку Орендодавцю після закінчення терміну дії. Позивачу стало відомо про намір Миколаївської міської ради здійснити демонтаж розташованого на цій ділянці торгівельного павільйону. Такі дії, вчинені до прийняття рішення по суті позову, призведуть до катастрофічних наслідків для родини Позивача, оскільки ведення підприємницької діяльності у цьому павільйоні є єдиним джерелом доходів його сім'ї та основним робочим місцем для найманих працівників. Крім того, Позивач є добросовісним користувачем, який наразі продовжує використовувати земельну ділянку та сплачувати орендну плату за землю.
Позивач наголошує, що можливий демонтаж торгівельного павільйону, який розташований на спірній ділянці більше 20 років, зведе нанівець суть позовних вимог про поновлення договору оренди і призведе до значних матеріальних втрат, оскільки втратиться доцільність подальшого судового розгляду.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2025 у справі №915/1439/25 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено. Заборонено Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам вчиняти дії щодо демонтажу торговельного павільйону по Одеському шосе, поблизу житлового будинку №86 в місті Миколаєві розташованому на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016.
Суд зазначив, що позивач просить визнати поновленим договір оренди земельної ділянки №9726 від 14.11.2013, на якій розміщено торговельний павільйон. Договором (у редакції змін від 14.06.2019) дію оренди продовжено до 09.04.2022, а для поновлення орендар мав повідомити орендодавця не пізніше ніж за місяць до закінчення строку. Позивач зазначає, що Миколаївська міськрада не розглядає заяву його померлої матері щодо продовження договору та планує демонтаж павільйону, посилаючись на відсутність документів на користування ділянкою.
Суд вказав, що питання правомірності користування ділянкою після 09.04.2022 буде вирішено при розгляді вимоги про поновлення договору. Невжиття забезпечення позову може унеможливити відновлення діяльності у разі задоволення позову. З огляду на це суд визнав запропоновані заходи забезпечення позову обґрунтованими, співмірними та такими, що забезпечують баланс інтересів сторін з урахуванням тривалих правовідносин позивача та його спадкодавця з міською радою.
На адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Миколаївської міської ради, в якій остання просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2025 у справі №915/1439/25 скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що посилання Позивача на потенційну можливість демонтажу торговельного павільйону не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки ці доводи не містять відповідного обґрунтування та доказів.
Суд не зазначив, на підставі яких саме доказів він дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити або унеможливити поновлення порушених прав Позивача. Виконавчий комітет Миколаївської міської ради не приймав жодних рішень про демонтаж тимчасово розміщеного торговельного павільйону. Припущення Позивача про можливий демонтаж не свідчить про неможливість або ускладнення поновлення прав у подальшому. Навіть у разі демонтажу, демонтована споруда може бути повернута на попереднє місце розташування у разі задоволення судом позовних вимог.
Таким чином, на переконання скаржника, вимога про забезпечення позову шляхом заборони демонтажу не має фактичного та правового підґрунтя і не відповідає критеріям допустимості забезпечення позову, оскільки відсутня безпосередня загроза реалізації демонтажу на законних підставах. Крім того, сама по собі розміщена Позивачем тимчасова споруда на спірній ділянці за відсутності паспорта прив'язки вже є порушенням Порядку №244, незалежно від наявності/відсутності прав на користування земельною ділянкою.
У відзиві Позивач вважає доводи апелянта необґрунтованими та наполягає на законності забезпечення позову. Зазначає, що оскільки земельна ділянка перебуває у комунальній власності, а діючий договір оренди на час вирішення спору відсутній, Відповідач має реальну можливість здійснити демонтаж торгівельного павільйону, який є тимчасовою спорудою, переданою для обслуговування згідно з умовами договору. А вимога надання прямих доказів щодо очевидної можливості Відповідача розпорядитися своїм майном (земельною ділянкою) шляхом демонтажу тимчасової споруди свідчить про застосування завищеного або заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Отже, Позивачу немає необхідності доводити реальну можливість Миколаївської міської ради здійснити демонтаж.
Крім того, Позивач зазначає, що на сайті миколаївських новин розміщена стаття, де Виконком Миколаївської міської ради погодив демонтаж комплексу торгівельних павільйонів, серед яких згадується демонтаж павільйонів по вул. Одеське шосе (при виїзді з міста), тобто саме в районі розташування павільйону Позивача. Також, на сайті Миколаївської міської ради розміщено рішення Виконкому про демонтаж торгівельних павільйонів по вул. Одеське Шосе, які розташовані поруч з об'єктом Позивача. Ці фактичні дії Відповідача в аналогічних ситуаціях створюють тенденцію щодо знесення торгівельних об'єктів і підтверджують обґрунтованість звернення Позивача до суду з метою вжиття заходів забезпечення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради та призначено розгляд справи на 16.12.2025 12:45.
Разом із тим, суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Богацька Н.С. перебуває у відрядженні з 12.12.2025 по 23.12.2025 згідно наказу в.о. голови суду від 03.12.2025 №340-в, що унеможливлює розгляд даної справи по суті у розумний строк передбачений ГПК України.
У зв'язку з цим, розпорядженням керівника апарату суду №506 від 15.12.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи №915/1439/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025 для розгляду справи №915/1439/25 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Ярош А.І., суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 прийнято апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2025 у справі №915/1439/25 до свого провадження колегією суддів у новому складі. Призначено справу №915/1439/25 до розгляду на 19.01.2026 о 14:00.
19.01.2026 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності останнього, а також клопотання про доручення до матеріалів справи листа-повідомлення від 25.12.2025 про демонтаж від Миколаївської міської ради.
В судовому засіданні представники учасників справи участі не брали, представник позивача, який клопотав про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції, не забезпечив належний зв'язок із судом. Відповідно до частини п'ятої статті 197 Господарського процесуального кодексу України, пункту 46 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема, підсистеми відеоконференцзв'язку, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Колегія суддів залишає без розгляду клопотання позивача про долучення до матеріалів справи листа-повідомлення від 25.12.2025 про демонтаж від Миколаївської міської ради з наступних підстав.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За приписами статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач звернувся з цим клопотанням поза межами строку, встановленого для їх подання апеляційним судом в ухвалі від 10.11.2025, не просив суд поновити або продовжити строк для подання клопотання та не навів жодних причин пропуску цього строку, клопотання позивача залишено без розгляду на підставі частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відсутність існування вищевказаного доказу станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції взагалі виключає прийняття їх апеляційним судом.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Згідно з пунктами 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Як уже зазначено вище, предметом позову є вимога позивача до міської ради про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі №9726 від 14.11.2013, укладеною в редакції запропонованій позивачем.
В обґрунтування позову зазначив, що Договором було передбачено переважне право орендаря на його поновлення за умови належного виконання зобов'язань, яке спадкодавцем було реалізовано шляхом своєчасного звернення до Миколаївської міської ради із заявою про продовження договору 30.07.2021. Водночас відповідачем не прийнято жодного рішення за поданою заявою, ані про поновлення договору, ані про відмову в ньому, що суперечить вимогам статті 33 Закону України «Про оренду землі». У зв'язку з формальним закінченням строку дії договору та бездіяльністю відповідача нотаріус позбавлений можливості видати позивачу свідоцтво про право на спадщину щодо права оренди, у зв'язку з чим зволікання відповідача з укладенням додаткової угоди створює підстави для визнання договору оренди поновленим у судовому порядку.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову шляхом заборони Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам вчиняти дії щодо демонтажу торгівельного павільйону позивач зазначає про наявність реальних ризиків ускладнення або неможливості виконання рішення суду у разі демонтажу торгівельного павільйону Миколаївською міською радою до вирішення спору по суті. Позивачу стало відомо про намір відповідача здійснити демонтаж павільйону, розташованого на спірній земельній ділянці, що суперечитиме меті позову та фактично нівелює вимогу про поновлення договору оренди..
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, визнав запропоновані заходи забезпечення позову обґрунтованими, співмірними та такими, що забезпечують баланс інтересів сторін з урахуванням тривалих правовідносин позивача та його спадкодавця з міською радою
Тобто, суд задовольнив заяву та заборонив Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам вчиняти дії щодо демонтажу торговельного павільйону, який не є предметом спору в цій справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, укладеною в редакції запропонованій позивачем.
В контексті наведеного судова колегія звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 910/6386/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" до Київської міської ради про визнання договору укладеним, в рамках якої також розглядалось питання застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони Київській міській раді, її виконавчому органу та структурним підрозділам, комунальним підприємствам, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове переміщення (демонтаж) майна, що належить позивачу і розташоване на земельній ділянці.
Верховний Суд у цій справі зазначав таке:
- розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22);
- у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (див. постанову Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18);
- як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22);
- задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій не перевірили доводи та вимоги цієї заяви критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Суди не навели конкретних обставин, які свідчать про намір відповідача провести демонтаж будівель та споруд позивача, а обмежилися лише абстрактним цитування норм закону та усталених правових висновків. Колегія суддів звертає увагу на те, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Проте, вжиті заходи забезпечення позову не є співмірними з позовними вимогами, оскільки, з урахуванням приписів Правил благоустрою міста Києва, демонтаж відповідних споруд може здійснюватися на підставі рішень, зазначених у пп. 13.3.3 п. 13.3 цих Правил. Натомість у заяві про забезпечення позову відсутні посилання на рішення про демонтаж нежитлових будівель чи вчинення відповідачами дій, направлених на демонтаж відповідних споруд. Відповідні рішення не є предметом позовної вимоги. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим ТОВ "Арбо ЛТД" у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам ч. 2 ст. 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України. З огляду на вищезазначене, колегія судів доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі (див. постанову Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № ЗПП/320/99/23);
- суди задовольнили заяву в частині заборони іншим особам вчиняти дії щодо об'єкта торгівельно-побутового призначення, який не є предметом спору в цій справі, разом з тим не навели жодного обґрунтування на підтвердження своїх висновків про адекватність і співмірність вжитих заходів забезпечення позову із предметом заявлених позовних вимог, зокрема в частині їх відповідності та взаємозв'язку, а також співвідношення наслідків вжитих заходів з правами та обов'язками інших осіб. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. По суті, суди процитували доводи позивачки в частині її незгоди із діями виконавчого комітету щодо демонтажу об'єкта торгівельно-побутового призначення, які заявниця оскаржувала в інших судових провадженнях, проте не проаналізували як вжиті заходи забезпечення позову в межах цього спору впливають на права та охоронювані законом інтереси як відповідача - Ради, яка є власником спірної земельної ділянки, так і інших осіб, яких стосуються вжиті заходи забезпечення позову щодо об'єкта торгівельно-побутового призначення, який не є предметом розгляду цього спору. Господарські суди попередніх інстанцій частково задовольняючи заяву, не здійснили аналіз яким чином невжиття заявлених позивачкою заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявниці, та яких конкретно прав та інтересів, ураховуючи заявлені позовні вимоги, а також підстави, яким остання обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не навели фактичних обставин з якими пов'язується поведінка відповідача чи інших осіб, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав заявниці, за захистом яких вона звернувся до суду, у разі задоволення позову, та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки. Таким чином наведені позивачкою у відповідній заяві обґрунтування не підтверджують існування реальної загрози ефективному захисту порушених (оспорюваних) прав позивачки в разі задоволення позову (див. постанову Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 921/333/23).
Здійснивши аналіз норм права, які регулюють забезпечення позову, зокрема, ст.ст. 136, 137 ГПК України, врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що задовольняючи заяву шляхом заборони міській раді, її структурним підрозділам, вчиняти дії щодо демонтажу торговельного павільйону, суд не врахував, що предметом спору є визнання укладеним договору про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, тоді як забезпечення позову стосується майна, яке на ній розташоване.
Судом не наведено жодного обґрунтування на підтвердження своїх висновків про адекватність і співмірність вжитих заходів забезпечення позову із предметом заявлених позовних вимог, зокрема в частині їх відповідності та взаємозв'язку, а також співвідношення наслідків вжитих заходів з правами та обов'язками інших осіб.
Колегія суддів також зазначає, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд не проаналізував як вжиті заходи забезпечення позову в межах цього спору впливають на права та охоронювані законом інтереси як відповідача - Ради, яка є власником спірної земельної ділянки, так і інших осіб, яких стосуються вжиті заходи забезпечення позову щодо об'єкта торгівельного павільйону, який не є предметом розгляду цього спору; не здійснив аналіз яким чином невжиття заявлених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, та яких конкретно прав та інтересів, ураховуючи заявлені позовні вимоги, а також підстави, яким останній обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином наведені позивачем у відповідній заяві обґрунтування не підтверджують існування реальної загрози ефективному захисту порушених (оспорюваних) прав позивача в разі задоволення позову.
Місцевий суд не врахував, що заходи забезпечення позову у господарському процесі мають на меті гарантувати реальний захист порушеного права, чи законного інтересу, призначенням яких є вжиття судом таких заходів, які гарантують можливість реалізації позовних вимог у випадку задоволення позову, і коли невжиття таких заходів становитиме більший ризик для відновлення такого права чи охоронюваного законом інтересу, чим їх вжиття. Інститут забезпечення у господарському процесі не передбачає захист прав, які ще не порушені, або їх порушення має ймовірний характер. Таким чином, заходи забезпечення, про які просив заявник, не можна визнати адекватними тим вимогам, на забезпечення яких вони вживалися, адже відсутній зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом самої позовної вимоги.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що вжиті судом заходи забезпечення позову не є достатньо обґрунтованими, отже - не відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема, щодо адекватності, співмірності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивачки у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваного процесуального документу знайшли своє підтвердження.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, враховуючи доводи заявника, наведені у заяві, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом даної апеляційної скарги, має бути здійснено, виходячи зі змісту норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи по суті згідно із загальними правилами вказаної статті.
Керуючись ст. 136-140, 269, 270, 271, 275, 277, 280- 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2025 про забезпечення позову у справі №915/1439/25 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.10.2025 у справі №915/1439/25 - скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у №915/1439/25 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 26.01.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький