Єдиний унікальний номер 635/5806/25
Номер провадження 22-ц/818/847/26
22 січня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 03 вересня 2025 року в складі судді Сухорукова І.М. по справі № 635/5806/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Харківського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди, -
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави в особі Харківського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що діями суддів Харківського районного суду Харківської області, обумовлених тим, що суддями у їх ухвалах про відмову у задоволенні відводів не вказано мотивів прийняття таких судових рішень, йому спричинено моральну шкоду, розмір якої оцінює в 01,00 грн.
При цьому, він зазначає, що шкоду спричинено діями суддів шляхом саме незазначення суддями в їх ухвалах про відмову у задоволенні відводів мотивів прийняття таких судових рішень.
Суддею Харківського районного суду Харківської області Пілюгіною О.М. розглядається цивільна справа № 635/855/24 за його позовом до Височанського селищного голови. Під час розгляду цивільної справи суддя Базов О.В. розглянув його заяву про відвід судді Пілюгіної О.М. від 17 квітня 2025 року та 22 квітня 2025 року, залишивши її без задоволення.
Суддею Харківського районного суду Харківської області Якішиною О.М. розглядається цивільна справа № 635/3863/25 за його позовом до заступника Височанського селищного голови. Під час розгляду цивільної справи суддя Назаренко О.В. розглянув його заяву від 11 липня 2025 року про відвід судді Якішиної О.М. та 14 липня 2025 року залишив її без задоволення.
Суддею Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. розглядаються цивільні справи № 635/878/24 та № 635/860/24 за його позовом до Височанського селищного голови. Під час розгляду цивільної справи суддя Даниленко Т.П. розглянула його заяви від 26 травня 2025 року про її відвід та 27 травня 2025 року залишила їх без задоволення.
При постановленні вказаних ухвал про відвід, судді не вказали мотиви прийняття судових рішень, чим принизили його гідність та спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 01,00 грн щодо кожної справи.
Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив стягнути на його користь вказану моральну шкоду за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спричинену при розгляді його заяв про відвід.
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 03 вересня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.
З огляду на підстави та зміст позовів, а також викладені вище мотиви та висновки, позови ОСОБА_1 до держави України в особі Харківського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій судів та суддів щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
На вказане судове рішення 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що позовні вимоги не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства суперечать нормам Конституції України та рішенню Конституційного Суду України і зроблені судом на своєму розумінні законодавства, без врахування вимог визначених ст. 129 Конституції України.
Судом першої інстанції не виконано зобов'язання визначені ч.1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини щодо гарантованого права кожному у розгляду справ незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 22 січня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_1 отримано 11 жовтня 2025 року (т. 1, а.с. 150);
Харківський районний суд Харківської області отримано в електронному кабінеті 02 жовтня 2025 року (т. 1, а.с. 147).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з такого.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 квітня 2025 року у складі судді Базова О.В. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Пілюгіної О.М. у цивільній справі № 635/855/24.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14 липня 2025 року у складі ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Якішиної О.М. у цивільній справі № 635/3863/25.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року у складі судді Даниленко Т.П. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Даниленко Т.П. у цивільній справі № 635/860/24.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року у складі судді Даниленко Т.П. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Даниленко Т.П. у цивільній справі № 635/878/24.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що вказаними діями суддів йому спричинено моральну шкоду, оскільки незазначенням мотивів прийняття судових рішень принижено його гідність.
Таким чином, предметом спору у справі, що переглядається, є відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок ухвалення судового рішення в іншій цивільній справі.
Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», заява № 20347/03).
Подібний висновок висловив Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на підстави та зміст позову, викладені мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій та ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 686/31901/19 (провадження № 61-6964св20), від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269св20), від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20 (провадження № 61-9580св21), від 02 листопада 2022 року фу справі № 686/1530/20 (провадження № 61-14323св21).
Доводи ОСОБА_1 про порушення його права на доступ до правосуддя не спростовують висновків суду, оскільки змін позову фактично зводиться до незгоди з мотивами прийняття рішень судом першої інстанції, тобто фактичного оскарження самого рішення.
Доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для її скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 26 січня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина