Справа № 643/20301/25 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/50/26 Доповідач: ОСОБА_2
21 січня 2026 року м. Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого судді ОСОБА_2 ,
- суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
- секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 27.11.2025,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні №22024220000000065 від 10.01.2024, на тимчасово вилучене в ході проведення обшуку 13.11.2025 за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , майно.
Питання щодо зберігання вилученого майна вирішено відповідно до положень ст. 100 КПК України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 17.11.2025 до Салтівського районного суду м. Харкова надійшло клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 про арешт майна. про арешт майна.
В обґрунтування клопотання зазначив, що у провадженні СВ ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває кримінальне провадження за №22024220000000065 від 10.01.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191КК України.
Задовольняючи клопотання про арешт вилученого майна, слідчий суддя послався на те, що виявлені та вилучені під час проведення обшуку речі, на які прокурор просить накласти арешт, відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та є речовими доказами у кримінальному провадженні.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 27.11.2025 та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України як і клопотання про арешт майна.
Повідомлені належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги учасники справи до суду апеляційної інстанції не прибули.
За наведених вище обставин, враховуючи стислі строки, регламентовані ч. 2 ст. 422 КПК України, судова колегія вважає можливим розглянути апеляцію по суті, без учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце проведення апеляційного розгляду, так як в силу вимог ч. 4 ст. 405 КПК України дані обставини не є перепоною для апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №22024220000000065 від 10.01.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191КК України. (а.с. 1-4).
Також з клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст.98 КПК України матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.
Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Задовольнивши клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що прокурор довів достатність підстав вважати, що виявлені та вилучені під час проведення обшуку речі, на які прокурор просить накласти арешт, відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та є речовими доказами у кримінальному провадженні.
Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
В ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до вимог ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Судова колегія зазначає, що в даному випадку арешт на майно, яке вилучене (мобільний телефон, флеш-носій), накладено саме як на носій інформації в електронному вигляді.
Апеляційний суд враховує, що слідчий та прокурор не є експертами в даній галузі.
Доводи представника про належність вилучених грошових коштів ОСОБА_6 , яка отримала їх від законної діяльності, вона є Фізичною особою підприємцем апеляційним судом не приймається, оскільки не підтверджуються наданими доказами.
Стосовно майна, яке було зазначено в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук, для виявлення якого і проводиться обшук, судовий контроль обмеження права власності на це майно здійснюється під час розгляду клопотання слідчого або прокурора на дачу дозволу на проведення обшуку.
Таким чином вилучене майно законно утримується слідчим в якості речових доказів з метою проведення певних слідчих дій, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.01.2020 року у справі №457/1485/13-к, провадження №51-4881км19.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч.ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України,зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 27.11.2025 щодо накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №22024220000000065 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді