Справа № 615/2915/25 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/51/26 Доповідач: ОСОБА_2
21 січня 2026 року м. Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого судді ОСОБА_2 ,
- суддів ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 ,
- секретаря ОСОБА_5 ,
- прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Валківського районного суду Харківської області від 27.11.2025,-
Цією ухвалою частково задоволено клопотання начальника Валківського відділу Богодухівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 про арешт майна.
Накладено арешт шляхом заборони відчуження на майно в ході проведення огляду місця події 23.11.2025 на відкритої ділянки місцевості, що знаходиться поблизу с. Яблунівка, Богодухівський район, Харківська область, координати: 49.873594, 35.719664, поле.
Вказане майно передано власникам на відповідальне зберігання власнику майна, з покладенням на них обов'язку забезпечити зберігання транспортного засобу - до скасування арешту майна у встановленому нормами КК України порядку.
У задоволенні іншої частини клопотання прокурора - відмовлено.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 26.11.2025 до Валківського районного суду Харківської області надійшло клопотання начальника Валківського відділу Богодухівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 про арешт майна.
В обґрунтування клопотання зазначив, що в провадженні СД ВП №1 Богодухівського РВП ГУНПв Харківській області перебуває кримінальне провадження за №42025222070000045 від 14.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.
Задовольняючи частково клопотання про арешт майна, слідчий суддя послався на те, на даній стадії кримінального провадження стороною обвинувачення було доведено, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт має значення для забезпечення даного кримінального провадження, та існування розумних підозр вважати, що це майно є доказом кримінального правопорушення, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а саме, є матеріальним об'єктом, який в силу своїх конструктивних властивостей є носієм відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Валківського районного суду Харківської області від 27.11.2025 та постановити нову, якою задовольнити клопотання повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України.
Повідомлений належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги представник власників майна до суду апеляційної інстанції не прибув.
За наведених вище обставин, враховуючи стислі строки, регламентовані ч. 2 ст. 422 КПК України, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу по суті, без участі представник власників майна, належним чином повідомленого про час та місце проведення апеляційного розгляду, так як в силу вимог ч. 4 ст. 405 КПК України дані обставини не є перепоною для апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора, який просив задовольнити апеляційну, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що в провадженні СД ВП №1 Богодухівського РВП ГУНПв Харківській області перебуває кримінальне провадження за №42025222070000045 від 14.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.
Відмовляючи в іншій частині задоволенні клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що при вирішені питання щодо арешту майна, слідчий суддя враховує наслідки арешту майна для власника та володільця, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, у зв'язку з чим вважає доцільним накласти арешт, шляхом заборони відчуження, на вилучені у ході огляду місця події, передавши їх на відповідальне зберігання власникам майна, з покладенням на них обов'язків забезпечити зберігання транспортних засобів - до скасування арешту майна у встановленому нормами Кримінального процесуального кодексу України порядку.
Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
В ч. 5 ст. 132 КПК України зазначено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги чч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Мотиви прийнятого рішення про накладення арешту та відмову в задоволенні іншої частини клопотання про арешт майна слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
В апеляційній скарзі прокурора не наводяться будь-які нові обставини, які б були не відомі слідчим суддею, що вирішував питання щодо арешту майна, або нові обставини, які виникли після прийняття судового рішення при вирішенні питання щодо арешту майна у кримінальному провадженні №42025222070000045 від 14.10.2025.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Прокурором під час апеляційного розгляду не доведено необхідність такого способу арешту, який зазначено в клопотанні, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Враховуючи вищевказані обставини, вимоги кримінального процесуального закону, що регулюють означені правовідносини, а також приймаючи до уваги наведену практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційного скарги не вбачає.
Керуючись ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Валківського районного суду Харківської області від 27.11.2025 щодо накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42025222070000045 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді